Рішення

від 22.09.2020 по справі 400/2104/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2020 р. № 400/2104/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю " Медичний центр ОН Клінік Миколаїв", вул. В. Морська, 74/3, м. Миколаїв, 54001

про:стягнення заборгованості в сумі 55 738,25 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю " Медичний центр ОН Клінік Миколаїв" (далі відповідач), в якому просить суд стягнути з відповідача на користь фонду адміністративно-господарські санкції в розмірі 5738,25 грн.

Ухвалою від 25.06.2020р. суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що відповідачем всупереч ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (далі - Закон № 875) не виконано норматив робочих місць для працевлаштування 1 особи з інвалідністю. В порушення вимог вказаного Закону відповідачем не забезпечено працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідності до нормативу та звіту форми № 10-ПІ за 2019 рік, який відповідач розрахував самостійно. Відповідно до ст.20 Закону № 875 на відповідача покладається відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій в загальній сумі 55738,25грн.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, про що зазначив у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що відповідачем 17.04.2019 року Наказом № 37-ОС по підприємству було розширено штатний розпис та введено додатково ще 2 штатні посади "сестра медична", про щ о позивача 26.06.209р. було повідомлено шляхом подачі повторно звіту з-ПН з відпоідними даними про вакансію з коментраем до вакансії, що пріоритетним є пошук особи з інвалідністю. Таким чином, згідно з наданим позивачу ТОВ "Медичний центр ОН Клінік Миколаїв" звітом форми 3-ПІ за 2019 рік норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до вимог ст.19 Закону № 875 відповідчаем виконано, хоча чинним законодавством не передбачено обовязку підприємства здійснювати самостійний пошук працівників-інвалідів. Крім того, відповідач зауважує, що періодичності подання звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Відповідач неодноразово протягом 2019 року подавав інформацію про попит на робочі вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю до центру зайнятості. Таким чином, відподідачем здійснено всі заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому підстави для притягнення до відповідальності у вигляді накладення адміністративно-господарських санкцій у позивача відсутні. В задоволенні позовних вимог відповідач просив відмовити повністю.

Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідив матеріали справи, суд дійшов висновку про таке.

Виходячи з матеріалів справи, судом встановлено, що відповідачем подавався до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми №10-ПІ за 2019 рік, в якому ТОВ Медичний центр ОН Клінік Миколаїв зазначило, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2019 році становила 29 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875 становить 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників 1596,30 грн., середньорічна заробітна плал штатного працівника 55045,00 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, яка самостійно визначена підприємством 55045,00грн.

Позивач стверджує, що згідно з наданим відповідачем звітом форми № 10-ПІ за 2019 рік нормана робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до вимог ч. 1 ст. Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні становить 29 осіб. Таким чином, ТОВ Медичний центр ОН Клінік Миколаїв всупереч вимогам ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не виконало норматив працевлаштуванні 1 особи з інвалідністю.

Крім того, позивач в позовній заяві вказує, що у відповідності до ст.20 Закону № 875 на відповідача покладається відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій в загальному розмірі 55044,83грн., з яких : відповідачу нараховано адміністративно-господарські санкції в сумі 55044,83грн. та відповідно до ч.2 ст.20 вказаного Закону за період з 16.04.2019р. по 27.05.2019 року та п.3.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження Порядку нарахування пені та її сплати" від 15.05.20107р. № 223, нарахована пеня в сумі 693,42грн.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

Частиною першою статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно- господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Положення цієї частини не поширюється на підприємства установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Разом з цим, відповідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим завданням суду є перевірка, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці зобов язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

В контексті прийнятого Закону України Про зайнятість населення та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Періодичності подання звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17.

За правилами, визначеними статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Аналіз вищезазначених норм законодавства свідчить про те. що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

-виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця,

-створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

-надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

-звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

-в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

Відтак на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органів працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органи зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Виходячи з приписів ч.3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або: 1)в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або: 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17. частини першої статті 18. частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Як зазначалося вище, відповідач протягом 2019 року подавав до Миколаївського міського центру зайнятості звіти за формою 3-ПН (Інформація про попит на робочу силу (вакансії)), які містили інформацію про вільні робочі місця для осіб з інвалідністю.

Крім того, позивачем не наведені та відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, оскільки такі особи до відповідача не зверталися.

Отже, суд, враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а доказів того, що підприємство не створило робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем до матерілів справи не надано, тому суд приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог. Також причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежать від самого роботодавця, тому в діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Зазначений висновок узгоджується також з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеної у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 820/2124/16, від 28 лютого 2018 року справа № 807/612/16, щодо застосування положень статей 18-20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , відповідно до яких обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

Суд, при вирішенні вказаного спору, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, за відсутності правопорушення у сфері господарювання (як того вимагають приписи статті 218 Господарського кодексу України), є необґрунтованим та несправедливим.

Відповідачем до відзиву на позовну заяву додано докази, що підтверджують здійснення з боку ТОВ Медичний центр ОН Клінік Миколаїв всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звіту про попит на робочу силу, а тому застосування адмінстративно-господарських санкцій та стягнення пені на думку суду, є безпідставним.

Відповідно до статті 11, частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин суд, оцінивши в сукупності надані докази, вважає необхідним в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 20917114) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр ОН Клінік Миколаїв" (вул. В. Морська, 74/3, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 36954937) відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов