Постанова

від 09.09.2020 по справі 359/5478/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 359/5478/16-ц

провадження № 61-11386св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя - доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Пікуль А. А., від 13 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про поділ житлового будинку та земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 1976 року по 1994 року він перебував у шлюбі із ОСОБА_2 , під час якого збудував житловий будинок з надвірними будівлями, які розташовані по АДРЕСА_1 . Житловий будинок не був введений в експлуатацію, незважаючи на завершення будівництва та проживання в ньому.

Вказує, що між ним та ОСОБА_2 декілька років триває спір щодо володіння, користування та розпорядження спірним будинком, оскільки відповідач заперечує його право на частку в спільному майні.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 22 серпня 2012 року, з урахуванням рішення Апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2012 року, за сторонами визнано право власності по 1/2 частці будівельних матеріалів і конструкцій, які були використані для будівництва житлового будинку та господарських споруд по

АДРЕСА_1 .

Посилаючись на зазначене, з урахуванням уточнення позовних вимог,

ОСОБА_1 просив суд:

1) поділити в натурі житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , що належать сторонам на праві спільної сумісної власності, згідно з варіантом № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 3-31/07 від 31 липня 2017 року, а саме:

- виділити в натурі та визнати за ним право власності на відокремлену частку в житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами, що відповідає 58,73% у домоволодінні та складається з приміщень в житловому будинку: прихожа 1-1 площею 24,1 кв. м, санвузол площею 2,90 кв. м, кухня площею

9,20 кв. м, веранда площею 4,3 кв. м, ганок, мансарда, та з надвірних будівель: літня кухня-сарай-гараж Б , В погріб під Б , убиральня Г , хвіртка № 1, ворота № 2, огорожа № 3 (1/2 частка), яма вигрібна Л ;

- виділити в натурі та визнати за ОСОБА_2 право власності на відокремлену частку в житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами, що відповідає 41,27% у домоволодінні та складається з приміщень в житловому будинку: житлова кімната 1-2 площею 28,2 кв. м, житлова кімната 1-3 площею 11 кв. м, житлова кімната 1-4 площею 14,3 кв. м, та з надвірних будівель: огорожа № 3 (1/2 частка);

2) стягнути з нього на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за відхилення від ідеальної частки, яка зменшилась внаслідок поділу, в розмірі 53 814 грн;

3) поділити в натурі земельну ділянку з кадастровим номером 3220883201:01:006:0087 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,12 га, яка розташована по

АДРЕСА_1 за варіантом № 1 відповідно додатку № 4 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 3-31/07 від 31 липня 2017 року, а саме:

- виділити в натурі та визнати за ним право власності на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,06 га із земельної ділянки загальним розміром 0,12 га з кадастровим номером 3220883201:01:006:0087 по

АДРЕСА_1 та складається за наступним описом меж, що позначаються точками 1-2, 2-3, 3-4, 4-5, 5-6, 6-7, 7-8, 8-9, 9-10, 10-А, А-Г, Г-1;

- виділити в натурі та визнати за ОСОБА_2 право власності

на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,06 га із земельної ділянки загальним розміром 0,12 га з кадастровим номером 3220883201:01:006:0087 по АДРЕСА_1 та складається за наступним описом меж, що позначаються точками: 1- В, В-Б, Б-10, 10-9, 9-8, 8-7, 7-6, 6-5, 5-4, 4-3, 3-2, 2-1;

4) стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частину понесених витрат за проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 5 450 грн;

5) з урахуванням взаєморозрахунків остаточно стягнути з нього на користь ОСОБА_2 48 364 грн у рахунок різниці часток від поділу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 13 листопада 2018 року позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірний будинок побудований сторонами під час перебування у шлюбі та між ними існує тривалий спір з приводу права власності на цей будинок.

Експертом запропоновано два варіанти поділу житлового будинку і земельної ділянки. Суд погодився із варіантом поділу № 1 за висновком судової будівельно-технічної експертизи № 3-31/07 від 31 липня 2017 року, як таким що найбільш наближений до ідеальних часток сторін у праві власності на нерухоме майно.

При поділі земельної ділянки, судом враховано принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, та обраний запропонований експертом варіант її поділу, який відповідає виділеним сторонам в натурі частинам житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами.

Відхиляючи доводи відповідача про пропуск позовної давності, районний суд зазначив про їх надуманість з огляду на наявність тривалих судових спорів між сторонами стосовно права власності на будівельні матеріали і житловий будинок та правомірності реєстрації прав власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2019 року задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 13 листопада 2018 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд зазначив про безпідставність позовних вимог щодо виділення в натурі позивачу частки житлового будинку, оскільки право власності ОСОБА_2 на житловий будинок не оскаржується та

ОСОБА_1 не заявляв вимог про визнання спірного будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

При цьому, апеляційний суд дійшов до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є отримання грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості матеріалів і конструкцій, які були використані в процесі будівництва житлового будинку та господарських споруд.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині виділу в натурі частини земельної ділянки, апеляційний суд виходив з того, що спірна земельна ділянка набута у власність ОСОБА_2 шляхом реалізації права на безкоштовну приватизацію та на час її набуття у власність відповідач в шлюбі з позивачем не перебувала, а тому ділянка не належить до спільного майна подружжя і не підлягає поділу.

Апеляційним судом також вказано, що висновок судової будівельно-технічної експертизи № 3-31/07 від 31 липня 2017 року здійснений експертом без виїзду на місцевість та відповідно до запропонованих експертом варіантів розподілу до одного із сторін повинні відійти усі комунікаційні зони.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що шлюб між сторонами розірвано у 1994 році, шлюбні стосунки припинені у 1991 році, а до вимог про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно рішення Бориспільського районного суду Київської області від 12 липня 2010 року спільне майно після розірвання шлюбу було поділено по домовленості сторін, зокрема ОСОБА_1 забрав мотоцикл, столярний станок, відеомагнітофон, інструменти, особисті речі, запаси цукру, борошна, гроші, ощадні книжки. Спірний будинок після припинення шлюбних відносин постійно знаходився у володінні

ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 та його представник - адвокат Білоус Т. Г., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2019 року і залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 13 листопада 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Бориспільського міськрайонного суду Київської області .

У липні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, оскільки сам факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя і не вказує на початок перебігу позовної давності, а строк позовної давності повинен відраховуватись з дня коли особа довідалась або повинна була довідатись про порушення свого майнового права.

Заявник також вказує на помилковість висновку апеляційного суду про те, що спірний житловий будинок не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки рішенням Апеляційного суду Київської області

від 19 листопада 2012 року за ним та ОСОБА_2 визнано право власності по 1/2 частці за кожним на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва спірного будинку.

На думку заявника, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що він має право лише на грошову компенсацію в розмірі вартості 1/2 частки матеріалів і обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку та господарських споруд, оскільки виділ його частки зі спірного житлового будинку можливий, а згоду на отримання грошової компенсації, яка є обов`язковою відповідно до частини другої статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), він не надавав.

Крім того, заявник вказує про те, що висновок апеляційного суду про відсутність підстав для поділу земельної ділянку не відповідає положенням статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та частини першої статті 377 ЦК України.

Вважає, що апеляційний суд безпідставно не прийняв до уваги висновок судової будівельної експертизи № 3-31/07 від 31 липня 2017 року з тих підстав, що експерт не виїжджав на місце розташування житлового будинку та варіанти поділу порушують права ОСОБА_2 , оскільки вказаний висновок експерта відповідачем не оспорюється та остання не заявляла клопотання про проведення повторної чи додаткової експертизи.

Доводи особи, що подала відзив на касаційну скаргу

В поданому у липні 2019 року відзиві на касаційну скаргу

представник ОСОБА_2 - адвокат Баховський М. М. вважав , що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у ній, є необґрунтованими, а оскаржене судове рішення апеляційного суду ухвалене відповідно до вимог чинного законодавства.

Вважає, що з урахуванням обставин справи, заявлені позивачем вимоги є непередбаченим законом способом захисту прав. Натомість вимоги про визнання будинку об`єктом спільної власності подружжя, визнання права власності на 1/2 частину будинку не заявлені. Земельна ділянка не може бути поділена, оскільки набута відповідачем в результаті приватизації.

При цьому, звертає увагу, що позивач також використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки в Івано-Франківській області, де проживає у шлюбі з іншою жінкою.

Просить врахувати, що перелік робіт необхідних для переобладнання будинку на дві квартири потребує значних коштів та виготовлення проектно-дозвільної документації.

Судом першої інстанції було створено прецедент поділу майна через 22 роки після розірвання шлюбу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 1994 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та

ОСОБА_1 , зареєстрований у 1976 році. Відповідно до вказаного рішення сторони разом не проживали з 1991 року.

Згідно свідоцтва від 21 січня 2011 року ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_5 .

Під час перебування у шлюбі сторонами збудований житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 22 серпня 2012 року у справі № 1005/2142/2012, з урахуванням рішенням Апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2012 року, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці за кожним на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку та господарських споруд по

АДРЕСА_1 .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 05 травня 2014 року у справі № 359/528/14-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 червня 2014 року, визнано незаконним та скасовано рішення реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області від 26 жовтня 2013 року про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , а також визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , видане 25 жовтня 2013 року ОСОБА_2 щодо вказаного жилого будинку.

Постановою Вищого адміністративного суду України у справі № К/800/11202/15 від 21 липня 2015 року скасоване рішення реєстраційної служби про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 та рішення реєстраційної служби про скасування права власності за ОСОБА_2 на спірний житловий будинок.

10 лютого 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

30 травня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220883201:01:006:0087 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, по

АДРЕСА_1 .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2017 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 квітня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову, зокрема: про визнання незаконним та скасування рішення сесії VII скликання Гірської сільської ради № 261-10-VII про припинення договору оренди земельної ділянки № НОМЕР_2 від 28 травня 2012 року між Гірською сільською радою та ним, кадастровий номер 3220883201:01:006:0087, площею 0,12 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , у зв`язку із набуттям

ОСОБА_2 права власності на житловий будинок на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 16 лютого 2016 року, індексний номер 28260031, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малахова М. С.; про визнання незаконним та скасування рішення сесії VII скликання Гірської сільської ради № 62-10-VII від 28 травня 2012 року про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Із висновку експерта № 3-31/07 за результатом проведеної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 31 липня 2017 року, складеного судовим експертом Українського центру судових експертиз, суд першої інстанції встановив, що є два варіанти поділу домоволодіння по АДРЕСА_1 з виділенням співвласникам ізольованих квартир, відповідно до яких запропоновано варіанти поділу спірної земельної ділянки із збереження рівності часток власників житлового будинку.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частини першої статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подібні положення містять стаття 60 Сімейного кодексу України (далі -

СК України) та частина третя статті 368 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) підтверджено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

За змістом статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Аналіз зазначених норм права дає підстав дійти до висновку, що новостворене нерухоме майно є об`єктом поділу лише після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього, до цього моменту можливий лише поділ будівельних матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, об`єкт незавершеного будівництва у вигляді будівельних матеріалів може належати на праві спільної сумісної власності подружжю (співвласникам будівельних матеріалів, які були використані в процесі цього будівництва) і після завершення будівництва (прийняття його до експлуатації; з моменту державної реєстрації права власності) таке новостворене нерухоме майно може бути поділене між ними.

Відповідно до положень статей 16 , 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини першої статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

Судами встановлено, що спірний будинок збудовано сторонами під час перебування в шлюбі, а за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовими рішеннями у справі № 1005/2142/2012 визнано право власності по 1/2 частці за кожним на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 .

10 лютого 2016 року право власності на житловий будинок по

АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 .

Зважаючи на викладене, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку про безпідставність позовних вимог з посиланням на те, що право власності ОСОБА_2 на житловий будинок не оскаржується та ОСОБА_1 не заявляв вимог про визнання спірного будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки в даному випадку позивач є співвласником новоствореного нерухомого майна та має право на виділ своєї частки в натурі, якщо такий виділ технічно можливий.

Верховний Суд в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18-ц (провадження 61-13422св19) вказав, що факт реєстрації на ім`я одного з подружжя нерухомого майна, яке є спільним майном подружжя, не свідчить, що воно належить лише цій особі.

Крім того, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 05 травня 2014 року у справі № 359/528/14-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 червня 2014 року, встановлено незаконність реєстрації права власності на весь спірний будинок лише за ОСОБА_2 , оскільки за таких обставин ОСОБА_1 втрачає можливість набути право власності на 1/2 частину будинку.

Колегія суддів вважає передчасним висновок апеляційного суду про те, що належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є отримання грошової компенсації в розмірі вартості 1/2 частки будівельних матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку та господарських споруд, з огляду на положення статей 183, 364

ЦК України, відповідно до яких така компенсація можлива лише при неможливості виділу в натурі частки із спільного майна та за згодою співвласника, тобто ОСОБА_1 . Зазначених умов для надання цієї компенсації судами не встановлено.

Посилання апеляційного суду на положення статті 29 Кодекс про шлюб та сім`ю України в частині встановлення трирічного строку позовної давності на вимоги про поділ майна, яке є спільною власністю розведеного подружжя, колегія суддів вважає такими, що не впливають на вирішення позову ОСОБА_1 , оскільки незважаючи на розірвання шлюбу між сторонами у 1994 році, його право власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку визнано рішенням суду, яке набрало законної сили у 2012 році, після чого між сторонами тривають судові спорі з приводу спірного будинку, земельної ділянки та реєстрації прав на них.

Колегія суддів не погоджується і з висновками апеляційного суду щодо неможливості поділу земельної ділянки.

Так, відповідно до пункту в частини другої статті 89 ЗК України в спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку.

Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Положення статті 120 ЗК України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 750/11106/15-ц (провадження № 61-8171св18) зазначив, що якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного із подружжя знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Таким чином, висновок про неможливість задоволення позовних вимог про поділ земельної ділянки є помилковим.

Разом із тим, апеляційним судом належним чином не з`ясована технічна можливість поділу будинку.

Так, у висновку експерта від 31 липня 2017 року запропоновано два варіанти поділу спірного житлового будинку, відповідно до яких мансарда підлягає поділу між співвласниками цього будинку. Проте, сходи, які згідно технічного паспорту забезпечують доступ до мансарди, виділені лише одному із співвласників. При цьому відповіді на питання яким чином буде організовано доступ до мансарди іншого співвласника висновок не містить.

За наявності вказаних обставин та посилань апеляційного суду на те, що відповідно до запропонованих експертом варіантів розподілу до одного зі сторін повинні відійти усі комунікаційні зони домоволодіння, апеляційний суд мав можливість скористатись своїм правом, передбаченим частиною п`ятою статті 102 ЦПК України, щодо виклику в судове засідання експерта для надання усних пояснень стосовно його висновку.

За таких обставин, висновки апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог є передчасними та такими, що ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального права та неповному встановленні фактичних обставини справи.

З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд наразі не має можливості ухвалити остаточне рішення по суті спору, оскільки відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи те, що апеляційним судом фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не встановлені, постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Оскільки справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 , 402 , 409 , 411 , 416 , 418 , 419 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников Н. Ю. Сакара О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович