Постанова

від 09.07.2020 по справі 307/3707/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 307/3707/18

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

Головуючого - судді Бисага Т.Ю.

суддів: Собослоя Г.Г.,Куштана Б.П.,

за участі секретаря: Чучка Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Гаврилець Миколи Богдановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тячівського районного суду від 01 жовтня 2019 року, головуючий суддя Ніточко В.В., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Дельта ЛТД до ОСОБА_1 , Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, виконавчого комітету Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, відділу державної реєстрації Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області та головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області про скасування рішення № 24/46 22 скликання Солотвинської селищної ради від 24 березня 1997 року Про передачу земельних ділянок у приватну власність , скасування запису номеру державної реєстрації права власності 18457925 від 28 грудня 2016 року та свідоцтва про право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2124455900:02:002:0633,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Дельта ЛТД звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, виконавчого комітету Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, відділу державної реєстрації Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області та головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області про скасування рішення № 24/46 22 скликання Солотвинської селищної ради від 24 березня 1997 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність", скасування запису номеру державної реєстрації права власності 18457925 від 28 грудня 2016 року та свідоцтва про право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2124455900:02:002:0633.

Просить скасувати рішення виконавчого комітету 22 скликання Солотвинської селищної ради № 24/46 від 24 березня 1997 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність", яким надано у приватну власність ОСОБА_1 , мешканцю селища Солотвино, земельну ділянку, площею 0,15 га, для ведення підсобного господарства та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 ; скасувати відомості, внесені до Державного земельного кадастру про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 2124455900:02:002:0633, площею 0,15 га, надану у приватну власність ОСОБА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, скасувати відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на вказану земельну ділянку № 18457925 від 28 грудня 2016 року та стягнути судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 3 682 грн. 00 коп. та витрат на правничу допомогу в сумі 3 200 грн. 00 коп.

Рішенням Тячівського районного суду від 01 жовтня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Солотвинської селищної ради № 24/46 від 24 березня 1997 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" в частині надання у приватну власність ОСОБА_1 , мешканцю селища Солотвино, земельну ділянку, площею 0,15 га, для ведення підсобного господарства та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Скасовано відомості Державного земельного кадастру про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 2124455900:02:002:0633, площею 0,15 га, надану у приватну власність ОСОБА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Скасовано відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2124455900:02:002:0633, площею 0,15 га, надану у приватну власність ОСОБА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд № 18457925 від 28 грудня 2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта ЛТД" 3 682 (три тисячі шістсот вісімдесят два) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

В інших позовних вимогах - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду адвокат Гаврилець М.Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Дельта ЛТД просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області у відзиві на апеляційну скаргу просило при розгляді апеляційної скарги врахувати їх письмові пояснення.

Сторони у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про що свідчать розписки про вручення їм поштового відправлення і неявка сторін не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено - із державного акту на право користування землею І-ЗК № 002069 від 30 листопада 2000 року вбачається, що на підставі рішення Солотвинської селищної ради № 51 від 24 листопада 2000 року товариству з обмеженою відповідальністю "Дельта ЛТД" надано земельну ділянку в постійне користування, площею 0,332 га для будівництва автостоянки.

Згідно з рішенням Солотвинської селищної ради від 29 березня 2018 року № 391 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (в натурі на місцевості), яка перебуває у постійному користуванні TOB "Дельта ЛТД", державний акт від 30 листопада 2000 року серії 1-ЗК № 002069.

Позивачу у справі TOB "Дельта ЛТД " згідно з рішенням державного кадастрового реєстратора № РВ-2100269442018 від 20 вересня 2018 року відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з таких підстав: наявні зауваження щодо валідності електронного документу, помилка геометрії угідь. Обмеження, код 31.04. Охоронна смуга кабелю: частково чи повністю знаходиться поза межами земельної ділянки. Перетин ділянок з ділянкою 2124455900:02:002:0633, площа співпадає на 25.7332 %

Позивач вважає причиною відмови у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру накладення меж з суміжною земельною ділянкою відповідача і відповідно незаконність рішення про надання такої земельної ділянки.

В свою чергу, - відповідно до витягу з рішення виконкому Солотвинської селищної ради № 24/46 від 24 березня 1997 року вбачається, що ОСОБА_1 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га, для ведення підсобного господарства та обслуговування житлового будинку, по АДРЕСА_1 .

Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 02 грудня 2016 року зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124455900:02:002:0633.

Таким чином ОСОБА_1 реалізовано своє право на набуття права власності на земельну ділянку, відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України.

Рішення про передачу земельної ділянки у власність є ненормативним актом органу місцевого самоврядування або виконавчої влади, що застосовується одноразово, з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, та яке вичерпує свою дію фактом його виконання (внаслідок його виконання). Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства (постанова Вищого господарського суду України від 25.02.2016 у справі № 5028/5/51/2012, від 02.03.2016 у справі №52/310 ).

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" , зі змінами внесеними 19.03.2010, зазначено, що при вирішенні в судовому порядку земельних спорів за участю органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).

У цьому рішенні зазначено, що ненормативні правові акти органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З огляду на викладене, оскаржуване позивачем рішення Солотвинської селищної ради є ненормативним актом, був прийнятий стосовно конкретного громадянина, підлягав одноразовому застосуванню та був виконаний в момент виникнення права власності на земельну ділянку - після державної реєстрації права на землю, і з цього моменту оскаржуване рішення вичерпало свою дію, у зв`язку з чим не може бути скасованим, оскільки дане рішення вже в силу закону скасоване та є нечинним після державної реєстрації ОСОБА_1 права на землю.

Що стосується задоволених вимог позивача про скасування судом відомостей Державного земельного кадастру про державну реєстрацію земельної ділянки та відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то ці вимоги є похідними від основної вимоги про скасування рішення Солотвинської селищної ради і задоволенню не підлягають також, як в силу своєї безпідставності, так і в силу заборони підміняти процедуру та адміністративного суб`єкта, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 13 червня 1979 року в справі "Маркс проти Бельгії" висловив правову позицію, згідно з якою стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнає право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

Окрім цього, враховуючи положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "'Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Відповідно до висновку Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції*".

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії"" та "Трґо проти Хорватії*").

Основною метою статті 1 вищезгаданого Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції*" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 7 грудня 1976 року, "Джеймс та Інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості. Водночас, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з точки зору тлумачення їх у світлі практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Скордіно проти Італії*").

Результат аналізу зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що, вирішуючи питання про недійсність рішення ради та державного акта на право власності на земельну ділянку, суд має встановити не тільки обставини щодо дотримання вимог законодавства щодо відведення земельної ділянки, а й факт порушення внаслідок видачі такого акта прав особи, яка звернулась за захистом, щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою і тільки власнику або землекористувачу надається право вимагати усунення порушень цих прав.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи та суперечать матеріальному закону, що відповідно до ст. 376 ЦПК є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст. 268, 374,376, ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Гаврилець Миколи Богдановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тячівського районного суду від 01 жовтня 2019 року скасувати, ухвали по справі нове рішення.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Дельта ЛТД до ОСОБА_1 , Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, виконавчого комітету Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, відділу державної реєстрації Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області та головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області про скасування рішення №24/46 22 скликання Солотвинської селищної ради від 24 березня 1997 року Про передачу земельних ділянок у приватну власність , скасування запису номеру державної реєстрації права власності 18457925 від 28 грудня 2016 року та свідоцтва про право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2124455900:02:002:0633 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 13.07.2020 року.

Головуючий

Судді