Ухвала

від 15.09.2020 по справі 752/12969/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі секретаря ОСОБА_4

потерпілого ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в містіКиєві апеляційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 17 липня 2020 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 17.07.2020 задоволено клопотання слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором третього відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення в суді управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва ОСОБА_9 , та накладено арешт на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку із кадастровим номером 3210900000:01:129:3004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , а також на об`єкт будівництва, який є частиною об`єкта незавершеного будівництва - багатоквартирного (зблокованого) житлового будинку, що належить ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та розташований на даній земельній ділянці, із забороною користування, розпорядження, відчуження даним майном.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження, апелянт зазначала, що оскаржувана ухвала постановлена без її повідомлення та участі, а копію ухвали слідчого судді їй вручено лише 31.07.2020.

У апеляційній скарзі ОСОБА_7 вказувала на те, що клопотання слідчого подано та розглянуто з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки орган досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020110040000282 - Головне управління Національної поліції у м. Києвізнаходиться за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, який відноситься до територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду міста Києва. У Єдиному державному реєстрі відсутні відомості щодо Слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві як самостійного відокремленого структурного підрозділу або як юридичної особи.

Слідчий суддя розглянув клопотання слідчого про арешт майна без повідомлення власника майна та його представників, чим порушив право апелянта на захист.

Також слідчий суддя не взяв до уваги те, що клопотання про арешт майна третьої особи, в порушення вимог ст. 64-2 КПК України, подано слідчим, а не прокурором.

Крім того, слідчим суддею не враховано відсутність правової підстави для арешту майна та можливість використання майна як доказу у даному кримінальному провадженні.

Арештоване майно не відповідає ознакам речового доказу, оскільки воно не є предметом, знаряддям чи об`єктом кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ст. 356 КК України.

Додані до клопотання матеріали не містять доказів того, що земельна ділянка із кадастровим номером 3210900000:01:129:3004 та об`єкт будівництва, який є частиною об`єкта незавершеного будівництва - багатоквартирного (зблокованого) житлового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , були знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Також, в доданих до клопотання матеріалах відсутні відомості про повідомлення будь-яким особам про підозру в рамках даного кримінального провадження або незаконності набуття у власність спірної земельної ділянки.

Слідчий у клопотанні не зазначив, чим саме підтверджується те, що арештоване майно є об`єктом нерухомого майна, кому воно належить, та на підставі якого документу, а також чи існувало воно на момент звернення з клопотанням до слідчого судді.

На час звернення слідчого з клопотанням, на спірній земельній ділянці знаходився житловий будинок, на будівництво якого 18.02.2020 отримано будівельний паспорт, 13.04.2020 повідомлено Інспекцію ДАБК Ірпінської міської ради про початок виконання робіт, 27.05.2020 житловий будинок проінвентаризований та 30.06.2020 введений в установленому законом порядку в експлуатацію як закінчений будівництвом об`єкт, на який зареєстроване право власності на її ім`я.

Крім того, апелянт вказувала на те, що арешт вказаного майна із забороною використання, розпорядження та відчуження позбавляє її права власності на житло.

У судове засідання прокурор та власник майна ОСОБА_7 не з`явилися, про день та час розгляду апеляційної скарги належним чином повідомлені.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити в повному обсязі, думку потерпілого у кримінальному провадженні ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що арештована земельна ділянка належить йому на праві власності, та була незаконно зареєстрована за іншою особою, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна розглянуто без повідомлення та у відсутності власника майна або його захисника, та дані про вручення їм копії ухвали слідчого судді у матеріалах справи відсутні.

Як зазначено у апеляційній скарзі, копію оскаржуваної ухвали ОСОБА_7 вручено лише 31.07.2020, тоді як подано апеляційну скаргу 05.08.2020, тобто в строк, передбачений п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 395 КПК України, у зв`язку з чим колегія суддів не убачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке15.02.2020,внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№12020110040000282 за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченихч. 1 ст. 364, ст. 356 КК України.

Як убачається із даних клопотання, досудовим розслідуванням установлено, що власниками земельних ділянок, розташованих за адресами: АДРЕСА_2 , згідно направлених ними до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ) повідомлень про початок будівельних робіт від лютого - квітня 2020 року, на підставі будівельних паспортів №64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, виданих відділом містобудування та архітектури Іртиської міської ради Київської області 18.02.2020, проводиться будівництво зблокованих житлових будинків.

Земельна ділянка із кадастровим номером 3210900000:01:129:3004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26.06.2020 №214132458, належить ОСОБА_7 .

Право власності на об`єкт незавершеного будівництва, будівельні роботи щодо зведення якого ведуться на вказаній ділянці, не зареєстровано. У той же час, замовником будівельного паспорту та забудовником згідно відомостей будівельного паспорту №64 є ОСОБА_7 , а отже, на підставі приписів ст. 331 Цивільного кодексу України, до моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, завершення будівництва власником об`єкта незавершеного будівництва, розташованого на вказаній земельній ділянці вважається саме ОСОБА_7 .

Під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні отримано висновок будівельно-технічної експертизи №07-04/2020 від 16.04.2020, у відповідності до якого, розміщення зблокованих житлових будинків на земельних ділянках з кадастровими номерами 3210900000:01:129:3000, 3210900000:01:129:3001, 210900000:01:129:3002, 3210900000:01:129:3003, 3210900000:01:129:3004, 210900000:01:129:3005, 3210900000:01:129:3006, 3210900000:01:129:3007 не відповідає вимогам Державних будівельних норм, а будівельні паспорти відділом містобудування та архітектури Ірпінської міської ради видані власникам земельних ділянок із порушенням вимог містобудівного законодавства України.

Таким чином, службовими особами Ірпінської міської ради Київської області під час видачі зазначених будівельних паспортів порушено вимоги п.6.1.32 ДБН Б.2.2-12-2019 «Планування та забудова територій», п.1.3 «Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки».

Постановою слідчого СВ Ірпінського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_10 від 30.03.2020 земельну ділянку із кадастровим номером 3210900000:01:129:3004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_7 , а також на об`єкт будівництва незавершеного будівництва, який розташований на даній земельній ділянці, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12020110040000282.

07.07.2020 слідчий управління Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва із клопотанням, погодженим прокурором третього відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення в суді управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва ОСОБА_9 , в якому просив накласти арешт на майно, а саме на земельну ділянку із кадастровим номером 3210900000:01:129:3004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , а також на об`єкт будівництва, який є частиною об`єкта незавершеного будівництва - багатоквартирного (зблокованого) житлового будинку, що належить ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та розташований на даній земельній ділянці, із забороною користування, розпорядження, відчуження даним майном.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 17.07.2020 задоволено клопотання слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором третього відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення в суді управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва ОСОБА_9 , та накладено арешт на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку із кадастровим номером 3210900000:01:129:3004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , а також на об`єкт будівництва, який є частиною об`єкта незавершеного будівництва - багатоквартирного (зблокованого) житлового будинку, що належить ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та розташований на даній земельній ділянці, із забороною користування, розпорядження, відчуження даним майном.

Постановляючи ухвалу про арешт майна, слідчий суддя виходив з необхідності збереження речових доказів.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч. 1ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2ст. 170 КПК України,арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України.

Відповідно дост. 98 КПК України,речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст.131-132,170-173 КПК України, наклав арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 3210900000:01:129:3004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також на об`єкт будівництва, який є частиною об`єкта незавершеного будівництва - багатоквартирного (зблокованого) житлового будинку, та розташований на даній земельній ділянці, з тих підстав, що дане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами в межах кримінального провадження №12020110040000282 та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просить накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вказане в оскаржуваній ухвалі майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути приховане, пошкоджене, зіпсоване, знищене, перетворене чи відчужене.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що ухвала слідчого судді не містить правову підставу для арешту майна, спростовується змістом оскаржуваної ухвали, яка містить посилання на передбачену п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України підставу арешту нерухомого майна приходько, а саме необхідність накладення арешту з метою збереження речових доказів.

Встановлені слідчим фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що арештовані земельна ділянка та об`єкт незавершеного будівництва на ній відповідають ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою збереження.

Посилання апелянта на те, що жодній особі не повідомлено про підозру у межах кримінального провадження №12020110040000282, не спростовують висновків слідчого судді, оскільки арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2ст. 170 КПК України,по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна, не вимагає обов`язкового оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Доводи ОСОБА_7 про те, що на спірній земельній ділянці знаходиться житловий будинок, на будівництво якого 18.02.2020 отримано будівельний паспорт, 13.04.2020 повідомлено Інспекцію ДАБК Ірпінської міської ради про початок виконання робіт, 27.05.2020 житловий будинок проінвентаризований та 30.06.2020 введений в установленому законом порядку в експлуатацію як закінчений будівництвом об`єкт, на який зареєстроване право власності на її ім`я, на думку колегії суддів, не спростовують висновки слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту. Наведені апелянтом обставини не виключають розумних підозр органу досудового розслідування про вчинення кримінального правопорушення, а перевірка таких обставин, збір доказів на їх підтвердження або спростування, і є метою проведення досудового розслідування.

З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Беручи до уваги обгрунтованість клопотання про арешт майна, та враховуючи, що клопотання погоджене прокурором відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_9 , колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про порушення органом досудового розслідування вимог ч. 2 ст. 64-2 КПК України такими, що не можуть бути безумною підставою для скасування ухвали слідчого судді.

Посилання апеляційної скарги на те, що слідчий суддя розглянув клопотання слідчого про арешт майна без повідомлення власника майна та його захисника, є необгрунтованими, оскільки слідчим суддею за наявності підстав, викладених у ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання розглянуто без повідомлення власника майна.

Під час апеляційного розгляду не знайшло свого підтвердження посилання апелянта на те, що клопотання слідчого подане та розглянуто слідчим суддею з порушенням правил територіальної підсудності.

Так, у відповідностідо п. а) ч. 1ст. 38 КПК Україниорганами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є, серед іншого,слідчі підрозділи органів Національної поліції.

Як убачається із матеріалів судового провадження, постановою прокурора відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_9 від 25.06.2020 проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020110040000282 доручено слідчим Слідчого управління Головного управління Національної поліції в м. Києві.

Крім того, згідно даних наявного у матеріалах справи наказу заступника Голови - начальником Головного управління НП у м. Києві ОСОБА_11 № 309 від 13.03.2019 «Про визначення місць дислокації слідчого управління ГУ НП у м. Києві», визначено місце постійної дислокації слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві в адміністративних будівлях, що розташовані за адресами: Шевченківський район - вул. Володимирська, 15; Голосіївський район - м. Київ, вул. Антоновича, 114; Подільський район - м. Київ, вул. Електриків, 25-ж, Святошинський район - бульвар Кольцова, 22а, м. Київ, та Печерський район - Бессарабська площа, 3, м. Київ.

З наведеного убачається, що клопотання слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_8 , яке згідно матеріалів судового провадження, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 114, підлягає розгляду Голосіївським районним судом міста Києва, а тому доводи апелянта у цій частині не грунтуються на вимогах закону.

Іншізазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень вимогКПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 17 липня 2020 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3