Ухвала

від 02.03.2021 по справі 910/721/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/721/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бакуліна С. В. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М.,

представників учасників справи:

позивача - Васіва Ю. М.,

відповідача - Тищенка А. В.,

третьої особи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 (головуючий - Агрикова О. В., судді: Мальченко А. О., Чорногуз М. Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 (суддя Гумега О. В.)

у справі № 910/721/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Локаста",

про визнання недійсним договору поруки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1 . У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" (далі - ТОВ "Імперія Холдінг") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ "КБ "Приватбанк"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Локаста" (далі - ТОВ "Локаста") про визнання недійсним договору поруки від 17.11.2016 №4Л15017И/П.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача щодо існування у ПАТ "КБ "Приватбанк" договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало ТОВ "Імперія Холдінг" до укладення з ПАТ "КБ "Приватбанк" договору поруки від 17.11.2016 № 4Л15017И/П (далі також - договір поруки), згідно якого позивач поручився перед ПАТ "КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Локаста" (боржника) своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами від 22.01.2015 № 4Л15015И, від 22.01.2015 № 4Л15017И. Після здійснення позивачем погашення заборгованості боржника, в т. ч. за рахунок отриманого у ПАТ "КБ "Приватбанк" кредиту згідно кредитного договору від 17.11.2016 № 4И16122Г, позивачу не було передано документів, необхідних для реалізації набутих прав за основним зобов`язанням. Позивач вказує, що відсутність таких документів має істотне значення при укладенні договору поруки і підтверджує факт обману позивача, адже якщо б позивач, на момент укладення договору поруки, знав про їх відсутність, він не вчинив би оспорюваний правочин та кредитний договір від 17.11.2016 №4И16122Г. З огляду на наведене, позивач стверджує про наявність правових підстав для визнання договору поруки недійсним згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України (вчинення правочину під впливом обману).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 21.09.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020, відмовив у задоволенні позову.

2.2. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

3.1. 04.01.2021 ТОВ "Імперія Холдінг" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 у справі № 910/721/20, в якій просило скасувати зазначені судові акти та прийняти нове рішення про задоволення позову.

3.2. У якості підстави касаційного оскарження ТОВ "Імперія Холдінг" зазначило пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: наведено доводи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини четвертої статті 165 Господарського процесуального кодексу України та норми частини першої статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

4. Доводи інших учасників справи

4.1. Відповідач та третя особа не скористались правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

5.2. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

5.3. Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.4. Як уже зазначалося, скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у наведеному випадку, не підтвердилися, тому Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.

5.5. Як установили господарські суди попередніх інстанцій 17.11.2016 між ПАТ "КБ "Приватбанк", найменування якого змінено на АТ "КБ "Приватбанк" (банк) та ТОВ "Імперія Холдінг" (позичальник) укладено кредитний договір № 4И16122Г, відповідно до якого позичальнику встановлено ліміт кредитного договору 4200000000,00 грн та надано кредит в цій сумі. Також 17.11.2016 між ТОВ "Імперія Холдінг" (поручитель) та ПАТ "КБ "Приватбанк" (кредитор) було укладено договір поруки № 4Л15017И/П. Відповідно до пункту 1 договору поруки предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Локаста" (боржник) своїх зобов`язань за кредитним договором від 22.01.2015 № 4Л15015И та кредитним договором від 22.01.2015 № 4Л15017И (далі - кредитні договори), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів. Згідно з пунктом 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів. Пунктом 3 договору поруки встановлено, що поручитель з умовами кредитних договорів ознайомлений. Відповідно до пункту 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів. За змістом пункту 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитними договорами, в частині виконаного зобов`язання. Згідно з пунктом 10 кредитор зобов`язаний, у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитними договорами, передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами.

5.6. Також суди установили, що на підставі договору поруки 18.11.2016 позивачем було перераховано на користь відповідача кошти у загальному розмірі 586035549,90 грн з призначенням платежів: виконання зобов`язання за кредитними договорами від 22.01.2015 № 4Л15015И та від 22.01.2015 №4Л15017И згідно договору поруки від 17.11.2016 №4Л15017И/П, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №8, № 9 від 18.11.2016.

5.7. Звертаючись з позовом до суду у цій справі, як на підставу для визнання недійсним кредитного договору від 17.11.2016, позивач посилався на те, що такий договір укладено з порушенням чинного законодавства, а саме - його укладено під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання недійсним такого договору на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.

5.8. Згідно із частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 Цивільного кодексу України).

5.9. У частинах першій - третій, п`ятій та шостій статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5.10. Водночас за змістом частини першої статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

5.11. Згідно із частиною першою статті 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

5.12. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

5.13. За твердженням позивача, відповідач як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману позивача про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників, у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем оспорюваного кредитного договору. Позивач зазначав, що з метою виконання зобов`язань за договорами поруки сплачував АТ КБ "Приватбанк" грошові кошти в рахунок погашення заборгованості божників за кредитними договорами; акцентував увагу на невиконанні відповідачем умови пунктів 8, 10 договорів поруки, що свідчить про те, що відповідач не мав на меті передавати позивачеві документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у виді цінних для позивача активів; вважав, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти оспорюваний кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору (якби позивач знав про відсутність забезпечення, він не уклав би з відповідачем оспорюваний договір).

5.14. Попередні судові інстанції під час вирішення цього спору дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку доводам та аргументам обох сторін та визнали недоведеними позивачем обставини, які би свідчили про введення його в оману відповідачем, сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача, тому дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

5.15. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що:

- відповідно до протоколу від 16.11.2016 № 16/11/2016 загальних зборів учасників ТОВ "Імперія Холдінг", по першому питанню порядку денного було вирішено укласти з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір на суму 4200000000,00 грн. Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку;

- відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 14.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 14.11.2016, що були надані ТОВ "Імперія Холдінг" на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності;

- наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі від 17.11.2016 № 4И16122Г, а саме в пункті А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

5.16. Оцінивши встановлені обставини у сукупності, суди дійшли висновку, що кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Водночас суди не встановили пов`язаності обставин кредитування позивача з погашенням позивачем (поручителем за договорами поруки) за рахунок отриманих як кредит коштів, кредитної заборгованості попередніх боржників.

5.17. Таким чином, під час вирішення цього спору попередні судові інстанції визнали недоведеним позивачем факт навмисного введення відповідачем в оману позивача щодо природи та предмета правочину (кредитного договору), його прав та обов`язків, зазначивши, що введення в оману щодо мотивів правочину не є підставою для визнання його недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

5.18. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, застосування судами положень частини першої статті 230 Цивільного кодексу України відбулося з таким розумінням цієї норми: "Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю".

5.19. Як уже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Скаржник у касаційній скарзі посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, а також частини четвертої статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

5.20. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

5.21. Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

5.22. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

5.23. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду встановила, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/60/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (далі - ТОВ "Лайк-Сіті") до АТ КБ "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенак" (далі - ТОВ "Тенак"), про визнання недійсним договору поруки № 4Т13585И/П, укладеного 08.11.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" і АТ КБ "Приватбанк".

5.24. Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору поруки від 08.11.2016 № 4Т13585И/П у справі № 910/60/20, ТОВ "Лайк-Сіті" стверджувало, що оспорюваний договір поруки укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України. Також ТОВ "Лайк-Сіті" посилалось на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю ПАТ КБ "ПриватБанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману ТОВ "Лайк-Сіті" про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників (зокрема ТОВ "Тенак"), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договору поруки. Позивач, окрім того, зазначав, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

5.25. У ході розгляду справи № 910/60/20 судами було установлено, що: рішенням загальних зборів ТОВ "Лайк-Сіті", оформленим протоколом від 30.10.2016 № 30/10/2016-1, вирішено укласти з АТ КБ "Приватбанк" кредитний договір; з техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016, заявки на отримання кредиту від 24.10.2016 вбачається, що метою кредитування та цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому, заявка на отримання кредиту від 24.10.2016 не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами, на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором); жоден пункт кредитного договору від 31.10.2016 №4Л16028Г не містить умов про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки від 08.11.2016 № 4Т13585И/П; позивачем не доведено, що представниками АТ КБ "Приватбанк" повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за відповідними кредитними договорами); недоведення позивачем вчинення відповідачем винних, навмисних дій, які свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі наслідки договору поруки від 08.11.2016 №4Т13585И/П, які насправді наступити не можуть.

5.26. Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 Цивільного кодексу України, суди у справі № 910/60/20 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 02.12.2020.

5.27. З викладеного вище вбачається, що правовідносини у справі №910/721/20 та у справі № 910/60/20 є подібними, у розумінні критеріїв подібності.

5.28. Переглядаючи судові рішення у справі № 910/60/20 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 Цивільного кодексу України, Верховний Суд вказав, що: "У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.".

5.29. Наведене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у справі №910/721/20 правозастосування повністю відповідає такому висновку.

5.30. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постановах від 02.12.2020 у справі № 910/18056/19, від 09.12.2020 у справі № 910/18264/19, від 26.01.2021 у справі № 910/17877/19.

5.31. Щодо доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду про застосування положень частини четвертої статті 165 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що в судових рішеннях відсутнє посилання на наведену норму, а тому Верховний Суд не має підстав для надання висновку у питанні її застосування у подібних відносинах.

5.32. Крім того, скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування наведеної норми, фактично наводить власну оцінку змісту відзиву відповідача, посилаючись на неможливість заперечення відповідачем основної обставини, на якій ґрунтується позов, втім не посилається на порушення цієї норми судами попередніх інстанцій, що також виключає перегляд судового рішення за таких обставин на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.33. Таким чином, зважаючи на викладене, касаційне провадження у справі №910/721/20 за касаційною скаргою ТОВ "Імперія Холдінг" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 у справі, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю.

6. Судові витрати

6.1. У зв`язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в цій справі з урахуванням вимог статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 у справі № 910/721/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді Н. М. Губенко

О. А. Кролевець