Рішення

від 21.09.2020 по справі 910/721/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.09.2020Справа № 910/721/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОКАСТА"

про визнання недійсним договору поруки

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники:

від позивача: Васів Ю.М. на підставі ордеру серії ВС № 1011479 від 30.07.2020

від відповідача: Яковенко О.О. на підставі довіреності від 03.03.2020

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" (далі - позивач, ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - відповідач, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" або Банк) про визнання недійсним Договору поруки №4Л15017И/П від 17.11.2016, укладеного між ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" та АТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДИНГ" до укладення з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Договору поруки №4Л15017И/П від 17.11.2016 (далі також - Договір поруки), згідно якого позивач поручився перед ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за виконання ТОВ "ЛОКАСТА" (боржника) своїх зобов`язань перед Банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами № 4Л15015И від 22.01.2015, № 4Л15017И від 22.01.2015. Після здійснення позивачем погашення заборгованості боржника, в т.ч. за рахунок отриманого у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" кредиту згідно Кредитного договору № 4И16122Г від 17.11.2016, позивачу не було передано документів, необхідних для реалізації набутих прав за основним зобов`язанням. Позивач вказує, що відсутність таких документів має істотне значення при укладенні Договору поруки і підтверджує факт обману позивача, адже якщо б позивач, на момент укладення Договору поруки, знав про їх відсутність, він не вчинив би оспорюваний правочин та Кредитний договір № 4И16122Г від 17.11.2016. З огляду на наведене, позивач стверджує про наявність правових підстав для визнання Договору поруки недійсним згідно ст. 230 Цивільного кодексу України (вчинення правочину під впливом обману).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 суд постановив позовну заяву залишити без руху, встановити позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

05.02.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява на виконання ухвали суду у справі № 910/721/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 02.03.2020 о 10:40 год. та залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОКАСТА".

27.02.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява на виконання ухвали суду від 10.02.2020 у справі № 910/721/20.

У підготовче засідання, призначене на 02.03.2020, з`явилися представники позивача та відповідача. Представник третьої особи у підготовче засідання 02.03.2020 не з`явився.

У підготовчому засіданні 02.03.2020 суд долучив до матеріалів справи заяву позивача на виконання ухвали суду від 10.02.2020 у справі № 910/721/20, подану 27.02.2020 через відділ діловодства суду.

Представник відповідача подав клопотання про продовження строків підготовчого провадження на тридцять днів в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України.

Зазначене клопотання судом залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 02.03.2020 просив відкласти підготовче засідання для подання відзиву.

У підготовчому засіданні 02.03.2020 судом оголошено перерву до 06.04.2020 о 10:40 год.

06.03.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач проти позову заперечував повністю, вказував на те, що отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення Договору поруки №4Л15017И/П від 17.11.2016 було наслідком вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 Цивільного кодексу України, таким чином, як вважає відповідач, твердження позивача про те, що укладення Кредитного договору № 4И16122Г від 17.11.2016 та договорів поруки (в т.ч. оскаржуваного договору) було направлено на отримання прибутку, - не відповідають дійсності. Відповідач також вказував на те, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими положення ст. 230 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання договору недійсним, оскліьки не доведено існування таких складових як: наявність умислу в діях Банку; істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману; наявність обману, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Також, у відзиві на позовну заяву відповідач виклав клопотання про витребування у позивача доказів/документів на підтвердження мети та обставин укладення Договору поруки №4Л15017И/П від 17.11.2016, зокрема, але не виключно, рішення органів управління ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ", що було підставою для укладення спірного Договору поруки.

Підготовче засідання, призначене на 06.04.2020 о 10:40 год., не відбулося з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11 березня 2020 року № 211, з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України від 16 березня 2020 року 9/рс-186/20, про що повідомлено учасників справи на офіційному сайті Господарського суду міста Києва.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 " (зі змінами внесеними постановою КМУ від 04.05.2020), прийнято рішення про послаблення карантину з 11 травня, зокрема, дозволено роботу адвокатів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), та етапів послаблення протиепідемічних заходів " прийнято рішення про ослаблення карантину, а саме: з 22 травня, зокрема, дозволяються регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25 травня перевезення пасажирів метрополітенами.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи та призначення підготовчого засідання.

Суд розглянув та задовольнив клопотання відповідача про продовження строків підготовчого провадження на тридцять днів в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України, подане в підготовчому засіданні 02.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2020 постановлено продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів та призначити підготовче засідання у справі на 06.07.2020 о 14:40 год.

У підготовче засідання, призначене на 06.07.2020, з`явився представник позивача. Представники відповідача та третьої особи у підготовче засідання 06.07.2020 не з`явилися.

У підготовчому засіданні 06.07.2020 суд долучив до матеріалів справи відзив відповідача на позовну заяву та поновив строк на його подання.

У підготовчому засіданні 06.07.2020 здійснювався розгляд клопотання відповідача про витребування доказів, викладеного у відзиві на позовну заяву.

Зі змісту цього клопотання, судом встановлено, що відповідач просить суд витребувати у позивача докази/документи на підтвердження мети та обставин укладення Договору №4Л15017И/П від 17.11.2016, зокрема, але не виключно, рішення органів управління ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ", що було підставою для укладення спірного Договору поруки.

Розглянувши викладене відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про витребування доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на його невідповідність вимогам ч. 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Як встановлено судом, подане відповідачем клопотання не містить чіткого переліку доказів, які відповідач вважає за необхідне витребувати та не містить інших зазначень, визначених ч. 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим таке клопотання визнане судом необгрунтованим.

Представник позивача у підготовчому засіданні 06.07.2020 звернувся до суду з усним клопотанням про відкладення підготовчого засідання, з метою підготовки відповіді на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 03.08.2020 о 15:20 год.

03.08.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач вказував на те, що у відзиві на позов відповідач не заперечує факту відсутності у АТ КБ "ПРИВАТБАНК" договорів застави, які забезпечували зобов`язання "старих" боржників за кредитними договорами; відповідач не спростовує належними та допустимими доказами факт належного виконання Договору поруки ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ"; відповідач не заперечує ту обставину, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед укладенням Договору поруки повідомляло ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" про існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" до укладення з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" Договору поруки №4Л15017И/П від 17.11.2016. Позивач зазначив, що дії ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" щодо отримання кредитних коштів по Кредитному договору № 4И16122Г від 17.11.2016, були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників Банку в рамках реалізації плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Банку, ініційованого НБУ. Після виконання зобов`язань за договорами поруки, в т.ч. за оспорюваним Договором поруки, ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" сподівалося отримати права власності на активи, що забезпечували зобов`язання "старих" боржників Банку і вигідно їх реалізувати, що і дозволило б одержати прибуток. Позивач зазначив, що будь-яка діяльність суб`єкта господарювання має на меті отримання прибутку, водночас наголосив, що підставою поданого позову є введення в оману щодо наявності забезпечення кредитів, за які поручилося ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ", а не те, що ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" не отримало прибутку. Ненадання документів Банком, які підтверджують наявність забезпечення за кредитами, на думку позивача, свідчить про відсутність намірів останнього виконувати свої зобов`язання за Договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ".

У підготовче засідання, призначене на 03.08.2020, з`явився представник позивача. Представники відповідача та третьої особи у підготовче засідання 03.08.2020 не з`явилися.

У підготовчому засіданні 03.08.2020 суд долучив до матеріалів справи відповідь позивача на відзив.

Представник позивача у підготовчому засіданні 03.08.2020 просив суд відкласти підготовче засідання для надання відповідачу часу для викладення його позиції щодо відповіді позивача на відзив.

Усне клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання судом задоволене.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 07.09.2020 о 12:20 год.

У підготовче засідання, призначене на 07.09.2020, з`явився представник позивача. Представники відповідача та третьої особи у підготовче засідання 07.09.2020 не з`явилися.

У підготовчому засіданні, призначеному на 07.09.2020, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.09.2020 о 11:20 год.

У судове засідання, призначене на 21.09.2020, з`явились представники позивача та відповідача.

Представник третьої особи у підготовче судове засідання 21.09.2020 не з`явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалам справи, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на наведені приписи ст. 202 ГПК України та повідомлення учасників справи належним чином про судове засідання 21.09.2020, суд дійшов висновку про здійснення розгляду справи по суті в судовому засіданні 21.09.2020 за відсутності третьої особи (її представника).

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

У судовому засіданні 21.09.2020 судом здійснювався розгляд справи по суті, під час якого судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача проти позову заперечував повністю.

У судовому засіданні 21.09.2020 здійснювалось з`ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів, представники позивача та відповідача виступили з промовою (заключним словом).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 21.09.2020 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Заслухавши представників сторін, 'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

17.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - Банк, АТ КБ "ПРИВАТБАНК", відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" (далі - позичальник, ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ", позивач) укладено Кредитний договір № 4И16122Г, відповідно до якого позивачу встановлено ліміт кредитного договору 4 200 000 000,00 грн та надано кредит в цій сумі.

17.11.2016 між ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" (далі - поручитель) та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (далі кредитор) укладено ряд договорів поруки № 4В13251И/П, № 4Л15017И/П, № 4Г14387И/П, № 4М14289И/П, № 4М14289И/П (далі - договори поруки), предметом яких є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання зобов`язань відповідно ТОВ "ВЕРІСА", ТОВ "ЛОКАСТА", ТОВ "ГІЛБЕРТ", ТОВ "МАНТАС", ТОВ "МЕДВІН-2011" за кредитними договорами.

Отже, 17.11.2016 між ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" (поручитель) та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (кредитор) було укладено Договір поруки №4Л15017И/П (далі - Договір поруки №4Л15017И/П, Договір поруки або оспорюваний Договір поруки).

Відповідно до п. 1 Договір поруки встановлено, що предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "ЛОКАСТА" (боржник) своїх зобов`язань за Кредитним договором № 4Л15015И від 22.01.2015 та Кредитним договором № 4Л15017И від 22.01.2015 (далі - кредитні договори), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитних договорів.

Згідно з п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Пунктом 3 Договору поруки встановлено, що поручитель з умовами кредитних договорів ознайомлений.

Відповідно до п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.

За змістом п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитними договорами, в частині виконаного зобов`язання.

Згідно п. 10 кредитор зобов`язаний, у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитними договорами, передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами.

На підставі Договору поруки, 18.11.2016 позивачем було перераховано на користь відповідача кошти у загальному розмірі 586 035 549,90 грн з призначенням платежів: виконання зобов`язання за кредитними договорами № 4Л15015И від 22.01.2015 та № 4Л15017И від 22.01.2015 згідно Договору поруки №4Л15017И/П від 17.11.2016, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №8, №9 від 18.11.2016.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з статтею 124 Конституції України юрисдикція судів України поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" (позивач) звернулось з даним позовом до Господарського суду міста Києва про визнання недійсним Договору поруки №4Л15017И/П від 17.11.2016, укладеного між ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" та АТ КБ "ПРИВАТБАНК".

В обгрунтування позовних вимог позивач стверджує, що дії ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" щодо отримання кредитних коштів по Кредитному договору № 4И16122Г від 17.11.2016, були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (відповідач, Банк) в рамках реалізації плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Банку, ініційованого Національним банком України. При цьому, за твердженнями позивача, Банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні високоліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та іншим. На виконання зазначеного плану відповідач та позивач погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення Кредитного договору № 4И16122Г від 17.11.2016. Крім того, між позивачем та Банком укладені договори поруки, у тому числі, Договір поруки №4Л15017И/П від 17.11.2016 (оспорюваний Договір поруки), в т.ч. з метою отримання позивачем прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов`язання боржників. Позивач стверджує, що ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ", як поручитель, виконав зобов`язання за укладеними договорами поруки, у тому числі за оспорюваним Договором поруки, однак, відповідач не передав ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників. За доводами позивача, Банк ввів в оману ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" про наявність договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, у тому числі третьої особи - ТОВ "ЛОКАСТА", у розмірі, що суттєво перевищує суму заборгованості за кредитами, та спонукав позивача до укладення з Банком пов`язаних між собою Кредитного договору № 4И16122Г від 17.11.2016 та договорів поруки, у тому числі оспорюваного договору. У разі обізнаності позивача про відсутність таких забезпечень, товариство б не уклало оспорюваний правочин.

Отже, позивач стверджує, що відповідач ввів його в оману щодо істотних умов договору поруки, внаслідок чого Договір поруки №4Л15017И/П від 17.11.2016 підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено Договір поруки №4Л15017И/П від 17.11.2016.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Підставою для визнання Договору поруки недійсним позивач визначає, що оспорюваний правочин вчинений під впливом обману, тобто позов заявлено з підстав, визначених ст. 230 ЦК України.

Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

За змістом наведених норм, для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2019 зі справи № 910/4924/18).

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

У розумінні приписів ст. 230 Цивільного кодексу України обман - це навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину; це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Ознакою обману є, насамперед, умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 Цивільного кодексу України.

Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відтак, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст. 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вбачається із змісту оспорюваного Договору поруки, при його укладенні сторонами дотримано загальних вимог щодо свободи волевиявлення, форми правочину, погодження істотних умов, які передбачені цивільним та господарським законодавством до даного типу правочинів, а позивачем не наведено щодо саме яких умов такого правочину його було введено в оману відповідачем.

Посилання позивача на те, що Банком було введено його в оману відносно наявності високоліквідних активів, наданих в забезпечення виконання зобов`язань боржника за Кредитними договорами № 4Л15015И від 22.01.2015 та № 4Л15017И від 22.01.2015, що виконання зобов`язань боржника поручителем надасть йому змогу набути такі активи у свою власність, не підтверджуються належними та допустимими доказами, оскільки зміст оспорюваного Договору поруки не містить жодних положень відносно цього, а будь-яких інших документів (попередніх договорів, меморандумів, листів тощо), які б вказували на існування певних домовленостей відносно цього або ж засвідчували сам факт існування таких активів та передання їх в забезпечення виконання зобов`язань боржника, матеріали справи не містять.

Тобто, позивачем не доведено, що умовою укладення Договору поруки було саме гарантування Банком отримання поручителем певного кола прав вимоги за іншими договорами забезпечення зобов`язань боржника, які б надали можливість набуття ним певного кола активів.

При цьому, в силу положень ст. 556 ЦК України перехід до поручителя, який виконав зобов`язання боржника, усіх прав кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й тих, що забезпечували його виконання, є безумовним та не залежить від волі кредитора.

Тому, саме по собі невиконання кредитором обов`язку з передачі поручителю, який виконав основне зобов`язання за боржника, документів, що підтверджують обов`язки останнього за кредитними договорами чи його інших поручителів (в т.ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), не може свідчити про наявність факту обману.

Більш того, невиконання кредитором обов`язку з передачі відповідних документів поручителю, який виконав основне зобов`язання за боржника, жодним чином не нівелює переходу до нього прав кредитора у відповідному зобов`язанні, у зв`язку з чим такий поручитель не позбавлений можливості реалізації набутих прав шляхом ініціювання спору про стягнення заборгованості/звернення стягнення на предмети застав (іпотеки), доказів неможливості реалізації чого в силу відсутності відповідних документів позивачем не надано, в той час як ризики, пов`язані з відсутністю інформації щодо інших поручителів (в т.ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), покладаються саме на позивача, який при вчиненні Договору поруки не був позбавлений права чітко встановити обсяг правовідносин, в які він вступає як поручитель.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Протоколу (рішення) Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" № 16/11/2016 від 16.11.2016 вирішено укласти з ПАТ КБ "ПРИАВАТБАНК" кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4 200 000 000,00 грн. Вказане підтверджується також Техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 14.11.2016 та заявкою ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" на отримання кредиту від 14.11.2016.

Згідно п. А.2 Кредитного договору №4И16122Г від 17.11.2016 сторони узгодили ціль кредитування: фінансування поточної діяльності позивача. Отже, такий кредитний договір укладено позивачем виключно для фінансування своєї поточної діяльності.

При цьому, вказані протокол та кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення кредитного договору або договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за іншими кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна.

Неможливість отримання позивачем прибутку за наслідками виконання взятих на себе обов`язків згідно оспорюваного Договору поруки не може бути підставою для застосування положень ст. 230 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки недосягнення позивачем власних мотивів укладення оспорюваного правочину не може свідчити про введення його в оману з боку іншої сторони, доказів надання якою обіцянки щодо отримання позивачем прибутку у випадку реалізації Договору поруки матеріали справи не містять.

До того ж, в силу приписів ст. 553, 554, 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання боржника, переходять права вимоги виключно в обсязі виконаного ним зобов`язання.

Отже, сплативши на користь Банку в рамках виконання Договору поруки кошти у загальному розмірі 586 035 549,90 грн поручитель набув зворотнє право на задоволення своїх вимог виключно в межах такої суми, не в залежності від виду та вартості переданого у забезпечення відповідного зобов`язання боржника майна, що виключає висновок про можливість отримання певного прибутку за наслідками реалізації таких прав, в т.ч. шляхом звернення стягнення на заставне майно.

Твердження позивача про те, що саме з метою виконання взятих на себе згідно Договору поруки обов`язків ним було взято кредит у Банку згідно Кредитного договору №4И16122Г від 17.11.2016, маючи на меті отримати прибуток за рахунок використання таких коштів в якості погашення зобов`язань боржника, жодним чином не впливає на вирішення спору у даній справі, оскільки дослідження оспорюваного Договору поруки на предмет наявності правових підстав для визнання його недійсним жодним чином не ставиться в залежність від способу набуття поручителем коштів задля виконання взятих на себе зобов`язань за ним.

Також, жодним чином не впливає на вирішення спору у даній справі, посилання позивача на те, що укладення Кредитного договору №4И16122Г від 17.11.2016, Договору поруки та сплата ним коштів на користь Банку в рахунок погашення заборгованостей за Кредитними договорами № 4Л15015И від 22.01.2015 та № 4Л15017И від 22.01.2015 були здійснені в рамках виконання плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", розробленого на виконання рішення Правління Національного банку України №323-рш/БТ від 05.10.2016 "Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів", оскільки жодних доказів на підтвердження такого матеріали справи не містять, а зазначені документи (Кредитний договір №4И16122Г від 17.11.2016, Договір поруки №4Л15017И/П від 17.11.2016 та платіжні доручення №8, №9 від 18.11.2016) не містять жодних посилань на пов`язаність відповідних дій позивача з таким планом реструктуризації.

З огляду на викладене, позивачем не доведено, а судом, на підставі зібраних у справі доказів, не встановлено існування на момент вчинення спірного Договору поруки факту введення позивача в оману з боку відповідача щодо обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину, як умови для визнання його в силу приписів ст. 230 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відсутність правих підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" про визнання недійсним Договору поруки №4Л15017И/П від 17.11.2016, укладеного між ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" та АТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем у позовній заяві зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який складає суму судового збору.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову в позові повністю та наведені приписи ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 2102,00 грн покладається на позивача.

Керуючись ст. 4, 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 28.09.2020

Суддя Гумега О.В.