Постанова

від 19.01.2021 по справі 910/485/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2021 р. Справа№ 910/485/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

Секретар судового засідання: Огірко А.О. За участю представників сторін: від позивача: згідно протоколу судового засідання від відповідача: згідно протоколу судового засідання від третьої особи: згідно протоколу судового засідання Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Національні інформаційні системи на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/485/19 (суддя Босий В.П., м. Київ, повний текст рішення складено 23.09.2020) за позовом Державного підприємства Національні інформаційні системи до Антимонопольного комітету України за участю третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерства юстиції України про визнання недійсним рішення

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

Державне підприємство Національні інформаційні системи (далі -позивач/ДП НАІС ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - відповідач/ АМКУ) про визнання недійсним рішення №601-р від 01.11.2018 Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу , прийнятого за результатами розгляду справи №143-26.13/96-17.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішення №601-р від 01.11.2018 прийняте комітетом за неповного з`ясування обставин справи, які мають значення для справи; при недоведеності обставин, які мають значення для справи і які відповідач визнав встановленими; за невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 у справі № 910/485/19, відмовлено у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд та апеляційний господарський суд дійшли висновку про те, що відповідачем дотримано вимоги Закону України "Про захист економічної конкуренції", Правила розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України № 5 від 19.04.1994, а, отже, відсутні передбачені статтею 59 Закону України Про захист економічної конкуренції підстави для визнання недійсним або скасування оскаржуваного рішення.

Постановою Верховного Суду від 28.04.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 скасовано, справу №910/485/19 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи вищезазначені судові рішення та направляючи справу №910/485/19 на новий розгляд Касаційний господарський суду у склад Верховного Суду вказав, що:

- для правильного вирішення спору суди попередніх інстанцій мали б вичерпно з`ясувати обставини, пов`язані з установленням і доведенням АМК завдання Підприємством своїми діями значних збитків окремим особам чи суспільству та невжиття ним заходів для усунення наслідків порушення;

- судами попередній інстанцій не досліджено пункт 535 Рішення АМК щодо можливості наявності ознак порушення діями Підприємства законодавства про захист економічної конкуренції щодо запровадження/нав`язування на системній основі послуги із забезпечення технічного обслуговування автоматизованого робочого місця як плати за звичайне підтримання користування системами з урахуванням того, що Підприємством припинено порушення, про що зокрема зазначено в пункті 534 Рішення АМК;

- Рішення АМК у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу не можуть ґрунтуватися на висновках, що мають переважно ймовірнісний характер, і на зроблених припущеннях, а тільки на беззаперечно встановлених фактах.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/485/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд встановив, що відповідачем дотримано вимоги Закону України Про захист економічної конкуренції , Правила розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України № 5 від 19.04.1994, а відтак відсутні передбачені ст. 59 Закону України Про захист економічної конкуренції підстави для визнання недійсним або скасування рішення №601-р від 01.11.2018 Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу , прийнятого за результатами розгляду справи №143-26.13/96-17.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, ДП НАІС звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга ДП НАІС обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме: ст.ст. 237, 238, 310 Господарського процесуального кодексу України та норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 46, 59 Закону України Про захист економічної конкуренції , а також неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні першої інстанції обставинам справи.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що листом від 10.10.2018 № 4307/03.3-09 ДП НАІС повідомило АМК про виконання Рекомендацій від 14.10.2016 № 17-рк та просило закрити провадження у справі. Однак, зазначене клопотання в порушення вимог ч. 1 ст. 40 Закону України Про захист економічної конкуренції та пункту 16 Правил розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України № 5 від 19.04.1994, якими встановлено право осіб, які беруть участь у справі наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення (заперечення), АМК розглянуто не було. Відсутність у рішенні АМКУ будь-яких обґрунтувань щодо відсутності чи наявності підстав для закриття провадження у справі, відсутність доказів на доведення чи спростування наявності підстав для закриття провадження у справі, свідчить про не встановлення АМКУ тих обставин справи, які він в силу вимог статті 46 Закону України Про захист економічної конкуренції повинен був встановити при прийнятті будь-якого із процесуальних рішень, будь то: задоволення клопотання про закриття провадження чи відмова у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі. Відтак, при розгляді справи АМК були допущені процесуальні порушення вимог пунктів 12, 16, 32, 36 Правил розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України № 5 від 19.04.1994 та ч. 3 ст. 46, ст. 49 Закону України Про захист економічної конкуренції , що також залишилося поза увагою місцевого господарського суду.

Скаржник в апеляційній скарзі також зазначає, що рішення місцевого господарського суду не містить дослідження доказів та фактичних обставин справи, щодо: 1) не розгляду відповідачем клопотання про закриття провадження у справі №143-26.13/96-17; 2) установлення і доведення АМК завдання ДП НАІС своїми діями значних збитків окремим особам чи суспільству, а також припущення АМК, викладеного у п. 535 рішення АМК щодо можливості наявних ознак порушення діями підприємства законодавства про захист економічної конкуренції ; 3) порушення АМКУ принципу правової визначеності у справі № 143-26.13/96-17, про що наголошував позивач у своїх поясненнях.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

06.11.2020 від відповідача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі № 910/485/19- без змін.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу ДП НАІС указував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

Відзив на апеляційну скаргу від третьої особи до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходив.

Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що третя особа не була обмежена у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням. Відтак, приймаючи до уваги, що третя особа у строк, встановлений судом апеляційної інстанції не подала відзив на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання третьою особою відзиву не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2020 апеляційну скаргу ДП НАІС у справі №910/845/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП НАІС на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/485/19, розгляд справи призначено на 01.12.2020

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 оголошено перерву у справі №910/485/19 до 15.12.2020.

15.12.2020 судове засідання не відбулось у зв`язку з замінуванням будівлі суду, що підтверджується актом щодо знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи 15.12.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 розгляд апеляційної скарги ДП НАІС на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/485/19 призначено на 19.01.2021.

Явка представників сторін

У судове засідання з`явився 19.01.2021 з`явилися уповноважені представники сторін.

Позиція представників сторін у справі

Представник скаржника у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2020 у справі №910/485/19 скасувати та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні просив апеляційну скаргу ДП НАІС залишити без задоволення, а на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2020 у справі №910/485/19 - без змін, як таке що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник третьої особи підтримав подану позивачем апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2020 у справі №910/485/19 скасувати та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Антимонопольного комітету України № 601-р від 01.11.2018 Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу , прийнятого за результатами розгляду справи № 143-26.13/96-17, визнано, що державне підприємство "Національні інформаційні системи" у 2016 і 2017 роках займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку надання послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, право доступу до яких користувачів визначено законодавством (п. 1).

Встановлено, що у 2016 і 2017 роках державне підприємство "Національні інформаційні системи" застосовувало без об`єктивно виправданих на те причин у рівнозначних договорах із користувачами послуг підприємства із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, різні умови, що стосуються оплати за надані послуги, та різні переліки послуг.

Визнано дії державного підприємства "Національні інформаційні системи" щодо встановлення у 2017 році умов надання доступу нотаріусів до Державного реєстру актів цивільного стану громадян тільки у разі оплати послуги за підключення до цього реєстру, яка вже була сплачена за підключення до систем, що було б неможливо за умов існування значної конкуренції, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, право доступу до яких користувачів визначено законодавством, шляхом встановлення таких умов надання послуг, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (п. 4);

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що:

- комітетом невірно визначено та вказано межі товарного ринку у оскаржуваному рішенні, оскільки було досліджено порядок надання послуг підприємством у межах чотирьох реєстрів, які самостійно обрані відповідачем, а не у всіх 22-х, держателем яких визначено Міністерство юстиції України та які були визначені товарними межами ринку;

- комітет дійшов необґрунтованого висновку про визнання ДП НАІС протягом 2016 і 2017 років таким, що займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, із часткою 100% (п. 128 оскаржуваного рішення);

- тарифікація послуг ДП НАІС була встановлена нормативно, а саме - наказом Міністерства юстиції України Про встановлення тарифів за надання послуг Державним підприємством Національні інформаційні системи № 473/5 від 09.07.2007, зареєстрованим в Мін`юсті 09.07.2017 за № 778/14045, який втратив чинність у відповідності до наказу Міністерства юстиції України № 2908/5 від 18.09.2017, при цьому відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 2586/5 від 15.12.2015 доступ до реєстрів надається користувачам на підставі договору, укладеного з адміністратором реєстрів відповідно до загальних засад цивільного законодавства. У справі №918/344/17, на думку позивача, розглядалося питання правомірності надання підприємством послуг з технічної підтримки роботи з системами (та її оновлення) ідентифікованих співробітників акредитованих суб`єктів державної реєстрації та встановлення їх вартості, що не підлягає повторному доказуванню. Так, суди дійшли висновку, що умови пунктів 3.3, 3.4 договору про надання послуг акредитованим суб`єктам державної реєстрації №02-05/16/6 від 17.06.2016, які є аналогічними для усіх акредитованих суб`єктів державної реєстрації, не суперечать актам цивільного законодавства, не порушують публічний порядок, відтак є дійсними. Таким чином, позивач стверджував, що впродовж 2016 - 2017 років він як адміністратор Єдиних та Державних реєстрів нормативно був зобов`язаний надавати послуги, пов`язані з організацією доступу до Єдиних та Державних реєстрів, передбачені наказом №473/5, а також як самостійний суб`єкт господарювання та як адміністратор реєстрів, був зобов`язаний надавати фізичним і юридичних особам послуги, які передбачені законом, а також мав право, на договірних засадах, надавати зазначеним особам інші послуги та визначати їх вартість;

- з 01.01.2016 до 03.10.2017 перелік послуг підприємства, які надаються реєстраторами і користувачами Єдиних та Державних реєстрів, їх вартість та порядок оплати були врегульовані Міністерством юстиції України, що є об`єктивно виправданою причиною не виконання ним рекомендацій комітету.

- враховуючи, що ДП НАІС не здійснює владних управлінських функцій на основі законодавства та не уповноважено владно керувати поведінкою Міністерства юстиції України та Кабінету Міністрів України протягом вказаного періоду у діях підприємства був відсутній склад правопорушення, передбаченого пунктом 2 статті 50 та пунктом 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

- при винесенні рішення комітетом не було розглянуте по суті клопотання ДП НАІС про закриття провадження у справі №143-26.13/96-17, у зв`язку з фактичним виконанням підприємством рекомендацій відповідача, і рішення не містить мотивів відхилення вказаного клопотання, внаслідок чого було прийняте неправильне рішення;

- АМК не досліджувалося питання чи завдано діями підприємства значних збитків окремим особам чи суспільству, чи ним вжито відповідних заходів для усунення таких наслідків порушення, та в чому конкретно полягають чи могли полягати відповідні негативні наслідки для користувачів послуг;

- умовами договору (з приватними нотаріусами) чітко передбачалося, що предметом договору є надання послуг з підключення саме до тих Єдиних та Державних реєстрів, право доступу до яких у нотаріуса передбачено чинним законодавством України, а не до всіх Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України;

- право доступу до конкретного реєстру визначається нормативно та виникає безпосередньо з прямої вказівки нормативно-правового акту, а тому право на підключення до кожного окремого реєстру невіддільно пов`язано із прямою вказівкою нормативно-правого акту про це, тому при здійсненні підключення нотаріусів до Єдиних та Державних реєстрів має безпосереднє значення, до яких саме реєстрів законодавство надає право доступу нотаріусам. Не дослідивши належним чином нормативно-правові акти, що безпосередньо регулюють функціонування Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких визначено Міністерство юстиції України, та які визначають умови доступу користувачів до вказаних реєстрів, не зібравши докази щодо фактичної наявності/відсутності підключення нотаріусів до всіх діючих, відповідно до чинного законодавства України реєстрів, комітет безпідставно відхилив наведені твердження позивача;

- не може бути покладено в основу рішення висновок відповідача про безпідставність оплати послуг підприємства на підставі самостійного тлумачення умов укладених договорів та наказів, що встановлюють тарифи, оскільки це істотне порушення ст. 213 Цивільного кодексу України та свідчить про незаконність прийнятого рішення.

- позивач вказував, що підключення до Державного реєстру актів цивільного стану громадян є окремою послугою, яка підлягає оплаті, а отже у діях підприємства щодо встановлення умов надання доступу нотаріусів до вказаного реєстру та тільки у разі оплати послуги за підключення відсутній склад правопорушення передбачений п. 2 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції ;

- АМК порушено принцип рівності суб`єктів господарювання перед законом, оскільки не було розглянуто листи користувачів послуг, які надавали позитивні відгуки, а прийнято до уваги докази учасників справи за результатами розгляду рішення;

- у діях позивача щодо застосування у рівнозначних угодах із користувачами послуг підприємства із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, різних умов, що стосуються різних переліків послуг і розмірів оплати за них відсутній склад правопорушення передбачений п. 2 ст. 50 та п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання Рішення недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України Про захист економічної конкуренції законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України Про Антимонопольний комітет України ; Про захист від недобросовісної конкуренції , інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення (ч. 1 ст. 60 Закону України Про захист економічної конкуренції ).

Як вірно було встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, що оскаржуване Рішення отримане позивачем 20.11.2018, позов надіслано до суду 15.01.2019, тобто в межах зазначеного строку на його оскарження.

Частиною 1 ст. 7 Закону України Про Антимонопольний комітет України встановлено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.

Положеннями ч. 1 ст. 48 Закону України Про захист економічної конкуренції визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Відповідно ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку встановлює Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 (далі - Методика).

Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб`єктів господарювання, груп суб`єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках (п. 1.2 Методики), а в пункті 2.1 Методики визначені дії, які може включати в себе визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання.

Етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо (п. 2.2 Методики).

Отже, пункт 2.1 Методики містить перелік можливих дій для визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання, та є диспозитивною нормою. Означений перелік дій застосовується в залежності від конкретних порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також в залежності від фактичних обставин, зокрема, особливостей товару, структури ринку, тощо.

Згідно із п.п. 3.1, 4.1 Методики об`єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб`єкт господарювання; група суб`єктів господарювання; конкретний товар (продукція, роботи, послуги), який (які) випускається, постачається, продається, придбавається (використовується, споживається) цим (цими) суб`єктом (суб`єктами) господарювання. Перелік товарів, щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб`єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи).

Відповідно до п. 5.1 Методики, для визначення товарних меж ринку, з переліку товарів, які мають ознаки одного (подібного, аналогічного), визначаються товари, у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Показниками взаємозамінності, зокрема, є подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва. При цьому, згідно з пунктами 5.2-5.4 Методики необхідно враховувати, що взаємозамінні товари можуть бути стандартизованими або диференційованими.

Відповідач в оскаржуваному рішенні визначив існування загальнодержавного ринку послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, а позивача єдиним суб`єктом господарювання, який надає послуги на такому ринку.

Єдині та Державні реєстри - це автоматизовані системи обліку інформації про осіб, майно, документи, які створюються та ведуться державою з метою реалізації своїх функцій. Водночас, законодавчо передбачено обов`язковість для юридичних та фізичних осіб відповідно до повноважень, визначених чинними нормативно-правовими актами, внесення або отримання певних даних з Єдиних та Державних реєстрів.

Пунктом 11 рішення комітету визначено, що ДП "НАІС", як суб`єкт господарювання, надає комплекс послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів інформаційної мережі Міністерства юстиції України, які створені та функціонують відповідно до законодавства України.

За результатами аналізу інформації, розміщеної на офіційному сайті підприємства у рубриці "Форми договорів", комітетом встановлено, що кожна із послуг, яку надає ДП "НАІС" користувачам Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, включає певні організаційно-технічні та інші заходи, а саме визначені у пункті 84 рішення.

Так, враховуючи програмні та технічні можливості доступу до реєстрів, підприємство пропонує для укладання договорів для кожної окремої категорії користувачів реєстрів, у межах яких останнім надаються послуги щодо організації доступу до одного або декількох реєстрів одночасно, і право доступу користувача до них визначається законодавчо.

Відтак, товарними межами є комплекс послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, право доступу до яких визначено законодавством, тобто сукупність організаційно-технічних, інформаційно-консультативних та інших заходів, спрямованих на створення технічної можливості для реєстраторів/користувачів реалізувати своє право доступу і користування системами.

Разом з тим, перелік послуг, зазначений у пункті 84 рішення, не є вичерпним, оскільки підприємство вправі надавати будь-які інші послуги, пов`язані із забезпеченням доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, та які можуть додатково визначатися ним у договорах або додаткових угодах до договорів, а посилання апелянта на те, що у вказаному пункті відсутня послуга технічної підтримки роботи з реєстрами одного ідентифікованого співробітника користувача, не спростовує висновків комітету, що межами ринку визначено саме комплекс послуг і підприємство надає комплекс послуг до якого входить така послуга.

Одними з показників взаємозамінності товару є: подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників та відсутність суттєвої різниці в цінах.

Надання послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України чітко регламентовано державою, тому застосування взаємозамінних товарів в даному випадку неможливо.

Державне підприємство "НАІС", як технічний адміністратор Єдиних та Державних реєстрів, надає послуги із забезпечення доступу та користування реєстрами, держателем яких є Мін`юст, фізичним та юридичним особам, які є реєстраторами та користувачами систем, відповідно до їх функціональних обов`язків та прав користування відомостями із цих реєстрів, визначених чинними нормативно-правовими актами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме у цих реєстрах мають право і повноваження здійснювати реєстраційні дії користувачі, зокрема, акредитовані суб`єкти державної реєстрацій, нотаріуси, приватні виконавці щодо яких були встановлені різні умови оплати послуг із забезпечення доступу і користування реєстрами.

Разом з тим, товарними межами у рішенні визначено комплекс послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, право доступу до яких визначено законодавством, тобто усіх Єдиних та Державних реєстрів, а не лише Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проаналізованих у рішенні.

З урахуванням вище наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач дійшов обґрунтованого висновку щодо комплектності послуг ДП НАІС із забезпечення доступу і користування реєстрами та правильно визначив товарними межами ринку комплекс послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, право доступу до яких користувачів визначено законодавством.

Абз. 2 ч. 1 та ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зазначають, що суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазначає значної конкуренції.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1272 від 14.07.1999 "Деякі питання адміністрування Державних та Єдиних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції", розпорядження Кабінету Міністрів України № 628-р від 05.06.2015 "Деякі питання удосконалення системи ідентифікації особи і функціонування державних та єдиних реєстрів" та пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 02.07.2014, з метою оптимізації забезпечення функціонування Єдиних та Державних реєстрів, Міністерством юстиції України видано наказ № 1059/5 від 25.06.2015 "Деякі питання щодо визначення адміністратора Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України", яким ДП "НАІС" визначено адміністратором Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України.

Таким чином, на законодавчому рівні єдиним надавачем послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, визначено ДП "НАІС".

Водночас, законодавством не визначено іншого суб`єкта господарювання, який мав би здійснювати повноваження адміністратора вказаних реєстрів.

За таких обставин, у позивача на загальнодержавному ринку послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, немає жодного конкурента, і частка позивача на вказаному ринку становить 100 %.

З огляду на встановлене, комітетом доведено факт зайняття ДП "НАІС" монопольного (домінуючого) становища на загальнодержавному ринку послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, і при визначенні факту зайняття позивачем монопольного (домінуючого) становища на відповідному ринку комітетом правильно застосовані відповідні правові норми, зокрема, ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та положень Методики.

Заняття учасником ринку монопольного (домінуючого) становища хоча й може несприятливо впливати на конкуренцію на певному ринку, однак не є протиправною поведінкою. Для застосування санкцій регулятор має не лише встановити, що учасник ринку займає монопольне (домінуюче) становище на певному ринку товарів чи послуг, але й довести, що вона зловживає таким становищем. Особливістю цього виду порушення законодавства про захист економічної конкуренції є здійснення господарювання учасником ринку таких дій, які були б неможливі в умовах значної конкуренції на ринку. Зокрема, отримання прибутку не завдяки ефективній діяльності або високій продуктивності, а завдяки неправомірному використанню свого домінуючого становища, утриманню чи посиленню такого становища шляхом усунення конкурентів або обмеження доступу на ринок.

Положеннями ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції визначено, що для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як зловживання монопольним становищем за будь-яким пунктом частини 2 статті 13 Закону немає необхідності з`ясовувати настання наслідків у формі недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших споживачів. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених у відповідному пункті частини другої статті 13 Закону як зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 15 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства судам роз`яснено, що застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин згідно з пунктом 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Відповідна норма не ставить висновок про наявність/відсутність таких рівнозначних угод у залежність від оформлення відносин письмовим договором (договорами). Зазначений висновок (за відсутності договорів) може бути зроблено й за результатами аналізу поведінки учасників відповідних правовідносин. При цьому обов`язок обґрунтувати існування об`єктивно виправданих причин такого застосування покладається на особу, яка застосовує згадані ціни чи інші умови.

АМК вибірковим методом проаналізовано договори, укладені між підприємством та суб`єктами господарювання - споживачами послуг. За результатами проведеного аналізу встановлено, що положення договорів, які запропоновані ДП "НАІС" користувачам для укладання, та відповіді, отримані, зокрема, від акредитованих суб`єктів державної реєстрації і приватних нотаріусів на вимоги державного уповноваженого комітету, свідчать про те, що користувачі не мають можливості надавати зауваження до змісту і форми договорів. У випадку незгоди зі змістом та формою договору користувач може відмовитися від його укладення. Але, як наслідок, користувач буде позбавлений можливості виконувати свої повноваження, зокрема державного реєстратора, визначені чинними нормативно-правовими актами, оскільки не має можливості вибору адміністратора реєстрів із прийнятними для нього умовами, зокрема, щодо переліку та вартості послуг із забезпечення доступу та користування системами.

До суб`єктів державної реєстрації (акредитованих суб`єктів державної реєстрації) ДП "НАІС" встановлено інші умови підключення до Єдиних реєстрів, ніж іншим суб`єктам надання адміністративних послуг, при тому, що всі вони наділені рівними правами та обов`язками.

Аналіз умов договорів, на підставі яких ДП "НАІС" надає комплекс послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, свідчить про те, що підприємством установлені різні умови отримання послуг для осіб, які здійснюють однакові реєстраційні дії у відповідних реєстрах.

Фактично умови договорів про надання послуг користувачам реєстрів, які не підлягають обговоренню, внесенню змін тощо, спростовують твердження Міністерства юстиції України і ДП "НАІС" щодо добровільності і свободи у виборі контрагента та визначенні умов договору. Користувачі вимушені погоджуватися з умовами договору в цілому, зокрема, і з його істотними умовами, а саме із ціною договору, оскільки такий договір є договором приєднання.

У випадку незгоди з умовами договорів, зокрема істотною умовою - ціною, користувачі реєстрів вимушені відмовитися від укладення відповідного договору, що повністю унеможливлює виконання ними повноважень суб`єктів державної реєстрації, визначених чинними нормативно-правовими актами.

У випадку незгоди з умовами договорів, або їх невиконання, користувач має ризик бути відключеним від системи, доступ до якої забезпечується технічним адміністратором реєстрів, і, як наслідок, бути позбавлений акредитації як суб`єкт державної реєстрації з подальшою неможливістю здійснювати діяльність, передбачену статутом.

Протягом 2016 року комітетом проведено дослідження питання відповідності вимогам законодавства про захист економічної конкуренції дій ДП "НАІС", які полягають, зокрема, у стягненні з акредитованих суб`єктів державної реєстрації, згідно з договором про надання послуг акредитованим суб`єктам державної реєстрації щомісячної плати за надання послуги з технічної підтримки роботи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (та їх оновлення) одного ідентифікованого співробітника користувача.

З метою припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", усунення причин виникнення порушення і умов, що йому сприяють, керуючись пунктом 14 частини 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та на підставі статті 46 Закону України "Про захист економічної конкуренції", комітетом були надані обов`язкові для розгляду ДП "НАІС" рекомендації № 17-рк від 04.10.2017.

ДП "НАІС" не були виконані вказані рекомендації Антимонопольного комітету України, оскільки ним були вжиті заходи щодо внесення змін до нормативно-правових актів у частині визначення суб`єкта, який установлює тарифи за надання послуг підприємства, проте не було забезпечено єдиних умов оплати послуг.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 386 від 24.05.2017, Міністерством юстиції України 18.09.2017 прийнято наказ № 2908/5 "Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства юстиції України № 473/5 від 09.07.2007 ".

У зв`язку із внесенням змін до зазначених нормативно-правових актів, ДП "НАІС" наказом №285 від 03.10.2017 визначено перелік і вартість запропонованих ним послуг, який є аналогічним переліку послуг і їх вартості, що були встановлені наказом Міністерства юстиції України № 473/5 від 09.07.2007.

Таким чином, позивачем були вжиті заходи щодо внесення змін до нормативно-правових актів у частині визначення суб`єкта, який установлює тарифи за надання послуг підприємства, проте не було забезпечено єдиних умов оплати послуг, які надає підприємство усім суб`єктам, що входять до організаційної системи державної реєстрації, та суб`єктам державної реєстрації під час доступу та роботи з Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, а саме: Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, Державним реєстром обтяжень рухомого майна та Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Окрім того, інформація розміщена на офіційному веб-сайті підприємства, свідчить про те, що протягом 2018 року були внесені зміни в окремі договори, змінені тарифи на певні послуги, але збережено застосування різних умов до рівнозначних угод, тобто не було змінено підхід щодо застосування різних цін і різних умов до рівнозначних угод.

Враховуючи наведене, дії ДП "НАІС" у 2016 і 2017 роках щодо застосування без об`єктивно виправданих на те причин у рівнозначних договорах із користувачами послуг підприємства із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, різних умов, що стосуються оплати за надані послуги, а саме: різних переліків послуг та різних розмірів оплати за послуги були кваліфіковані відповідачем, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктом 2 статті 50 та пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку послуг із забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, право доступу до яких користувачів визначено законодавством.

З огляду на зазначене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з відповідачем щодо здійсненої ним кваліфікації дій позивача.

Стосовно тверджень скаржника про необхідність закриття відповідачем провадження у справі № 143-26.13/96-17 у зв`язку з припиненням ним відповідного порушення суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно з абзацом дванадцятим частини першої статті 48 Закону України Про захист економічної конкуренції за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Комітету можуть прийняти рішення про закриття провадження у справі.

За умови виконання положень рекомендацій, якщо порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних заходів для усунення наслідків порушення, розпочате провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції закривається ( ч. 3 ст. 46 Закону України Про захист економічної конкурренції

Відтак, виконання положень рекомендацій є підставою для прийняття рішення про закриття провадження у справі відповідно до абзацу дванадцятого частини першої статті 48, частини третьої статті 46 Закону, якщо порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних заходів для усунення наслідків порушення.

Таким чином, для закриття справи за умови виконання рекомендацій необхідно встановити одночасно наявність двох умов:

- порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції або не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству;

- суб`єктом господарювання вжито відповідних заходів для усунення недоліків порушення.

При цьому, положення вказаної статті мають бути досліджені з урахуванням конкретної кваліфікації дій кожного суб`єкта господарювання.

Факт зайняття ДП "НАІС" монопольного (домінуючого) становища на загальнодержавному ринку послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, є доведеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність монопольного становища на ринку, хоча і не є порушенням законодавства, проте не передбачає існування значної конкуренції на ринку. При цьому, у випадку зловживання таким становищем суб`єктом господарювання, його дії безумовно призводять до суттєвого обмеження конкуренції, оскільки він не зазнає значної конкуренції з боку інших суб`єктів господарювання, або, як у даному випадку, є єдиним учасником на ринку.

Таким чином, за встановлення обставин зловживання позивачем монопольним (домінуючим) становищем, у відповідача була відсутня необхідність дослідження чи призвели порушення до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується із твердженнями відповідача, що кваліфікація дій ДП "НАІС" унеможливлювала закриття провадження у справі у зв`язку з виконанням рекомендацій, оскільки позивач займає монопольне (домінуюче) становище та зловживає ним, а за відсутності конкуренції на даному ринку, його дії безумовно свідчать про суттєве обмеження конкуренції.

Також, щодо незавдання значних збитків окремим особам чи суспільству внаслідок допущених порушень саме позивач мав довести вказані обставини, чого останнім зроблено не було.

Для кваліфікації дій суб`єктів господарювання як недобросовісної конкуренції необов`язково з`ясовувати настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, настання інших відповідних наслідків. Достатньо встановити сам факт вчинення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція (статті 5, 7, 11, 13-15 і 19 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"), або можливості настання зазначених наслідків у зв`язку з відповідними діями таких суб`єктів господарювання (статті 6 і 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті 4, 6, 8, 15-1, 16-18 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 1 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об`єднання, суб`єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб`єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб`єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.

За порушення, передбачене, зокрема пунктом 2 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до 10% доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом було вірно встановлено, що розмір штрафу, накладеного комітетом в рішенні, відповідає вимогам законодавства про захист економічної конкуренції і рішення про накладення штрафу прийнято в межах повноважень органів комітету, тож відповідач діяв у межах наданих йому повноважень (які за своєю природою належать до дискреційних, які реалізовуються органами АМКУ з певною свободою розсуду) та без порушення положень чинного законодавства України.

Враховуючи вище наведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що відповідачем дотримано вимоги Закону України "Про захист економічної конкуренції", Правила розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України № 5 від 19.04.1994, а відтак відсутні передбачені ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстави для визнання недійсним або скасування оскаржуваного рішення.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх недоведеністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/485/196, та, відповідно, апеляційна скарга ДП НАІС є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 124, 129-1 Конституції України, ст. ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національні інформаційні системи" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі №910/485/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/485/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 08.02.2021 (після виходу судді головуючого судді Разіної Т.І. із відпустки).

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко