Постанова

від 09.09.2020 по справі 149/2825/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 149/2825/16-ц

провадження № 61-1826св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Щедра Нива ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: сектор з питань реєстрації Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, відділ Держгеокадастру в Хмільницькому районі Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Щедра Нива на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 липня 2017 року у складі судді Войнаревича М. Г. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Берегового О. Ю., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Щедра Нива (далі - ТОВ Щедра Нива ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: сектор з питань реєстрації Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, відділ Держгеокадастру в Хмільницькому районі Вінницької області, про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, скасування їх державної реєстрації, зобов`язання повернути земельні ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 10 червня 2008 року серії ЯЖ № 255314 він є власником земельної ділянки, площею 3,5747 га, кадастровий номер 0524883100:02:001:0002, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області. Також згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2009 року серії ЯЖ № 780980 він є власником земельної ділянки, площею 3,5332 га, кадастровий номер 0524883100:02:001:0057, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Отримавши у вересні 2017 року витяги з Державного земельного кадастру, він дізнався, що між ним та ТОВ Щедра Нива укладені договори оренди вказаних земельних ділянок, однак жодних договорів оренди та актів приймання-передачі земельних ділянок він не підписував, згоди на їх укладення не надавав.

Вважаючи, що укладення договорів оренди призвело до порушення його прав, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 3,5747 га, укладений 02 січня 2009 року між ним та ТОВ Щедра Нива , та договір оренди земельної ділянки, площею 3,5332 га, укладений між ним і відповідачем 10 жовтня 2012 року, скасувати державну реєстрацію цих договорів, зобов`язати ТОВ Щедра Нива повернути належні йому на праві власності земельні ділянки.

08 лютого 2017 року представник позивача ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції клопотання про залишення без розгляду позовної заяви в частині вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, площею 3,5747 га, укладеного 02 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ Щедра Нива , скасування його державної реєстрації (а. с. 80).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Щедра Нива , площею 3,5332 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524883100:02:001:0057, розташованої на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області; скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2012 року. У задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ Щедра Нива повернути належну ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 3,5332 га, кадастровий номер 0524883100:02:001:0057, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, відмовлено. Позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 02 січня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Щедра Нива , площею 3,5747 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524883100:02:001:0002, розташованої на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, та скасування його державної реєстрації залишено без розгляду. Стягнуто з ТОВ Щедра Нива на користь ОСОБА_1 551,20 грн судового збору, 2 476 грн витрат на оплату проведених судово-технічної та почеркознавчої експертиз.

Додатковим рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 серпня 2017 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь держави 551,20 грн судового збору.

Рішення суду мотивовано встановленням обставин того, що позивач не підписував оспорюваний договір оренди землі.

Оскільки правочин укладений за відсутності волевиявлення його сторони, то з урахуванням положень статей 203, 207, 215, 216, 256, 257, 261 ЦК України, Закону України Про оренду землі такий правочин може бути визнаний недійсним. При цьому суд не встановив обставин, які б указували на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки про існування оспорюваного договору позивач дізнався у вересні 2017 року.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу ТОВ Щедра Нива відхилено. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 липня 2017 року залишено без змін.

ТОВ Щедра Нива оскаржувало рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в частині визнання недійсним договору оренди земельній від 10 жовтня 2012 року та скасування його державної реєстрації. В іншій частині рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 липня 2017 року апеляційним судом не переглядалось.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при розгляді справи суд першої інстанції належним чином з`ясував та перевірив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам та обґрунтував висновки, викладені в рішенні, дотримався норм процесуального права, а тому підстав для скасування рішення суду немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ Щедра Нива просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт отримання позивачем орендної плати з 2012 року саме на підставі договору оренди земельної ділянки, площею 3,5332 га, укладеного між сторонами 10 жовтня 2012 року. Звернення позивача до суду з цим позовом у листопаді 2016 року вказує про пропуск позивачем строку позовної давності. Таким чином, суди неправильно застосували у цій справі положення статті 261 ЦК України. Висновок апеляційного суду про те, що отримання позивачем орендної плати вказує лише на фактичне користування відповідачем земельною ділянкою позивача, є безпідставним, оскільки позовна заява такими доводами не обґрунтована.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ Щедра Нива на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 02 листопада 2017 року, витребувано справу № 149/2825/16-ц із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Щедра Нива , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Сектор з питань реєстрації Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, відділ Держгеокадастру в Хмільницькому районі Вінницької області, про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, скасування їх державної реєстрації, зобов`язання повернути земельні ділянки призначено до судового розгляду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подавав.

Фактичні обставини справи

Згідно з державним актом на право власності на землю від 15 вересня 2009 року серії ЯЖ № 780980, зареєстрованим в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010905400053, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,5332 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524883100:02:001:0057, розташованої на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

10 жовтня 2012 року від імені ОСОБА_1 як орендодавця та ТОВ Щедра Нива (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу належну йому земельну ділянку в оренду строком на 10 років (а. с. 9-10, 62-65).

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 13 червня 2017 року № 1705/1706/17-21 підпис у вказаному договорі оренди земельної ділянки виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 96-99).

Під час розгляду справи в суд першої інстанції представник відповідача заявив про застосування строку позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2012 року та скасування його державної реєстрації, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з невідповідності вимогам закону договору оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2012 року, оскільки підпис у договорі оренди виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. Ця обставина встановлена висновком судово-почеркознавчої експертизи від 13 червня 2017 року № 1705/1706/17-21.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання такого правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК Україниі відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

В оцінці застосування положень статей 203, 205, 215, 229-233, 627, 638 ЦК України та статей 14, 15, 18 Закону України Про оренду землі за подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), згідно з яким правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, який полягав у тому, що договір, укладений без волевиявлення позивача, зокрема підписаний не ним, а іншою особою, може бути визнано недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача приведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджував.

З матеріалів справи відомо, що договір оренди землі від 10 жовтня 2012 року зареєстрований у встановленому законом порядку, реєстраційна справа щодо вказаного договору знаходиться у відділі у Хмільницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницької області.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Власником спірної земельної ділянки (кадастровий номер - 0524883100:02:001:0057) на час подання позову є ОСОБА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2009 року серії ЯЖ № 780980.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою площею 3,5332 га, яка розташована на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, реєстрацію права оренди ТОВ Щедра Нива щодо вказаної земельної ділянки було здійснено за умови, що ОСОБА_1 фактично не підписував договір оренди, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18), вказано, що під час розгляду справи суди мають врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду (пункт 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18) стосовно того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування державної реєстрації речового права необхідно розуміти як скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права, а саме договору оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2012 року.

На підставі викладеного, обґрунтованими є доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації договору оренди (запису про проведену державну реєстрацію) щодо земельної ділянки, площею 3,5332 га, яка належить ОСОБА_1 та розташована на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Разом з тим відсутні правові підстави для застосування позовної давності у цій справі як до вимоги про визнання недійсним договору оренди, так і до вимоги про скасування його державної реєстрації.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту в цій частині, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності.

Крім того, для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18).

Об`єктивна можливість у позивача довідатися про обставини порушення його прав як власника та стан цих суб`єктивних прав, а також звернутися до суду з позовом про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації з`явилася у нього у вересні 2017 року, після отримання ним витягу з Державного земельного кадастру, з якого він дізнався про те, що між ним та ТОВ Щедра Нива укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, згоди на укладення якого він не надавав.

Відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами обставин про те, що позивач був обізнаний про порушення своїх майнових права, починаючи з 10 жовтня 2012 року (моменту укладення договору оренди).

З матеріалів справи також не вбачається моменту здійснення державної реєстрації договору оренди землі від 10 жовтня 2012 року.

Крім того, враховуючи нікчемність оспорюваного договору оренди землі та відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання його недійсним, посилання про застосування у справі позовної давності до вимоги про скасування державної реєстрації, яка є похідною вимогою, є такими, що суперечать положенням статті 261 ЦК України.

За таких обставин підстави для висновку про пропуск позивачем строку позовної давності у цій справі відсутні.

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позовна вимога про скасування державної реєстрації (запису про проведену державну реєстрацію) договору оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2012 року підлягає задоволенню.

У частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про повернення йому земельної ділянки, площею 3,5332 га, а також у частині залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, площею 3,5747 га, укладеного 02 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ Щедра Нива , скасування його державної реєстрації, рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому касаційним судом не переглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 10 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту; оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині позовної вимоги про скасування державної реєстрації майнового права відповідача за договором оренди землі від 10 жовтня 2012 року - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Щедра Нива задовольнити частково.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 02 листопада 2017 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 10 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Щедра Нива , скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Щедра Нива , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: сектор з питань реєстрації Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, відділ Держгеокадастру в Хмільницькому районі Вінницької області, в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 10 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Щедра Нива , відмовити.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 02 листопада 2017 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2012 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк