Постанова

від 16.09.2020 по справі 264/5410/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/2770/20

264/5410/19

Головуючий у 1-й інстанції Іванченко А.М.

Суддя-доповідач: Попова С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2020 року місто Маріуполь

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Попової С.А.,

суддів Мироненко І.П., Пономарьової О.М.,

за участю секретаря Галстяна Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Азовбетон

на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 травня 2020 року постановленого у складі судді Іванченко А.М., повний текст рішення складено 21 травня 2020 року, по цивільній справі

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю Азовбетон

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до колишнього роботодавця - ТОВ "Азовбетон", з яким він перебував у трудових відносинах, працюючи з 11.06.2014 директором цього товариства по 18.01.2018, коли його було звільнено з посади на підставі рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ Азовбетон . При звільненні з ним не було проведено повного розрахунку, що змусило його звертатись до суду із відповідним позовом.

Постановою Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 року залишено без змін рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12.09.2018 в частині стягнення ТОВ Азовбетон заборгованості по заробітній платі за період роботи з березня 2017 року по жовтень 2017 року в сумі 124230,94грн.

Станом на теперішній час заборгованість, стягнута за рішенням суду, позивачеві не виплачена. Просив на підставі ст. 117 КЗпП України у якості відповідальності роботодавця стягнути з ТОВ "Азовбетон" середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2018 по день ухвалення рішення суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТОВ Азовбетон на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2018 по 21.05.2020 включно, в розмірі 349775,12грн. Стягнуто з ТОВ Азовбетон на користь держави судовий збір у розмірі 768,40грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 116, 117 КЗпП України та виходив з доведеного факту невиконання роботодавцем свого обов`язку щодо проведення з працівником ОСОБА_1 розрахунку при звільненні з 19.01.2018 і по момент ухвалення рішення, що підтверджено і письмовими поясненнями відповідача та судовими рішеннями у іншій справі між тими самими сторонами з приводу стягнення заборгованості по заробітній платі. Суд розрахував середній заробіток в сумі 349775,12грн ( (24845грн + 909,09грн) : 43р.д.) х 584р.д.) у відповідності зі положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , виходячи з середньоденного заробітку, вирахованого зі здобутку заробітної плати за два останні місяці, що передували звільненню (жовтень 2017р. - 24845грн, листопад 2017р. - 909,09грн) і кількості не оспорюваних сумарно 43 робочих днів в періоді (жовтень 21р.д. і листопад 22р.д.), помноженого на кількість робочих днів у заявленому спірному періоді з 19.01.2018р. по день прийняття рішення 21.05.2020р. - загалом 584 р.д.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТОВ "Азовбетон", посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а у випадку відмови в задоволенні апеляційної скарги - застосувати принцип співмірності при обчисленні сум середнього заробітку.

Апеляційна скарга вмотивована наступними доводами.

Суд не врахував висновки Конституційного суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо регламентованого ст. 233 Кодексу законів про працю України тримісячного строку для звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Вказує на наявність підстав для зменшення розміру компенсації середнього заробітку, зважаючи на існування між сторонами спору стосовно обсягу заборгованості по заробітній платі: справа № 264/5562/17, за якою стягнуто заборгованість по зарплаті перед ОСОБА_1 , наразі перебуває в провадженні Верховного Суду, а справа № 263/16588/18 за позовом ТОВ Азовбетон до ОСОБА_1 про стягнення надмірно сплачених грошових коштів заробітної плати - на розгляді в Жовтневому районному суді міста Маріуполя Донецької області.

В ході примусового виконання рішення суду у справі № 264/5562/17 Кальміуським ВДВС у м. Маріуполі Східного МРУ МЮ (м. Харків) на користь ОСОБА_1 примусово стягнуто 88 842,01грн за платіжним дорученням № 1830 від 14.05.2020р., прийнятим до сплати 15.05.2020р., про що представник позивача суд не повідомив до ухвалення рішення.

ОСОБА_1 , коли займав посаду директора підприємства, сам собі нарахував заборгованість за період з 01.06.2014 по 30.11.2017, що була втілена у довідці Лівобережнього об`єднаного Управління ПФУ м. Маріуполя Донецької області щодо нарахування позивачу заробітної плати із щомісячною деталізацією у додатку, довідці з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків та довідку, видану підприємством; надані документи не є первісними, а є похідними, і не відображають структури нарахованої заробітної плати; сторона позивача відмовилася надавати суду первинні бухгалтерські та кадрові документи.

Відповідач просить застосувати принцип співмірності при визначенні розміру середнього заробітку, зважаючи на 3 фактори: наявність вищезазначеного спору про розмір заборгованої заробітної плати у двох цивільних справах; часткове задоволення вимог по стягненню заборгованої заробітної плати (присуджено близько 70% від заявленого обсягу); нарахований судом в оскаржуваному рішенні середній заробіток (349775,12грн) перевищує розмір заборгованості по зарплаті (124230,94грн) майже на 180%; рішення частково виконано на суму 88842,01грн за платіжним дорученням від 14.05.2020.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Процедура розгляду справи апеляційним судом

Справа розглядається за участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , яка заперечувала проти доводів скарги, та у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивача ОСОБА_1 , а також представника ТОВ Азовбетон , який в-друге не прибув в судове засідання, спрямувавши заяву про відкладення розгляду справи через знаходження керівника на лікарняному і закінчення повноважень представника товариства - адвоката Косенко С.С. (а.с. 231-237). Неявка позивача і представника відповідача, який завчасно не направив письмові пояснення та не організував направлення для участі в розгляді справи іншого повноважного представника, в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою до розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ТОВ Азовбетон , працюючи на посаді директора товариства з 11.06.2014 на підставі рішення загальних зборів учасників від 10.06.2014 (а.с.4); звільнений з посади з 18.01.2018 на підставі рішення позачергових загальних зборів учасників товариства від 18.01.2018 (а.с. 7-9).

Рішенням Іллічівського райсуду міста Маріуполя Донецької області від 12.09.2018 у справі № 264/5562/17 стягнуто з ТОВ Азовбетон на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати заробітної плати за період з березня 2017 року по жовтень 2017 року в розмірі 124230,94грн, заборгованість за невикористану відпустку за період з 2013 по 2017 роки в розмірі 86585,22грн, а також заборгованість за договорами про надання поворотної фінансової допомоги №5ФП від 01.06.2017, №6ФП від 07.06.2017, №7ФП від 09.06.2017, №8ФП від 19.06.2017, №9ФП від 05.07.2017, №14ФП від 04.09.2017, №15ФП від 07.09.2017, №16ФП від 13.09.2017, №18ФП від 14.09.2017 в сумі 1779504,00грн та судовий збір у розмірі 8000грн (а.с. 27-30). Постановою Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за невикористані щорічні відпустки скасовано і в цій частині відмовлено. Це ж рішення в частині стягнення розміру заборгованості за договорами про надання поворотної фінансової допомоги та судового збору змінено. Стягнуто з ТОВ Азовбетон на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами про надання поворотної фінансової допомоги №5 ФП від 01.06.2017, № 6 ФП від 07.06.2017, № 7 ФП від 09.06.2017, № 8 ФП від 19.06.2017, № 9 ФП від 05.07.2017, № 14 ФП від 04.09.2017, № 15 ФП від 07.09.2017, № 16 ФП від 13.09.2017, № 18 ФП від 14.09.2017 в сумі 1 754504грн та судовий збір в розмірі 7888грн. Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по жовтень 2017 року в сумі 124230,94грн залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Азовбетон судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 168грн. Постанова суду набрала законної сили 30.01.2019 (а.с. 31-36).

2. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

За змістом п.п. 6, 20 постанови Пленуму Верховного суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999р., за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік,

премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей

день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналіз вимог ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як встановлено, на момент прийняття ТОВ Азовбетон рішення загальних зборів і звільнення позивача з роботи 18.01.2018р. ОСОБА_1 перебував у черговій плановій відпустці і з 18.01.2018р. проходив лікування. Із заявою про видачу наказу про звільнення і вимогою учинити повний розрахунок у зв`язку із звільненням позивач звернувся до роботодавця 3.02.2018 (а.с. 17).

Встановлені судом обставини у даній справі, а також справі № 264/5562/17 дають підстави для висновку, що в порушення статті 116 КЗпП України розрахунок із ОСОБА_1 роботодавцем не здійснено як у день його звільнення 18.01.2018, так і на момент прийняття судом рішення 21.05.2020. Доказів зворотного роботодавцем не представлено і апеляційному суду.

Відтак, колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги відповідача, вмотивованими висновками Конституційного суду України в рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 (щодо ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 КЗпП України), з наголосом про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із заявленими вимогами про стягнення середнього заробітку, оскільки такий строк за ч. 1 ст. 233 КЗпП України для ОСОБА_1 міг розпочатись з моменту проведення з ним остаточного розрахунку, чого не сталося.

Посилання ТОВ Азовбетон в апеляційній скарзі про стягнення в порядку примусового виконання судового рішення на користь ОСОБА_1 88842,01грн, без розмежування і конкретизації виду стягнутої суми (чи частина заборгованості по заробітній платі, присуджена в загальному розмірі 124230,94грн, чи присуджена цим же рішенням заборгованість за договорами про надання поворотної фінансової допомоги на суму 1754504грн), не є фактом здійснення остаточного розрахунку по заробітній платі із позивачем, тому не можуть бути прийняті за підставу для звільнення роботодавця від відповідальності за ст. 117 КЗпП України.

Доводи в апеляційній скарзі щодо нарахування самим ОСОБА_1 , як керівником ТОВ Азовбетон , собі заборгованої заробітної плати за період з 01.06.2014 по 30.11.2017 у довідках Лівобережнього об`єднаного Управління ПФУ м. Маріуполя Донецької області та з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених дохідів та утриманих податків та довідку - були предметом дослідження і перевірки в межах справи 264/5562/17 щодо стягнення заборгованості по заробітній платі і не мають передрішуючого значення для вирішення питання про стягнення компенсації працівникові в порядку ст. 117 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував матеріальний закон і врахував доведений факт невиконання роботодавцем визначеного ч. 1 ст. 116 КЗпП України обов`язку здійснити із працівником розрахунок з виплатою всіх належних сум в день звільнення, взяв до уваги прийняте в межах справи № 264/5562/17 чинне судове рішення в частині розміру заборгованості по заробітній платі 124230,94грн. На підставі цього суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування відповідальності, унормованої ст. 117 КЗпП України, і необхідність компенсації звільненому працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на роботодавця матеріальної відповідальності, унормованої ст. 117 КЗпП України, у вигляді стягнення на користь колишнього працівника ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів доходить до висновку про непропорційнійсть і неспівмірність присудженого судом розміру по цій позиції вимог 349775,12грн, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця, в порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача, в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати розмірі 124230,94грн.

Так, у пунктах 75-79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) вказано, що: законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, врахувавши наступне:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця за належними ОСОБА_1 при звільненні коштами заробітної плати, доведеної судовим рішенням у справі № 264/5562/17, складає 124230,94грн;

- тривалий період прострочення виплати заборгованої заробітної плати з вини роботодавця в період з березня 2017 року по жовтень 2017 року та невчинення остаточного розрахунку при звільненні із позивачем 18.01.2018;

- а також враховується і тривалість не звернення позивача до суду із вимогами, обгрнутованими ст. 117 КЗпП України - з моменту прийняття апеляційним судом постанови від 30.01.2019, коли ОСОБА_1 достеменно стало відомо про присуджений розмір заборгованості по заробітній платі, і до моменту звернення його до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку 16.08.2019 сплинуло понад півроку. І колегія суддів не вбачає наявних у позивача причин непереборного характеру, які перешкоджали зверненню до суду найближчим часом після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, чим ОСОБА_1 збільшив без достатніх підстав обсяг відповідальності роботодавця, унормованої ст. 117 КЗпП України;

- враховується ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат звільненого працівника у вигляді недоотриманої ОСОБА_1 , попри його заяву до роботодавця від 3.02.2018, заробітної плати в період затримки виплати її відповідачем, що було обтяжено триванням судових спорів, коли позивач не мав змоги працевлаштуватись;

- розмір заявленої до стягнення позивачем суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що дорівнює ціні позову 423521,78грн майже у понад 3 рази більший розміру заборгованої заробітної плати (124230,94грн), що є очевидно неспівмірним.

На підставі ст. 117 КЗпП України, з урахуванням принципу пропорційності, справедливості і розумного балансу щодо присудження суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, з урахуванням вищевикладених фактичних у даній справі критеріїв, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні із зменшенням нарахованої судом компенсації середнього заробітку в розмірі 349775,12грн до 124230,94грн, що покриватиме орієнтовні майнові збитки позивача, пов`язані з неотриманням ним заробітної плати.

Виведена сума, на переконання апеляційного суду, відповідатиме меті відшкодування, передбаченій ст. 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, та ґрунтуватися на задекларованих п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальних засадах цивільного законодавства, як от справедливість, добросовісність та розумність.

Враховуючи ухвалення рішення суду внаслідок неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, таке рішення, з огляду на часткову обґрунтованість апеляційної скарги, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає зміні із зменшенням присудженого судом першої інстанції розміру середнього заробітку до суми 124230,94грн згідно вищенаведеного мотивування та призведенням подальшого перерозподілу судових витрат сторін в залежності від пропорційності задоволених вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції змінюється апеляційним судом за новим рішенням, то підлягає стягненню з відповідача ТОВ Азовбетон в дохід держави за подання позовної заяви позивачем, за ставками в ст. 4 Закону України Про судовий збір - в розмірі 1242,31грн (1% від стягнутої суми середнього заробітку за наслідками апеляційного перегляду справи).

За наслідками апеляційного розгляду на користь відповідача, що апелює, підлягає стягненню з позивача частково понесені витрати по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі, пропорційному до частини, в якій позивачеві відмовлено 70,67% (заявлено позов з ціною 423521,78грн або 100%, задоволено позов на 124230,94грн або на 29,33%; частина, в якій відмовлено, становить 70,67%), що в грошовому виразі становить 3707,79грн (70,67% від сплаченого збору 5246,63грн), з урахуванням висновку Верховного Суду у постанові від 30.01.2019р. у справі № 910/4518/16 (де наголошено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не є власне заробітною платою за виконану роботу і не є об`єктом, на який поширюються пільги по сплаті судового збору).

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Азовбетон задовольнити частково.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 травня 2020 року змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Азовбетон на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 січня 2018 року по 21 травня 2020 року включно, в розмірі 124230 (сто двадцять чотири тисячі двісті тридцять) гривень 94 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Азовбетон в дохід держави витрати з оплати судового збору, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, в розмірі 1242 (одна тисяча двісті сорок дві) гривні 31 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Азовбетон витрати з оплати судового збору, пов`язані з апеляційним переглядом справи, в розмірі 3707 (три тисячі сімсот сім) гривень 79 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 вересня 2020 року.

Судді: С.А.Попова

І.П.Мироненко

О.М.Пономарьова