Постанова

від 22.09.2020 по справі 632/464/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року

м. Харків

справа № 632/464/19

провадження № 22-ц/818/2389/20

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Кругової С.С., Маміної О.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство Добробут ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 21 січня 2020 року в складі судді Росоха А.В., -

УСТАНОВИВ:

23 березня 2019 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати. Після уточнення позовних вимог просила розірвати договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 6324587000:01:000:0034 від 06.09.2016 укладений між ОСОБА_1 та Приватним сільськогосподарським підприємством Добробут (далі - ПСП Добробут ); стягнути з ПСП Добробут на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в розмірі 19 313 грн 25 коп., пеню у розмірі 1079 грн 93 коп., 3 % річних у розмірі 887 грн 59 коп., інфляційні витрати у розмірі 2915 грн 03 коп., а також понесені судові витрати.

Позов мотивовано тим, що між позивачем та ПСП Добробут було укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належать на праві власності ОСОБА_1 , строком на 15 років. Орендар всупереч вимог чинного законодавства та погоджених сторонами умов договору, не сплачує орендареві орендну плату з 2016 року у визначені строки, тобто має місце систематична несплата орендної плати.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 21 січня 2020 року позов адвоката Любич В.О., поданий в інтересах ОСОБА_1 , до ПСП Добробут про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати задоволено. Стягнуто з ПСП Добробут на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в розмірі 19 313 грн. 25 коп., пеню у розмірі 1079 грн. 93 коп., 3 % річних у розмірі 887 грн 59 коп., інфляційні витрати у розмірі 2915 грн 03 коп., а всього 24 195 грн 80 коп. Розірвано договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 6324587000:01:000:0034 від 06 вересня 2016 року укладений між ОСОБА_1 та Приватним сільськогосподарським підприємством Добробут . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що позивачем доведено підстави для розірвання договору оренди. Орендну плату за користування земельної ділянки слід не тільки сплачувати, а сплачувати вчасно на умовах, що передбачені договором оренди землі. Відповідач мав спростувати належними доказами твердження позивача про невнесення орендної плати, однак у матеріалах справи такі докази відсутні. Позовна вимога про стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 19 313 грн. 25 коп., пені у розмірі 1079 грн. 93 коп., 3 % річних у розмірі 887 грн. 59 коп., інфляційних витрат у розмірі 2915 грн. 03 коп. підтверджена наявним розрахунком, не спростована представником відповідача, а тому підлягає задоволенню.

В апеляційній скарзі ПСП Добробут , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповного з`ясування фактичних обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що окрім розрахунку суми заборгованості, який не підтверджено доказами, позивач не надав суду доказів систематичної несплати орендної плати. Загальна сума отриманих позивачем грошових коштів у розмірі 56000 грн значно перевищує розмір фактичної заборгованості з орендної плати. Відповідач неодноразово намагався зустрітись з позивачем з метою уточнення та проведення розрахунку з орендної плати, але позивач уникав спілкування, маючи на меті розірвання договору оренди. Суд першої інстанції не врахував, що нотаріуси, які діють за місцем знаходження позивача, не надають послуги прийняття грошових коштів у депозит. Вважає, що суд першої інстанції надаючи незаконну перевагу аргументам відповідача, доводи позивача не дослідив та не надав їм належну оцінку.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Любич В.О. просить рішення суду першої інстанції залишити без задоволення, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Вважає рішення суду законним та обґрунтованими, а апеляційну скаргу безпідставною, з мотивів викладених у відзиві.

Також просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу понесені під час апеляційного перегляду справи у розмірі 7000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер № 6324587000:01:000:0034, яка розташована на території Суданської сільської ради Первомайського району Харківської області, КСП Комунар що підтверджується, копією Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯД № 037519 виданий згідно розпорядження голови Первомайської райдержадміністрації від 28 квітня 2007 року № 258, площею 7,7313 га у межах згідно з планом, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 70129542(а.с.16, 19).

06 вересня 2016 року сторонами підписано договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6324587000:01:000:0034, строком дії договору 15 років, який було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 жовтня 2016 року (т. 1 а.с. 17-19, 61).

Пунктом 9 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем, в розмірі 6% від базової грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її щорічної індексації.

Згідно п. 11 Договору орендна плата вноситься до 1 грудня кожного року.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 15545 по цивільній справі № 632/464/19 (2/632/266/19) від 26.09.2019 року судовий експерт прийшов до наступних висновків: Підпис від імені ОСОБА_1 у відомостях на виплату грошей № 1 за березень 2019 року від 06.03.2019 року виконано ОСОБА_1 .

Згідно уточненого розрахунку наданого представником позивача заборгованість станом на 26 березня 2019 року включно становить 19 313 грн 25 коп., пеня у розмірі 1079 грн 93 коп., 3 % річних у розмірі 887 грн 59 коп., інфляційні витрати у розмірі 2915 грн 03 коп.(т. 1 а.с. 193-94).

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 2 Закону України Про оренду землі передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За положеннями ст.24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Задовольняючи позовні вимог щодо стягнення заборгованості суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок позивача не спростовано відповідачем, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, що наявність заборгованості з орендної плати є підставою для стягнення заборгованості, але не погоджується з сумою стягнення, яку визначив суд, погоджуючись з розрахунком наданим представником позивача.

При ухвалені судового рішення судом не враховано, що відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів . Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

З огляду на вимоги 77-80, 89, 264 ЦПК України, суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Колегія суддів не погоджується з розрахунком здійсненим представником позивача, оскільки останнім не враховано податки та збори, які підлягають сплаті при виплаті орендної плати.

З наявних матеріалів справи та змісту оскаржуваного судового рішення не вбачається, що суд взагалі здійснював оцінку розрахунку наданого позивачем, а лише послався, що відповідач не спростував його.

З розрахунку наданого представником позивача 23 жовтня 2010 року не вбачається яким чином адвокатом Любич В.О. здійснювався розрахунок пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Ухвалюючи судове рішення суд не навів відповідного обґрунтування щодо правильності розрахунку або погодження з ним.

Колегія суддів не погоджується з розрахунком здійсненим представником позивача.

Перевіркою правильності розрахунку суми заборгованості за договором оренди встановлено наступне.

Згідно умов спірного договору оренди орендодавцем за користування земельною підлягала нарахуванню орендна плата за 2016 рік у розмірі 3253, 13 грн, 2017 рік - 13530, 06 грн. та 2018 рік - 13530,06 грн. Розмір орендної плати сторонами не оскаржується.

Дослідженням умов договору встановлено, що останній не містить умов згідно яких сторони узгодили у договорі оренди розмір орендної плати, який не включає інших офіційних плат, якими по суті є податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України, базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, тобто будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 164.2.5 пункту 164.2 статті 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 цього Кодексу.

Підпунктами 168.1.1 та 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Особливості оподаткування доходів від надання нерухомості в оренду регламентується пунктом 170.1 статті 170 ПК України, відповідно до підпункту 170.1.1 якого податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

Доходи, від надання в оренду (суборенду) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставкою 18 відсотків.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого відповідно до підпункту 164.2.5 пункту 164.2 статті 164 ПК України, тобто, дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування) у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 ПК України. Ставка військового збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування.

Відповідно до статті 163 ПК України, об`єктом обкладення податком на доходи фізичних осіб є, зокрема, загальний річний оподатковуваний дохід, тобто будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Аналіз змісту наведених норм свідчить про те, що для того, аби утримати з доходу (орендної плати) ПДФО та ВЗ обов`язковою умовою є нарахування (виплата, надання) такого доходу.

Згідно з пп. 1.5 п. 16 1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у ст. 171 цього Кодексу, зокрема податкові агенти - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Таким чином, ПСП Добробут , який виплачує доходи фізичній особі (орендна плата за договором оренди земельної ділянки), є податковим агентом щодо таких доходів.

Відповідно до пп. 1.4 п. 16 1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною пп. 1.3 цього пункту (1,5%).

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені ст.176 Податкового кодексу.

Отже ПСП Добробут для забезпечення виконання ним обов`язку податкового агента щодо виплачених фізичній особі доходів у вигляді орендної плати зобов`язаний своєчасно та повністю нарахувати, утримати та сплатити (перерахувати) до бюджету податок з доходу фізичних осіб військовий збір з доходу, що виплачується на користь платника та оподатковується під час такої виплати за її рахунок. Також він має подати у строки, встановлені Податковим кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок (форма № 1ДФ) до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Таким чином, з урахуванням вимог спірного договору оренди, розмір орендної плати, який підлягає виплаті та отриманню орендатором підлягає зменшенню на розмір податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Оскільки 06 березня 2019 року ОСОБА_1 було виплачено 11000 грн., сума нарахованого прибутку становить 13664, 60 грн з урахуванням податків та зборів.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції не сприяв фактичному встановленню обставин та не перевірив обставини на які посилався відповідач в обґрунтування своїх заперечень на позовну заяву, зокрема в розрахунку заборгованості орендної плати з урахуванням податків та зборів на загальну суму 2664, 60 грн (т. 1 а.с. 132).

Відсутність первинних бухгалтерських документів підтверджуючих фактичну сплату податків та зборів, не є підставою для виплати їх позивачу з урахуванням предмету та підстав позову, оскільки обов`язок сплатити відповідні податки та збори покладається саме на податкового агента, яким є відповідач, а не позивач.

Під час апеляційного розгляду справи було встановлено, що 10 травня 2019 року, тобто під час розгляду справи в суді першої інстанції, ПСП Добробут , як податковим агентом до ГУ ДФС у Харківській області (м. Первомайський) подано податковий розрахунок форми № 1ДФ, з якового вбачається, що ОСОБА_1 нараховано та виплачено 13664, 60 грн., з яких утримано та виплачено 2459, 63 грн. податку з доходів фізичних осіб та 204, 97 грн військового збору.

Сторонами по справі визнається, що 06 березня 2019 року згідно відомості про виплату грошей № 1 ПСП Добробут виплачено без урахування податків та зборів 11000 грн.

Оскільки у суду відсутні сумніви щодо достовірності цих обставин, вони не підлягають доказуванню відповідно до вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Платіжна відомість за березень 2019 року не містить відомостей за який саме період було сплачено орендну плату.

Дослідженням договору оренди земельної ділянки встановлено, що в останньому не врегульовано механізм зарахування коштів між платником та одержувачем. Оскільки відповідні застереження відсутні у договорі та при наявності заборгованості, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення .

Таким чином, колегія суддів вважає, що 06 березня 2019 року було погашено у повному обсязі заборгованість з орендної плати за 2016 рік у розмірі 3253, 13 грн. та частково погашена заборгованість за орендну плату за 2017 рік у розмірі 10411, 47 грн.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що станом на 26 березня 2017 року заборгованість за 2017 рік становить 3118, 59 грн. (13530,06 - 10411, 47) та за 2018 рік - 13530, 06 грн.

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що загальний розмір заборгованості за 2017-2018 роки становить 16648, 65 грн ( 3118, 59+13530,06).

Звертаючись до суду з позовом, позивач окрім суми заборгованості позивач просить стягнути пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до вимог п. 10 договору, орендна плата вноситься до 10 грудня кожного року.

Пунктом 14 договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня 1,01% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Розрахунок інфляційних втрат проводиться судом апеляційної інстанції з урахуванням Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 362-97р.

Згідно з Рекомендаціями щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 362-97р, вважається, що сума, внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 01 по 15 число відповідного місяця, інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

Так сукупний індекс інфляції за період з 02.12.2016 по 05.03.2019 становить 127,9% (100,9% х 113,7% (загальний індекс за 2017 рік) х 109,8% (загальний індекс за 2018 рік) х 101,0% х 1005,% ). Оскільки прострочення зобов`язань з приводу сплати орендної плати за 2016 рік виникло 02.12.2016, а грошові кошти сплачені позивачу 06 березня 2019 року, то при розрахунку інфляційних втрат враховуються індекси інфляції з березня 2016 року по лютий 2019 року включно.

Сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу помножити на процент інфляції дорівнює сума боргу.

Так, за період з 02.12.2016 по 05.03.2019 року при наявності заборгованості у розмірі 3253, 13 грн., сума інфляційних втрат становить 907, 62 грн (3253, 13 х 127,9% - 3253,13).

Оскільки орендна плата за 2017 рік була частково сплачена 06 березня 2019 року, розмір інфляційних втрат за період з 02.12.2017 по 05.03.2019 року становить 3788,42 грн (індекс інфляції 128%), а за період з 06.03.2019 по 26.03.2019 при заборгованості 3118, 59 грн інфляційні втрати становлять 28,07 грн (індекс інфляції 100,9%).

Враховуючи, що заборгованість за 2018 рік дорівнює 13530,06 грн, інфляційні втрати за період з 02.12.2018 по 26.03.2019 рік становлять 432, 96 грн. (індекс інфляції 103, 2%).

Таким чином загальний розмір інфляційних втрат за неналежне виконання умов договору становить 5157,07 грн.

Разом з тим, враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу та вимоги ст. 13 ЦПК України, відповідно до яких суд розглядає справи в межах заявлених вимог, а позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2915,03 грн, саме 2915, 03 грн. підлягають стягненню з відповідача у якості відшкодування інфляційних втрат внаслідок неналежного виконання зобов`язань.

Сума трьох процентів річних розраховується за формулою: сума боргу помножена на розмір процентної ставки поділена на 100%, поділена 365 днів та помножена на кількість днів прострочення.

Кількість прострочених днів у періоді з 02.12.2016 по 05.03.2019 становить 824 дні.

Таким чином, три проценти річних за вказаний період у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань зі сплати орендної плати за 2016 рік становить 220,32 грн (3253,13х3%/100%/365х824).

Три відсотки річних за несвоєчасну сплату орендної плати за 2017 рік за період з 02.12.2017 по 05.03.2019 рік за 459 днів при заборгованості 13530,06 грн становить 510,44 грн, а за період з 06.03.2019 по 26.03.2019 (21 день) при наявності заборгованості у розмірі 3118, 59 грн становить 5,38 грн.

Розмір трьох відсотків річних за несвоєчасну сплату орендної плати за 2018 рік за період з 02.12.2018 по 26.03.2019 року становить 127,89 грн (13520,06х3%/100%/365х115).

Таким чином, загальний розмір 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язань за спірним договором оренди становить 864,03 грн (220,32+510,44+5,38+127,89)

Розрахунок пені колегія суддів здійснює за формулою: сума боргу помножена на ставку пені (%) поділена на 100% поділена на 365 днів та помножена на кількість днів прострочення.

За період з 02.12.2016 по 05.03.2019 розмір пені становить 268,06 грн (3253,13х1,01%/100%/365х824). За період з 02.12.2017 по 05.03.2019 (459 днів) при заборгованості 13530,06 грн пеня становить 621,03 грн. За період з 06.03.2019 по 26.03.2019 при наявності заборгованості у розмірі 3118, 59 розмір пені становить 6,55 грн. За період з 02.12.2018 по 26.03.2019 при наявності заборгованості за 2018 рік у розмірі 13530, 06 грн. Розмір пені за 115 днів становить 155, 60 грн.

Таким чином, загальний розмір пені, який підлягає сплаті за неналежне виконання зобов`язань становить 1051, 24 грн (268,06+621,03+6,55+155,60).

За таких обставин суд першої інстанції неправильно визначив суму заборгованості з орендної плати, розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з чим рішення суду підлягає зміні та загальний розмір відшкодування становить 21478, 95 грн.

Суми заборгованості та штрафних санкцій розраховані без віднімання сум податків та зборів, які повинен нараховувати та сплачувати податковий агент при виконанні відповідного судового рішення.

Що ж стосується висновків суду про розірвання договору оренди земельної ділянки, то колегія суддів погоджується з його висновками, оскільки судовим розглядом встановлено систематичне неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань.

Положеннями статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті д частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Разом з тим згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов`язаних із орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, дає підстави дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом д статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 зазначено, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У пункті д частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться .

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів палати Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі № 925/549/17. При цьому систематичне порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість. Той факт, що відповідач сплатив усю суму заборгованості з орендної плати за землю, не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки судами встановлений факт її систематичної несплати протягом періоду дії договору оренди землі.

Аналізуючи зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розірвання договору оренди, оскільки сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, а тому той факт, що відповідач частково сплатив суму заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди. Неналежне виконання умов договору, а саме часткове невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Посилання ПСП Добробут , що позивач ухилявся від отримання орендної плати, належними та допустимими доказами не підтверджено.

Встановлено, що укладеним між сторонами договором оренди не встановлено місце і порядок сплати орендної плати.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 532 ЦК України, якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

Частиною першою статті 537 ЦК України передбачено, що боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі:

1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Матеріали справи не містять даних про вчинення дій з боку відповідача для належного виконання ним обов`язку щодо сплати орендної плати у строки та розмірах, передбачених умовами договору оренди, зокрема, шляхом надіслання орендної плати за місцем проживання орендодавця або шляхом внесення належних орендодавцю грошей у депозит нотаріуса.

Доказів того, що відповідач взагалі звертався до нотаріуса за місцем виконання зобов`язання, але останній відмовив йому у наданні відповідної послуги, суду надано не було.

Посилання відповідача, що сплата орендної плати підтверджується розпискою від 23 лютого 2012 року(т. 1 а.с. 65), є безпідставним, оскільки договір оренди, який є предметом спору, було зареєстровано 04 жовтня 2016 року (т. 1 а.с. 19). Обов`язок орендаря щодо сплати орендної плати та право орендодавця на її отримання виникло після державної реєстрації договору оренди землі. Грошові кошти, що отримав позивач 23 лютого 2012 року не можна вважати орендною платою за землю. Спірним договором оренди авансова орендна плата та права позивача на її отримання не була передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги не є підставою для зміни чи скасування судового рішення.

Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ПСП Добробут та наявності підстав для зміни судового рішення в частині розміру заборгованості.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що рішення суду підлягає зміні, колегія суддів відповідно до вимог ст. 141, п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України здійснює перерозподіл судового збору, та витрат, пов`язаних з розглядом справи, про відшкодування яких було заявлено.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою-другою цієї статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду першої інстанції з позовними вимогами позивач пред`явив 1 вимогу немайнового характеру та 1 вимогу майнового характеру на загальну суму 24195,80 грн..

При зверненні позивача з позовом останнім сплачено судовий збір у розмірі 1536 грн. 80 коп. та понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 12712, 50 грн., які підтверджені відповідними доказами у справі. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

За наслідками розгляду апеляційної скарги позовні вимоги майнового характеру задоволено на загальну суму 21478,95 (88, 77%), у зв`язку з чим на користь позивача підлягає сплаті судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1450, 11 грн., що становить 94, 42 % від сплаченого позивачем судового збору при зверненні до суду з відповідним позовом.

Враховуючи, що позовні витрати підлягають задоволенню частково, колегія суддів здійснює також розподіл витрат на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог, що становить 17498,79 грн.

Звертаючись до суду апеляційною інстанцією з апеляційною скаргою ПСП Добробут сплачено судовий збір у розмірі 2305, 20 грн. Вимоги апеляційної скарги задоволено лише на 11, 23% щодо позовних вимог майнового характеру, у зв`язку з чим на користь відповідача з позивача підлягає сплаті судовий збір у розмірі 129, 44 грн.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України).

З урахуванням зазначеного, за наслідками розгляду справи в суді першої інстанції та переглядом справи судом апеляційної інстанції з відповідача на користь позивача підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1320, 67 грн (1450,11-129,44) та витрати на правничу допомогу у розмірі 12003, 14 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 21 січня 2020 року змінити в частині позовних вимог про стягнення заборгованості та розподілу судових витрат.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут (код ЄДРПОУ 32019054) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість по орендній платі в розмірі 16648 грн. 65 коп., пеню у розмірі 1051 грн 24 коп., три відсотки річних у розмірі 864 грн 03 коп., інфляційні втрати у розмірі 2915 грн. 03 коп., а всього 21478 (двадцять одна тисяча чотириста сімдесят п`ять) грн 95 коп.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства Добробут (код ЄДРПОУ 32019054) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 1450 (одна тисяча чотириста п`ятдесят) грн 11 коп. у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції та переглядом справи судом апеляційної інстанції, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 17498 (сімнадцять тисяч чотириста дев`яносто вісім) грн. 79 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2020 року.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді С.С. Кругова

О.В. Маміна