Постанова

від 23.02.2021 по справі 910/18027/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18027/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М.,

представників учасників справи:

позивача - Яковенка Є. М.,

відповідача - Яковенка О. О.,

третьої особи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2020 року (головуючий - Куксова В. В., судді: Тищенко А. І., Яковлєв М. Л.) та рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2020 року (суддя Шкурдова Л. М.)

у справі № 910/18027/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мигора",

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" (далі - ТОВ "Імперія Літ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", Банк), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мигора" (далі - ТОВ "Мигора"), про визнання недійсним договору поруки від 26 жовтня 2016 року № 4М15078И/П.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки він вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

1.3. Позивач зазначив, що для погашення зобов`язань старих боржників Банку в рамках реалізації Плану трансформації кредитного портфеля Банку, ініційованого Національним банком України (далі - НБУ), було відкрито відновлювальну кредитну лінію шляхом укладення кредитного договору від 25 жовтня 2016 року № 4И16104Г (далі - кредитний договір), а також укладено договори поруки, зокрема спірний договір поруки.

1.4. Як указав позивач, укладення вказаних правочинів було спрямовано ним на отримання прибутку від реалізації активів третіх осіб старих боржників або набуття права власності на них.

1.5. За твердженням позивача, ТОВ "Імперія Літ" як поручитель виконало зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків, проте відповідач на порушення умов договорів поруки не передав позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання старих боржників, та які б надали змогу позивачу звернути стягнення на ці активи.

1.6. Позивач зазначив, що Банк як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк ), ініційованої НБУ, ввів ТОВ "Імперія Літ" в оману стосовно існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями старих боржників , у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, що призвело до укладення кредитного договору та договорів поруки, зокрема спірного договору поруки.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 26 жовтня 2016 між ТОВ "Імперія Літ" (поручителем) та АТ КБ "Приватбанк" (кредитором) укладено договір поруки від 26 жовтня 2016 року № 4М15078И/П в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Мигора" перед банком за кредитним договором від 25 жовтня 2016 року № 4И16104Г.

2.2. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що дії ТОВ "Імперія Літ" із отримання кредитних коштів по кредитному договору від 25 жовтня 2016 року № 4И16104Г були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань ТОВ "Мигора" перед Банком в рамках реалізації Плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

2.3. На виконання вказаного плану було погоджено відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору від 25 жовтня 2016 року № 4И16104Г та договору поруки від 26 жовтня 2016 року № 4М15078И/П.

2.4. При укладенні договору поруки сторони встановили, що у випадку виконання поручителем (ТОВ "Імперія Літ") обов`язку ТОВ "Мигора" за кредитним договором, кредитор (Банк) зобов`язаний передати поручителю впродовж 5 робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, у тому числі договорів, укладених в забезпечення таких кредитних договорів.

2.5. На переконання позивача, дії ТОВ "Імперія Літ" з отримання кредитних коштів по кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України. Така діяльність позивача (укладення кредитного договору та договору поруки) була направлена на отримання прибутку від реалізації таких активів, або набуття права власності на них. Позивач вказував, що ним як поручителем виконано зобов`язання боржника шляхом сплати коштів за кредитними договорами. Проте, зобов`язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечення зобов`язання боржника не виконано. За твердженням позивача така поведінка свідчить про відсутність намірів Банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки як і в момент його укладення так і протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що банк свідомо ввів в оману позивача.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 17 вересня 2020 року у справі № 910/18027/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовив.

3.2. Судові рішення мотивовано тим, що позивач належними та допустимими доказами не навів та не довів суду наявності умислу з боку Банку при укладенні спірного договору. Крім того, позивачем не наведено та не доведено підстав, з якими закон пов`язує недійсність правочину у зв`язку із введенням в оману.

3.3. Разом з тим суд апеляційної інстанції вказав, що питання щодо виконання або невиконання відповідачем умов спірного правочину не свідчить про введення в оману позивача під час його укладення.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2020 року у цій справі скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.2. В обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 236, пункту 2 частини третьої та пункту 5 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладених в постанові Верховного Суду від 21 липня 2020 року у справі № 910/18007/19.

4.3. Окрім цього, ТОВ "Імперія Літ" зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах при розгляді справ про недійсність договорів поруки на підставі частини першої статті 230 ЦК України.

4.4. На думку скаржника, суди попередніх інстанції необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, і які позивач не міг отримати самостійно, що є порушенням статті 236 ГПК України;

4.5. Одночасно скаржник вказує, що судами попередніх інстанції порушено частину 1 статті 77, частину першу статті 86, частину п`яту статті 236 ГПК України, оскільки суди не дослідили ряду обставин справи, що необхідно дослідити для прийняття законного та обґрунтованого рішення, а також безпідставно відмовили у витребуванні доказів, які мають значення для правильного вирішення спору і які позивач не міг отримати самостійно.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. Банк та ТОВ "Мигора" не скористалися своїм правом відповідно до статті 295 ГПК України та не подали до Верховного Суду письмового відзиву на касаційну скаргу.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

6.2. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.3. Однією з підстав касаційного оскарження ТОВ "Імперія Літ" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 липня 2020 року у справі № 910/18007/19, а саме: щодо застосування положень статті 236, пункту 2 частини третьої та пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України.

6.4. Верховний Суд, проаналізувавши судове рішення, правовий висновок щодо застосування норм права в якому, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, встановив, що оскаржувані судові рішення у цій справі не суперечать висновку, викладеному у справі, на яку посилається скаржник.

6.5. Суд враховує, що у справі № 910/18007/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" звернулось до суду з позовом до АТ "КБ "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки від 20 жовтня 2016 року № 4М14109Д/П, посилаючись на укладення останнього внаслідок обману позивача відповідачем. Скасовуючи рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, якими відмовлено у задоволенні позову, та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у справі № 910/18007/19 зазначив, що судами обох інстанцій не розглянуто ані клопотання про витребування доказів (необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення), ані клопотання позивача про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілорін ЛТД" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. При цьому відповідні обставини не могли бути усунуті Верховним Судом в силу положень статті 300 ГПК України.

6.6. Отже, підставою для скасування Верховним Судом прийнятих у справі № 910/18007/19 рішень судів попередніх інстанцій було порушення норм процесуального права.

6.7. На відміну від справи № 910/18007/19, у справі, яка переглядається, судами було надано оцінку клопотанню позивача про витребування доказів. У підготовчому засіданні 3 липня 2020 року судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, якою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, про що зазначено у протоколі судового засідання.

6.8. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції також відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування у Банку доказів і в мотивування такої відмови зазначив про те, що позивачем не наведено норм чинного законодавства із яких виникає обов`язок відповідача надати оригінали документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

6.9. З огляду на це відхиляються доводи скаржника про застосування судами положень статті 236, пункту 2 частини третьої та пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України без урахування правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21 липня 2020 року у справі № 910/18007/19.

6.10. Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.

6.11. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судові рішення у цій справі прийнято з порушенням положень статті 230 ЦК України, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми у подібних правовідносинах відсутній.

6.12. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

6.13. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

6.14. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.

6.15. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц).

6.16. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі, колегія суддів встановила, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/60/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (далі - ТОВ "Лайк-Сіті") до АТ КБ "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенак" (далі - ТОВ "Тенак"), про визнання недійсним договору поруки № 4Т13585И/П, укладеного 8 листопада 2016 року між ТОВ "Лайк-Сіті" і АТ КБ "Приватбанк".

6.17. Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору поруки від 8 листопада 2016 року № 4Т13585И/П у справі № 910/60/20, ТОВ "Лайк-Сіті" стверджувало, що оспорюваний договір поруки укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно зі статтею 230 ЦК України. Також ТОВ "Лайк-Сіті" посилалось на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману ТОВ "Лайк-Сіті" про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників (зокрема ТОВ "Тенак"), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договору поруки. Позивач, окрім того, зазначав, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

6.18. У ході розгляду справи № 910/60/20 судами було установлено, що: рішенням загальних зборів ТОВ "Лайк-Сіті", оформленим протоколом від 30 жовтня 2016 року № 30/10/2016-1, вирішено укласти з АТ КБ "Приватбанк" кредитний договір; з техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24 жовтня 2016 року, заявки на отримання кредиту від 24 жовтня 2016 року вбачається, що метою кредитування та цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому, заявка на отримання кредиту від 24 жовтня 2016 року не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами, на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором); жоден пункт кредитного договору від 31 жовтня 2016 року № 4Л16028Г не містить умов про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки від 8 листопада 2016 року № 4Т13585И/П; позивачем не доведено, що представниками АТ КБ "Приватбанк" повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за відповідними кредитними договорами); недоведення позивачем вчинення відповідачем винних, навмисних дій, які свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі наслідки договору поруки від 8 листопада 2016 року № 4Т13585И/П, які насправді наступити не можуть.

6.19. Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 ЦК України, суди у справі № 910/60/20 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 2 грудня 2020 року.

6.20. З викладеного вище вбачається, що правовідносини у справі № 910/18027/19 та у справі № 910/60/20 є подібними, у розумінні критеріїв подібності.

6.21. Переглядаючи судові рішення у справі № 910/60/20 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 ЦК України, Верховний Суд вказав, що: "У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.".

6.22. Подібні висновки щодо застосування статті 230 ЦК України містяться і в постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 910/9879/18.

6.23. Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі № 910/18027/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку, а тому колегія суддів не вбачає підстав для подальшого розгляду касаційної скарги у цій частині і доходить висновку про закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

6.24. Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, унормованих у пункті 4 частини другої статті 287 ГПК України, з посиланням на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, то колегія суддів зазначає, що посилання ТОВ "Імперія Літ" у касаційній скарзі на те, що судами необґрунтовано відхилено клопотання позивача про витребування доказів, є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій оцінили у сукупності доводи ТОВ "Імперія Літ" та дійшли висновку, що документи, які просить витребувати товариство, не можуть підтвердити його твердження про введення останнього в оману при укладанні договору поруки, встановивши при цьому, що у матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування у цій справі.

6.25. З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає порушення судами першої та апеляційної інстанцій приписів статті 236 ГПК України, тому доводи скаржника з посиланням на частину третю статті 310 ГПК України про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не підтвердилися.

6.26. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами положень статей 512, 514, 556 ЦК України, то такі доводи касаційної скарги є безпідставними, адже вказані норми матеріального права регулюють договірні правовідносини поручителя, кредитора та боржника щодо переходу прав кредитора у виконаному зобов`язанні до поручителя та оплату послуг останнього за рахунок боржника, за умови погодження таких додаткових зобов`язань боржника у відповідному договорі, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин про визнання договору поруки недійсним, оскільки невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань стороною договору не має наслідком його недійсність.

6.27. Верховний Суд також зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 300 ГПК України.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку) (пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України).

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.3. Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.4. З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Імперія Літ" на рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2020 року у справі № 910/18027/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишення касаційної скарги ТОВ "Імперія Літ" у цій справі, з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення, та залишення без змін рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2020 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2020 року у справі № 910/18027/19.

8. Судові витрати

8.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2020 року у справі № 910/18027/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2020 року у справі № 910/18027/19 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2020 року у справі № 910/18027/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. В. Бакуліна

Судді Н. М. Губенко

О. А. Кролевець