Рішення

від 14.08.2020 по справі 372/948/19

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/948/19

Провадження № 2-112/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2020 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Бондаренко Є.І.,

за участю прокурора Тарасенко А.С.,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство до Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішень, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство звернувся до суду з позовною заявою до Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішень, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння в якому просить суд: визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право. Визнати недійсним рішення 15 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 464 від 05.12.2005 року Про приватизацію земельних ділянок та рішення 18 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 549 від 19.01.2006 року Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян на території Нещерівської сільської ради . Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП Київське лісове господарства земельну ділянку площею 0,2879 га з кадастровим номером 3223186200:03:012:0001, а також просить стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 3 842 грн. 00 коп.

Позов обґрунтований тим, що рішенням 15 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 464 від 05.12.2005 Про приватизацію земельних ділянок передано ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, загальною площе 0,2876 га для ведення селянського господарства на території АДРЕСА_1 . У подальшому, рішенням 18 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 549 від 19.01.2006 року Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян на території Нещерівської сільської ради затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянки ОСОБА_2 на території Нещерівської сільської ради по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,287 га. На підставі вказаного рішення, ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 647317, виданий 01.02.2007 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 1106, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223186200:03:012:0001. Надалі, ОСОБА_2 відчужила право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 3709 від 15.03.2007 року. ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186200:03:012:0001серії ЯЕ № 611239 від 23.05.2007 року. Згідно Витягу з Державного земельного кадастру ОСОБА_1 надалі є власником земельної ділянки. Таким чином встановлено, що земельну ділянку відведено у приватну власність з порушенням земельного та лісового законодавства, а тому прокурор вимішений звернутися до суду з даним позовом, який просить задовольнити.

23 квітня 2019 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у цивільній справі та проведення розгляду за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

29 серпня 2019 року винесено ухвалу про відмову в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_3 про залишення позову без розгляду.

29 серпня 2019 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

14 серпня 2020 року винесено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів.

В судовому засіданні прокурор Тарасенко А.С. позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, оскільки набуття у власність відповідачем спірної земельної ділянки було проведено з порушенням норм чинного законодавства та призвело до вибуття з державної власності та користування земельної ділянки значного розміру, що було виявлено при перевірці в 2018 році, що рішенням Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області від 05.12.2005 році № 464 Про приватизацію земельних ділянок передано спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_2 площею 0,2876 га для ведення особистого селянського господарства. В подальшому рішенням 18 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 549 від 19.01.2006 року Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян на території Нещерівської сільської ради затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянки ОСОБА_2 на території Нещерівської сільської ради по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2876 га. В подальшому ОСОБА_2 відчужила право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_1 відповідно договору купівлі-продажу укладеного 15.03.2007 року. Спірна земельна ділянка відповідно листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект накладається на квартал 57 виділ 9, 28 Обухівського лісництва ДП Київське лісове господарство . Вказані обставини підтверджують те, що державне підприємство фактично позбавлено права користування спірною земельною ділянкою. Спірна земельна ділянка не відноситься до земель комунальної власності, а до державної і перебувала в користуванні державного підприємства Київське лісове господарство та обслуговувались з державного бюджету. Орган місцевого самоврядування незаконно прийняв рішення щодо ділянки, яка фактично їй не належить. Відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, що не огороджена, не освоєна, без межових знаків, однак вилучення з державної власності ділянки відбулось незаконно, суспільний інтерес переважає права власності, також просила поновити строки позовної давності.

Представник Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства в судове засідання не з`явився, про час розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв, клопотань суду не подав.

Представник державного підприємства Київське лісове господарство в судове засідання не з`явився, про час розгляду справи повідомлявся належним чином, подав суду письмові пояснення, просив позов задовольнити в повному обсязі та визнати пропущений строк позовної давності з поважних причин.

Представник відповідача Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області в судове засідання не з`явився, подав суду заяву з проханням розглядати справу за його відсутності.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 проти позову заперечила в повному обсязі та зазначила, що позовні вимоги є необґрунтованими і неправомірними, що не підлягають задоволенню, надала відзив зазначивши, що відповідач ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, оскільки зареєструвала право власності на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку, питання про скасування такої реєстрації права власності перед судом не ставиться. Первісне безвідплатне відчуження майна здійснено державою шляхом прийняття рішень державними органами, те що майно вибуло з власності ДП Київське лісове господарство поза його волею не ґрунтується на законі, оскільки прокурором до матеріалів позовної заяви не додано належних доказів перебування спірної ділянки у власності чи у користуванні господарства, а додані до заяви копії рішень так і не були реалізовані та не вказували і не підтверджували передачу конкретних земельних ділянок та дату підписання актів передачі. Нещерівською сільською радою Обухівського району Київської області під час прийняття рішень п`ятнадцятої сесії 4 скликання від 05.12.2005 року та вісімнадцятої сесії 4 скликання від 19.01.2016 року прийнято з дотриманням на той час чинного законодавства. Також пояснила, що прокурор є не уповноваженою особою для звернення до суду, оскільки державні органи в інтересах яких прокурор звернувся з даним позовом до суду можуть самостійно звертатися з позовом за захистом своїх порушених прав. Також просила застосувати строки позовної давності, оскільки позивачі про свої порушені права могли дізнатись раніше. Публічна кадастрова карта діяла з 2012 року.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, хоч про день, час та місце слухання справи була повідомлена належним чином. Заяв, клопотань чи заперечень суду не подала.

Вислухавши прокурора, представника відповідача, перевіривши та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступні обставини.

Рішенням 15 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 464 від 05.12.2005 Про приватизацію земельних ділянок передано ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, загальною площе 0,2876 га для ведення селянського господарства на території АДРЕСА_1 .

Рішенням 18 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 549 від 19.01.2006 року Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян на території Нещерівської сільської ради затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянки ОСОБА_2 на території Нещерівської сільської ради по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2876 га.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 647317, виданий 01.02.2007 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 1106, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223186200:03:012:0001.

Надалі, ОСОБА_2 відчужила право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу

№ 3709 від 15.03.2007 року.

ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186200:03:012:0001серії ЯЕ № 611239 від 23.05.2007 року.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру ОСОБА_1 надалі є власником земельної ділянки.

Відповідно до листа Державного підприємства Київське лісове господарство № 02-02/9 від 08.01.2019 року встановлено, що земельна ділянка з кадастром номером 3223186200:03:012:0001відведена у приватну власність за рахунок земель лісогосподарського призначення (квартал 57 виділи 9, 19, 28 Обухівського лісництва). Вказана земельна ділянка обліковується за ДП Київський лісове господарство із 2003 року, що підтверджується Планшетом лісовпорядкування № 3, витягом з плану лісонасаджень Обухівського лісництва Виробничої частини ДЛОГ Київліс (лісовпорядкування 2003 року) та витягом з Проекту організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛГо Київліс , проектом доругої лісовпорядної наради від 14.04.2005 року.

Відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект № 96 від 19.02.2018 року земельна ділянка з кадастром номером 3223186200:03:012:0001 накладається на квартал 57 виділ 9, 28 Обухівського лісництва ДП Київське лісове господарство , що підтверджується фрагментом з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу № 57 Обухівського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2003 року.

Отже, на момент винесення рішень 15 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 464 від 05.12.2005 року та рішення 18 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 549 від 19.01.2006 року цільове призначення земельної ділянки було визначено як землі лісового фонду.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:03:012:0001 перебувала у державній власності що підтверджується Планшетом лісовпорядкування № 3, витягом з плану лісонасаджень Обухівського лісництва Виробничої частини ДЛОГ Київліс (лісовпорядкування 2003 року) та витягом з Проекту організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛГо Київліс , проектом доругої лісовпорядної наради від 14.04.2005 року.

Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства № 04-48/1277 від 30.05.2018 року управління не надавало взагалі погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:03:012:0001.

Статтею 6 ЛК України визначено, що всі ліси в Україні є власністю держави. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному земельним та цим кодексами, а частиною 1 статті 57 даного Кодексу, визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Склад земель лісового фонду як самостійної категорії земель є вичерпним і закріплений в переліку ст. 55 ЗК України та відповідає ст. 4 ЛК України, згідно з якими до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

Згідно зі ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено статтею 79 Земельного кодексу України, яка встановлює кваліфікуючі ознаки земельної ділянки, насамперед, це межі земельної ділянки, які повинні існувати в натурі, на місцевості, а також визначене місце її розташування та встановлений законодавством режим використання, включаючи зони спеціальних обмежень прав.

За змістом ст. 184 ЗК України землеустрій передбачає складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь та землекористувань та створення нових, складання проектів відведення земельних ділянок, встановлення в натурі меж земельних ділянок, розроблення іншої землевпорядної документації, пов`язаної з використанням та охороною земель.

Згідно зі ст. 48 ЛК України матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до Інструкції по проведенню лісовпорядкування в лісовому фонді СРСР від 31 травня 1990 року (чинної згідно з п. 2 Прикінцевих положень ЛК України) проекти організації та розвитку лісового господарства є основним нормативно-технічним документом лісовпорядкування.

Відповідно до п. 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року (далі - Інструкції), планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Таким чином, при вирішенні питання щодо перебування земельної ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14 та від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14.

Вирішуючи спір на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, суд вважає переконливими доводи і докази щодо підтвердження наявності проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО Київліс , затвердженого у встановленому ст. 48 порядку, відповідність наданих планово-картографічні матеріали лісовпорядкування щодо спірних земельних ділянок вимогам вказаної Інструкції, оскільки будь-якими доказами відповідач це не спростував, а його заперечення в цій частині є ґрунтуються лише на припущеннях та є непереконливими.

Таким чином, суд вважає доведеними посилання позову на незаконність вибуття спірних земельних ділянок із державної власності.

Частиною 2 ст. 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.1 ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Велика Палата Верховного суду дійшла до наступних висновків щодо застосування норм матеріального права: Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. (п.п.145, 146 постанови ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Враховуючи фактичні обставини цього спору та правові позиції ВП ВС суд вважає, що обраний за цим позовом спосіб захисту інтересів держави ґрунтується на законі та є ефективним.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Тому суди, застосовуючи критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями вказаної статті, повинні, зокрема, оцінити пропорційність такого втручання (п.п.145, 146 постанови ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Аналізуючи вказані норми закону, суд приходить до висновку, що Нещерівська сільська рада Обухівського району Київської області при наданні у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок лісогосподарського призначення вийшла за межі своїх повноважень, а отже її рішення є незаконними та прийнятим всупереч ст. 19 Конституції України, ст. ст. 20, 55, 56, 84, 149 ЗК України.

Крім того, надання спірних земельних ділянок у приватну власність для сільськогосподарських потреб відбулось з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок.

Оскільки рішення Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області є незаконними, то і державні акти на право власності на земельні ділянки, що видані на підставі цього рішення також є незаконними.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Національним законодавством України передбачено можливість судового захисту порушених інтересів власника, яким у цій справі є держава, шляхом витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, тому вимоги про захист інтересів держави у передбачений позовом спосіб становлять втручання у право власності відповідача, однак є законними.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, вибула із власності держави незаконно, отже вимоги про захист інтересів держави переслідують легітимну мету.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі Гамер проти Бельгії (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).

Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачі - фізичні особи, отримавши у власність спірну земельну ділянку, до її використання не приступали ні за цільовим, ні за будь-яким іншим призначенням, зокрема не обробляли, жодних робіт на ній не виконували, огорожу не встановлювали, будь-яких будівель не збудували, поряд із тим, держава в особі Державного підприємства Київське лісове господарство продовжувала використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням в якості земель лісового фонду, що узгоджується із матеріалами справи та визнається сторонами. За таких обставин, відсутність на місцевості будь-яких ознак володіння та користування відповідачами спірної земельної ділянки вказує на достовірність доводів позову. При цьому незмінно як до, так і після незаконного вибуття спірної земельної ділянки із власності держави вона продовжувала бути вкрита деревами та іншою рослинністю, що вказувало на віднесення її до лісів.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, відповідачі-фізичні особи, проявивши розумну обачність, могли та повинні була знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Особисто відповідачі - фізичні особи в жодне судове засідання не з`явилась, а представник відповідача не змогла повідомити обґрунтованих аргументів щодо процедури і мети отримання у власність спірної земельної ділянки. Суд вважає, що відсутність у ОСОБА_1 інтересу у збереженні земельної ділянки у власності, її процесуальна поведінка в суді характеризує певним чином ставлення відповідачки до результату розгляду спору та свідчить про те, що витребування у неї земельної ділянки не становитиме надмірний тягар.

З огляду на все викладене вище загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку. Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_1 не позбавлена можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Отже, суд вважає, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Враховуючи викладене, суд вважає, що під час розгляду справи було доведено наявність порушених інтересів держави, які підлягають судовому захисту у обраних позовом спосіб, тому позовні вимоги по їх суті ґрунтуються на законі.

Під час судового розгляду справи представник відповідача подав заяву про застосування строків позовної давності, вирішуючи яку суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності з таких підстав.

Статтею 361 Закону України Про прокуратуру та статтею 56 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень передбачених ст. 185 цього Кодексу.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 57 ЦПК України .

Згідно із частиною першою статті 57 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України ).

В постанові Верховного суду України від 01.07.2015 року сказано, що: прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Відповідно п. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного суду.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України .

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

В Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 року по справі 6-152цс14 говориться про те, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли державний орган, дізнався про порушення свого права, а не з моменту проведення прокуратурою перевірки. Посилання прокурора в заяві про те, що трьохрічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсним вищевказаних рішень органу місцевого самоврядування пропущено з поважних причин, оскільки Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства і ДП Київське лісове господарство на захист порушених прав держави до суду не зверталось, у прокурора виникло право на звернення до суду у зв`язку з бездіяльністю цих органів, оскільки у вказаних правовідносинах строк позовної давності починається, коли державний орган дізнався про порушення свого права, тобто з моменту, коли спірна земельна ділянка вибула з державної власності, тобто із моменту видачі Державних актів, а саме 11.11.2003 року. Строк позовної давності за цими вимогами сплив у 2006 році.

Відповідно до частини третьої, четвертої ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтересів.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (судове рішення від 20 вересня 2011 р. у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Російської Федерації, п.570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 р. у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, п.51).

Таким чином, вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов`язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а відтак - ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

Так, згідно зі ст. 6 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель (в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваного рішення), державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.

Як раніше було зазначено в межах судового розгляду встановлено, що після вибуття спірної земельної ділянки із власності держави на користь фізичних осіб, останні до її використання не приступали, тому державі в особі зазначених прокурором позивачів не могло бути відомо про порушення прав чи законних інтересів держави шляхом реалізації власних завдань, функцій та повноважень з огляду на відсутність відповідних ознак на місцевості.

Визначені позовом позивачі не наділені повноваженнями щодо проведення перевірок чи інших способів ефективного і своєчасного виявлення фактів незаконного вибуття земельних ділянок із земель лісового фонду.

За таких обставин, суд погоджується із доводами позову, твердження прокурора та представників позивачів про початок перебігу позовної давності з моменту, коли у 2018 році обидва позивачі дізнались від прокурора про те, що земельна ділянка, яка належить до земель держаного лісового фонду, була передана неуповноваженим органом у власність фізичної особи при опрацюванні запиту прокуратури Київської області № 05/1-1029 від 18.05.2018 року.

Посилання представника відповідача на постанову прокурора від 10.10.2014 року не містять об`єктивних даних, які б спростовували вказані доводи прокурора та позивачів. Інші аргументи представника відповідача щодо іншого моменту початку обрахування строків позовної давності суд вважає непереконливими і недоведеними.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що при зверненні до суду із позовною заявою пропущено строк позовної давності з поважних причин, слід поновити строки позовної давності.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених прокурором предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається прокурор як на підставу для задоволення позову, знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити в повному обсязі.

Судові витрати слід покласти на відповідачів в рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 19, 121 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 13, 20-23, 52, 55, 84, 116, 118, 121, 122, 125, 126, 149, 152, 155, 198 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 31, 203, 204, 215, 216, 251-253, 258, 261, 264, 267, 317, 319, 387, 388, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 5, 7, 8, 11, 27, 31, 34, 46, 48, 51, 57, 63 Лісового кодексу України, ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , ст. 38 Закону України Про державний земельний кадастр , ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити прокурору строки позовної давності.

Визнати недійсним рішення 15 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 464 від 05.12.2005 року Про приватизацію земельних ділянок та рішення 18 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 549 від 19.01.2006 року Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян на території Нещерівської сільської ради .

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь державного підприємства Київське лісове господарство земельну ділянку площею 0,2879 га з кадастровим номером 3223186200:03:012:0001, яка розташована в селі Нещерів Обухівського району Київської області.

Стягнути з Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області (адреса місцезнаходження - Київська обл., Обухівський р-н, с.Нещерів, вул.Пугачова, 4-а, код ЄДРПОУ 04812924), ОСОБА_1 (адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (адреса місця проживання - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь прокуратури Київської області (адреса місцезнаходження - м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, банківські реквізити: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641) судові витрати в розмірі по 1 280 грн. 67 коп. з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко