Ухвала

від 21.09.2020 по справі 904/3801/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/3801/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий Пєскова В.Г., Огородніка К.М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Дніпровський машинобудівний завод",

відповідач - Акціонерне товариство "Акціонерний Банк "Радабанк",

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

від 05.03.2020

у складі судді Первушина Ю.Ю.,

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

від 06.07.2020

у складі колегії суддів: Кузнецова В.О. (головуючий), Коваль Л.А., Чередко А.Є.

за позовом Акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод",

до Акціонерне товариство "Акціонерний Банк "Радабанк",

про стягнення 71 718, 99 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Дніпровський машинобудівний завод" (далі - АТ "ДМЗ", заявник) 30.07.2020 звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020 у справі № 904/3801/19 Господарського суду Дніпропетровської області.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/3801/19 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Огороднік К.М., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2020.

В прийнятті касаційної скарги АТ "ДМЗ" слід відмовити з наступних підстав.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах , крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 цієї ж статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 встановлено у розмірі 1921,00 грн., а тому сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 192 100,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Оскільки предметом позову у даній справі є стягнення 71 718, 99 грн., що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2019 рік), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України спір у справі № 904/3801/19 є малозначним.

Звертаючись до суду касаційної інстанції, заявник просив, попри малозначність справи, прийняти касаційну скаргу до провадження, посилаючись на те, що спір у справі має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для позивача, оскільки впливає на його право мирного користування свої майном.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020, відмовлено у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи рішення у даній справі, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач не є особою на користь якої відповідач має сплачувати земельний податок чи орендну плату за землю, відсутня умова набуття або збереження майна за рахунок позивача.

При цьому, судами попередніх інстанцій враховано правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 913/661/17 та постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, визначених процесуальним Законом.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

За таких обставин, касаційна скарга АТ "ДМЗ" не може бути розглянута судом касаційної інстанції, а в її прийняті слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020 у справі № 904/3801/19.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020 у справі № 904/3801/19 повернути скаржнику без розгляду разом з доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.Г. Пєскова

К.М. Огороднік