Постанова

від 10.09.2020 по справі 640/2722/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 640/2722/19

адміністративне провадження № К/9901/35503/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2019 року (суддя Катющенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 року (головуючий суддя Безименна Н.В., судді: Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі №640/2722/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українські ферми ХХІ до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Українські ферми ХХІ (надалі - платник податків, товариство, позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі податковий орган, контролюючий орган, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.08.2018 року №0045541404 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2018 року у розмірі 323169 грн. та №0045551404, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 476646,25 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями у сумі 381317 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 95329,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані реальністю господарських операцій товариства з його контрагентами та неможливістю нести відповідальність за дії інших суб`єктів господарювання.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.08.2018 року №0045541404 та №0045551404.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 року у справі №640/2722/19.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які полягають у нереальності здійснення господарських операцій, недобросовісності контрагентів позивача, відсутності ресурсів для здійснення господарських операцій.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом в період з 23.07.2018 року по 26.07.2018 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "Урожай Дніпро" за березень 2018 року, за результатами якої складено акт від 02.08.2017 року № 748/26-15-14-04-03/40370262 (надалі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлені порушення товариством пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за березень 2018 року у сумі 381 317 грн. та пункту 185.1 статті 185, пунктів у 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за березень 2018 року на суму 323 169 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.08.2018 року №0045541404 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2018 року на 323 169 грн. та №0045551404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 476 646,25 грн., у тому числі: 381 317 грн. за податковими зобов`язаннями та 95 329,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Платник податків, не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами розгляду яких рішенням Державної фіскальної служби України від 13.11.2018 року №36855/6/99-99-11-01-02-25 спірні податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи, що спірні податкові повідомлення-рішення контролюючого органу порушують права позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.

Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) передбачено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 1 та 2 статті 9 Закону №996-ХІV).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Урожай Дніпро" (Постачальник) укладено договір поставки, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю макуху з насіння соняшника українського походження, насипом, нормальної торгівельної якості, а Покупець приймає у власність та сплачує Продавцю загальну вартість товару.

За умовами пункту 2.2 вказаного договору загальна кількість товару, що поставляється за даним договором становить 950 тон.

Пунктами 4.1 та 4.3 договору передбачено, що передача товару та супровідних документів здійснюється уповноваженими представниками сторін. Передача товару здійснюється на умовах DAP - Мелітопольське шосе, 77-Б, м. Бердянськ, Запорізька область.

Судами встановлено, що фактичне виконання умов договору підтверджується видатковими накладними та податковими накладними, зареєстрованими в установленому порядку, платіжними дорученнями, які відповідають вимогам Закону №996-ХІV.

Стосовно посилань скаржника на відсутність товарно-транспортних накладних, Верховний Суд зазначає, що таке посилання не може бути єдиним та безумовним доводом, що свідчить про нереальність господарських операцій позивача.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами договору поставки доставка товару здійснювалась контрагентом позивача, що свідчить про відсутність у платника податків обов`язку для складення товарно-транспортних накладних.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). Документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Попередніми судами встановлено, що 01.12.2017 року між позивачем (Комітент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Максал" (Комісіонер) укладено договір комісії № VRT-SFC-3-ХХІ, за умовами якого Комітент доручає, а Комісіонер зобов`язується за дорученням Клієнта за плату здійснювати від свого імені та за рахунок Клієнта наступні юридично значимі дії: здійснювати реалізацію на експорт з України товару, що належить Комітенту на праві власності. Найменування товару, асортимент, кількість і ціна товару визначаються в додатках до дійсного договору; укладати експортні договори (контракти) купівлі-продажу, оформляти та підписувати інші необхідні для здійснення продажу документи в інтересах Комітента в рамках вже укладених зовнішньоекономічних експортних контрактів; укладати договори (митного оформлення продукції) з підприємствами (брокерами), що мають свідоцтва про визнання підприємства декларантом; інші дії, пов`язані з вищевказаними операціями, які необхідні для виконання доручень Комітента.

01.12.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські ферми ХХІ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Максал" уклали додаток № 1 до договору комісії №VRT-SFC-3-ХХІ, відповідно до якого Комісіонер від свого імені, але за рахунок і на користь Комітента продає на експорт макуху з насіння соняшника українського походження, насипом, нормальної торгівельної якості у кількості 950 тон +/- 10 % на умовах передачі товару на комісію DAP - м. Бердянськ, термін передачі товару на комісію - не пізніше 30.03.2018 року.

Судами встановлено, що факт виконання умов договору підтверджується актом прийому-передачі, видатковими накладними.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що придбаний позивачем товар позивача був у подальшому експортований, що підтверджується звітом комісіонера, митною декларацією, яка підтверджує перетин товару через кордон, зовнішньоекономічним контрактом купівлі продажу до комісійного договору.

Судами також встановлено здійснення позивачем господарських операцій з метою подальшого використання у власній господарській діяльності.

Законодавець не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність доказів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у них статусу платника податку на додану вартість.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального права.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 439, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 року у справі №640/2722/1 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева Т.М. Шипуліна