Постанова

від 17.12.2020 по справі 400/2104/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/2104/20 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Стас Л.В.,

суддів: Шеметенко Л.П., Турецької І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Медичний центр ОН Клінік Миколаїв про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач/скаржник) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Медичний центр ОН Клінік Миколаїв (далі - ТОВ Медичний центр ОН Клінік Миколаїв , відповідач) в якому просив стягнути суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у розмірі 55738,25 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що відповідачем всупереч ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (далі - Закон №875) не виконано норматив робочих місць для працевлаштування 1 особи з інвалідністю. В порушення вимог вказаного Закону відповідачем не забезпечено працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідності до нормативу та звіту форми №10-ПІ за 2019 рік, який відповідач розрахував самостійно. Відповідно до ст.20 Закону №875 на відповідача покладається відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій в загальній сумі 55738,25грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у задоволенні позову Миколаївському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач, окрім доводів на які посилався при зверненні до суду з позовом, також зазначив, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що в розумінні ст.22 Закону України Про зайнятість населення від 05 липня 2012 року №5067-VI (далі - Закон №5067) основним завданням державної служби зайнятості є право, а не обов`язок направляти для працевлаштування на підприємства, в установи та організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки.

За таких умов, як стверджує апелянт, усі підприємства зобов`язані виконувати, встановлений Законом №875-ХІІ, норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, або перераховувати до Державного бюджету України відповідну суму адміністративно-господарських санкцій, які використовуються на фінансування заходів соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної реабілітації осіб з інвалідністю.

Разом з тим, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів вказує на те, що з 12 листопада 2018 року в ТОВ Медичний центр ОН Клінік Миколаїв працювала особа з інвалідністю ОСОБА_1 (наказ №33-ОС від 09 листопада 2018 року), яка згідно довідки МСЕК серії 10ААВ №368174 з 28 липня 2015 року має групу інвалідності безстроково. При цьому, позивач наголошує на тому, що з`ясування обставин які пов`язані із датою звільнення працівника, особи з інвалідністю ОСОБА_1 , має суттєве значення для вирішення справи та встановлення обставин, які свідчать про виконання або невиконання обов`язків щодо своєчасного та в повному обсязі інформування державної служби зайнятості, тобто дотримання відповідачем строків звернення до державної служби зайнятості після припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним.

16 липня 2020 року до П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив ТОВ Медичний центр ОН Клінік Миколаїв на апеляційну скаргу, за яким відповідач погоджується з судом першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Відповідно до приписів п.3 ч1 ст.311 КАС України справу розглянуто у письмовому провадженні, на підставі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Судом встановлено, що Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до ст.ст. 8, 9 Закону №875-ХІІ, Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, є місцевим підрозділом урядового органу державного управління, який діє у складі центрального органу державної виконавчої влади, здійснює повноваження щодо державного управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів, в тому числі на підставі ч.ч. 15, 16 ст. 20 зазначеного Закону здійснює повноваження щодо стягнення в судовому порядку заборгованості по адміністративно-господарським санкціям та пені, не сплачених самостійно, а тому на підставі положень п.5 ч.2 ст.17, п.5 ч.4 ст.50 КАС України може звертатись до суду з приводу здійснення владних повноважень в порядку адміністративного судочинства.

ТОВ Медичний центр ОН Клінік Миколаїв є юридичною особою, зареєстрованою 09 березня 2010 року, номер запису: 15221020000019790.

13 лютого 2020 року ТОВ Медичний центр ОН Клінік Миколаїв було подано до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми №10-ПІ за 2019 рік, в якому відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2019 році становила 29 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону №875 становить 1 особа.

На підставі отриманого звіту відповідача Миколаївським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було складено розрахунок заборгованості відповідача по сплаті адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році в загальній сумі, з урахуванням пені, 55738,25 грн.

Вказану суму ТОВ Медичний центр ОН Клінік Миколаїв не сплатило у добровільному порядку, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення їх на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що у 2019 році відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже, ним виконані обов`язки, покладені ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а тому у позивача відсутні правові підстави для нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та Закону №875-ХІІ.

Законом № 875-ХІІ визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та їм гарантовані рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб житія згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно ч.3 ст.18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст.19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною 9 ст.19 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів , затвердженої наказом Міністерства праці України від 10 лютого 2007 року №42, у рядку 03 Звіту відображається кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні Показник рядка 03 визначається для роботодавців, у яких працює від 25 осіб, шляхом множення показника рядка 01 (середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік) на 4%. При цьому кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях відображається в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно з п.2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.2 ст.20 Закону №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Механізм нарахування пені встановлено Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року за №223.

Відповідно до пункту 2.3 Порядку нарахування пені та її сплати адміністративно-господарська санкція - це грошове зобов`язання, альтернативне зобов`язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , сплачується у порядку і розмірах, передбачених наведеним Законом та постановою Кабінету Міністрів України Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 31 січня 2007 року №70.

Отже, на підприємства покладається обов`язок щодо створення за власні кошти, у межах доведеного нормативу, робочих місць для працевлаштування інвалідів, щорічне надання до відділень Фонду соціального захисту інвалідів відомостей про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів та інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, па яких може використовуватися праця інвалідів.

Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість №3483-1V від 23 лютого 2006 року Закон України №875-ХП доповнено статтею 18-1, з якої вбачається, що інвалід, який не досяг пенсійною віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону №875-ХП підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, виконанню відповідними органами умов працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органи зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 червня у справі №819/639/17.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач протягом 2019 року подавав до Миколаївського міського центру зайнятості звіти за формою 3-ПН (Інформація про попит на робочу силу (вакансії)), які містили інформацію про вільні робочі місця для осіб з інвалідністю.

Крім того, позивачем не наведені та відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, оскільки такі особи до відповідача не зверталися.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що у 2019 році відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже, ним виконані обов`язки, покладені на нього ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а тому, у позивача відсутні правові підстави для нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені.

Разом з тим, колегія суддів вказує на те, що відповідно до вимог ч.2 ст.79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Частиною 1 ст.80 КАС України встановлено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, доводи скаржника з приводу терміну перебування особи з інвалідністю - ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ Медичний центр ОН Клінік Миколаїв апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вони не були заявлені позивачем в якості підстав задоволення позову.

З урахуванням викладеного, позивач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними та допустимими доказами правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 55044,83 грн., та, як наслідок, пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 693,42 грн.

З системного аналізу вимог чинного законодавства та обставин справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, у зв`язку з його необґрунтованістю.

Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат згідно вимог ст.139 КАС України не передбачено.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів- залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Медичний центр ОН Клінік Миколаїв про стягнення заборгованості - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 17.12.2020 року.

Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.