Постанова

від 09.09.2020 по справі 530/356/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 530/356/17-ц

провадження № 61-45762св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне підприємство Агроекологія ,

третя особа -відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства Агроекологія на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 13 червня 2018 року в складі судді Демянченка С. М. та постанову Апеляційного суду Полтавської області

від 17 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Бондаревської С. М.,

Кривчун Т. О., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до приватного підприємства Агроекологія (далі - ПП Агроекологія ), третя особа - відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області, про визнання правочину недійсним.

Позов мотивовано тим, що у 2002 році між нею та ПП Агроекологія було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 4,59 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, строком на 6 років.

У 2008 році їй стало відомо про те, що вказаний договір оренди був продовжений без її відома, оскільки жодних документів вона не підписувала, проте вважала, що договір продовжено на той самий строк, тобто на 6 років, і на тих самих умовах, тому проти нього не заперечувала.

Разом з тим ОСОБА_1 посилалась на те, що у 2016 році відповідач запропонував їй підписати додаткову угоду до договору оренди землі, укладеного у 2008 році, проте ураховуючи, що у 2008 році вона не підписувала договір оренди, вона попросила надати їй екземпляр цього договору.

Ознайомившись із спірним договором та не погоджуючись з його умовами,

а також посилаючись на те, що він укладений без її згоди та із підробленням її підпису, ураховуючи викладене та уточнення позовних вимог,

ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір оренди від 17 січня 2008 року, укладений між нею та ПП Агроекологія в особі директора Лубенця В. П. , зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської районної філії державного підприємства Центру ДЗК при Держкомземі України 01 липня 2008 року за № 040855500155.

Справа переглядалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій неодноразово.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 06 червня 2017 року уточнену позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 17 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП Агроекологія в особі директора Лубенця В. П. , який зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської районної філії державного підприємства Центру ДЗК при Держкомземі України 01 липня 2008 року за № 040855500155.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПП Агроекологія відхилено. Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 06 червня 2017 року залишено

без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справі від 06 грудня 2017 року касаційну скаргу

ПП Агроекологія задоволено частково.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 06 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 13 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 17 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП Агроекологія в особі директора Лубенця В. П. , який зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської районної філії державного підприємства Центру ДЗК при Держкомземі України 01 липня 2008 року за № 040855500155.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки оскаржуваний договір оренди земельної ділянки підписано від імені позивачки невідомою особою, яка не мала на те жодних повноважень, що не може свідчити про його схвалення позивачкою, а тому є підставою для визнання такого договору недійсним.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 17 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПП Агроекологія залишено без задоволення. Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 13 червня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що є підстави для визнання оскаржуваного договору оренди землі від 17 січня 2008 року недійсним, оскільки цей договір підписано від імені позивачки невідомою особою, яка не мала на те жодних повноважень, що не може свідчити про його схвалення позивачкою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду,

ПП Агроекологія , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення

є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Разом з тим, ПП Агроекологія вважало, що позивачем пропущено встановлений статтею 257 ЦК України строк та судами попередніх інстанцій помилково визначено момент перебігу позовної давності з дати висновку експерта, а саме 29 листопада 2016 року, оскільки, на думку ПП Агроекологія моментом перебігу такого строку є дата реєстрації спірного договору оренди землі - 01 липня 2008 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи

із Зіньківського районного суду Полтавської області та зупинено виконання рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 13 червня

2018 року до закінчення касаційного провадження.

У листопаді 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПП Агроекологія , третя особа - відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області, про визнання правочину недійсним призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 4,59 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ПЛ № 051529

(а. с. 14 т. 1).

Згідно договору оренди землі від 17 січня 2008 року він укладений між ОСОБА_1 та ПП Агроекологія в особі директора Лубенця В. П., предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 4,59 га, яка знаходиться на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.

Вказаний договір зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської районної філії державного підприємства Центру ДЗК при Держкомземі України 01 липня 2008 року за № 040855500155 (а. с. 8-9 т. 1).

Відповідно до пункту 8 вказаного договору він укладений на 25 років.

В оригіналі висновку експерта від 29 листопада 2016 року № 2029

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 02 серпня 2016 року за № 12016170170000300 щодо обставин справи зазначено, що 02 серпня 2016 року до Зіньківського відділу поліції Гадяцького відділу поліції Гоговного управління національної поліції в Полтавській області надійшла письмова заява від ОСОБА_1 , жительки с. Дамаска Зіньківського району Полтавської області з приводу того,

що невідома особа підробила її підпис у договорі оренди земельної ділянки

від 17 січня 2008 року, укладеного із ПП Агроекологія . У висновку вказано, що підпис у графі орендодавець , що на зворотній стороні 2 аркуша договору оренди землі від 17 січня 2008 року на ім`я орендодавця ОСОБА_1 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (кримінальне провадження

№ 12016170170000300 а. с. 19).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПП Агроекологія підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки

(на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину

є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним

у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований

в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким,

що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно

до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі

(тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності

за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими,

що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також

не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення

до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який

не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку

в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку,

що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме

у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить

як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,

так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право

чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивачка звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір не підписувала, умови його не погоджувала, тож відповідач безпідставно відмовляє

у поверненні використовуваної земельної ділянки позивачці як власнику цієї земельної ділянки, посилаючись на умови договору, підписаного невстановленою особою замість позивачки.

Суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, за якими спірний договір позивачка не підписувала та, відповідно, з істотних умов цього договору не погоджувала.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій,

третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним

і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів,

які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права,

яке позивачка вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачкою у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивачка у цій справі наполягає на тому, що вона не укладала договір оренди, користування належної її земельною ділянкою відповідачем без договірних відносин є незаконним. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивачка як власник земельної ділянки, вважає порушеним,

є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 (орендодавця)

на укладення оспорюваного договору оренди землі на умовах, що в ньому викладені, підтверджується категоричним висновком експерта

від 29 листопада 2016 року № 2029 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 02 серпня 2016 року

за № 12016170170000300, то такий договір є неукладеним. Тому ефективним способом захисту позивачки є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовувала позов позивачка.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно,

але допущено неправильне застосування норм матеріального

та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із обранням неефективного способу захисту.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 960,00 грн та за подання касаційної скарги - 1 280,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства Агроекологія задовольнити.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 13 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 17 вересня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства Агроекологія , третя особа - відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області, про визнання правочину недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного підприємства Агроекологія сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 960,00 грн та касаційної скарги - 1 280,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович