Рішення

від 23.09.2020 по справі 910/8168/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.09.2020Справа № 910/8168/20

Господарський суд міста Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/8168/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КАР СЕРВІС КОМПАНІ (69006, Запорізька область, місто Запоріжжя, Вознесенівський район, вулиця Північне Шосе, будинок 3-г; ідентифікаційний код: 41802873)

До Приватної фірми Юнес (03127, м. Київ, Голосіївський район, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 120, корпус 1; ідентифікаційний код: 30602118)

Про стягнення заборгованості у розмірі 24 891,07 грн

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю КАР СЕРВІС КОМПАНІ (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватної фірми Юнес (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 24 891, 07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором № 16012019 від 16.01.2019 в частині повної сплати коштів за отримані послуги, загальною сумою на 20 937, 55 грн. У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача 24 891 (двадцять чотири тисячі вісімсот дев`яносто одну) грн 07 коп., з яких: 20 937, 55 грн - заборгованість за договором, 3 575, 76 грн - пеня, 377, 76 грн - інфляційні втрати. Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

17.06.2020 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху, встановив позивачеві строк на усунення недоліків - 5 днів з дня отримання ухвали шляхом: 1) надання належних доказів сплати судового збору за подання позовної заяви; 2) подання належних доказів відправлення копії позовної заяви з додатками на адресу відповідача; 3) зазначення відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову, якщо такі здійснювалися.

06.07.2020 від позивача до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача, якою останній усунув недоліки позовної заяви встановлені ухвалою від 17.06.2020.

08.07.2020 Господарський суд міста Києва ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи №910/8168/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

З метою повідомлення відповідача по справі про розгляд справи №910/8168/20 та про його право подати відзив на позовну заяву в строк протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не менше, ніж строк карантину, встановленого постановою Кабінету міністрів України, ухвала суду від 08.07.2020 була направлена на адресу відповідача зазначену в ЄДР, а саме: пр-т 40-річчя Жовтня, буд. 120., корп. 1, м. Київ, 03127 однак, поштовий конверт (поштове відправлення №0105474295423) повернувся, у зв`язку з тим, що підприємство не значиться за зазначеною адресою.

Згідно із пунктом 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, в тому числі, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Зі змісту даної статті вбачається, що, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Також у відповідності до ч. 7 ст. 120 ГПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

У даному випадку судом враховано, що за приписами ч. 1 ст.9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі №910/8168/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка опублікована та доступна до вільного перегляду з 10.07.2020.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020, доповнено Розділ Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу пунктом 4, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон України від 18.06.2020 № 731-IX), згідно розділу І якого внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема, пункт 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.

За змістом п. 2 розділу ІІ Закону України від 18.06.2020 № 731-IX, вбачається, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" в редакції Закону України від 30.03.2020 р. № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р. № 731-IX, а саме 06.08.2020. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX.

Проте, протягом 20-денного строку після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 № 731-IX (06.08.2020) та станом на дату ухвалення цього рішення відповідачем заяву про продовження процесуальних строків для подання відзиву разом з відзивом не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 16.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю КАР СЕРВІС КОМПАНІ (надалі також - виконавець, позивач) та Приватною фірмою ЮНЕС (надалі також - замовник, відповідач) укладеного Договір №16012019 (надалі - Договір), відповідно умов п. 1.1. якого виконавець надає замовнику на платній основі послуги по сервісному обслуговуванню транспортних засобів (надалі - сервісне обслуговування), а також здійснює продаж запасних частин до транспортних засобів (далі - товар) за цінами, в асортименті (за номенклатурою) і кількості, що погоджуються Сторонами і видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору, а замовник зобов`язаний приймати послуги та/або товар і оплачувати їх на встановлених даним Договором умовах.

Згідно п. 4.5. Договору загальний обсяг та асортимент (номенклатура) товару, що поставляється за цим Договором, та/або обсяг робіт по Сервісному обслуговуванню. Визначаються кількістю та асортиментом (номенклатурою) товару чи наданих послуг, за всіма видатковими накладними та/або актами виконаних робіт відповідно до умов Договору на протязі його дії.

За твердженнями позивача, ним на виконання умов Договору було складено акти наданих послуг №274 від 13.04.2019 на суму: 8 788, 73 грн (на підставі рахунку-фактури №214 від 13.04.2019) та №327 від 06.05.2019 на суму: 49 915, 55 грн (на підставі рахунку-фактури №250 від 04.05.2019). Таким чином, за твердженнями позивача, ним були надані відповідачеві послуги на загальну суму 58 704, 28 грн. Вказані акти підписані з боку відповідача уповноваженою особою та скріплені його печаткою.

Однак, відповідач здійснив лише часткову оплату послуг за рахунками в сукупному розмірі 37 766,73 грн, в підтвердження чого позивачем додано до позовної заяви платіжні доручення (платіжні доручення №1040 від 15.07.2019 на суму 20 000, 00 грн та №1060 від 09.08.2019 на суму 15 000, 00 грн (оплату за якими проведено на підставі рахунку №250 від 04.05.2019) та платіжне доручення №1081 від 20.09.2019).

Разом з тим, додане до позовної заяви платіжне доручення №1081 від 20.09.2019, на переконання суду не є належним доказом, оскільки зазначений в графі призначення платежу рахунок №204 від 10.04.2019 , а не рахунок №214 від 13.04.2019, на який посилається позивач при обґрунтуванні позовних вимог, відсутній в матеріалах справи.

Одночасно, в обґрунтування позовних вимог позивач подає підписаний уповноваженими особами сторін та скріплений печатками Акт звірки взаємних розрахунків станом за період 2019 року. Із зазначеного Акту звірки взаємних розрахунків вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.12.2019 становить 20 937, 55 грн, у зв`язку з чим 13.03.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість, однак, така претензія була залишена відповідачем без задоволення та станом на дату подання позовної заяви (03.06.2020) послуги надані позивачем відповідачеві в повному обсязі не сплачені.

Таким чином, з огляду на баланс вірогідності доказів, суд дійшов висновку, що Акт звірки взаємних розрахунків є більш вірогідним доказом на підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

У зв`язку з вище зазначеним, позивач просить стягнути з відповідача 24 891, 07 грн. з яких: 20 937, 55 грн - сума основного боргу; 3 575, 76 грн - пеня; 377, 76 грн - інфляційні втрати та витрати по сплаті судового збору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю КАР СЕРВІС КОМПАНІ підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами 16.01.2019 Договору №16012019, суд дійшов висновку, що такий договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить умови договору про надання послуг (щодо обов`язків з надання послуг сервісного обслуговування) та договору поставки (щодо похідних обов`язків з передання запасних частин за заявкою покупця у його власність).

Однак, до спірних правовідносин, що виникли на підставі неналежного виконання обов`язків відповідача в частині сплати наданих послуг застосовуються положення, що регулюють надання послуг.

За приписами ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За умовами п. 5.5. Договору при проведенні поставки та/або виконанні сервісного обслуговування з оплатою за фактом (якщо відпущений товар та/або виконані роботи з відстрочкою платежу, але строк розрахунків в накладній та/або акті виконаних робіт не зазначений) - замовник повинен сплатити суму ціни товару та/або суму наданого сервісного обслуговування протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту прийняття зазначеної партії товару та/або послуг.

Матеріалами справи підтверджено, зокрема Актом наданих послуг №274 від 13.04.2019 та Актом наданих послуг №327 від 06.05.2019, що позивачем були надані послуги та витрачені матеріали на загальну суму 58 704, 28 грн. Зазначені акти підписані та скріплені печатками уповноваженими особами позивача та відповідача без зауважень.

Разом з тим, з поданого Акту звірки взаєморозрахунків станом за період 2019 року вбачається, що відповідачем всупереч встановлених п. 5.5. Договору строків було частково сплачено надані позивачем послуги в обсязі що дорівнює сумі 37 766, 73 грн, з огляду на що станом на 31.12.2019 заборгованість відповідача перед позивачем становить 20 937, 55 грн.

У зв`язку з вище зазначеним, позивач звернувся з претензією до відповідача за адресою зазначеною в ЄДР про виконання зобов`язань за Договором належним чином сплативши суму заборгованості у розмірі 20 937, 55 грн. на рахунок позивача, однак поштовий конверт (поштова накладна №6900615064761) повернувся у зв`язку з тим, що за зазначеною адресою підприємство не значиться.

Згідно частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

З огляду на вище зазначеного суд дійшов висновку, що станом на дату звернення позивача із позовною заявою до Господарського суду міста Києва строк виконання обов`язків відповідача зі сплати суми наданих послуг за Договором №16012019 настав та в повному обсязі відповідачем не виконано.

Таким чином, з врахуванням наявних в матеріалах справи належних та допустимих доказів в підтвердження доводів позивача, які відповідачем не спростовані в встановленому законом порядку, Суд з огляду на баланс вірогідності доказів дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 20 937, 55 грн. Відповідачем доказів оплати поставленого товару в повному обсязі суду не надано.

Разом з тим, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань згідно умов п. 5.5. Договору нараховано пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення в сукупному розмірі 3 575, 76 грн, а також інфляційні збитки у розмірі 377, 76 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що в разі недотримання замовником умов п. п. 5.1., 5.3.-5.5. даного Договору, виконавець має право стягнути з замовника борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості.

Разом з тим, при нарахуванні пені варто враховувати вимоги ч. 5 ст. 254 ЦК України.

Здійснивши перевірку поданого позивачем заявленого до стягнення розміру пені, суд дійшов висновку, що позивачем не вірно встановлений період нарахування пені за Актом наданих послуг №274 від 13.04.2019, а відповідно проведений помилковий розрахунок.

Так, згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З урахуванням п. 5.5. Договору, згідно якого замовник повинен сплатити суму ціни товару та/або суму наданого сервісного обслуговування протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту прийняття зазначеної партії товару та/або послуг, останнім днем сплати послуг за Актом наданих послуг №274 від 13.04.2019 є 02.05.2019, оскільки 27.04.2019 - субота, а першим робочим днем після 27.04.2019 є 02.05.2019.

Згідно приписів ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, відповідач допустив прострочення зобов`язань по сплаті послуг за Актом наданих послуг №274 від 13.04.2019 з 03.05.2019 (а не з 28.04.2019 як визначено позивчаем).

Здійснивши власний розрахунок пені за період з 03.05.2019 по 03.11.2019 (з урахуванням шестимісячного терміну нарахування на виконання вимог ч. 6 ст. 232 ГК України), суд дійшов висновку, що сума пені, що підлягала нарахуванню становить 1 037, 43 грн, а не 1 035, 62 грн як визначено позивачем.

Разом з тим, здійснивши перевірку розрахунку пені за Актом наданих послуг №327 від 06.05.2019 суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначений період нарахування пені з 21.05.2019 по 21.11.2019 (з урахуванням шестимісячного терміну нарахування на виконання вимог ч. 6 ст. 232 ГК України), а поданий позивачем розрахунок є арифметично вірним, а отже підлягає стягненню у визначеному позивачем розмірі, а саме: 2 054, 14 грн.

За розрахунками суду загальний розмір пені, що повинен був бути нарахований позивачем відповідачеві становить 3 577, 57 грн, а не 3 575, 76 грн як визначено позивачем.

Однак, враховуючи приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, яка встановлює, що суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог суд задовольняє позовні вимоги позивача в частині стягнення пені у заявленому позивачем розмірі, що становить 3 575, 76 грн.

Здійснивши перевірку поданого позивачем заявленого до стягнення розміру інфляційних збитків за прострочення грошового зобов`язання за Актом наданих послуг №274 від 13.04.2019, суд дійшов висновку, що позивачем не вірно визначені періоди початку та закінчення розрахунку, а відповідно проведений помилковий розрахунок.

Так, за розрахунками суду з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати за прострочення грошового зобов`язання за Актом наданих послуг №274 від 13.04.2019 за період травень 2019-травень 2020 у сумі 157, 78 грн., а не за період травень 2019-квітень 2020 у сумі 139, 11 грн, як визначено позивачем.

В свою чергу, за розрахунками суду з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати за прострочення грошового зобов`язання за Актом наданих послуг №327 від 06.05.2019 за період червень 2019-травень 2020 у сумі 283, 38 грн., а не за період червень 2019-квітень 2020 у сумі 238, 65 грн.

Таким чином, загальний розмір інфляційних втрат становить 441, 16 грн, а не 377, 76 грн як визначено позивачем.

Однак, враховуючи приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, яка встановлює, що суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог суд задовольняє позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі, що становить 377, 76 грн.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, як такі, що є обґрунтованими, документально доведеними та відповідачем не спростованими.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю КАР СЕРВІС КОМПАНІ до Приватної фірми Юнес про стягнення заборгованості у розмірі 24 891, 07 грн задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Приватної фірми Юнес (03127, м. Київ, Голосіївський район, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 120, корпус 1; ідентифікаційний код: 30602118) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КАР СЕРВІС КОМПАНІ (69006, Запорізька область, місто Запоріжжя, Вознесенівський район, вулиця Північне Шосе, будинок 3-г; ідентифікаційний код: 41802873): 20 937 (двадцять тисяч дев`ятсот тридцять сім) грн 55 коп. - основного боргу, 3 575 (три тисячі п`ятсот сімдесят п`ять) грн. 76 коп. - пені, 377 (триста сімдесят сім) грн. 76 коп. - інфляційних втрат, а також 2 102 (дві тисячі сто дві) грн - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких