Рішення від 07.09.2020 по справі 910/485/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2020Справа № 910/485/19

За позовомДержавного підприємства Національні інформаційні системи доАнтимонопольного комітету України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаМіністерства юстиції України провизнання недійсним рішення Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Прозорова Ю.П., Баранова В.В. від відповідача:не з`явився від третьої особи:Гришина Н.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/485/19 за позовом Державного підприємства Національні інформаційні системи (надалі - ДП НАІС ) до Антимонопольного комітету України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства юстиції України, про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 01.11.2018 №601-р Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладання штрафу .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2019, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2019, в задоволенні позову Державного підприємства Національні інформаційні системи відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 28.04.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 скасовано, справу №910/485/19 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2020 справу №910/485/19 передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2020 справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П. та призначено підготовче засідання.

05.06.2020 до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення з урахуванням позиції Верхового Суду, викладеної в постанові від 28.04.2020, в яких позивач вказував на необхідність закриття відповідачем провадження у справі №143-26.13/96-17, а відтак оскаржуване рішення відповідача має бути визнане недійсним.

01.07.2020 представником відповідача також надані письмові пояснення у даній справі, в яких відповідач заперечує проти позовних вимог, оскільки кваліфікація дій позивача на ринку надання послуг із забезпечення доступу до користування Єдиними та Державними реєстрами унеможливлювала закриття відповідачем провадження у справі №143-26.13/96-17.

Протокольною ухвалою суду від 03.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання представники позивача з`явилися, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити повністю.

Представник відповідача, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).

З урахуванням викладеного, неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.

Представник третьої особи в судове засідання з`явилася, надала пояснення по справі, заявлені позовні вимоги підтримала.

В судовому засіданні 07.09.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Антимонопольного комітету України №601-р від 01.11.2018 Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу , прийнятого за результатами розгляду справи №143-26.13/96-17 (надалі - Рішення ), визнано, що ДП НАІС у 2016 і 2017 роках займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку надання послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, право доступу до яких користувачів визначено законодавством (п. 1). Встановлено, що у 2016 і 2017 роках ДП НАІС застосовувало без об`єктивно виправданих на те причин у рівнозначних договорах із користувачами послуг підприємства із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, різні умови, що стосуються оплати за надані послуги, та різні переліки послуг. Визнано дії ДП НАІС щодо встановлення у 2017 році умов надання доступу нотаріусів до Державного реєстру актів цивільного стану громадян тільки у разі оплати послуги за підключення до цього реєстру, яка вже була сплачена за підключення до систем, що було б неможливо за умов існування значної конкуренції, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону України Про захист економічної конкуренції , у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, право доступу до яких користувачів визначено законодавством, шляхом встановлення таких умов надання послуг, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (п. 4);

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що:

- комітетом невірно визначено та вказано межі товарного ринку у оскаржуваному рішенні, оскільки було досліджено порядок надання послуг підприємством у межах чотирьох реєстрів, які самостійно обрані відповідачем, а не у всіх 22-х, держателем яких визначено Міністерство юстиції України та які були визначені товарними межами ринку;

- комітет дійшов необґрунтованого висновку про визнання ДП НАІС протягом 2016 і 2017 років таким, що займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, із часткою 100 % (пункт 128 оскаржуваного рішення);

- тарифікація послуг ДП НАІС була встановлена нормативно, а саме - наказом Міністерства юстиції України Про встановлення тарифів за надання послуг Державним підприємством Національні інформаційні системи № 473/5 від 09.07.2007, зареєстрованим в Мін`юсті 09.07.2017 за № 778/14045, який втратив чинність у відповідності до наказу Міністерства юстиції України № 2908/5 від 18.09.2017, при цьому відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 2586/5 від 15.12.2015 доступ до реєстрів надається користувачам на підставі договору, укладеного з адміністратором реєстрів відповідно до загальних засад цивільного законодавства. У справі №918/344/17, на думку позивача, розглядалося питання правомірності надання підприємством послуг з технічної підтримки роботи з системами (та її оновлення) ідентифікованих співробітників акредитованих суб`єктів державної реєстрації та встановлення їх вартості, що не підлягає повторному доказуванню. Так, суди дійшли висновку, що умови пунктів 3.3, 3.4 договору про надання послуг акредитованим суб`єктам державної реєстрації №02-05/16/6 від 17.06.2016, які є аналогічними для усіх акредитованих суб`єктів державної реєстрації, не суперечать актам цивільного законодавства, не порушують публічний порядок, відтак є дійсними. Таким чином, позивач стверджував, що впродовж 2016 - 2017 років він як адміністратор Єдиних та Державних реєстрів нормативно був зобов`язаний надавати послуги, пов`язані з організацією доступу до Єдиних та Державних реєстрів, передбачені наказом №473/5, а також як самостійний суб`єкт господарювання та як адміністратор реєстрів, був зобов`язаний надавати фізичним і юридичних особам послуги, які передбачені законом, а також мав право, на договірних засадах, надавати зазначеним особам інші послуги та визначати їх вартість;

- з 01.01.2016 до 03.10.2017 перелік послуг підприємства, які надаються реєстраторами і користувачами Єдиних та Державних реєстрів, їх вартість та порядок оплати були врегульовані Міністерством юстиції України, що є об`єктивно виправданою причиною не виконання ним рекомендацій комітету.

- враховуючи, що ДП НАІС не здійснює владних управлінських функцій на основі законодавства та не уповноважено владно керувати поведінкою Міністерства юстиції України та Кабінету Міністрів України протягом вказаного періоду у діях підприємства був відсутній склад правопорушення, передбаченого пунктом 2 статті 50 та пунктом 2 частини 2 статті 13 Закону України Про захист економічної конкуренції .

- при винесенні рішення комітетом не було розглянуте по суті клопотання ДП НАІС про закриття провадження у справі №143-26.13/96-17, у зв`язку з фактичним виконанням підприємством рекомендацій відповідача, і рішення не містить мотивів відхилення вказаного клопотання, внаслідок чого було прийняте неправильне рішення;

- комітетом не досліджувалося питання чи завдано діями підприємства значних збитків окремим особам чи суспільству, чи ним вжито відповідних заходів для усунення таких наслідків порушення, та в чому конкретно полягають чи могли полягати відповідні негативні наслідки для користувачів послуг;

- умовами договору (з приватними нотаріусами) чітко передбачалося, що предметом договору є надання послуг з підключення саме до тих Єдиних та Державних реєстрів, право доступу до яких нотаріуса передбачено чинним законодавством України, а не до всіх Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України;

- право доступу до конкретного реєстру визначається нормативно та виникає безпосередньо з прямої вказівки нормативно-правового акту, а тому право на підключення до кожного окремого реєстру невіддільно пов`язано із прямою вказівкою нормативно-правого акту про це, тому при здійсненні підключення нотаріусів до Єдиних та Державних реєстрів має безпосереднє значення, до яких саме реєстрів законодавство надає право доступу нотаріусам. Недослідивши належним чином нормативно-правові акти, що безпосередньо регулюють функціонування Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких визначено Міністерство юстиції України, та які визначають умови доступу користувачів до вказаних реєстрів, не зібравши докази щодо фактичної наявності/відсутності підключення нотаріусів до всіх діючих, відповідно до чинного законодавства України реєстрів, комітет безпідставно відхилив наведені твердження позивача;

- не може бути покладено в основу рішення висновок відповідача про безпідставність оплати послуг підприємства на підставі самостійного тлумачення умов укладених договорів та наказів, що встановлюють тарифи, оскільки це істотне порушення ст. 213 Цивільного кодексу України та свідчить про незаконність прийнятого рішення.

- позивач вказував, що підключення до Державного реєстру актів цивільного стану громадян є окремою послугою, яка підлягає оплаті, а отже у діях підприємства щодо встановлення умов надання доступу нотаріусів до вказаного реєстру та тільки у разі оплати послуги за підключення відсутній склад правопорушення передбачений п. 2 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції ;

- комітетом порушено принцип рівності суб`єктів господарювання перед законом, оскільки не було розглянуто листи користувачів послуг, які надавали позитивні відгуки, а прийнято до уваги докази учасників справи за результатами розгляду рішення;

- у діях позивача щодо застосування у рівнозначних угодах із користувачами послуг підприємства із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, різних умов, що стосуються різних переліків послуг і розмірів оплати за них відсутній склад правопорушення передбачений п. 2 ст. 50 та п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції .

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання Рішення недійсним.

За умовами частини 1 статті 3 Закону України Про захист економічної конкуренції законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України Про Антимонопольний комітет України ; Про захист від недобросовісної конкуренції , інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Частиною 1 статті 60 Закону України Про захист економічної конкуренції передбачено, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

Оскаржуване Рішення отримане позивачем 20.11.2018, позов надіслано до суду 15.01.2019, тобто в межах зазначеного строку на його оскарження.

Частиною 1 статті 7 Закону України Про Антимонопольний комітет України визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.

Приписами частини 1 статті 48 Закону України Про захист економічної конкуренції визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Відповідно статті 12 Закону України Про захист економічної конкуренції суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.

Порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку встановлює Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затверджена розпорядження Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 (далі - Методика).

Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб`єктів господарювання, груп суб`єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках (п. 1.2 Методики), а в пункті 2.1 Методики визначені дії, які може включати в себе визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання.

Етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо (п. 2.2 Методики).

Тобто, пункт 2.1 Методики містить перелік можливих дій для визначенім монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання, та є диспозитивною нормою. Означений перелік дії застосовується в залежності від конкретних порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також в залежності від фактичних обставин, зокрема, особливостей товару, структури ринку, тощо.

Відповідно до пунктів 3.1, 4.1 Методики об`єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб`єкт господарювання; група суб`єктів господарювання; конкретний товар (продукція, роботи, послуги), який (які) випускається, постачається, продається, придбавається (використовується, споживається) цим (цими) суб`єктом (суб`єктами) господарювання. Перелік товарів, щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб`єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи).

Згідно з пунктом п. 5.1 Методики, для визначення товарних меж ринку, з переліку товарів, які мають ознаки одного (подібного, аналогічного), визначаються товари, у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Показниками взаємозамінності, зокрема, є подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва. При цьому, згідно з пунктами 5.2-5.4 Методики необхідно враховувати, що взаємозамінні товари можуть бути стандартизованими або диференційованими.

Відповідач в оскаржуваному рішенні визначив існування загальнодержавного ринку послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, а позивача єдиним суб`єктом господарювання, який надає послуги на такому ринку.

Єдині та Державні реєстри - це автоматизовані системи обліку інформації про осіб, майно, документи, які створюються та ведуться державою з метою реалізації своїх функцій. Водночас, законодавчо передбачено обов`язковість для юридичних та фізичних осіб відповідно до повноважень, визначених чинними нормативно-правовими актами, внесення або отримання певних даних з Єдиних та Державних реєстрів.

Пунктом 11 рішення комітету визначено, що ДП НАІС , як суб`єкт господарювання, надає комплекс послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів інформаційної мережі Міністерства юстиції України, які створені та функціонують відповідно до законодавства України.

За результатами аналізу інформації, розміщеної на офіційному сайті підприємства у рубриці Форми договорів , комітетом встановлено, що кожна із послуг, яку надає ДП НАІС користувачам Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, включає певні організаційно-технічні та інші заходи, а саме визначені у пункті 84 рішення.

Так, враховуючи програмні та технічні можливості доступу до реєстрів, підприємство пропонує для укладання договорів для кожної окремої категорії користувачів реєстрів, у межах яких останнім надаються послуги щодо організації доступу до одного або декількох реєстрів одночасно, і право доступу користувача до них визначається законодавчо.

Таким чином, товарними межами є комплекс послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, право доступу до яких визначено законодавством, тобто сукупність організаційно-технічних, інформаційно-консультативних та інших заходів, спрямованих на створення технічної можливості для реєстраторів/користувачів реалізувати своє право доступу і користування системами.

Водночас перелік послуг, зазначений у пункті 84 рішення, не є вичерпним, оскільки підприємство вправі надавати будь-які інші послуги, пов`язані із забезпеченням доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, та які можуть додатково визначатися ним у договорах або додаткових угодах до договорів, а посилання апелянта на те, що у вказаному пункті відсутня послуга технічної підтримки роботи з реєстрами одного ідентифікованого співробітника користувача, не спростовує висновків комітету, що межами ринку визначено саме комплекс послуг і підприємство надає комплекс послуг до якого входить така послуга.

Одними з показників взаємозамінності товару є: подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників та відсутність суттєвої різниці в цінах.

Надання послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України чітко регламентовано державою, тому застосування взаємозамінних товарів в даному випадку неможливо.

ДП НАІС , як технічний адміністратор Єдиних та Державних реєстрів, надає послуги із забезпечення доступу та користування реєстрами, держателем яких є Мін`юст, фізичним та юридичним особам, які є реєстраторами та користувачами систем, відповідно до їх функціональних обов`язків та прав користування відомостями із цих реєстрів, визначених чинними нормативно-правовими актами.

При цьому, саме у цих реєстрах мають право і повноваження здійснювати реєстраційні дії користувачі, зокрема, акредитовані суб`єкти державної реєстрацій, нотаріуси, приватні виконавці щодо яких були встановлені різні умови оплати послуг із забезпечення доступу і користування реєстрами.

Водночас, товарними межами у рішенні визначено комплекс послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, право доступу до яких визначено законодавством, тобто усіх Єдиних та Державних реєстрів, а не лише Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проаналізованих у рішенні.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач дійшов обґрунтованого висновку щодо комплектності послуг ДП НАІС із забезпечення доступу і користування реєстрами та правильно визначив товарними межами ринку комплекс послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, право доступу до яких користувачів визначено законодавством.

Абз. 2 ч. 1 та ч. 2 статті 12 Закону України Про захист економічної конкуренції зазначають, що суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазначає значної конкуренції.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1272 від 14.07.1999 Деякі питання адміністрування Державних та Єдиних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції , розпорядження Кабінету Міністрів України № 628-р від 05.06.2015 Деякі питання удосконалення системи ідентифікації особи і функціонування державних та єдиних реєстрів та пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 02.07.2014, з метою оптимізації забезпечення функціонування Єдиних та Державних реєстрів, Міністерством юстиції України видано наказ № 1059/5 від 25.06.2015 Деякі питання щодо визначення адміністратора Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України , яким ДП НАІС визначено адміністратором Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України.

Отже, на законодавчому рівні єдиним надавачем послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, визначено ДП НАІС . Водночас, законодавством не визначено іншого суб`єкта господарювання, який мав би здійснювати повноваження адміністратора вказаних реєстрів.

За таких обставин, у позивача на загальнодержавному ринку послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, немає жодного конкурента, і частка позивача на вказаному ринку становить 100 %.

З огляду на встановлене, комітетом доведено факт зайняття ДП НАІС монопольного (домінуючого) становища на загальнодержавному ринку послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, і при визначенні факту зайняття позивачем монопольного (домінуючого) становища на відповідному ринку комітетом правильно застосовані відповідні правові норми, зокрема, ст. 12 Закону України Про захист економічної конкуренції та Методики.

Заняття учасником ринку монопольного (домінуючого) становища хоча й може несприятливо впливати на конкуренцію на певному ринку, однак не є протиправною поведінкою. Для застосування санкцій регулятор має не лише встановити, що учасник ринку займає монопольне (домінуюче) становище на певному ринку товарів чи послуг, але й довести, що вона зловживає таким становищем. Особливістю цього виду порушення законодавства про захист економічної конкуренції є здійснення господарювання учасником ринку таких дій, які були б неможливі в умовах значної конкуренції на ринку. Зокрема, отримання прибутку не завдяки ефективній діяльності або високій продуктивності, а завдяки неправомірному використанню свого домінуючого становища, утриманню чи посиленню такого становища шляхом усунення конкурентів або обмеження доступу на ринок.

За змістом статті 13 Закону України Про захист економічної конкуренції для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як зловживання монопольним становищем за будь-яким пунктом частини 2 статті 13 Закону немає необхідності з`ясовувати настання наслідків у формі недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших споживачів. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених у відповідному пункті частини другої статті 13 Закону як зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Пунктом 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 15 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства судам роз`яснено, що застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин згідно з пунктом 2 частини 2 статті 13 Закону України Про захист економічної конкуренції визначено як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Відповідна норма не ставить висновок про наявність/відсутність таких рівнозначних угод у залежність від оформлення відносин письмовим договором (договорами). Зазначений висновок (за відсутності договорів) може бути зроблено й за результатами аналізу поведінки учасників відповідних правовідносин. При цьому обов`язок обґрунтувати існування об`єктивно виправданих причин такого застосування покладається на особу, яка застосовує згадані ціни чи інші умови.

Відповідачем вибірковим методом проаналізовано договори, укладені між підприємством та суб`єктами господарювання - споживачами послуг. За результатами проведеного аналізу встановлено, що положення договорів, які запропоновані ДП НАІС користувачам для укладання, та відповіді, отримані, зокрема, від акредитованих суб`єктів державної реєстрації і приватних нотаріусів на вимоги державного уповноваженого комітету, свідчать про те, що користувачі не мають можливості надавати зауваження до змісту і форми договорів. У випадку незгоди зі змістом та формою договору користувач може відмовитися від його укладення. Але, як наслідок, користувач буде позбавлений можливості виконувати свої повноваження, зокрема державного реєстратора, визначені чинними нормативно-правовими актами, оскільки не має можливості вибору адміністратора реєстрів із прийнятними для нього умовами, зокрема, щодо переліку та вартості послуг із забезпечення доступу та користування системами.

До суб`єктів державної реєстрації (акредитованих суб`єктів державної реєстрації) ДП НАІС встановлено інші умови підключення до Єдиних реєстрів, ніж іншим суб`єктам надання адміністративних послуг, при тому, що всі вони наділені рівними правами та обов`язками.

Аналіз умов договорів, на підставі яких ДП НАІС надає комплекс послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, свідчить про те, що підприємством установлені різні умови отримання послуг для осіб, які здійснюють однакові реєстраційні дії у відповідних реєстрах.

Фактично умови договорів про надання послуг користувачам реєстрів, які не підлягають обговоренню, внесенню змін тощо, спростовують твердження Міністерства юстиції України і ДП НАІС щодо добровільності і свободи у виборі контрагента та визначенні умов договору. Користувачі вимушені погоджуватися з умовами договору в цілому, зокрема, і з його істотними умовами, а саме із ціною договору, оскільки такий договір є договором приєднання.

У випадку незгоди з умовами договорів, зокрема істотною умовою - ціною, користувачі реєстрів вимушені відмовитися від укладення відповідного договору, що повністю унеможливлює виконання ними повноважень суб`єктів державної реєстрації, визначених чинними нормативно-правовими актами.

У випадку незгоди з умовами договорів, або їх невиконання, користувач має ризик бути відключеним від системи, доступ до якої забезпечується технічним адміністратором реєстрів, і, як наслідок, бути позбавлений акредитації як суб`єкт державної реєстрації з подальшою неможливістю здійснювати діяльність, передбачену статутом.

Протягом 2016 року комітетом проведено дослідження питання відповідності вимогам законодавства про захист економічної конкуренції дій ДП НАІС , які полягають, зокрема, у стягненні з акредитованих суб`єктів державної реєстрації, згідно з договором про надання послуг акредитованим суб`єктам державної реєстрації щомісячної плати за надання послуги з технічної підтримки роботи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (та їх оновлення) одного ідентифікованого співробітника користувача.

З метою припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною 1 статті 13 Закону України Про захист економічної конкуренції , усунення причин виникнення порушення і умов, що йому сприяють, керуючись пунктом 14 частини 1 статті 7 Закону України Про Антимонопольний комітет України та на підставі статті 46 Закону України Про захист економічної конкуренції , комітетом були надані обов`язкові для розгляду ДП НАІС рекомендації № 17-рк від 04.10.2017.

ДП НАІС не були виконані вказані рекомендації Антимонопольного комітету України, оскільки ним були вжиті заходи щодо внесення змін до нормативно-правових актів у частині визначення суб`єкта, який установлює тарифи за надання послуг підприємства, проте не було забезпечено єдиних умов оплати послуг.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 386 від 24.05.2017, Міністерством юстиції України 18.09.2017 прийнято наказ № 2908/5 Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства юстиції України № 473/5 від 09.07.2007 р .

У зв`язку із внесенням змін до зазначених нормативно-правових актів, ДП НАІС наказом №285 від 03.10.2017 визначено перелік і вартість запропонованих ним послуг, який є аналогічним переліку послуг і їх вартості, що були встановлені наказом Міністерства юстиції України № 473/5 від 09.07.2007.

Отже, позивачем були вжиті заходи щодо внесення змін до нормативно-правових актів у частині визначення суб`єкта, який установлює тарифи за надання послуг підприємства, проте не було забезпечено єдиних умов оплати послуг, які надає підприємство усім суб`єктам, що входять до організаційної системи державної реєстрації, та суб`єктам державної реєстрацій під час доступу та роботи з Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, а саме: Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, Державним реєстром обтяжень рухомого майна та Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Окрім того, інформація розміщена на офіційному веб-сайті підприємства, свідчить про те, що протягом 2018 року були внесені зміни в окремі договори, змінені тарифи на певні послуги, але збережено застосування різних умов до рівнозначних угод, тобто не було змінено підхід щодо застосування різних цін і різних умов до рівнозначних угод.

Враховуючи наведене, дії ДП НАІС у 2016 і 2017 роках щодо застосування без об`єктивно виправданих на те причин у рівнозначних договорах із користувачами послуг підприємства із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, різних умов, що стосуються оплати за надані послуги, а саме: різних переліків послуг та різних розмірів оплати за послуги були кваліфіковані відповідачем, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктом 2 статті 50 та пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України Про захист економічної конкуренції , у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, право доступу до яких користувачів визначено законодавством.

З огляду на викладене суд погоджується з відповідачем щодо здійсненої ним кваліфікації дій позивача.

Щодо твердження позивача про необхідність закриття відповідачем провадження у справі № 143-26.13/96-17 у зв`язку з припиненням ним відповідного порушення суд відзначає наступне.

Згідно з абзацом дванадцятим частини першої статті 48 Закону за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Комітету можуть прийняти рішення про закриття провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 46 Закону, за умови виконання положень рекомендацій, якщо порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних заходів для усунення наслідків порушення, розпочате провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції закривається.

Отже, виконання положень рекомендацій є підставою для прийняття рішення про закриття провадження у справі відповідно до абзацу дванадцятого частини першої статті 48, частини третьої статті 46 Закону, якщо порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних заходів для усунення наслідків порушення.

Таким чином, для закриття справи за умови виконання рекомендацій необхідно встановити одночасно наявність двох умов:

- порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції або не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству;

- суб`єктом господарювання вжито відповідних заходів для усунення недоліків порушення.

При цьому, положення вказаної статті мають бути досліджені з урахуванням конкретної кваліфікації дій кожного суб`єкта господарювання.

Як встановлено судом раніше, факт зайняття ДП НАІС монопольного (домінуючого) становища на загальнодержавному ринку послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, є доведеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України Про захист економічної конкуренції суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Частиною 1 статті 13 Закону України Про захист економічної конкуренції передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відтак, наявність монопольного становища на ринку, хоча і не є порушенням законодавства, проте не передбачає існування значної конкуренції на ринку. При цьому, у випадку зловживання таким становищеннм суб`єктом господарювання, його дії безумовно призводять до суттєвого обмеження конкуренції, оскільки він не зазнає значної конкуренції з боку інших суб`єктів господарювання, або, як у даному випадку, є єдиним учасником на ринку.

Таким чином, за встановлення обставин зловживання позивачем монопольним (домінуючим) становищем, у відповідача була відсутня необхідність дослідження чи призвели порушення до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції.

З огляду на викладене, суд погоджується із твердженнями відповідача, що кваліфікація дій ДП НАІС унеможливлювала закриття провадження у справі у зв`язку з виконанням рекомендуй, оскільки позивач займає монопольне (домінуюче) становище та зловживає ним, а за відсутності конкуренції на даному ринку, його дії безумовно свідчать про суттєве обмеження конкуренції.

Також, щодо незавдання значних збитків окремим особам чи суспільству внаслідок допущених порушень саме позивач мав довести вказані обставини, чого останнім зроблено не було.

Для кваліфікації дій суб`єктів господарювання як недобросовісної конкуренції необов`язково з`ясовувати настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, настання інших відповідних наслідків. Достатньо встановити сам факт вчинення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція (статті 5, 7, 11, 13-15 і 19 Закону України Про захист від недобросовісної конкуренції ), або можливості настання зазначених наслідків у зв`язку з відповідними діями таких суб`єктів господарювання (статті 6 і 13 Закону України Про захист економічної конкуренції , статті 4, 6, 8, 15-1, 16-18 Закону України Про захист від недобросовісної конкуренції ).

Частиною 1 ст. 52 Закону України Про захист економічної конкуренції передбачено, що органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об`єднання, суб`єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб`єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб`єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.

За порушення, передбачене, зокрема пунктом 2 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до 10 % доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Судом встановлено, що розмір штрафу, накладеного комітетом в рішенні, відповідає вимогам законодавства про захист економічної конкуренції і рішення про накладення штрафу прийнято в межах повноважень органів комітету, тож відповідач діяв у межах наданих йому повноважень (які за своєю природою належать до дискреційних, які реалізовуються органами АМКУ з певною свободою розсуду) та без порушення положень чинного законодавства України.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідачем дотримано вимоги Закону України Про захист економічної конкуренції , Правила розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України № 5 від 19.04.1994, а відтак відсутні передбачені ст. 59 Закону України Про захист економічної конкуренції підстави для визнання недійсним або скасування оскаржуваного рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог з викладених у позові Державного підприємства Національні інформаційні системи правових підстав необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Державного підприємства Національні інформаційні системи відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23.09.2020.

Суддя В.П. Босий