Рішення

від 14.09.2020 по справі 922/605/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/605/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

секретар судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників учасників справи:

позивача - Шатілов В.В., адвокат, ордер серія № 048528 від 07.04.2020 р.

відповідача - не з`явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фермерського господарства Альфа-ТН , село Никонорівка

до Державного підприємства Хлібна База № 85 Державного агентства резерву України, місто Барвінкове

про стягнення збитків у розмірі 685 735,40 грн.,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/605/20.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фермерське господарство "Альфа-ТН", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства "Хлібна база № 85" Державного агентства резерву України, про стягнення збитків у розмірі 685 735,40 грн. та витрат за довідкову цінову інформацію щодо вартості однієї тони насіння соняшника в сумі 2 454,00 грн. Крім того, позивач просив суд залучити в якості третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача - Державне агентство резерву України.

02 березня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву залишено без руху з наданням позивачеві строку на усунення недоліків - до 13 березня 2020 року. 10 березня 2020 року, на виконання вимог ухвали суду, позивач усунув недоліки, які послугували підставою для залишення позовної заяви без руху, шляхом скерування на адресу суду заяви про усунення недоліків. 12 березня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Фермерського господарства «Альфа-ТН» до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/605/20 підготовче провадження і призначити підготовче засідання на 06 квітня 2020 року. 06 квітня 2020 року судом постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача та протокольну ухвалу, на підставі статей 42, 182, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 ГПК України, про відкладення підготовчого засідання на 27 квітня 2020 року. Протокольною ухвалою суду від 27 квітня 2020 року, на підставі статей 42, 169, 177, 181, 182, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232, частини 3 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України, задоволено клопотання відповідача та відкладено підготовче засідання на 18 травня 2020 року. Ухвалами суду від 18 травня 2020 року залишено без розгляду клопотання позивача про приєднання доказів до матеріалів справи та залишено без задоволення клопотання позивача про витребування доказів, протокольною ухвалою суду від 18 травня 2020 року, на підставі статей 42, 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232, розділу Х Прикінцевих положень ГПК України, відкладено підготовче засідання на 15 червня 2020 року. 15 червня 2020 року, протокольною ухвалою суду, на підставі статей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 ГПК України, відкладено підготовче засідання на 30 червня 2020 року. Ухвалою суду від 30 червня 2020 року відмовлено позивачу у задоволенні клопотання в частині поновлення процесуального строку на подання доказів: копії листа № 8 від 23 січня 2020 року та копії листа № 3418/119-24/01-2020 від 12 лютого 2020 року; задоволено частково заяву позивача із долучення її до матеріалів справи; задоволено повністю заяву позивача із її долучення до матеріалів справи; поновлено позивачу пропущений процесуальний строк на подання доказів та в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено позивачу до 30 червня 2020 року додатковий строк для подання доказів, а саме: копії листа № 20-07-25/1701 від 01 квітня 2020 року, копії адвокатського запиту б/н від 26 травня 2020 року, копії опису вкладення до адвокатського запиту, копії накладної та фіксального чеку, копії Акту огляду складських приміщень ДП «Хлібна база № 85» від 26 лютого 2020 року, копії супровідного листа № 20-12-25/2768 від 03 червня 2020 року до акту огляду складських приміщень ДП «Хлібна база №85» від 26 лютого 2020 року та копії поштового конверту. 30 червня 2020 року постановлено протокольну ухвалу суду, на підставі статей 42, 177, 181, пункт 3 частини 2 статті 183, статті 232 ГПК України, про відкладення підготовчого засідання на 13 липня 2020 року. Ухвалами від 13 липня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви позивача, поданої в порядку статті 119 Господарського процесуального кодексу України, подані до заяви докази судом до розгляду не прийнято та ухвалено вважити відзив відповідача поданим в межах процесуального строку. Протокольними ухвалами суду від 13 липня 2020 року встановлено позивачу строк до 21 липня 2020 року на подання відповіді на відзив та відкладено підготовче засідання на 03 серпня 2020 року. Ухвалою від 03 серпня 2020 року залишено без задоволення клопотання позивача про витребування доказів та протокольними ухвалами суду від 03 серпня 2020 року долучено до матеріалів справи відповідь на відзив, встановлено відповідачеві строк до 10 серпня 2020 року на подання заперечень та відкладено підготовче засідання на 17 серпня 2020 року. Протокольною ухвалою суду від 17 серпня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31 серпня 2020 року. 31 серпня 2020 року суд розпочав розгляд справи по суті, в засіданні суду 31 серпня 2020 року оголошувалась перерва до 14 вересня 2020 року. Під час розгляду справи представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у заяві по суті справи (позовна заява та відповідь на відзив). 14 вересня 2020 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, суд установив наступне.

27 червня 2018 року між Державним підприємством "Хлібна база № 85" (зерновий склад, відповідач у справі) та Фермерським господарством "Альфа ТН" укладено договір № 09/60 складського зберігання зерна, відповідно до умов якого поклажодавець передає продукцію, кількість та якість якої визначається первинною документацією підприємства, яка надалі іменується "зерно", а зерновий склад зобов`язаний прийняти його на зберігання знеособлене, на умовах визначених цим договором та в установлений строк повернути зерно поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних та кількісних показників, зазначе5них даним договором.

За змістом пункту 2.1 договору якість зерна та соняшника повинна відповідати державним стандартам, діючим Правилам та Інструкціям. Визначення типу зерна при приманні та відпуску проводиться відповідно до діючих ДСТУ.

Зерновий склад зобов`язується видати поклажодавцю один з оформлених складських документів (складську квитанцію, подвійне чи просте складське свідоцтво) на прийняте на зберігання зерно, яке є підтвердженням кількості та якості зерна, прийнятого на зберігання згідно з договору (пункт 3.1.2. договору).

Строк зберігання до 01 червня 2019 року (пункт 7.1 договору).

Договір набуває чинності з моменту його укладання і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 8.1. договору).

На підставі вказаного договору, на зберігання позивачем було передано відповідачу соняшник, що підтверджується наступними складськими квитанціями:

- складська квитанція на зерно № 214 від 31 серпня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 20182,00 кг., заліковою вагою 19266,00 кг.;

- складська квитанція на зерно № 215 від 31 серпня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 21942,00 кг., заліковою вагою 21422,00 кг.;

- складська квитанція на зерно № 218 від 01 вересня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 20842,00 кг., заліковою вагою 18558,00 кг.;

- складська квитанція на зерно № 219 від 01 вересня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 24702,00 кг., заліковою вагою 22170,00 кг.;

- складська квитанція на зерно № 220 від 01 вересня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 18712,00 кг., заліковою вагою 16452,00 кг.;

- складська квитанція на зерно № 221 від 01 вересня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 21272,00 кг., заліковою вагою 19221,00 кг.;

- складська квитанція на зерно № 226 від 03 вересня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 11432,00 кг., заліковою вагою 11172,00 кг.;

- складська квитанція на зерно № 227 від 03 вересня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 48184,00 кг., заліковою вагою 44840,00 кг.

21 травня 2019 року контрагентами підписаний акт звірки щодо кількості зберігання зерна, що належить поклажодавцю, за змістом якого на елеваторі Зернового складу перебуває на зберіганні соняшник врожаю 2018 року загальної вагою 72 957 кг.

Позивачем сформовано на адресу відповідача вимогу за № 4 від 05 березня 2019 року про відвантаження зерна соняшника 06 березня 2019 року в кількості 69,973 т із гарантією оплати за зберігання.

Як зазначає позивач, в порушення умов договору, відповідачем не повернуто позивачу зерно соняшника вагою 69,973 т., у зв`язку з чим останній вважає, що насіння соняшника втрачено, пошкоджено або знищено.

У зв`язку з неповерненням соняшника та відсутності з боку відповідача будь-якої інформації стосовно заходів вирішення даного питання, позивачем була надіслана вимога № 8 від 10 лютого 2020 року про відшкодування збитків в розмірі вартості соняшника вагою 69,973 т в сумі 685 735,40 грн.

Розмір вартості соняшника позивачем було встановлено на підставі довідки Донецької торгово-промислової палати № 54/07-17-07.3 від 04 лютого 2020 року, згідно з якою визначено середню ціну насіння соняшника однієї тонни насіння соняшника на елеваторах по Україні станом на лютий 2020 року, та становить 9 600 - 9 800 грн./тонну з урахуванням ПДВ.

Таким чином, на думку позивача, сума збитків в розмірі вартості насіння соняшника вагою 69,973 т на момент пред`явлення вимоги (на лютий 2020 року) становить 685 735,40 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ГПК України). Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

На думку позивача, через відсутність активних дій з боку відповідача в частині не повернення прийнятого на зберігання зерна соняшника, що не узгоджується із умовами договору та нормами цивільного законодавства України, йому завдано, пасивними діями відповідача, збитків на загальну суму 685 735,40 грн.

Суд зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання. Згідно частин 1, 2 статті 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Відповідно до статті 937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Як-то передбачено пунктом 3.1.2 договору, зерновий склад зобов`язується видати поклажодавцю один з оформлених складських документів (складську квитанцію, подвійне чи просте складське свідоцтво) на прийняте на зберігання зерно, яке є підтвердженням кількості та якості зерна, прийнятого на зберігання згідно з договору.

Згідно з пунктами 22 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

У відповідності до пункту 1.1. Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерством аграрної політики України 27 червня 2003 № 193, складськими документами на зерно є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва (далі - складські документи).

Матеріали справи містять копії складських квитанції (а .с. 35 - 38, том 1), у яких деталізовано найменування зерна (клас), рік збирання, фізична та залікова вага, а також вказаний державний стандарт (ДСТУ 7011:2009). Зазначені складські квитанції фіксують факт передачі зерна соняшника від поклажодавця зерновому складу та в них є посилання на реквізити договору.

Вище зазначений факт спростовує позицію відповідача щодо відсутності в матеріалах справи первинних документів на зерно соняшника, оскільки складські квитанції є належним та допустимим підтвердженням тощо, що позивач передав, а відповідач прийняв, на виконання умов договору насіння соняшника

Зі змісту статті 938 ЦК України вбачається, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

За приписами статті 27 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

До статті 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. У цьому разі володілець складського документа зобов`язаний відшкодувати зерновому складу витрати, спричинені достроковим припиненням зобов`язання, якщо інше не передбачено договором складського зберігання. Аналогічна норма міститься у статті 953 Цивільного кодексу України, згідно з якою зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

З аналізу вищенаведених норм законодавства та умов договору вбачається, що позивач повинен був звернутись до відповідача з вимогою про повернення зерна соняшника, яке було передано на зберігання, і тільки у разі невиконання зобов`язання про передачу майна, позивач вправі звернутись з вимогою про відшкодування збитків.

Так, за умовами пункту 7.1. договору - строк зберігання зерна встановлений до 01 червня 2019 року.

05 березня 2019 року (тобто в межах визначеному сторонами строку), позивач звернувся до відповідача із вимогою № 4 про відвантаження зерна соняшника в кількості 69,973 т в строк - 06 березня 2019 року.

Вказана вимога позивача залишена відповідачем без задоволення, що на думку суду, не відповідає ні положенням наведеного законодавства в частині обов`язку повернути передане на зберігання майно, ані умовам укладеного договору та свідчить про порушення договірних зобов`язань відповідачем.

Доказів повернення взятого на зберігання майна чи відшкодування його вартості позивачу, відповідачем суду не надано.

10 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача із вимогою № 8 про відшкодування збитків у сумі 685 735,40 грн.

Відповідач зазначає, що позивачем, в порушення пункту 3.2.2 договору не вказано залізничний транспорт та його реквізити, за ким повинен бути здійсненний відпуск зерна соняшника. Однак, в даному випадку відповідач намагається маніпулювати умовами договору та обставинами справи, адже пункт 3.2.2 договору має застереження "використання", тобто в разі використання поклажодавцем залізичного транспорту. А в даному позивач визначив вид транспорту для відпуску зерна соняшника (№ 4 від 05 березня 2019 року) - автомобільний транспорт, у зв`язку з чим пункт 3.2.2 в даному разі не застосовується, як обов`язкова умова.

У відповідності до присів статті 949 ЦК України, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

За матеріалами справи встановлено, що на момент формування вимоги про відшкодування збитків та на протязі розгляду даної справи, відповідач не повернув позивачу зерно соняшника врожаю 2018 року. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище фактів, як і не надано належних доказів на підтвердження відвантаження зерна соняшника врожаю 2018 року позивачу.

Частиною 1 статті 951 ЦК України, яка кореспондується з положеннями статті 34 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» встановлено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Загальні положення про зберігання встановлені главою 66 Зберігання ЦК України. Статтею 949 ЦК України встановлено обов`язок зберігача повернути поклажедавцеві річ передану на зберігання в такому стані, в якому була прийнята на зберігання. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (стаття 950 ЦК України), а збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, згідно з вимогами статті 951 ЦК України та статей 224, 225 ГК України: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми на яку знизилася її вартість. Відповідно до статті 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість. У разі, коли внаслідок пошкодження якість зерна змінилася настільки, що воно не може бути використано за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від нього і зажадати від зернового складу відшкодування вартості цього зерна.

Таким чином, зберігач зобов`язаний повернути поклажедавцеві товар, який був прийнятий на зберігання, а відшкодувати збитки зобов`язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження за наявності складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв`язок), передбаченого ст. 614 ЦК України (Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 23 червня 2009 року, справа № 34/136-08-2506).

Згідно частиною 2 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Частиною 3 статті визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

До складу збитків, як зазначено у частині 1 статті 225 ГК України, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У частині 2 статті 224 ГК України зазначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 ГПК України).

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту частини 3 статті 22, статті 951 ЦК та частини 2 статті 225 ГК України, відповідальність зберігача за втрату, нестачу або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, є обмеженою, а саме збитки, завдані поклажодавцю (позивачу) в разі втрати (нестачі) речі, обмежуються розміром її вартості.

Отже, статтею 951 ЦК України звужено склад збитків, що підлягають відшкодуванню зберігачем поклажодавцю, лише до реальних збитків шляхом встановлення граничного розміру відшкодування всіх завданих поклажодавцеві збитків. Таким чином, упущена вигода, як складова збитків, навіть у разі її завдання, відшкодуванню не підлягає (Постанова Вищого господарського суду України від 21 квітня 2009 року у справі № 2-2/8263-2008).

Слід зазначити, що як договір № 09/06 складського зберігання зерна від 27 червня 2018 року, так і матеріали справи не містять доказів про вартість зерна соняшника, яке було передано позивачем відповідачеві на зберігання.

Обґрунтовуючи ціну позову, позивачем представлено до матеріалів справи заву до Донецької торгово-промислової палати від 04 лютого 2020 року у відповідності до якої позивач просив встановити вартість однієї тонни насіння соняшника по Україні станом на лютий 2020 року (місяць у якому позивачем скеровано вимогу до відповідача). У відповідь, Донецька торгово-промислова палата надалі повідомлення (№ 54/07-17-07.3 від 04 лютого 2020 року) з визначенням середньої ціни насіння соняшника на елеваторах по Україні станом на лютий 2020 року - 9 600,00 грн. - 9 800,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що за змістом складських квитанцій, які містяться в матеріалах справи і були вище зазначені по тексту даного рішення, визначено, що зерно, яке було прийнято на зберігання, відповідає стандарту ДСТУ 7011:2009.

Даний державний стандарт визначає вимоги щодо якості насіння соняшнику, зокрема встановлює граничні норми (у відсотках) вологості (не менше ніж та не більше ніж), олійної домішки (не більше ніж, зокрема проросле насіння), сміттєвої домішки (зокрема зіпсоване насіння, мінеральна домішка, зокрема галька, шлак, руда насіння рицини), масової частка олії у перерахунку на суху речовину (не менше ніж, не більше ніж), масової частки сирого протеїну у перерахунку на суху речовину (не менше ніж), масова частка олеїнової кислоти в олії (не менше ніж), кислотне число олії, мг КОН/г (не більше ніж), масу 1000 насінин, г (не менше ніж) та зараженість шкідниками зерна, а також клас для виробництва олії та для виробництва кондитерських виробів або для виробництва олеїнової кислоти

З даним державним стандартом можна ознайомитись за пошуковим запитом "ДСТУ 7011:2009" у пошуковій системі Google.

Отже, за складськими квитанціями, які надані позивачем на обґрунтування своєї позиції, визначено не лише масу (фізичну та залікову), а й передбачено державний стандарт, якому повинно відповідати зерно соняшника (ДСТУ 7011:2009). На противагу зазначеному, формулюючи запит до Донецької торгово-промислової палати, позивач замовив експертизу на насіння соняшника станом на лютий 2020 року без зазначення державного стандарту, якому дане зерно повинно відповідати (ДСТУ 7011:2009). Даний стандарт, як вже було вказано вище, обумовили сторони, під час формування первинної документації по зберіганню зерна.

Тобто, позивач формально віднісся до заповнення заявки до Донецької Торгово-промислової палати із зазначенням завдання щодо встановлення вартості однієї тонни насіння соняшника без урахування необхідних специфічних ознак, яким повинно відповідати дане зерно соняшника, а саме державному стандарту ДСТУ 7011:2009.

Що стосується довідки з Донецької торгово-промислової палати щодо рівня цін зерна насіння соняшника на внутрішньому ринку України, то при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків (Постанова Вищого господарського суду України від 03 лютого 2010 року справа № 43/15-12/89).

У довідці Донецької ТПП від 04 лютого 2020 року міститься застереження, що дані мають інформаційний характер, тобто оцінювач не гарантує їх достовірність. Також, дана довідка не містить точної цінова інформація на вартість насіння соняшника станом на лютий 2020 року, а містить коливання ціни від 9 600,00 грн. до 9 800,00 грн. Разом з тим, у довідці Донецької ТПП ціна на насіння соняшника визначена без урахування державного стандарту ДСТУ 7011:2009 на насіння соняшника, яке було передано на зберігання, тобто без урахування якості такого товару (вологості, домішок, тощо).

Для визначення розміру відповідальності зберігача має значення ціна, з якої необхідно виходити при визначенні суми збитків.

Позивач, беручи за базовий розрахунок розміру реальних збитків, які йому завдані, розраховує збитки з огляду на максимальний показник ціни насіння соняшника на елеваторах по Україні станом на лютий 2020 року, при цьому не обґрунтовуючи застосування саме максимальної межі (проти 9 600,00 грн. яка є нижчою межею у відповідному висновку Донецької ТПП).

При визначенні розміру збитків, що підлягають стягненню, важливе значення мають ціни, які покладені в основу розрахунку реальної шкоди. При цьому, як правило, використовують ринкову ціну на день проведення розрахунків, а не договірну ціну товару, втім може бути застосована середня ціна як різниця між ринковою і договірною ціною. У розумінні приписів законодавства звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних товарів (робіт, послуг).

Підстави та докази, якими позивач обґрунтовує розмір збитків не можуть свідчити про доведений належними та допустимими доказами розмір реальних збитків, які завдані за договором зберігання в силу статті 951 ЦК України.

Суд не може достовірно встановити, а позивачем не надано доказів на підтвердження того, що показники якості насіння соняшника станом на лютий 2020 року є аналогічними з насінням соняшника, переданим відповідачу на зберігання за державним стандартом ДСТУ 7011:2009.

Безумовно, права позивача є порушеними в силу не виконання відповідачем своїх обов`язків по поверненню переданого на зберігання насіння соняшника, однак, суд є арбітром, який розглядає справи з огляду на надані сторонами заяви по суті справи, дотримуючись встановленого принципу змагальності, за яким учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх прав та обов`язків.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Суд погоджується з доводами позивача, що відповідач допустив цивільне правопорушення, проте за нормами частини 2 статті 623 ЦК України та з урахуванням статті 951 ЦК України, ним не доведено суму реальних збитків, при цьому за змістом статті 623 ЦК України саме на кредитора покладається тягар доказування, з огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з підстав, які зазначені вище.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "23" вересня 2020 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/605/20