Постанова

від 01.12.2020 по справі 922/605/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2020 р. Справа № 922/605/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.

за участю представників:

позивача - Сібільової О.В.

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства Альфа-ТН , село Никонорівка, Слов`янський район, Донецька область (вх. № 2921 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2020 у справі № 922/605/20 (суддя Калініченко Н.В.; повне рішення складено 23.09.2020 )

за позовом Фермерського господарства Альфа-ТН , село Никонорівка, Слов`янський район, Донецька область

до Державного підприємства Хлібна База № 85 Державного агентства резерву України, місто Барвінкове, Харківська область

про стягнення збитків у розмірі 685735,40 грн

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фермерське господарство Альфа-ТН (далі - ФГ Альфа-ТН ), звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства Хлібна база № 85 Державного агентства резерву України (далі - ДП Хлібна база № 85 ДАР України) про стягнення:

-збитків у розмірі 685735,40 грн.,

-витрат за довідкову цінову інформацію щодо вартості однієї тони насіння соняшника в сумі 2454,00 грн.

Крім того, позивач просив суд залучити в якості третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача - Державне агентство резерву України.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ДП Хлібна база № 85 ДАР України не виконало свої зобов`язання за Договором складського зберігання зерна від 27.06.2018 № 09/06 та на відповідну вимогу передане на зберігання майно не повернуло. При цьому позивач стверджує, що його майно на складі відповідача взагалі відсутнє, чим позивачу спричинено значні збитки у розмірі вартості 69,973 тон зерна. Розмір заявлених до стягнення збитків позивач підтверджує довідкою Донецької Торгово-промислової палати від 04.02.2020 за № 54/07-17-07.3.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.04.2020 у задоволенні заяви позивача про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного агентства резерву України, відмовлено.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.09.2020 у справі № 922/605/20 в позові відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтував своєї рішення недоведеністю позивачем розміру заподіяних збитків належними та допустимими доказами, відхиливши при цьому надану до позивачем довідку Донецької Торгово-промислової палати від 04.02.2020 за № 54/07-17-07.3, як неналежний доказ.

Позивач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення у даній справі ухвалене з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду встановленим обставинам справи. Позивач просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2020 у справі № 922/605/20 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Фермерського господарства Альфа-ТН задовольнити у повному обсязі. Скаржник також просить розглядати дану справу за участю його представника. Поряд із цим позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із посиланням на ч.2 ст. 256 ГПК України.

Доводи апеляційної скарги позивача полягають у тому, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наявним у ній доказам, оскільки позивачем надано усі необхідні та належні докази на підтвердження розміру заподіяної йому шкоди, а відповідачем ці докази та розмір збитків жодним чином не спростовані, проте суд безпідставно відхилів ці докази, залишивши спір невирішеним.

Поряд із цим у тексті апеляційної скарги міститься клопотання про долучення до матеріалів справи цінової довідки Донецької ТПП № 377/07-17-07.3 від 19.10.2020 та роздруківки з сайту Державної служби статистики України Обсяги та середні ціни сільського господарства, реалізованої підприємствами у січні-лютому 2020 року із посиланням на те, що вказані докази є необхідними для правильного вирішення справи та отримані позивачем після подання позову, а отже не могли бути зазначені позивачем у позовній заяві, що об`єктивно заважало подати їх в строк, передбачений чинним законодавством.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2020 у справі № 922/605/20 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М.

Ухвалою суду від 09.11.2020 поновлено Фермерському господарству Альфа-ТН строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2020 у справі № 922/605/20. Відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду на 01.12.2020 об 11:30 год. Відповідачу встановлено строк до 24.11.2020 для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу. Зупинено дію рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2020 у праві № 922/605/20 до закінчення розгляду справи апеляційним господарським судом.

Копія ухвали суду від 09.11.2020 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду була отримана відповідачем 12.11.2020, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 6102253614950.

Проте у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу від Державного підприємства Хлібна База № 85 Державного агентства резерву України не надходив.

В судове засідання 01.12.2020 з`явився уповноважений представник позивача.

Інший учасник справи явку повноважного представника у судове засідання 01.12.2020 не забезпечив, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до частин другої та третьої статей 120, 270 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що явка представників учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Представник позивача надав усні пояснення у справі та просив долучити до справи документи, необхідні для правильного її вирішення.

У судовому засіданні 01.12.2020 колегія суддів, розглянувши клопотання позивача про долучення до матеріалів справи цінової довідки Донецької ТПП № 377/07-17-07.3 від 19.10.2020 та роздруківки з сайту Державної служби статистики України, вирішуючи питання щодо їх прийняття судом апеляційної інстанції, приймає до уваги таке.

Відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обґрунтовуючи винятковість випадку позивач зазначив про те, що обставини, вказані в довідці Донецької ТПП від 19.10.2020 № 377/07-17-07.3 та роздруківці із загальнодоступної інформації з сайту Державної служби статистики, мають значення для спростування висновків, до яких дійшов у своєму рішенні Господарський суд Харківської області. Нова довідка Донецької ТПП від 19.10.2020 № 377/07-17-07.3 повністю підтверджує інформацію, що відображена у попередній довідці Донецької ТПП від 04.02.2020 № 54/07-17-07.3, яка надана в підтвердження розміру позовних вимог і була безпідставно відхилена судом першої інстанції, а роздруківка з сайту Державної служби статистики України лише підтверджує, що середня ціна насіння соняшника у січні-лютому 2020 року становила 10154,16 грн за 1 тону (з ПДВ), тобто є значно вищою найвищої межі коливання ціни насіння соняшника, встановленої довідкою Донецької ТПП від 04.02.2020 № 54/07-17-07.3.

Також позивач посилається на те, що вказані докази отримані ним після подання позову та саме з цих причин не могли бути зазначені позивачем у позовній заяві, що об`єктивно заважало подати їх в строк, передбачений чинним законодавством.

Враховуючи те, що надані позивачем докази містять відомості, які входять до предмету доказування, та необхідні для правильного, всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи та вирішення даного спору по суті, колегія суддів вважає за необхідне залучити вказані докази до матеріалів справи.

Апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні 01.12.2020 уповноваженого представника позивача, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи, встановлено судом першої інстанції на підставі наявних у справі матеріалів судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, 27 червня 2018 року між ДП Хлібна база № 85 (зерновий склад) та ФГ Альфа ТН (поклажодавець) укладено договір № 09/60 складського зберігання зерна (далі - Договір), відповідно до умов якого поклажодавець передає продукцію, кількість та якість якої визначається первинною документацією підприємства, яка надалі іменується зерно , а зерновий склад зобов`язаний прийняти його на зберігання знеособлене, на умовах визначених цим договором та в установлений строк повернути зерно поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних та кількісних показників, зазначених даним Договором (том 1 аркуші справи 31-34).

За змістом пункту 2.1. Договору якість зерна та соняшника повинна відповідати державним стандартам, діючим Правилам та Інструкціям. Визначення типу зерна при приманні та відпуску проводиться відповідно до діючих ДСТУ.

Зерновий склад зобов`язується видати поклажодавцю один з оформлених складських документів (складську квитанцію, подвійне чи просте складське свідоцтво) на прийняте на зберігання зерно, яке є підтвердженням кількості та якості зерна, прийнятого на зберігання згідно з договору (пункт 3.1.2. Договору).

Строк зберігання до 01 червня 2019 року (пункт 7.1 Договору).

Договір набуває чинності з моменту його укладання і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 8.1. Договору).

На підставі вказаного договору, на зберігання позивачем було передано відповідачу соняшник, що підтверджується первинними документами - складськими квитанціями на зерно (том 1 аркуші справи 35-38), які підписані сторонами та скріплені печатками підприємств, а саме:

1) № 214 від 31 серпня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 20182,00 кг, заліковою вагою 19266,00 кг;

2) № 215 від 31 серпня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 21942,00 кг, заліковою вагою 21422,00 кг;

3) № 218 від 01 вересня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 20842,00 кг, заліковою вагою 18558,00 кг;

4) № 219 від 01 вересня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 24702,00 кг, заліковою вагою 22170,00 кг;

5) № 220 від 01 вересня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 18712,00 кг, заліковою вагою 16452,00 кг;

6) № 221 від 01 вересня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 21272,00 кг, заліковою вагою 19221,00 кг;

7) № 226 від 03 вересня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 11432,00 кг, заліковою вагою 11172,00 кг;

8) № 227 від 03 вересня 2018 року про прийняття соняшника із державним стандартом ДСТУ 7011:2009 вагою фізичною 48184,00 кг, заліковою вагою 44840,00 кг.

21 травня 2019 року сторонами підписано акт звірки щодо кількості зберігання зерна, що належить поклажодавцю, за змістом якого на елеваторі Зернового складу перебуває на зберіганні соняшник врожаю 2018 року загальної вагою 72957 кг (том 1 аркуш справи 41).

Позивачем сформовано на адресу відповідача вимогу за № 4 від 05 березня 2019 року про відвантаження зерна соняшника врожаю 2018 року в автомобільний транспорт 06 березня 2019 року в кількості 69,973 т із гарантією оплати за зберігання (том 1 аркуш справи 40).

Як зазначає позивач, в порушення умов договору, відповідачем не повернуто позивачу зерно соняшника вагою 69,973 тон, у зв`язку з чим останній вважає, що насіння соняшника втрачено, пошкоджено або знищено.

У зв`язку з неповерненням соняшника та відсутності з боку відповідача будь-якої інформації стосовно заходів вирішення даного питання, позивачем була надіслана вимога № 8 від 10 лютого 2020 року про відшкодування збитків в розмірі вартості соняшника вагою 69,973 т в сумі 685735,40 грн.

Розмір вартості соняшника позивачем було визначено на підставі довідки Донецької торгово-промислової палати № 54/07-17-07.3 від 04 лютого 2020 року, згідно з якою середня ціна однієї тони насіння соняшника на елеваторах по Україні станом на лютий 2020 року становить 9600 - 9800 грн. з урахуванням ПДВ.

Позивач стверджує, що сума збитків в розмірі вартості насіння соняшника вагою 69,973 т на момент пред`явлення вимоги (на лютий 2020 року) становить 685735,40 грн. (69,973 т х 9800,00 грн).

Отже предметом спору у справі, яка розглядається, є матеріально-правова вимога про стягнення 685735,40 грн збитків, що складають вартість неповернутого зі зберігання зерна.

У цій справі на підставі відповідних доказів перевірці підлягає наявність та реальний розмір заявлених позивачем до стягнення збитків.

До регулювання спірних правовідносин, що випливають зі зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Правовідносини між власниками зерна та суб`єктами зберігання зерна регулюються також Законом України Про зерно та ринок зерна в Україні .

Згідно зі статтею 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до статті 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частини третя та четверта статті 294 Господарського кодексу України).

У частині першій статті 942 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

За приписами частини першої та частини другої статті 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно з пунктами 10, 24, 27 статті 1 Закону України Про зерно і ринок зерна в Україні , зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання, доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Якість зерна та продуктів його переробки - сукупність споживчих властивостей зерна та продуктів його переробки, які відповідають вимогам державних стандартів, технічних умов, фітосанітарних і ветеринарно-санітарних норм та інших нормативних документів.

Відповідно до статті 24 Закону України Про зерно і ринок зерна в Україні , зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості.

Зерновий склад зобов`язаний вживати усіх заходів , передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

За приписами статті 27 Закону України Про зерно і ринок зерна в Україні , зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна.

Поклажодавець зерна зобов`язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов`язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна (частини перша, друга статті 31 Закону України Про зерно і ринок зерна в Україні ).

Згідно зі статтею 32 Закону України Про зерно і ринок зерна в Україні , зерновий склад зобов`язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

За приписами статті 35 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні зерновий склад зобов`язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився.

Аналогічна норма міститься в статті 953 Цивільного кодексу України, згідно якої зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

У розгляді цієї справи судом першої інстанції встановлено і не оспорюється сторонами, що (1) позивач в межах визначеному сторонами у Договорі строку звернувся до відповідача із вимогою про відвантаження зерна соняшника, яка залишена відповідачем без задоволення, що не відповідає ані положенням наведеного законодавства в частині обов`язку повернути передане на зберігання майно, ані умовам укладеного договору, та свідчить про порушення договірних зобов`язань відповідачем; (2) докази повернення взятого на зберігання майна чи відшкодування його вартості позивачу, відповідачем до справи не надані; (3) вимога про відшкодування збитків у сумі 685735,40 грн. залишена відповідачем без задоволення; (4) Договір № 09/06 складського зберігання зерна від 27 червня 2018 року не містить доказів про вартість зерна соняшника, яке було передано позивачем відповідачеві на зберігання.

Поряд із цим позивач наполягає, що передане відповідачу за Договором майно, є втраченим.

Згідно з частинами першою та третьою статті 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Частиною першою статті 33 Закону України Про зерно і ринок зерна в Україні визначено, що за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

У статті 951 Цивільного кодексу України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Відповідно до статті 34 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні , збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість. У разі, коли внаслідок пошкодження якість зерна змінилася настільки, що воно не може бути використано за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від нього і зажадати від зернового складу відшкодування вартості цього зерна.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків (пункт 4 статті 611 Цивільного кодексу України).

Окрім того, згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У статті 225 Господарського кодексу України закріплено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: -вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; -додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; -неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; -матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: -протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; -наявність збитків; -причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов`язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; -вина боржника.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що на момент формування вимоги про відшкодування збитків та на протязі розгляду даної справи, відповідач не повернув позивачу зерно соняшника врожаю 2018 року, взятого на зберігання, є правильними висновки суду першої інстанції про протиправність поведінки відповідача. При цьому відповідач не надав до справи доказів відшкодування вартості цього майна позивачу.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що права позивача безумовно є порушеними в силу невиконання відповідачем своїх обов`язків по поверненню переданого на зберігання насіння соняшника, але розмір реальних збитків, які завдані за договором зберігання, не доведений позивачем належними та допустимими доказами.

Так, відхиляючи аргументи позивача та надані на їх підтвердження докази в обґрунтування розміру заподіяних збитків суд першої інстанції послався зокрема на те, що:

-зазначені у довідці Донецької Торгово-промислової палати від 04.02.2020 за № 54/07-17-07.3ТПП дані мають лише інформаційний характер;

-довідка не містить точної цінової інформації щодо вартості насіння соняшника станом на лютий 2020 року, а містить коливання ціни від 9600,00 грн до 9800,00 грн;

-у зазначеній довідці Донецької ТПП ціна насіння соняшника визначена без урахування державного стандарту ДСТУ 7011:2009 на насіння соняшника, яке було передано на зберігання, тобто без урахування якості такого товару (вологості, домішок, тощо);

-позивач розрахував збитки спираючись на максимально зазначений Донецькою ТПП показник ціни насіння соняшника на елеваторах по Україні станом на лютий 2020 року, при цьому не обґрунтовуючи застосування саме максимальної межі;

-позивачем не надано доказів на підтвердження того, що показники якості насіння соняшника станом на лютий 2020 року, що зазначені у Довідці, є аналогічними показникам насінням, переданого відповідачу на зберігання за державним стандартом ДСТУ 7011:2009.

Однак колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись із даними висновками місцевого господарського суду, беручи до уваги таке.

Відповідно до положень статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Також у частинах третій-четвертій статті 225 Господарського кодексу України закріплено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Передумовою правильного розрахунку суми збитків є визначення цін, виходячи з яких здійснюється розрахунок. При визначення розміру збитків враховуються ринкові ціни на товари, послуги, роботи.

У цивільному законодавстві відсутнє уніфіковане поняття ринкової ціни. При цьому у статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна визначається як ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 623 Цивільного кодексу України та частин 3-4 статті 225 Господарського кодексу України, день, на який визначається розмір ринкових цін залежить від способу задоволення вимоги кредитора. Так, при добровільному відшкодуванні збитків ринкові ціни визначаються на день задоволення ним вимог кредитора, а у разі якщо боржник ухиляється від відшкодування збитків, розмір ринкових цін встановлюється на день пред`явлення позову. Ці правила встановлення ринкових цін є загальними, при цьому суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, взявши до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Законом не визначаються обставини, які можуть бути підставою для такого рішення. Суд керується загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості та розумності. Тобто, ухвалюючи рішення, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора, але запобігти його безпідставному збагаченню. Зазвичай суд визначає розмір збитків, виходячи з ринкових цін, які існують на момент ухвалення рішення, у випадках, коли відбулося їх зростання порівняно з днем пред`явлення позову. Врахування ринкових цін, що існували на день ухвалення рішення, здійснюється судом за заявою кредитора.

У мотивувальній частині рішення господарські суди повинні зазначити докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; а також навести мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.

Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для ухвалення судом законного та обґрунтованого рішення у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права, а також підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 № 910/4994/18.

Поряд із цим, визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 Докази та доказування Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: баланс імовірностей (balance of probabilities) або перевага доказів (preponderance of the evidence); наявність чітких та переконливих доказів (clear and convincing evidence); поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні , яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з Достатність доказів на нову - Вірогідність доказів та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування вірогідності доказів .

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Brualla Gomez de La Torre v. Spain від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування вірогідності доказів , на відміну від достатності доказів , підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним , ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 ).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі Дж. К. та Інші проти Швеції ( J.K. AND OTHERS v. SWEDEN ) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом ( beyond reasonable doubt ). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей . … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри .

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі Бендерський проти України ( BENDERSKIY v. Ukraine ), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем надано до справи Акт огляду складських приміщень ДП Хлібна база № 85 від 26.02.2020, з якого фактично слідує повна відсутність будь-якого зерна у відповідача, у тому числі і переданого ФГ Альфа - ТН відповідно до договору складського зберігання № 09/06 від 27.06.2018 (том 1 аркуш справи 166).

Проте оскаржуване судове рішення не містить аналізу цього документу, незважаючи на те, що ухвалою суду першої інстанції від 30.06.2020 позивачу поновлено пропущений процесуальний строк на його подання.

Зі змісту вказаного Акту вбачається, що його складено зокрема, головним інженером хлібної бази, матеріально-відповідальною особою підприємства (в.о. начальника механізованого зерносховища) та двома бухгалтерами зернового складу, в присутності головних державних аудиторів Північно-східного офісу Держаудитслужби, якими засвідчено, що за результатами проведеного огляду складських приміщень ДП Хлібна База №85 на предмет наявності сільськогосподарської продукції (зернових культур), за адресою: Харківська область, Барвінський район, м. Барвінкове, вул. Київська, буд. 2, виявлена відсутність будь-якої продукції на зберіганні у перелічених в акті приміщеннях.

Згідно частини другої статті 950 Цивільного кодексу України професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Відповідач - ДП Хлібна база № 85 є професійним зберігачем згідно Сертифікату № 6660 від 25.04.2014, на який йдеться посилання в пункті 1.2. Договору № 09/06 складського зберігання зерна від 27.06.2018, укладеного між сторонами у справі.

Відсутність своєї вини у фактичній втраті переданого за Договором на зберігання зерна соняшника врожаю 2018 року відповідач в ході всього розгляду цієї справи не довів.

Звернувшись до суду з позовом, позивач підтвердив належними та допустимими доказами, що передане на зберігання відповідачу насіння соняшника фактично втрачено, а відповідач всупереч умовам Договору та вимогам чинного законодавства не повертає поклажодавцю передане на зберігання майно, не реагує на вимоги позивача, у тому числі про відшкодування завданих збитків, а тому з метою поновлення порушеного права позивача безумовно зобов`язаний відшкодувати вартість цього майна.

На підтвердження розміру заподіяних збитків в розмірі 685735,40 грн (69,973 т х 9800,00 грн) позивач надав суду свій розрахунок, який ґрунтується на висновках Донецької Торгово-промислової палати № 54/07-17-07.3 від 04.02.2020 (том 1 аркуш справи 53), що надані позивачу на його запит. Згідно цієї довідки вартість однієї тони насіння соняшника по Україні станом на лютий 2020 року (місяць у якому позивачем скеровано вимогу до відповідача про відшкодування збитків) становить 9600,00 грн. - 9800,00 грн.

В основу оскаржуваного рішення судом покладено висновок про недоведеність розміру заявлених позивачем вимог та невідповідність наданого позивачем документу - висновку Донецької Торгово-промислової палати № 54/07-17-07.3 від 04.02.2020 критеріям доказів, які можуть підтверджувати ці вимоги.

Однак такі висновки суду першої інстанції є передчасними, зробленими без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для розгляду заявлених вимог про стягнення збитків саме у цій справі.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Посилання суду першої інстанції на те, що при оформленні запиту до Донецької торгово-промислової палати позивачем замовлено експертизу на насіння соняшника станом на лютий 2020 року без зазначення державного стандарту, якому дане зерно повинно відповідати (ДСТУ 7011:2009 Соняшник.Технічні умови ), є помилковим, оскільки цей стандарт є єдиним і застосовується в Україні щодо насіння соняшнику, призначення для використовування на продовольчі потреби для виробництва олеїнової кислоти та для експортування.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що не зазначення Донецькою ТПП у довідці від 04.02.2020 № 54/07-17-07.3 державного стандарту, якому дане зерно повинно відповідати (ДСТУ 7011:2009 Соняшник.Технічні умови ), не є чинником, що спростовує наведену у довідці інформацію, тим більше, що інших стандартів щодо соняшника не існує, а те насіння, яке йому (стандарту) не відповідає, на продовольчі потреби не використовується і є некондиційним.

До того ж слід зазначити, що якість насіння соняшника та його відповідність вимогам ДСТУ 7011:2009 Соняшник.Технічні умови підтверджена сторонами у момент передачі насіння соняшника на зберігання, що підтверджується складськими квитанціями, наявними у провадженні.

Відповідачем не заявлялося жодних зауважень щодо невідповідності визначеної Донецькою Торгово-промисловою палатою у висновку від 04.02.2020 № 54/07-17-07.3 вартості однієї тони насіння соняшника державному стандарту ДСТУ 7011:2009.

З огляду на зазначене у сукупності, довідка Донецької ТПП від 04.02.2020 № 54/07-17-07.3 підлягає врахуванню при вирішенні спору у цій справі.

Разом із цим, ФГ Альфа-ТН , подаючи апеляційну скаргу, зазначило, що на спростування висновків суду першої інстанції щодо недоведеності розміру позовних вимог, ним зроблено повторний запит до Донецької ТПП щодо визначення середньої ринкової вартості однієї тони соняшника, але вже по ДСТУ 7011:2009.

На вказане звернення позивачу видано довідку від 19.10.2020 № 377/07-17-07-3, якою встановлено, що за результатами проведеного дослідження середня ціна насіння соняшника по ДСТУ 7011:2009 на елеваторах України станом на лютий 2020 року становить 9600-9800 грн./т з урахуванням ПДВ.

Тобто, при повторному моніторингу та визначенні середньої ринкової вартості однієї тони насіння соняшника ДСТУ 7011:2009 Донецька ТПП дійшла висновку, який є аналогічним попередньому. Разом із цим надана позивачем роздруківка з сайту Державної служби статистики України підтверджує, що середня ціна насіння соняшника у січні-лютому 2020 року становить 10154,16 гривень за 1 тону (з ПДВ), тобто є значно вищою найвищої межі коливання ціни насіння соняшника, встановленої довідкою Донецької ТПП від 04.02.2020 № 54/07-17-07.3.

Окрім того, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на те, що при обрахунку розміру збитків позивач взяв за основу визначений Донецькою ТПП від 04.02.2020 № 54/07-17-07.3 максимальний показник ціни насіння соняшника на елеваторах по Україні станом на лютий 2020 року, оскільки такі дії позивача не суперечать чинному законодавству та є законним правом позивача.

Натомість у спірній ситуації відповідач жодним чином не спростував заявленого розміру збитків та не надав суду доказів щодо іншого їх розміру, що судом першої інстанції не враховано.

З урахування наведеного у своїй сукупності колегія суддів констатує, що місцевим господарським судом в межах наданих йому повноважень (стаття 86 ГПК України) не забезпечено дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування - стандарту переваги більш вагомих доказів не врахувавши того, що оцінка обставин справи здійснюється з урахування усієї сукупності наявних в ній доказів та правил й критеріїв визначених ГПК України.

Поряд із цим колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції у прийнятті оскаржуваного судового рішення у цій справі не враховані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 916/2740/17, стосовно того, що при вирішенні спору про стягнення збитків суд керується загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості та розумності. Тобто, ухвалюючи рішення, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора, але запобігти його безпідставному збагаченню .

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем відшкодовані збитки позивачу у будь-якому розмірі, або намагання відповідача довести належними засобами доказування відсутність обов`язку з їх відшкодування у заявленому позивачем розмірі частково або повністю.

Досліджуючи наданий позивачем доказ - довідку Донецької ТПП від 04.02.2020 № 54/07-17-07.3, яким позивач доводить розмір заподіяних йому збитків, колегія суддів апеляційної інстанції визнає цей доказ достатнім та таким, що відповідає реальним показникам середньої ціни однієї тони насіння соняшника на елеваторах по Україні станом на лютий 2020 року, а заявлена до стягнення сума збитків жодним чином не призведе до безпідставного збагачення позивача.

Керуючись загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості та розумності, порушене право позивача належить відновити шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заявленої у позові суми збитків в розмірі 685735,40 грн.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини Олюджіч проти Хорватії ). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід , наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах Мала проти України , Богатова проти України ).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах Дюлоранс проти Франції , Донадзе проти Грузії ).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ван де Гурк проти Нідерландів ).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії та у справі Руїз Матеос проти Іспанії ).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі Краска проти Швейцарії вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті , тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі Де Куббер проти Бельгії та у справі Кастілло Альгар проти Іспанії наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться . На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як явну помилку (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини Хамідов проти Росії ).

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Однак, ухвалене у справі судове рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судом допущено неповне з`ясування фактичних обставин, та не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суди першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог ФГ Альфа-ТН .

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного апеляційний суд погоджується з доводами скаржника та вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю належними та допустимими доказами порушеного права позивача, на захист якого подано позов.

Отже, апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, а рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2020 у справі № 922/605/20 належить скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача збитки у розмірі 685735,40 грн.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, необхідно здійснити розподіл витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, поклавши обов`язок з їх відшкодування на відповідача.

Що стосується вимог позивача про відшкодування йому за рахунок відповідача витрат по сплаті за довідкову інформацію щодо вартості однієї тони насіння соняшника в сумі 2454,00 грн. колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів (пункт 3).

За змістом частини першої статті 128 Господарського процесуального кодексу України особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов`язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат.

З огляду на відповідні законодавчі положення та з`ясувавши, що висновок Донецької Торгово-промислової палати № 54/07-17-07.3 від 04.02.2020 судом не витребовувався, а був наданий позивачем за власною ініціативою, тому правові підстави для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування витрат по сплаті витрат за довідкову інформацію відсутні.

Керуючись ст. 129, 236, 269, ч. 1 ст. 273, п.2 ч.1 ст. 275, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 277, ст. 281-284, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Альфа-ТН , село Никонорівка, Слов`янський район, Донецька область на рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2020 у справі № 922/605/20 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2020 у справі № 922/605/20 скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства Хлібна База № 85 Державного агентства резерву України (64703, Харківська область, Барвінківський район, місто Барвінкове, вул. Київська, 2; ідентифікаційний код юридичної особи 22675081) на користь Фермерського господарства Альфа-ТН (84187, Донецька область, Слов`янський район, село Никонорівка, вул. Молодіжна, 1; ідентифікаційний код юридичної особи 37643648) збитки у розмірі 685735,40 грн.

Стягнути з Державного підприємства Хлібна База № 85 Державного агентства резерву України (64703, Харківська область, Барвінківський район, місто Барвінкове, вул. Київська, 2; ідентифікаційний код юридичної особи 22675081) на користь Фермерського господарства Альфа-ТН (84187, Донецька область, Слов`янський район, село Никонорівка, вул. Молодіжна, 1; ідентифікаційний код юридичної особи 37643648) 10286,05 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви.

Стягнути з Державного підприємства Хлібна База № 85 Державного агентства резерву України (64703, Харківська область, Барвінківський район, місто Барвінкове, вул. Київська, 2; ідентифікаційний код юридичної особи 22675081) на користь Фермерського господарства Альфа-ТН (84187, Донецька область, Слов`янський район, село Никонорівка, вул. Молодіжна, 1; ідентифікаційний код юридичної особи 37643648) 15429,07 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Витрати позивача по сплаті за довідкову інформацію щодо вартості однієї тони насіння соняшника в сумі 2454,00 грн. покласти на Фермерське господарство Альфа-ТН .

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 03.12.2020.

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Н.М. Пелипенко