Рішення

від 14.09.2020 по справі 280/3624/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 вересня 2020 року о/об 10 год. 11 хв.Справа № 280/3624/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "ВЕРА КУЧИНА" (69065, м. Запоріжжя, вул. Рельєфна, буд. 18, кв. 516, ЄДРПОУ 43309955)

до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, Північне шосе, будинок 25, ЄДРПОУ: 39833546)

про скасування постанови про накладення штрафу, -

за участі представників сторін:

від позивача - Берестовенко Д.О.

(діє на підставі ордеру серія АР № 1015095)

від відповідача - не прибув

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства ВЕРА КУЧИНА (далі - позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу №ЗП 7529/648/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 09 квітня 2020 року, винесену заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області про накладення штрафу в розмірі 94 460,00 грн. за порушення вимог частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю, а саме допущення до роботи без укладення трудового договору двох осіб.

Ухвалою суду від 04 червня 2020 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначено на 23 червня 2020 року.

23 червня 2020 року ухвалою суду провадження у справі зупинено до 17 серпня 2020 року для надання часу для примирення сторін.

17 серпня 2020 року провадження у справі поновлено, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

17 серпня 2020 року протокольною ухвалою суду за згодами учасників справи підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до розгляду по суті на 17 серпня 2020 року. Разом з тим, при розгляді справи по суті судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 14 вересня 2020 року.

Відповідно до статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 14 вересня 2020 року сторонам проголошено вступну та резолютивну частину рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем порушено порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, порушено право об`єкта відвідування на надання пояснень та зауважень та захист своїх прав, що є суттєвим процесуальним порушенням діючого законодавства та порушено право особи на участь у процесі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень. Крім того, постанова про накладення штрафу винесена на підставі хибних висновків про допущення до роботи без оформлення трудових відносин двох неоформлених осіб, зазначених в Акті. Вказує, що в приміщенні ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 здійснюють господарську діяльність окремо один від одного на підставі укладених договорів оренди два суб`єкти господарювання - Приватне підприємство Вера Кучина та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 . Приміщення має один єдиний вхід, який використовується відвідувачами та обома суб`єктами, що здійснюють діяльність в орендованому приміщенні. Діяльність обох суб`єктів господарювання пов`язана з обслуговуванням відвідувачів в ресторані. Приватне підприємство ТЕРРО ГРУП надає персонал в розпорядження позивачу на підставі укладеного договору аутстаффінгу на підставі затверджених двома сторонами графіків та заявок на надання персоналу. ФОП ОСОБА_1 , який веде діяльність за тією ж адресою, що і позивач, також отримує персонал на умовах договору аутстаффінгу від ПП ТЕРРО ГРУП . Вказує, що ПП ВЕРА КУЧИНА 18 лютого 2020 року не отримувало від ПП ТЕРРО ГРУП в розпорядження на умовах договору аутстаффінгу адміністратора ОСОБА_2 . ПП ТЕРРО ГРУП за заявкою від 31 січня 2020 року направлено до ПП ВЕРА КУЧИНА двох адміністраторів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Даний факт підтверджується поясненнями позивача від 19 лютого 2020 року, та графіком роботи на лютий 2020 року де ОСОБА_5 відсутня. Також вказує, що ОСОБА_6 є оформленим працівником ПП ТЕРРО ГРУП (прийнята на посаду офіціанта, працює на підставі посадової інструкції (копія додається), та направлена ПП ТЕРРО ГРУП для виконання обов`язків на ПП ВЕРА КУЧИНА . Це підтверджується документами, що додаються: копією наказу про прийняття на роботу №ТГ78-к/тр від 25 квітня 2019 року, копією посадової інструкції, договором аутстаффінгу, заявкою на надання персоналу, графіком роботи на лютий 2020 року.

Представник позивача в судовому засіданні просила суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав викладених у письмовому відзиві (вх.№30110 від 30 червня 2020 року), відповідно до якого зазначає, що під час проведення інспекційного відвідування ПП Вера Кучина за адресою ведення господарської діяльності (м.Запоріжжя, проспект Соборний 169, кафе ІНФОРМАЦІЯ_2 ) було встановлено, що позивачем здійснювався допуск до роботи двох працівників без належного оформлення з ними трудових відносин, а саме: ОСОБА_8 та ОСОБА_2 . Вказує, що ОСОБА_8 виконувала обов`язки адміністратора та пояснила, що є працівницею ПП Терро Груп та виконує обов`язки на ПП Вера Кучина як адміністратор, що зафіксовано засобами відеотехніки. Представником ПП Вера Кучина надано договір надання послуг аутстаффінгу персоналу №АУ-ТГ-ВК від 18 листопада 2019 року. Також надано графік робіт на лютий 2020 року, затверджений директором ПП Терро груп та погоджено директором ПП Вера Кучина , де зазначено посаду ОСОБА_8 , як офіціанта. Таким чином, вказує, що дана особа виконувала обов`язки адміністратора на ПП Вера Кучина , що підтверджується наданими нею усними поясненнями та зафіксовано засобами відеотехніки. В ході інспекційного відвідування, будь - яких інших договорів, що підтверджують факт виконання робіт або інших договорів, укладених між ПП Вера Кучина та ОСОБА_8 , як адміністратором - не надано. Також зазначає, що 18 лютого 2020 року, під час проведення інспекційного відвідування за зазначеною адресою, ОСОБА_9 виконувала обов`язки адміністратора, пояснила, що є працівницею ПП Терро Груп та виконує обов`язки на ПП Вера Кучина як адміністратор з січня 2020 року. До січня 2020 року дана особа проходила стажування- практику на ПП Вера Кучина , зазначені пояснення так само зафіксовано засобами відео фіксації. При цьому, дана особа зазначила, що проходила практику на ПП Вера Кучина від навчального закладу. Будь-яких договорів про проходження практики та інших договорів, укладених між ОСОБА_5 та ПП Вера Кучина представниками позивача не надавалося. 20 лютого 2020 року ОСОБА_10 надано письмове пояснення, де вона зазначила, що з 31 січня 2020 року приступила до роботи (стажування) під наглядом досвідчених працівників, що суперечить наданим нею усним поясненням 18 лютого 2020 року, що зафіксовані засобами відеофіксації. Представником ПП Вера Кучина надано договір надання послуг аутстаффінгу персоналу №АУ-ТГ_ВК від 18 листопада 2019 року. Також надано графік робіт на лютий 2020 року, затверджений директором ПП Терро груп та погоджено директором ПП Вера Кучина , де ОСОБА_5 не було. Зазначена особа була вказана у графіку робіт на лютий 2020 року, затверджений директором ПП Терро Груп та погоджено ФОП ОСОБА_1 , яка також веде діяльність за вищевказаною адресою у кафе ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином, ОСОБА_5 також була допущена до роботи без оформлення з нею належним чином трудових відносин.

14 вересня 2020 року представник Головного управління Держпраці у Запорізькій області в судове засідання не прибув, про причини неприбуття до суду не повідомив. Про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши доводи позовної заяви, відзиву відповідача, перевіривши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Так, на виконання доручення Прем`єр-міністра України О.Гончарука від 22 січня 2020 року №2313/0/1-20 про вжиття заходів щодо детінізації зайнятості у сфері торгівлі товарами та послугами, відповідно до підпункту 3 та пункту 8 пункту 5 Порядку №823, керівництвом Головного управління прийнято рішення про необхідність проведення інспекційного відвідування Позивача та видано наказ від 07 лютого 2020 року №248 про проведення заходу державного нагляду (контролю) ПП Вера Кучина .

На підставі наказу оформлено направлення від 07 лютого 2020 року №218 на проведення заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування.

З 12 лютого 2020 року по 21 лютого 2020 року ГУ Держпраці у Запорізькій області проведено інспекційне відвідування ПП ВЕРА КУЧИНА , за результатами проведення перевірки порядку оформлення трудових відносин за 2019 рік, 21 лютого 2020 року складено Акт №ЗП529/648/АВ.

У Акті перевірки відповідачем зроблено висновок про те, що Приватним підприємством "ВЕРА КУЧИНА" порушено частину 1 статті 21, частину 1 статті 24, частину 3 статті 24 КЗпП.

03 березня 2020 року позивачем подано заперечення вих.№3 до Акту інспекційного відвідування №ЗП529/648/АВ від 21 лютого 2020 року.

За результатами розгляду заперечень позивача Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області надано лист №08/03.4-06/2336 від 05 травня 2020 року, яким заперечення позивача до уваги не прийняті.

На підставі Акту інспекційного відвідування №ЗП7529/648/АВ від 21 лютого 2019 року винесена Постанова про накладення штрафу №ЗП7529/648/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 09 квітня 2020 року, якою накладено штраф у сумі 94 460,00 грн. за порушення вимог частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю, а саме допущення до роботи без укладення трудового договору двох осіб.

Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернувся з позовною заявою до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до наступних висновків.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи оскаржуваним рішенням до позивача застосовано штраф на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗПП України, якою передбачено відповідальність у вигляді штрафу юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

Так, у відповідності до частини 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, для вирішення питання про відповідальність особи на підставі частини 2 статті 265 КЗПП України, уповноважена посадова особа Держпраці та її територіальних органів повинна за загальним правилом встановити суть правопорушення, обставини його вчинення та докази, які це підтверджують. Така сукупність дій включає і установлення обставин, чи взагалі мало місце правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржене рішення прийнято на підставі акту інспекційного відвідування №ЗП529/648/АВ від 21 лютого 2020 року згідно якого відповідач дійшов висновку про те, що позивачем порушено вимоги частини 1 статті 21, частини 1 статті 24, частини 3 статті 24 КЗпП.

Це порушення, на думку інспектора, полягало у тому, що на час здійснення інспекційного відвідування за адресою фактичного здійснення позивачем господарської діяльності на робочих місцях знаходилось два працівники, однак жодного документа, що підтверджує укладення з ними трудових договорів не надано.

Тобто, позивачем ці працівники допускаються до роботи без укладення трудового договору.

Згідно частини 3 статті 24 КЗПП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 24 та статтею 21 КЗПП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим.

Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Отже, передбачену статтею 265 КЗПП України відповідальність за порушення приписів статті 24 цього ж Кодексу має нести роботодавець, тобто особа, безпосередньо з якою у працівника виникли трудові правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, під час здійснення інспекційного відвідування на робочих місцях знаходились, ОСОБА_5 , ОСОБА_11 .

Судом встановлено, що під час інспекційного відвідування представником ПП Вера Кучина надано договір надання послуг аутстаффінгу персоналу №АУ-ТГ-ВК від 18 листопада 2019 року.

Під час розгляду справи як зазначалося позивачам, так і відповідно до матеріалів справи встановлено, що в приміщенні ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 здійснюють господарську діяльність окремо один від одного на підставі укладених договорів оренди нежитлового приміщення (а.с.49) два суб`єкти господарювання - Приватне підприємство Вера Кучина та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .

Зі слів позивача, а також підтверджено посиланням у відзиві відповідачем приміщення має один єдиний вхід, який використовується відвідувачами та обома суб`єктами господарювання, що здійснюють діяльність в орендованому приміщенні.

В свою чергу діяльність обох суб`єктів господарювання пов`язана з обслуговуванням відвідувачів в ресторані.

Приватне підприємство ТЕРРО ГРУП надає персонал в розпорядження позивачу на підставі укладеного договору аутстаффінгу на підставі затверджених двома сторонами графіків та заявок на надання персоналу.

Тобто, при проведенні інспекційного відвідування посадовій особі відповідача було повідомлено про виконання двома особами певних функцій на підставі договору аутстаффінгу, яке позивачем розцінюється як оренда персоналу, натомість відповідач ті самі дії розцінює як допуск працівників до роботи без укладення трудового договору.

Дослідивши наявний в матеріалах справи договір аутстаффінгу №АУ-ТГ-ВК від 18 листопада 2019 року, укладений між Приватним підприємством ТЕРРО ГРУП , як виконавцем та Приватним підприємством ВЕРА КУЧИНА , як клієнт , судом встановлено, що його предметом є: надання Виконавцем Клієнту за плату послуг з надання персоналу, відповідно до якої Виконавець направляє у розпорядження Клієнта одну або декількох фізичних осіб для участі в господарському процесі Клієнта, а саме функцій пов`язаних з реалізацією товарів та послуг (підпункт 1.1 пункту 1 договір аутстаффінгу №АУ-ТГ-ВК від 18 листопада 2019 рок).

Відповідно до пункту 4 договору №АУ-ТГ-ВК визначено, що виконавець, виконуючи умови цього Договору, зобов`язаний: Виконувати пошук та підбір персоналу; Зараховувати кандидатів до свого штату та оформлювати їх згідно вимог трудового законодавства України; нараховувати та виплачувати заробітну плату та компенсації співробітникам, а також утримувати податки та збори, передбачені діючим українським законодавством; Вести кадровий облік та заповнювати кадрову документацію особисті справи, трудові книжки співробітників та інше.

Отже, за умовами договору Приватне підприємство ТЕРРО ГРУП зобов`язане вести кадровий облік та заповнювати кадрову документацію особисті справи, трудові книжки співробітників.

Судом у судовому засіданні досліджено: заявку, акт про виконання робіт, графік роботи, наказ Приватного підприємства ТЕРРО ГРУП №ТГО19-к/тр від 30 січня 2020 року про прийняття ОСОБА_5 на посаду адміністратора, наказ Приватного підприємства ТЕРРО ГРУП №ТГО78-к/тр від 25 квітня 2019 року про прийняття ОСОБА_12 на посаду офіціанта.

Судом досліджуючи матеріали справи, встановлена, що на адвокатський запит від 12 травня 2020 року Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 повідомила про те, що ОСОБА_9 надає послуги ФОП ОСОБА_1 на підставі №АУ-ТГ-ДК надання послуг аутстаффінгу персоналу.

Разом з тим, судом встановлено, що 19 лютого 2020 року позивач надав документи та пояснення на вимогу №ЗП7529/648/АВ від 18 лютого 2020 року, в якій зазначив, що адміністратор ОСОБА_13 не направлялася до ПП ВЕРА КУЧИНА за договором №АУ-ТГ-ВК надання послуг аутстаффінгу персоналу від 18 листопада 2019 року, що укладений з Приватним підприємством ТЕРРО ГРУП . Валерія знаходиться в приміщенні ресторану за заявкою іншого суб`єкта господарювання, а саме ФОП ОСОБА_1 .

По суті відповідачем не надано до суду доказів які б спростовували той факт що ОСОБА_9 виконувала трудові обов`язків без працевлаштування на ПП ВЕРА КУЧИНА .

Разом з тим, необхідно зазначити й про те, що ОСОБА_12 є працівником ПП ТЕРРО ГРУП , та направлена ПП ТЕРРО ГРУП для виконання обов`язків на ПП ВЕРА КУЧИНА (наказ про прийняття на роботу №ТГ78-к/тр від 25 квітня 2019 року).

Щодо посилань відповідача на те, що представником ПП Вера Кучина було надано договір надання послуг аутстаффінгу персоналу №АУ-ТГ-ВК від 18 листопада 2019 року. Також було надано графік робіт на лютий 2020 року, затверджений директором ПП Терро груп та погоджено директором ПП Вера Кучина , де зазначено посаду ОСОБА_8 , як офіціанта. Таким чином, вказує, що дана особа виконувала обов`язки адміністратора на ПП Вера Кучина , що підтверджується наданими нею усними поясненнями та зафіксовано засобами відеотехніки. В ході інспекційного відвідування, будь - яких інших договорів, що підтверджують факт виконання робіт або інших договорів, укладених між ПП Вера Кучина та ОСОБА_8 , як адміністратором - не надано, судом до уваги не приймається, оскільки згідно підпункту 10 пункту 3 Посадової інструкції офіціанта, на час тимчасової відсутності адміністратора, офіціант виконує його обов`язки.

Необхідно звернути увагу на те, що 20 лютого 2020 року від ПП ВЕРА КУЧИНА на адресу ПП ТЕРРО ГРУП направлено лист/заявку вих.№2 відповідно до якого зазначено, що у зв`язку з форс-мажорною ситуацією, а саме поганим самопочуттям ОСОБА_3 , яка згідно графіку роботи на лютий 2020 року надає послуги адміністратора ПП Вера Кучина , заявник просить надати одну особу для виконання обов`язків адміністратора 20 лютого 2020 року.

До матеріалів справи надано довідку КНП Територіальне медичне об`єднання Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Запорізької обласної ради про те, що ОСОБА_3 19 лютого 2020 року надавалася екстрена медична допомога.

У зв`язку з цим суд зазначає, що аутстаффінг (англ. out - "поза" + англ. Staff - "штат") передбачає надання підприємства-провайдера в розпорядження підприємства-замовника персоналу для виконання певних робіт.

В міжнародному праві порядок застосування аутстаффінга регулюється Конвенцією про приватні агентства зайнятості №181, ухваленою 19 червня 1997 року, що не ратифікована Україною.

Визначення поняття "аутстаффінг" відсутнє в законодавстві України.

Утім, правовідносини, що виникають під час провадження діяльності суб`єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, що є аналогічним природі договору аутстаффінга, врегульовані статтями 36, 37, 39 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VІ (далі - Закон №5067-VІ).

Крім того, підпункт 14.1.183 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає поняття послуги з надання персоналу як господарської або цивільно-правової угоди, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами трудової угоди або трудового контракту із особою, у розпорядження якої вони направлені. Інші умови надання персоналу (у тому числі винагорода особи, що надає послугу) визначаються угодою сторін.

Частинами 1, 2 статті 36 Закону №5067-VІ визначено, що діяльність суб`єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та інших суб`єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, регулюється цим Законом та іншими законодавчими актами України.

До послуг з посередництва у працевлаштуванні належать пошук роботи та сприяння у працевлаштуванні особи, добір працівників відповідно до замовлень роботодавців (у тому числі іноземних) у межах укладених з роботодавцями договорів (контрактів).

Згідно із статтею 39 Закону №5067-VІ діяльність суб`єктів господарювання - роботодавців, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця на умовах трудових договорів, здійснюється на підставі дозволу, виданого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Порядок видачі дозволу на наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суб`єкти господарювання - роботодавці, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, направляють працівників за умови, якщо це передбачено колективним договором такого роботодавця, та за наявності згоди первинної профспілкової організації і зобов`язані: укласти договір з роботодавцем про застосування праці працівника; виплачувати працівникові заробітну плату в розмірі, не нижчому, ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом, та заробітної плати, яку отримує працівник у роботодавця за виконання такої ж роботи; забезпечувати працівнику час роботи та відпочинку на умовах, визначених для працівників роботодавця, що передбачено умовами колективного договору та правилами внутрішнього трудового розпорядку; нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на користь працівника; не перешкоджати укладенню трудового договору між працівником та роботодавцем, у якого виконувалися ним роботи.

Забороняється діяльність суб`єктів господарювання - роботодавців, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця без дозволу.

Суб`єкт господарювання може здійснювати наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у фізичних осіб на підставі укладеного договору між суб`єктом господарювання та фізичною особою про надання послуг.

Суб`єкту господарювання заборонено направляти працівників на робочі місця до роботодавця, в якого: протягом року скорочено чисельність (штат) працівників; не дотримано нормативу чисельності працівників основних професій, задіяних у технологічних процесах основного виробництва; залучаються працівники для виконання робіт у шкідливих, небезпечних та важких умовах праці, а також робіт за основними професіями технологічного процесу основного виробництва.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року №359 затверджено Порядок видачі дозволу на наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця.

Пунктом 2 цієї постанови установлено, що вона набирає чинності з дня набрання чинності законом про внесення змін до деяких законів України про видачу дозволу на наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця.

Відповідних законодавчих змін на час виникнення спірних правовідносин не внесено, а постанова Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року №359 не набрала чинності.

При цьому суд враховує, що правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності, порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів встановлені Законом України від 06 вересня 2005 року №2806-IV "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

Статтею 2 цього Закону визначна сфера його дії та відносини, на які його дія не поширюється.

Згідно статті 4 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; платність або безоплатність видачі (переоформлення, анулювання) документа дозвільного характеру; строк видачі документа дозвільного характеру або відмови у його видачі; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характеру; строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа; перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності; перелік та вимоги до документів, які суб`єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.

Статтею 1 Закону України від 19 травня 2011 року №3392-VI "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" встановлено заборону вимагати від суб`єктів господарювання отримання документів дозвільного характеру, які не внесені до Переліку, затвердженого цим Законом.

Документи дозвільного характеру, необхідність видачі яких встановлюється міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, що не внесені до затвердженого цим Законом Переліку, видаються відповідно до міжнародних договорів.

Видача документів дозвільного характеру у сферах державного експортного контролю, державного регулювання ринків фінансових послуг, охорони державної таємниці (провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею), захисту економічної конкуренції та використання ядерної енергії здійснюється згідно із законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Встановлення інших видів документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності може здійснюватися шляхом внесення відповідних змін до цього Закону.

Зміни до Переліку вносяться одночасно (разом) з внесенням змін до законів України, що регулюють відносини у цій сфері.

Необхідність одержання документів дозвільного характеру, встановлена законами, виникає виключно після внесення таких документів до Переліку, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (тобто щодо документів дозвільного характеру, необхідність видачі яких встановлюється міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України).

На підставі викладеного, установлена статтею 39 Закону №5067-VІ обов`язкова умова здійснення діяльності суб`єктів господарювання - роботодавців, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, а саме наявність дозволу, набуває властивостей імперативного припису з моменту внесення відповідного дозвільного документу до Переліку, затвердженого Законом України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності".

Суд зазначає, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваної постанови про накладення штрафу діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), необґрунтовано прийшовши до висновку про винуватість позивача у вчиненні порушення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), без дотримання принципу верховенства права.

Згідно із частини 1, статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З системного аналізу вимог чинного законодавства та обставин справи суд приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова відповідача №ЗП 7529/648/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 09 квітня 2020 року є безпідставною і не ґрунтується на законі, а тому є протиправною. Відповідач, приймаючи цю постанову та притягуючи позивача до відповідальності, не встановив необхідних обставин для кваліфікації дій позивача як правопорушення, не надав таким обставинам належної правової оцінки, чим порушив вимоги Конституції України, КЗПП України.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, 14 вересня 2020 року до суду подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Розглядаючи заяву суд зазначає про таке.

За правилами частини 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Судом встановлено, що 10 лютого 2020 року між адвокатом Берестовенко Діаною Олегівною та Приватним підприємством ВЕРА КУЧИНА укладено Договір №03/20 про надання правової допомоги.

До матеріалів адміністративної справи, представником позивача, як доказ витрат на професійну правничу допомогу додано:

договір №03/20 про надання правової допомоги від 10 лютого 2020 року;

додаткову угоду від 18 травня 2020 року до договору №03/20 про надання правової допомоги від 10 лютого 2020 року;

акт виконаних робіт від 11 вересня 2020 року на загальну суму 6000,00 грн.;

свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю;

рахунок №001 від 11 вересня 2020 року; на суму 6000,00 грн.;

ордер серія АР №1015095 від 08 травня 2020 року;

платіжне доручення №212 від 11 вересня 2020 року на суму 6000,00 грн.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність № 5076-VI від 05 липня 2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

В межах розгляду даної справи представником позивача здійснено представництво позивача у сумі, визначеній у акті виконаних робіт.

Всі заявлені до відшкодування види робіт, виконані адвокатом мають місце бути, підтверджені належними доказами.

Також суд вважає, що сума на відшкодування витрат на правничу допомогу є співмірною з предметом позову, а витрачені години на складання позовної заяви та процесуальних заяв не перевищують розумних часових витрат.

З врахуванням викладеного суд вважає, що витрати на правову допомогу за надані послуги на правничу допомогу підлягають задоволенню.

Відповідачем до суду не надано заяв щодо зменшення суми відшкодування витрат на надання професійної правничої допомоги.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного та враховуючи фактичний об`єм наданих юридичних послуг, співмірність суми витрат відповідно до категорії справи, відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, суд дійшов висновку, що такі витрати є співмірними, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 6000,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 77, 139, 241-245 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Приватного підприємства "ВЕРА КУЧИНА" (69065, м. Запоріжжя, вул. Рельєфна, буд. 18, кв. 516, ЄДРПОУ 43309955) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, Північне шосе, будинок 25, ЄДРПОУ: 39833546) про скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу №ЗП 7529/648/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 09 квітня 2020 року, винесену заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області про накладення штрафу у сумі 94 460,00 грн.

Стягнути на користь Приватного підприємства "ВЕРА КУЧИНА" (69065, м. Запоріжжя, вул. Рельєфна, буд. 18, кв. 516, ЄДРПОУ 43309955) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, Північне шосе, будинок 25, ЄДРПОУ: 39833546) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 2102,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 24 вересня 2020 року.

Суддя Д.В. Татаринов