Рішення

від 18.09.2020 по справі 265/3371/20

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа №265/3371/20

Провадження №2/265/1182/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Копилової Л.В.,

за участю секретаря - Куксенко А.С.,

з участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства Металургійний комбінат АЗОВСТАЛЬ до первинної організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Металургійного комбінату АЗОВСТАЛЬ ,

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Маріупольська первинна профспілкова організація № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, про стягнення грошових коштів у розмірі 15 692 636,37 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 15 березня 2000 року з метою представництва, захисту прав та інтересів трудового колективу Металургійного комбінату Азосталь була здійснена державна реєстрація первинної організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Металургійного комбінату Азосталь (далі за текстом - ПО ПМГУ МК Азовсталь ).

21 липня 2010 року конференцією трудового колективу ВАТ Металургійний комбінат Азосталь між представником власника в особі Генерального директора та трудовим колективом Металургійного комбінату Азосталь , який представляла ПО ПМГУ МК Азовсталь було укладено черговий колективний договір на 2010-2011 роки. Вказаний колективний договір діє на підприємстві позивача на теперішній час. Пунктом 6.1 колективного договору визначений порядок перерахування ПО ПМГУ МК Азовсталь коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу. Зазначеним пунктом колективного договору передбачене щомісячне перерахування 1/12 коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірі на рік не менше 0,5% від фонду оплати праці. На виконання п.6.1 колективного договору та ст.44 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", починаючи з 2000 р. ПО ПМГУ МК Азовсталь щомісячно перераховувалося 0,5% від фонду оплати праці на культурно-масові, фізично-оздоровчі заходи. Позивач виконав свої обов`язки за п. 6.1 колективного договору, що підтверджується копіями платіжних доручень. В період з березня 2017 року по квітень 2020 року позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі в сумі 31 385 272,74 грн. на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу працівників ПО ПМГУ МК Азовсталь . У платіжних дорученнях на перерахування цих коштів відображено призначенням платежу „на культурно - масові заходи".

Одночасно позивач зазначає, що листом від 11.03.2016 р. № 1/І Маріупольська первинна профспілкова організація № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність повідомила адміністрацію ПРАТ МК АЗОВСТАЛЬ про своє створення та належність до Всеукраїнської профспілки Народна солідарність ; кількість членів профспілкової організації які є працівниками позивача; повноважних представників виборного органу Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність . З урахуванням вищевикладених обставин в спірний період з березня 2017 року по квітень 2020 року працівники позивача входили до складу двох профспілкових організацій - ПО ПМГУ МК Азовсталь та Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність , а отже відповідно статті 36 Конституції України та ст.10 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності останні мають рівні права на отримання гарантій, передбачених ст. 44 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та п.6.1 Колективного договору, що діє на підприємстві позивача. В свою чергу, позивач, як роботодавець, з урахуванням принципу рівності умов для діяльності профспілок, які діють у нього на підприємстві, повинен відраховувати кошти на культурно-масову, фізкультурну, спортивно-оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором, а саме не менше ніж 0,5 відсотка фонду оплати праці всіх працюючих на кожну діючу на підприємстві перівиннну профспілкову організацію. Відсоток відрахувань з фонду оплати праці, визначений ст. 44 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності необхідно обчислювати із обсягу загального фонду оплати праці. При цьому на користь Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність відповідних відрахувань не здійснювалось. Таким чином, після вступу робітників позивача в члени Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність , Ѕ коштів на проведення культурно-масової, фізкультурної, спортивно-оздоровчої роботи у розмірі не менше ніж 0,5% від фонду оплати праці перерахованих позивачем у вказаний вище період, на виконання п. 6.1 Колективного договору тільки одній профспілковій організації, що діє на підпрємстві позивача, а саме - ПО ПМГУ МК Азовсталь , що складає суму в розмірі 15 692 636,37 грн., отримані останньою без наявності правових підстав та відповідно до положень ст.ст.1212, 1213 Цивільного кодексу України і підлягає поверненню. 06.05.2020 року на адресу відповідача була скерована вимога №03/378 щодо повернення позивачу отриманих без наявності достатніх правових підстав коштів в сумі 15 692 636,37 грн., однак вказана вимога залишена відповідачем без розгляду.

З урахуванням наведених обставин просить стягнути з відповідача грошові кошти, набуті без достатньої правової підстави у вказаному розмірі.

Не погоджуючись з позовними вимогами, 17 червня 2020 року відповідач подав суду відзив на позовну заяву, з посиланням на те, що відповідно до ст.14 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів. Пунктами 1.13.7,7.1,7.12.1 Статуту ПО ПМГУ МК Азовсталь передбачено, що головним завданням Профспілки є організація і сприяння оздоровленню та відпочинку членів профспілки, розвитку художньої самодіяльності, фізичної культури та спорту. Кошти Профспілки формуються за рахунок щомісячних членських профспілкових внесків та відрахування підприємств на культурно-масову, фізкультурну й оздоровчу роботу у відповідності зі ст.44 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та витрачаються виключно на реалізацію статутних цілей і завдань. 21 липня 2010 року конференцією трудового колективу ВАТ Металіргійник комбінат Азовсталь між представником власника в особі Генерального директора та трудовим колективом Металургійного комбінату АЗОВСТАЛЬ , який представляла ПО ПМГУ МК Азовсталь , було укладено черговий колективний договір на 2010-2011 роки. Пунктом 6.1 колективного договору передбачено зобов`язання роботодавця щомісячно відраховувати профспілковому комітету 1/12 коштів на проведення культурно-масової, фізкультурної, оздоровчої роботи у розмірі на рік не менше 0,5 % від фонду оплати праці. В спірний період з березня 2017 р. по квітень 2020 р. позивач дійсно перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 31 385 272,74 грн. на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу працівників. ПО ПМГУ МК Азовсталь в період від дати укладення колективного договору по теперішній час відповідно до п.п.7.12, 7.13 Статуту та згідно до затвердженого кошторису постійно здійснювала витрачання коштів на вищезазначені види послуг за їх цільовим призначенням. Контроль за надходженням і витрачанням коштів на потреби культурно-масової, фізкультурної та оздоровчої роботи здійснювався згідно п.7.18 Статуту контрольно-ревізійною комісією, обраною відповідно до статуту. Таким чином, відповідачем перераховані позивачем на виконання ст.44 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та п.6.1 Колективного договору кошти використовувались виключно, за їх цільовим призначенням, що підтверджується наданими відповідачем виписками по рахункам позивача. Отже, враховуючи вищевикладені обставини, зокрема наявність правових підстав для отримання відповідачем перерахованих позивачем коштів та іх суто цільовим використанням, правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні, оскільки такі кошти набуто за наявності правової підстави, а відповідно останні не можуть бути повернуті на підставі ст. 1212 ЦК України. Одночасно відповідач зазначає, що відповідно до ст.ст. 18, 246 КЗпП України, ст.9 Закону України Про колективні договори і угоди участь професійної спілки в укладанні колективного договору, угоди не впливає на здійснення нею своїх повноважень. Статтею 36 Конституції України та ст. 10 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності встановлено, що всі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки. З 2016 року на ПРАТ МК АЗОВСТАЛЬ діє дві первинні профспілкові організації, при цьому чисельність членів ПО ПМГУ МК Азовсталь станом на березень 2017 року налічувала 9746 працівників, що складає 94,84 відсотків штатної чисельності працівників позивача; станом на березень 2020 року - 10 246 працівників, що складає відповідно 92,94 відсотка.

Враховуючи пропорційність кількості членів профспілки, які потребують згідно законодавства захисту прав та інтересів, доводи позивача про те, що половина від коштів, перерахованих на адресу ПО ПМГУ МК Азовсталь на виконання умов п.6.1 колективного договору для проведення культурно-масової, фізкультурної та оздоровчої роботи підлягала перерахуванню Маріупольській первинній профспілковій організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність , суперечать встановленому ст.36 Конституції України та ст.10 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності принципу рівності профспілок перед законом.

Щодо розрахунку розміру позовних вимог, відповідач окремо наголошував на тому, що чисельність її членів у 2017-2020 роки налічувала понад 10000 працівників, що складало більше 90 відсотків штатної чисельності працівників позивача. Таким чином, позиція позивача, що дотримання принципу рівності профспілок не залежить від того інтереси якої кількості своїх членів вона представляє та, як наслідок потреб такої профсілки на забезпечення виконання гарантій своїм членам, та полягає в єдиному підході до порядку перерахування коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу, зокрема у тому ж розмірі, що встановлено відповідно до п. 6.1 Колективного договору, як профспілковій організації яка представляє інтереси незначної кількості працівників так і профспілки яка представляє інтереси більшості, є хибною та такою, що грубо протирічить ст. 36 Конституції України, та жодним чином не відповідає принципу рівності, встановленого ст.10 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності .

Оскільки поведінка сторін у чинному на даний час колективному договорі на підприємстві утворює правову підставу для набуття майна, а ст.1212 ЦК України може застосовуватися тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору, просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

08 липня 2020 року представник позивача ОСОБА_1 надала суду відповідь на відзив, в якій посилається на те, що відповідно до вимог діючого законодавства колективний договір на підприємстві може бути лише один, це обумовлено тим, що стороною у колективному договорі виступає не профспілка як юридична особа, а безпосередньо сам трудовий колектив. При цьому при укладенні колективного договору профспілка лише представляє інтереси всіх робітників на підприємстві, тобто тих робітників, які є членами профспілки. Відповідно до діючого законодавства положення колективного договору розповсюджується на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, та є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Крім того, роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкової організації, яка діє на підприємстві, установі або закладі. Таким чином, передбачені пунктом 6.1 Колективного договору кошти, як соціально-економічні гарантії, так і інші умови Колективного договору поширюються на всіх працівників позивача незалежно від їх членства у профспілках. Зміст колективного договору жодних обмежень щодо прав працівників позивача на встановлює, саме тому, вихідною сумою, з якої позивачем відраховувались 0,5% відсотків відрахувань на вищезазначені потреби, був визначений загальний фонд оплати праці всіх працюючих, з якого потім повинна була обчислюватись сума, яка спрямовується на одного працюючого. Тобто сума нарахувань на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу повинна співвідностись з кількістю працюючих на підприємстві позивача. Таким чином, оскільки кошти на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу на виконання ст. 44 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та п. 6.1 Колективного договору перераховувались позивачем від загального обсягу фонду оплати праці всіх працюючих на підприємстві, а соціально-економічні гарантії поширюються на всіх працівників позивача, незалежно від їх членства у профспілках, то відповідно заходами по оздоровленню, фізкультурній та культурно-масовій роботі повинні охоплюватися усі працівники підприємства позивача, а не лише члени профспілки ПО ПМГУ МК "АЗОВСТАЛЬ". При цьому жодних доказів того, що отримані відповідачем на виконання ст. 44 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та п.6.1 колективного договору кошти на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу використовувались на всіх працівників позивача, в тому числі тих, які є членами Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність , яка також, як свідчать матеріали справи, діє на підприємстві позивача, відповідачем не надано.

Враховуючи те, що в період з березня 2017 року по квітень 2020 року працівники позивача входили до складу двох профспілкових організацій - ПО ПМГУ МК "АЗОВСТАЛЬ" та Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність , які мають рівні права на отримання гарантій, передбачених ст.44 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та п.6.1 колективного договору, що діє на підприємстві позивача, та ненадання відповідачем відповідних доказів того, що кошти на проведення культурно-масової, фізкультурної, спортивно-оздоровчої роботи у розмірі не менше ніж 0,5% від загального фонду оплати праці перераховані позивачем ПО ПМГУ МК "АЗОВСТАЛЬ" витрачалися на всіх працюючих на підприємстві, вважає, що поданий позивачем позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

При розгляді справи представник позивача - Фурсова О.О., яка діє на підставі довіреності, позовні вимоги та підстави позову позивача підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача - ОСОБА_2 , яка діє на підставі довіреності, заперечувала проти позову, з підстав наведених у відзиві.

Представники третьої особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на розгляд справи до суду не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку.

Представник третьої особи - ОСОБА_3 надала суду заяву про розгляд справи у відсутність представників третьої особи. Проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила суд вирішити питання щодо відшкодування третій особі понесених витрат на правову допомогу в сумі 8 550 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Як вказує позивач, неповернення вказаних коштів, стало підставою для подання ним даного позову предметом якого є матеріально-правова вимога про стягнення 15 692 636,37 грн., які позивач просить стягнути на підстав ст.1212 ЦК України, як безпідставно отримані кошти.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені главою 83 ЦК України.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Так, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ від 21.01.2004 № 22 кошти грошові -це грошова одиниця України, яка виконує функцію засобу платежу та обліковується на рахунках у банках.

У сторін по справі відсутні заперечення щодо обставин та розміру перехованих коштів, а існує спір щодо наявності у період з березня 2017 по квітень 2020 р.р. обов`язку позивача перерахувати кошти та права відповідача їх отримувати у перерахованому обсяці.

Стосунки між сторонами даного спору регулюються спеціальними нормами права, а саме положеннями Законів України Про колективні договори і угоди , Про соціальний діалог , Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , КЗпП України.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначаються Законом України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності .

В ст. 36 Конституції України, зазначено, що громадяни України мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об`єднують громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності.

Відповідно до ст.1 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності професійною спілкою (профспілкою) - є добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). При цьому, первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.

Виходячи зі змісту виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач є Первинною організацією профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Металургійного комбінату Азовсталь .

Згідно із ст.1 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності членом профспілки є особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески. Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в навчальному закладі. Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Підставою для вступу до профспілки є заява громадянина (працівника), подана в первинну організацію профспілки. При створенні профспілки прийом до неї здійснюється установчими зборами.

За приписом ст.34 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності профспілки, їх об`єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності. Право власності профспілок, їх об`єднань виникає на підставі: придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством; передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, державними органами або органами місцевого самоврядування.

В статті 243 Кодексу законів про працю України зазначено, що відповідно до Конституції України та Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати професійні спілки з метою представництва, здійснення і захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі професійних спілок.

Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об`єднаннями громадян.

Згідно зі статтею 246 Кодексу законів про працю первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси.

Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та статутом професійної спілки. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності первинних профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі, організації (стаття 249 Кодексу законів про працю).

Відповідно до ст. 250 КЗпП України та ст. 44 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", власники або уповноважені ними органи зобов`язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективними договорами та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності", діяльність профспілок ґрунтується на принципі законності і гласності.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України „Про колективні договори і угоди", умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Відповідно до ст.15 Закону України „Про колективні договори і угоди", контроль за виконанням колективного договору, угоди проводиться безпосередньо сторонами, що їх уклали, чи уповноваженими ними представниками. У разі здійснення контролю сторони зобов`язані надавати необхідну для цього наявну інформацію. Сторони, що підписали колективний договір, угоду, щорічно в строки, передбачені колективним договором, угодою, звітують про їх виконання.

Як було встановлено судом, у відповідності до ст.ст.10-20 Кодексу законів про працю України, Закону України Про колективні договори та угоди , з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, 21 липня 2010 року між ПрАТ МК Азовсталь , та Первинною організацією профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Металургійного комбінату Азовсталь було укладено Колективний договір на 2010-2011роки, що продовжує діяти на час розгляду справи в силу норм ч.3 ст. 9 ЗУ Про колективні договори і угоди .

Пунктом 6.1 Колективного договору визначений порядок перерахування ПО ПМГУ МК "АЗОВСТАЛЬ" коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу. Так, зазначеним пунктом Колективного договору передбачене щомісячне перерахування 1/12 коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірі на рік не менше 0,5% від фонду оплати праці.

Зазначені умови колективного договору діють по теперішній час.

У відповіді на відзив, позивач вказує, що передбачені пунктом 6.1 Колективного договору кошти, як соціально-економічні гарантії, так і інші умови Колективного договору поширюються на всіх працівників позивача. Зміст Колективного договору жодних обмежень щодо прав працівників позивача на встановлені Колективним договором соціально-економічні гарантії не містить, що свідчить про хибне тлумачення позивачем положень Колективного договору.

Судом встановлено, що кошти на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу на виконання ст. 44 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та п. 6.1 Колективного договору перераховувались позивачем від загального обсягу фонду оплати праці всіх працюючих на підприємстві. Таким чином, оскільки соціально-економічні гарантії поширюються на всіх працівників позивача, незалежно від їх членства у профспілках, то відповідно заходами по оздоровленню, фізкультурній та культурно-масовій роботі повинні охоплюватися усі працівники підприємства позивача, а не лише члени профспілки.

При цьому, як встановлено судом, отримані відповідачем на виконання ст.44 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та п. 6.1 Колективного договору кошти на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу працівників позивача використовувались за їх цільовим призначенням, але виключно на членів профспілки ПО ПМГУ МК "АЗОВСТАЛЬ".

Судом також встановлено, що впродовж 2017-2020 років 215 робітників позивача - членів ПО ПМГУ МК "АЗОВСТАЛЬ" написали заяви та добровільно вийшли з ПО ПМГУ МК "АЗОВСТАЛЬ", вступивши при цьому в іншу профспілку - Маріупольську первинну профспілкову організацію № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність , що не заперечується сторонами. Таким чином, у зв`язку з виходом працівників позивача з ПО ПМГУ МК "АЗОВСТАЛЬ" та вступом у Маріупольську первинну профспілкову організацію № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність , підстава для набуття відповідачем отриманих на забезпечення саме таких працівників вищенаведеними соціально-економічними гарантіями коштів, виходячи з наданого позивачем розрахунку фонду оплати праці всіх працюючих, в тому числі членів Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність , відпала.

Суд критично оцінює доводи позивача стосовно того, що після вступу робітників позивача в члени Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність , Ѕ коштів, що складають суму в розмірі 15 692 636,37 грн., перерахованих позивачем впродовж 2017-2020 років відповідачу, на виконання п. 6.1 Колективного договору, отримані останнім без наявності правових підстав, оскільки жодна профспілка не може мати більше прав, ніж інші профспілки, які діють на тому ж підпрємстві. Визнане позивачем право третьої особи отримувати кошти на проведення культурно-масової, фізкультурної і оздоровчої роботи, означає право інших профспілок, що діють на тому ж підприємстві, отримувати вказані кошти у тих же розмірах і на тих же умовах. Інше означало б встановлення нерівних умов для діяльності профспілок та їх нерівність у правах.

Одночасно суд зазначає, що за наявності вищенаведених обставин позивач з врахуванням принципу рівності умов для діяльності профспілок повинен відраховувати кошти на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених п. 6.1 колективного договору, але не менш ніж 0,5 % фонду оплати праці всіх працюючих на кожну діючу на підпрємстві первинну профспілкову організацію, виходячи з кількості її членів. Відсоток відрахувань з фонду оплати праці, визначений ст. 44 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , необхідно обчислювати із обсягу загального фонду оплати праці всіх працююсих на підпрємстві, незалежно від участі в профспілках. При здійсненні виплати кожній профспілці необхідно застосовувати принцип пропорційності стосовно кількості їх членів, які є працівниками підпрємства, а саме : перераховування коштів кожній профспілці слід провадити, виходячи з численості членів такої профспілки.

Інакше кажучи, вихідною сумою, з якої повинні вираховуватись 0,5% відсотків відрахувань на вищезазначені потреби профспілок, є фонд оплати праці всіх працюючих, з якого потім обчислюється сума, яка спрямовується на одного працюючого. Тобто суми нарахувань профспілкам на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу повинні корелювати з кількістю їх членів.

Виходячи з наданого позивачем розрахунку фонду оплати праці працівників, в тому числі, членів Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність , розмір таких відрахувань, визначений ст. 44 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , дорівнює 395 056,00 грн.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (глава 83 „Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") особа, яка набула майно або зберігла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються зокрема до повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Згідно статті 139 Господарського кодексу України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ від 21.01.2004 № 22 кошти грошові -це грошова одиниця України, яка виконує функцію засобу платежу та обліковується на рахунках у банках.

Таким чином, з огляду на складені правовідносини між сторонами та враховуючи наведені норми законодавства, положення Колективного договору, суд дійшов висновків про наявність обов`язку з боку позивача перерахувати, а з боку відповідача отримати нараховані кошти на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу на виконання пункту 6.1. колективного договору, а саме в розмірі на рік не менше 0,5% від фонду оплати праці, за спірний період з березня 2017 р. по квітень 2020 р. в сумі 30 990 216,74 грн.

Одночасно, оскільки позивачем у період з березня 2017 року по квітень 2020 року відповідачу було перераховано 31 385 272,74 грн., у зв`язку з виходом більш 200 працівників позивача з ПО ПМГУ МК "АЗОВСТАЛЬ" та вступом у Маріупольську первинну профспілкову організацію № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність , які не були охоплені з боку відповідача заходами по оздоровленню, фізкультурній та культурно-масовій роботі, кошти у розмірі 395 056,00 грн. на забезпечення саме таких працівників вищенаведеними соціально-економічними гарантіями, є безпідставно отриманими відповідачем грошовими коштами, які на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню.

На підставі викладеного, оскільки право витребування майна належить його власнику, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України сума у розмірі 395 056,00 грн. підлягає поверненню особі, яка їх перерахувала, тобто позивачу. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити повністю.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст.12 ЦПК).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК).

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Гурепка проти України №2 наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

В п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі Серявін та інші проти України зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, враховуючи встановлені обставин справи, зокрема наявність підстав для отримання відповідачем перерахованих ПрАТ МК Азовсталь коштів, суд дійшов висновків про навність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог в розмірі 395 056,00 грн., оскільки такі кошти набуто відповідачем за відсутності правової підстави, а відповідно останні підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Що стосується позовних вимог про стягнення 15 297 580,37 грн., то правових підстав покладення на відповідача обов`язку щодо їх повернення на підставі ст. 1212 ЦК України по справі не встановлено і позивачем суду не доведено.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволення його позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 235 389,55 грн., просив стягнути позивач з відповідача 15 692 636,37 грн., позов суд задовольняє на суму 395 056 грн.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 5 925 грн.84 коп. (235 389,55 грн. х 395 056 грн.): 15 692 636 грн.

Представник третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність Прідущенко В.В. надала суду заяву, в якій просила відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 550 грн., пов`язані з участю третьої особи у розгляді даної справи.

Розглядаючи надану заяву, суд виходить з того, що відповідно до ч.12 ст.141 ЦПК України, судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені .

На підтвердження заяви про відшкодування витрат представник третьої особи надала суду договір про надання третій особі правової допомоги адвокатом Самохваловим С.В. від 10 червня 2020 року та розрахунок вартості послуг адвоката в загальній сумі 8 550 грн.

Однак суд враховуючи відсутність документального підтвердження їх фактичної оплати третьою особою, приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви третьої особи про відшкодування таких витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.55,124 Конституції України, ст.1212 ЦК України, ст.ст.1,2,10,34, 44, Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , ст.ст.10,11, 81,141,263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Металургійний комбінат АЗОВСТАЛЬ до первинної організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Металургійного комбінату АЗОВСТАЛЬ , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Маріупольська первинна профспілкова організація № 141-2 Всеукраїнської профспілки Народна солідарність про стягнення грошових коштів, задовольнити частково.

Стягнути з первинної організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Металургійного комбінату АЗОВСТАЛЬ (87 505 Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Лепорського, буд.№11, код ЄДРПОУ 25809955) на користь Приватного акціонерного товариства Металургійний комбінат АЗОВСТАЛЬ (87 500 Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Лепорського, буд.№1, код ЄДРПОУ 00191158) грошові кошти, набуті без достатньої правової підстави в сумі 395 056 (триста дев`яносто п`ять тисяч п`ятдесят шість) гривень.

В іншій частині позовних вимог в сумі 15 297 580,37 грн., відмовити.

Стягнути з первинної організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України Металургійного комбінату АЗОВСТАЛЬ (87 505 Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Лепорського, буд.№11, код ЄДРПОУ 25809955) на користь Приватного акціонерного товариства Металургійний комбінат АЗОВСТАЛЬ (87 500 Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Лепорського, буд.№1, код ЄДРПОУ 00191158) судовий збір в сумі 5 931 (п`ять тисяч дев`ятсот тридцять одна) гривня 82 копійки.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено 22 вересня 2020 року.

Суддя Орджонікідзевського районного суду

міста Маріуполя Донецької області Л.В.Копилова