Постанова

від 21.09.2020 по справі 927/11/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2020 р. Справа№ 927/11/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

секретар судового засідання Шевченко В.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Чернігівської міської ради

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 14.04.2020 (повний текст рішення складено 24.04.2020)

у справі № 927/11/20 (суддя Демидова М.О.)

за позовом Чернігівської міської ради

до Приватного підприємства Пан Добробуд

про стягнення 335 685, 14 грн.

В С Т А Н О В И В:

Чернігівська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Приватного підприємства Пан Добробуд (далі - ПП Пан Добробуд , відповідач) про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 335 685, 14 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки площею 0,1620 га, розташованої у м. Чернігові, вул. І. Мазепи, 55-з, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування землею у період з 27.04.2013 по 31.12.2017.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив, в якому стверджував, що земельна ділянка 7410100000:01:037:0205 згідно наданого позивачем витягу з Публічної кадастрової карти України є державною власністю, що суперечить позиції позивача про можливість захисту прав саме його власності та є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки права чи інтереси саме позивача не порушено. Посилаючись на ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі та відсутність будь-яких заперечень позивача щодо поновлення договору оренди землі, відповідач вказував, що договір оренди землі поновлюється на той самий строк і на тих самих умовах. Також відповідач зазначив, що податкового боргу з орендної плати станом на 01.10.2017 немає, що свідчить про прийняття позивачем орендних платежів за укладеним договором. Крім цього, відповідач стверджував, що позивачем не доведено факту користування/використання/утримання земельної ділянки 7410100000:01:037:0205,як і не надано належних доказів використання об`єкту нерухомості за період 2013-2017 з використанням земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. На переконання відповідача, нормативна грошова оцінка є основою визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а належним доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, є лише витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, а не довідки, листи тощо, надані позивачем. При цьому, відповідач зазначив, що наданий позивачем Єдиний витяг з технічної документації вказує, що грошова оцінка була дійсна лише до 01.01.2012, але нарахування за землю проводилося починаючи з 2013. З наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, чи правильними є застосовані позивачем коефіцієнти, функціональне призначення, нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати. Крім цього, відповідач посилаючись на вимоги ст. 256, 257 ЦК України, просив застосувати позовну давність стосовно сум стягнення коштів, які нараховані поза межами трирічного строку позовної давності.

У наданій суду першої інстанції відповіді на відзив, позивач зазначив, що земельна ділянка, розташована в м. Чернігові, вул. І. Мазепи, 55-з, є сформованою на підставі розробленого на замовлення ПП Пан Добробуд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель Чернігівської міської ради (довідка форми 6-ЗЕМ №23-10к/903 від 01.06.2006 як складова зазначеного проекту). Крім цього, позивач вказував на наявність в проекті висновку Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради №420 від 26.04.2006 із зазначенням розміщення земельної ділянки в південно-західній частині міста та відповідності її генеральному плану розвитку міста Чернігова та Правилам забудови і використання території м. Чернігова до розділу П-1 Комунально-складська зона пункту 9 громадський центр зони (магазини роздрібної торгівлі товарами періодичного попиту) . За твердженнями позивача, земельна ділянка перебуває у межах міста Чернігова та є сформованою із земель міста на умовах оренди, що відповідно до п.3 та 4 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності є землею комунальної власності відповідних територіальних громад. На переконання позивача, підставою виникнення права власності на нерухоме майно ПП Пан Добробуд є свідоцтво від 27.11.2011, що свідчить про проведення реєстрації на підставі документів, які підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, видачу чи оформлення їх до 01.01.2013. Крім цього, позивач вважає, що строки позовної давності не порушено та зазначає про відсутність підстав для поновлення договору оренди, адже цей договір припинив свою дію. На думку позивача, в матеріалах справи наявні документи, які свідчать про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста та доказів щодо виділення земельної ділянки, її кадастрового номеру та площі.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем подано заяву про уточнення в прохальній частині позовної заяви реквізитів рахунку щодо стягнення грошових коштів, яка була прийнята судом до розгляду.

В наданих суду першої інстанції запереченнях відповідач підтримав викладену у відзиві на позов позицію та додатково зазначив, що строк дії договору закінчено 27.04.2013, а тому саме з цього часу й починається перебіг строку позовної давності. Крім цього, відповідач стверджував про ненадання позивачем належних доказів використання об`єкту нерухомості за період з 2013-2017 з використанням всієї земельної ділянки, а не лише під будівлею.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.04.2020 у задоволенні позову Чернігівської міської ради відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із згаданим рішенням Чернігівська міська рада, оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Чернігівської міської ради задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 5 ст. 236 , п.п.1,2 ч. 1 ст. 237 ГПК України, ст. ст. 79-1, 83, 84, 120, 125, 206 Земельного кодексу України, ст. 288 Податкового кодексу України. За твердженнями апелянта, місцевим судом не враховано та не надано жодної оцінки тому, що земельна ділянка, розташована у м. Чернігові, вул. І. Мазепи, 55-з, є сформованою на підставі розробленого на замовлення ПП Пан Добробуд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель Чернігівської міської ради (довідка форми 6-ЗЕМ №23-10к/903 від 01.06.2006 як складова зазначеного проекту). Судом не було досліджено, що додане до позовної заяви викопіювання проекту землеустрою містить дані про площу земельної ділянки, про присвоєння кадастрового номеру та обміри з зазначенням координат місцезнаходження та розміщення ділянки на генплані міста. Крім цього, апелянт стверджує про наявність в проекті висновку Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради №420 від 26.04.2006 із зазначенням розміщення земельної ділянки в південно-західній частині міста та відповідності її генеральному плану розвитку міста Чернігова та Правилам забудови і використання території м. Чернігова до розділу П-1 Комунально-складська зона пункту 9 громадський центр зони (магазини роздрібної торгівлі товарами періодичного попиту) . За твердженнями апелянта, судом першої інстанції також не було враховано, що спірна земельна ділянка на підставі акту приймання-передачі, який є додатком до Договору оренди, була передана відповідачу, а повернення вказаної земельної після закінчення строку Договору не відбулось. Крім цього, на переконання апелянта, судом не було взято до уваги, що об`єкт нерухомості є невід`ємним від земельної ділянки на якій він розміщений, оскільки земельна ділянка кадастровий номер вже є сформованою (інформація наявна в даних органу Державного земельного кадастру та доступна до відома на Публічній кадастровій карті), повторне визначення її меж шляхом відведення законодавством не вимагається. Таким чином, апелянт вважає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено розміри земельної ділянки, які надають можливість суду її ідентифікувати як об`єкт правовідносин в цілому (отриманий за актом прийому-передачі) не розділяючи на площі виключно на територією під об`єктами нерухомості та без них. Крім цього, апелянт стверджує, що використання спірної земельної ділянки відповідачем без належного правового оформлення позбавило міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що до позовної заяви не надано належних доказів, які б підтверджували що спірна земельна ділянка на момент нарахування збитків є власністю територіальної громади та перебуває у комунальній власності. За твердженнями відповідача, земельна ділянка 7410100000:01:037:0205 згідно наданого позивачем витягу з Публічної кадастрової карти України є державною власністю, що суперечить позиції позивача про можливість захисту прав саме його власності. Крім цього, відповідач вказує, що посилання апелянта на те, що дана земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних правовідносин ще в 2006 році та була об`єктом договірних правовідносин, жодним чином не підтверджують та не доводить факту використання даної земельної ділянки відповідачем за час нарахування збитків після припинення договору оренди. За твердженнями відповідача, норми діючого законодавства та судової практики вказують на необхідність підтвердження розміру земельної ділянки, якою фактично користується особа, до якої подано позов органом місцевого самоврядування про стягнення неодержаних доходів в розмірі орендної плати, зокрема, актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки. При цьому, відповідач акцентує увагу на тому, що він неодноразово звертався до позивача з метою оформлення взаємовідносин, про що свідчать листи від 11.04.2013, 10.02.2014, 21.11.2017 про поновлення орендних відносин, на що отримав листи про неможливість розгляду питання продовження відносин через відсутність необхідних документів, в тому числі для визначення орендної плати, як то витягу з Держземгеокадастру, витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку, проекту договору оренди чи відсутності технічної документації. Також відповідач вказує, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Належним доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, є лише витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, а не довідки, листи тощо, надані позивачем. При цьому, ні міська рада, ні тим більше її структурні підрозділи одноособово не можуть установлювати площу ділянки та нормативну грошову оцінку в інший спосіб, ніж передбачено земельним законодавством. Разом з цим, наданий позивачем Єдиний витяг з технічної документації вказує, що грошова оцінка була дійсна лише до 01.01.2012, а нарахування проводилося з 2013 тощо. За текстом відзиву на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що орієнтовний розрахунок понесених ним витрат на правову допомогу складає 10 000, 00 грн.

У наданій апеляційному суду відповіді на відзив позивач підтримав викладену ним в апеляційній скарзі позицію та на аргументи відповідача зазначив, що чинне земельне законодавство, в тому числі положення ст. 20 Закону України Про оцінку земель , не містить обґрунтування обов`язкового надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. За твердженнями позивача, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі реального часу , тобто на час звернення заявників, відтак програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. При цьому, зазначає, що в матеріалах справи наявний витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки на час договірних відносин щодо оренди землі за укладеним між сторонами Договором оренди та інформація органу Держгеокадастру з зазначенням детальної інформації про нормативну грошову оцінку в розрізі по роках. Також позивач вказує про ненадання відповідачем доказів повернення отриманої за актом приймання-передачі земельної ділянки після закінчення строку договірних відносин, що підтверджує використання землі, в тому числі за умови розміщення на ній належних на праві власності об`єктів нерухомості.

В судове засідання апеляційної інстанції 21.09.2020 з`явились представники сторін, представник позивача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Чернігівської міської ради задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.03.2003 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Приватного підприємства Пан Добробуд .

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Приватному підприємству Пан Добробуд на праві приватної власності належать об`єкти нерухомості, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1768047974101, розташовані за адресою: вул. Івана Мазепи, 55-з, м. Чернігів, а саме: будівля магазину непродовольчих товарів, А-2, загальна площа 1493,7 кв.м.; нежитлова будівля, Б-2, загальна площа 241,9 кв.м. (свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія, номер: б/н, виданий 27.12.2011, видавник: Виконавчий комітет Чернігівської міської ради).

Матеріалами справи також встановлено, що 19.06.2012 між Чернігівською міською радою (позивач, орендодавець за договором) та Приватним підприємством Пан Добробуд (відповідач, орендар за договором) було укладено Договір оренди земельної ділянки №2873 ( далі Договір ), за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в короткострокове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 7410100000:01:037:0205) у місті Чернігові за адресою: вул. Щорса, 55-з (перейменовано на вул. Івана Мазепи) для будівництва магазину непродовольчих товарів, площею 0,1620 га.

Положеннями п. 3, 4 Договору сторони визначили, що на земельній ділянці знаходиться об?єкт незавершеного будівництва. Нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 336 328,20 грн. (207,61 грн. за 1 кв. м.).

Відповідно до п. 7 Договору орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі в розмірі 4,0 відсотка нормативної грошової оцінки землі, що становить 13 453,13 грн. (8,3044 грн. за 1 кв. м.) на рік.

За умовами п. 10 Договору розмір орендної плати переглядається не більше одного разу за рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; підвищення цін, тарифів, тощо, в тому числі внаслідок інфляційних процесів; збільшення розмірів ставки земельного податку та орендної плати; затвердження нормативної грошової оцінки; у інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Договір згідно п. 6 укладено до 27.04.2013. Після закінчення строку його дії орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 календарних днів до закінчення строку дії Договору письмово повідомити орендодавця про намір подовжити його дію.

Договір зареєстровано в управлінні Держкомзему в м. Чернігові, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.10.2011 за № 741010004000963.

Додатком № 1 до Договору є кадастровий план земельної ділянки (кадастровий номер 7410100000:01:037:0205).

Відповідно до п. 13 Договору земельна ділянка передається в оренду для будівництва магазину непродовольчих товарів.

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення, на підставі рішення Чернігівської міської ради від 27.04.2012 (20 сесія 6 скликання) п. 42 (п. 18 Договору).

За матеріалами справи, 05.10.2012 сторонами підписано акт прийому-передачі земельної ділянки, переданої у короткострокову оренду, що є Додатком №2 до Договору, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв земельну ділянку (кадастровий номер 7410100000:01:037:0205) у короткострокову оренду строком до 27.04.2013 площею 0,1620 га по вул. Щорса, 55-з (перейменовано у вул. Івана Мазепи) для будівництва магазину непродовольчих товарів.

Відповідно до умов Договору строк його дії закінчився 27.04.2013.

Листами №11/04 від 11.04.2013, №41 від 21.01.2014 відповідач звертався до позивача з проханням поновити строк дії Договору в зв`язку із закінченням його дії.

Однак, у відповідь листами №2644 від 18.04.2013, №719 від 10.02.2014 Чернігівська міська рада щоразу повідомляла відповідача, що для розгляду питання поновлення Договору йому необхідно додатково надати витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, витяг із технічної документації про нормативно грошову оцінку, проект договору оренди земельної ділянки.

В2017 відповідач направив на адресу позивача лист-клопотання №65 від 18.09.2017 про надання дозволу на розробку технічної документації на відновлення меж земельної ділянки в оренду площею 0,1620 га за адресою: м. Чернігів, вул. І. мазепи, 55-з.

Листом №6365 від 18.10.2017 Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради звернулось до відповідача щодо вирішення питання оформлення права користування земельною ділянкою. Цей лист отримано відповідачем 23.10.2018, що підтверджується записом у поштовому повідомленні №1400037327869.

Відповідно до рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2017 № 24/VII-22 Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою юридичним та фізичним особам Приватному підприємству Пан ДоброБуд надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на земельну ділянку площею 0,1620 га (вул. І.Мазепи, 55-з) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для будівництва магазину непродовольчих товарів) з подальшою передачею земельної ділянки в оренду.

Листом №66 від 21.11.2017 відповідач знову звернувся до позивача з проханням поновити Договір.

У письмовій відповіді на листа Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради №7686 від 27.12.2017 повідомило відповідача про прийняте рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2017 № 24/VII-22 та необхідність подання розробленої та погодженої технічної документації для затвердження її на сесії міської ради, внаслідок чого й буде укладено Договір. Вказаний лист отримано відповідачем 09.01.2018, що підтверджується записом у поштовому повідомленні №1400038373279.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що додаткової угоди між сторонами Договору укладено не було, Договір, який припинив свою дію за закінченням строку, на який його було укладено, на новий строк не поновлено, а отже, відповідачем без правоустановлючих документів використовувалась земельна ділянка площею 0,1620 га (вул. І.Мазепи, 55-з, м. Чернігів), отже позивач не отримав грошові кошти в сумі 335 685, 14 грн., які мали б бути сплачені Приватним підприємством Пан ДоброБуд в якості орендної плати за період з 27.04.2013 по 31.12.2017.

При цьому, позивач вказував, що рішення Чернігівської міської ради від 31.03.2011 По затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чернігова станом на 01.01.2010 , яке набрало чинності з 06.04.2011, та яким встановлено, що розрахунок розміру податку на землю та орендної плати проводиться відповідно до грошової оцінки земель різного функціонального призначення у розрізі економіко-планувальних зон, втратило чинність з 01.01.2018 у зв`язку з набуттям чинності рішення Чернігівської міської ради від 26.01.2017 №15/УН-18 Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чернігова . Проте таке рішення Чернігівської міської ради від 26.01.2017 суду не надано.

З приводу розрахунку суми коштів в розмірі орендної плати за землю позивач посилався на вимоги рішення Чернігівської міської ради від 29.07.2011 Про затвердження ставок земельного податку та встановлення розмірів орендної плати у м. Чернігові та рішення від 30.01.2015 Про місцеві податки (зі змінами та доповненнями), якими визначено відсоткові ставки орендної плати, у тому числі в розмірі 3% нормативної грошової оцінки для земель промислового використання.

Зокрема, зазначив, що на запити Головного управління ДФС у Чернігівській області №5964 від 25.09.2017 (щодо надання інформації про нараховані податкові зобов`язання згідно податкових декларацій за 2013-2017 на земельну ділянку площею 0,1620 га, вул. І. Мазепи, 55-з, м. Чернігів станом на 01.10.2017), Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради №6131 від 03.10.2017 (про надання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 01.01.2013-01.01.2017 роки, вул. Івана Мазепи, 55-з, м. Чернігів, цільове призначення земельної ділянки відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів N 548 від 23.07.2010, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01.11.2010 N1011/18306: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07); площа земельної ділянки - 1620 кв.м., оскільки дані витяги необхідні для розрахунку збитків при використанні земельної ділянки ПП Пан Добробут без правовстановлюючих документів на земельну ділянку), Головним управлінням ДФС у Чернігівській області листом №4201/9/25-01-12-03-03 від 06.10.2017 та Відділом у м. Чернігові Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області листом №4289/9/25-01-12- 03-03 від 13.10.2017 була надана відповідна інформація.

З урахуванням отриманої інформації (лист Відділу у м. Чернігові Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №4289/9/25-01-12-03-03 від 13.10.2017, лист Головного управлінням ДФС у Чернігівській області листами №4201/9/25-01-12-03-03 від 06.10.2017) позивачем був проведений розрахунок безпідставно збережених грошових коштів за період з 27.04.2013 по 31.12.2017 в розмірі 335 685, 14 грн.

Крім цього, позивач стверджував, що рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради №169 від 19.04.2018 (п. 1.14) затверджено акт №59 від 04.04.2018 про визначення збитків власнику землі в особі Чернігівської міської ради на території Чернігівської міської ради, нанесених при використанні відповідачем земельної ділянки загальною площею 0,1620 га по вул. Івана Мазепи, 55-з в м. Чернігів, з порушенням законодавства без правовстановлюючих документів за період з 27.04.2013 по 31.12.2017 включно у сумі 335 685, 14 грн.

Листом №200/7-08/2019 від 15.02.2019 позивач звернувся на адресу відповідача з вимогою повернути 335 685, 14 грн. безпідставно збережених коштів з детальним їх розрахунком. Зазначений лист направлено відповідачу рекомендованим листом з повідомленням № 1401705273233 та отримано останнім 18.02.2019, про що свідчить підпис про одержання уповноваженої особи.

Оскільки відповідач в добровільному порядку безпідставно збережені коштів не повернув, позивач просив стягнути їх в судовому порядку.

Як вище згадувалось, заперечуючи проти позову, відповідач стверджував про недоведеність позивачем факту користування/використання/утримання земельної ділянки 7410100000:01:037:0205, а також про відсутність належних доказів використання об`єкту нерухомості за період 2013-2017 з використанням земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. За доводами відповідача, з поданого позивачем розрахунку суми коштів неможливо встановити, чи правильними є застосовані позивачем коефіцієнти, функціональне призначення, нормативна грошова оцінка землі, які зазначені як вихідні дані для розрахунку розміру орендної плати. Крім цього, посилаючись на приписи ст. 256, 257 ЦК України, відповідач просив застосувати позовну давність щодо сум стягуваних коштів, які нараховані поза межами трирічного строку позовної давності.

За приписами ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями ст. ст. 13, 14, 142, 143, 145 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

За змістом ст. ст. ст. 80, 83, 90 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю, зокрема, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Власники земельних ділянок мають право, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. ст. 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Використання землі в Україні згідно ст. 206 Земельного кодексу України є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За приписами ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Разом з цим, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, які виникають в зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (ст. 1212 ЦК України). Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Право користування земельною ділянкою комунальної власності згідно глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентовано Земельним кодексом України. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч 2 ст. 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. е ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України).

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (п. в ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Положеннями ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування й право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вище згадувалось, матеріалами справи підтверджено факт укладення між сторонами Договору, за умовами якого орендодавець (позивач) надав, а орендар (відповідач) прийняв в короткострокове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 7410100000:01:037:0205) в місті Чернігові за адресою: вул. Щорса, 55-з (перейменовано на вул. Івана Мазепи) для будівництва магазину непродовольчих товарів площею 0,1620 га. до 27.04.2013.

Оскільки відповідачем в період з 27.04.2013 по 31.12.2017, тобто після закінчення строку дії Договору, не оформлено право користування спірною земельною ділянкою, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 335 685, 14 грн. безпідставно набутих коштів як орендної плати за користування цією земельною ділянкою.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 13 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (ч. 2 ст. 20 Закону України Про оцінку земель ).

За змістом ст.23 Закону України Про оцінку земель технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову у затвердженні такої технічної документації. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені на підставі п. 271.2 ст. 271 Податкового кодексу України.

Як встановлено матеріалами справи, в обґрунтування своїх вимог позивач (апелянт) посилається на факт використання відповідачем визначеної власноручно позивачем (із посиланням на умови Договору) площі земельної ділянки в розмірі 0,1620 га, зазначаючи, що на цій земельній ділянці знаходяться належні відповідачеві на праві власності об`єкти нерухомого майна.

При цьому, площу земельної ділянки, яку займають вищезгадані об`єкти, позивач жодним чином не визначає, не підтверджує будь-яким доказом, а також не співвідносить із площею земельної ділянки в розмірі 0,1620 га, яка була предметом укладеного сторонами Договору.

Для встановлення факту користування земельною ділянкою 0,1620 га. у період з 27.04.2013 по 31.12.2017 щодо стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати позивач мав довести факт користування земельною ділянкою кадастровий номер 7410100000:01:037:0205 площею 0,1620 га по вул. Щорса, 55-з (перейменовано у вул. Івана Мазепи).

Твердження позивача (апелянта) про те, що розрахунок стягуваної суми був здійснений ним на підставі отриманої від відповідних державних органів з питань землеустрою інформації - листа відділу у м. Чернігові Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №4289/9/25-01-12-03-03 від 13.10.2017, листа Головного управлінням ДФС у Чернігівській області №4201/9/25-01-12-03-03 від 06.10.2017, й проведений як розрахунок безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за період з 27.04.2013 по 31.12.2017 в розмірі 335 685, 14 грн., не заслуговують на увагу, адже позивачем не надано жодних доказів використання відповідачем в спірний період об`єктів нерухомості за адресою: вул. Щорса, 55-з (перейменовано у вул. Івана Мазепи), на які за останнім оформлене право власності, а також зазначеної в позові площі земельної ділянки в розмірі 0,1620 га, за який здійснені нарахування за цей період.

Матеріали справи також не містять доказів проведення позивачем обстеження земельної ділянки площею 0,1620 га кадастровий номер 7410100000:01:037:0205 на предмет її використання відповідачем.

Крім цього, позивачем не надано чіткого, нормативно обґрунтованого розрахунку стягуваної суми, як і належних, допустимих доказів на підтвердження зазначених в якості вихідних даних показників, які застосовані при здійсненні розрахунку на суму 335 685, 14 грн., заявленої до стягнення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що вищенаведені обставини виключають можливість обчислення та встановлення беззаперечної суми безпідставно збережених відповідачем коштів у вигляді орендної плати за земельну ділянку площею 0,1620 га 7410100000:01:037:0205 за період з 27.04.2013 по 31.12.2017, з огляду на що в задоволенні позову слід відмовити.

З приводу заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності щодо позовних вимог, слід зазначити, що цивільним законодавством встановлені певні часові обмеження примусового захисту цивільного права.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Положеннями ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом згаданої норми закону позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В зв`язку з встановленням обставин відсутності порушених прав позивача та відмовою у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на позивача (апелянта), оскільки відповідачем на підтвердження заявленого ним до стягнення орієнтовного розрахунку судових витрат на правову допомогу в розмірі 10 000, 00 грн. не надано жодних доказів, питання про розподіл цих витрат апеляційним судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чернігівської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.04.2020 у справі № 927/11/20 - без змін.

Матеріали справи № 927/11/20 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.09.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік