Постанова

від 17.09.2020 по справі 922/3588/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/3588/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Біловуса Р. В. (адвоката),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явилися,

прокурора - Савицької О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 (судді: Барабашова С. В. - головуючий, Гребенюк Н. В., Стойка О. В.) та ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.04.2019 (суддя Аюпова Р. М.) у справі

за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави

до 1) Приватного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе, 2) Сомівської сільської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Зачепилівської селищної ради,

про визнання незаконним рішення та скасування рішення, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення землі у комунальну власність,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе (далі - ПСП ім. Фрунзе) та Сомівської сільської ради про визнання незаконним рішення та скасування рішення, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення землі у комунальну власність.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на порушення норм земельного законодавства при ухваленні рішень Сомівської сільської ради та при укладенні договорів оренди земельних ділянок з ПСП ім. Фрунзе. Прокурор зазначав, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах відсутній, оскільки Сомівська сільська рада, яка здійснює від імені територіальної громади розпорядження спірними земельними ділянками, є відповідачем у цій справі, а Зачепилівська селищна рада, до складу якої увійшла і Сомівська сільська рада після створення об`єднаної територіальної громади, також не може бути позивачем, оскільки виникає конфлікт інтересів.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.04.2019, яка залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019, клопотання ПСП ім. Фрунзе про залишення позову прокурора без розгляду задоволено, позов прокурора залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що у цій справі відсутні передбачені законом виключні підстави, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави; прокурор не зазначив орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу. Отже, суди дійшли висновків, що прокурор не підтвердив правових підстав для представництва, та, відповідно, не набув процесуального статусу органу, якому законом (статтею 53 Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру") надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (спеціальної процесуальної правоздатності).

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.04.2019 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019, заступник прокурора Харківської області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; судові витрати за подання касаційної скарги покласти на відповідачів у справі.

3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, прокурор посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 53, 86 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Прокурор зазначає, що він обґрунтував підстави представництва у цій справі інтересів держави, та вказує, у чому полягає їх порушення, однак суди на це не звернули увагу. Звернення прокурора до суду у цих правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо використання спірної земельної ділянки, у тому числі, повноти нарахування та сплати обов`язкових платежів за її використання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав користувачів. На думку прокурора, особою, уповноваженою державою для здійснення відповідних функцій щодо розпорядження земельними ділянками від імені територіальної громади, є Сомівська сільська рада, яка не може бути позивачем, оскільки в цьому випадку є відповідачем. Прокурор зазначив, що позивачем не може бути і Зачепилівська сільська рада, оскільки після створення об`єднаної територіальної громади, до складу якої увійшла Сомівська сільська рада, виникає конфлікт інтересів - селищна рада повинна виступати проти одного із об`єднаних суб`єктів. Отже, на думку скаржника, орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, відсутній, а тому прокурор звернувся з позовом, зазначивши у позовній заяві про відсутність такого органу.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ПСП ім. Фрунзе просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.04.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 - без змін. ПСП ім. Фрунзе зазначає, що прокурор не підтвердив підстав для представництва, ним зазначено про відсутність органу, що захищає інтереси держави, проте не зазначено, хто є власником спірних земельних ділянок. Крім того, ПСП ім. Фрунзе наголошує, що прокурор не довів факту порушення або загрози порушення інтересів держави, зазначивши про порушення інтересів територіальної громади.

У додаткових поясненнях ПСП ім. Фрунзе зазначає, що землі належать до комунальної власності та розташовані на території Соміського Старостинського округу Зачепилівської селищної ради, тому саме Зачепилівська селищна рада може бути наділена повноваженнями щодо захисту права власності на спірні земельні ділянки після набуття на них права власності, однак Зачепилівська селищна рада визначена як третя особа у цьому спорі. ПСП ім. Фрунзе стверджує, що прокурор не дослідив чи існує орган державної влади, орган місцевого самоврядування або інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також не довів відсутність такого органу.

4. Розгляд касаційної скарги та правова позиція Верховного Суду

4.1. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2019 (колегія суддів: Багай Н. О. - головуючий, Зуєв В. А., Могил С. К.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.04.2019 у справі № 922/3588/18 у порядку письмового провадження; зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 поновлено провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.04.2019 у справі № 922/3588/18.

25.10.2019 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про здійснення розгляду справи № 922/3588/18 у відкритому судовому засіданні 07.11.2019.

У зв`язку з відпусткою судді Могила С. К., розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.11.2019 № 29.3-02/3561 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи Господарського суду Харківської області № 922/3588/18.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 01.11.2019 призначено колегію суддів у справі № 922/3588/18 у складі Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Зуєв В.А.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 зупинено провадження у справі № 922/3588/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2020 поновлено провадження у справі № 922/3588/18.

Ураховуючи усунення обставин, що викликали зупинення касаційного провадження у даній справі, та поновлення провадження у справі, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу № 922/3588/18 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

4.3. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення не неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.4. Предметом касаційного перегляду є постанова, ухвалена за результатами перегляду ухвали про залишення без розгляду позовної заяви на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

4.5. Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Подібні висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

4.6. У судовому процесі, зокрема у господарському процесі, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019 у справі №761/3884/18.

4.7. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто наведене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме доповнено її статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

4.8. Системне тлумачення положень частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

4.9. Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

В такий спосіб перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Водночас підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

4.10. Судова колегія звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави

Аналогічна правова позиція неодноразова викладалась у постановах Верховного Суду, зокрема, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17 та від 18.08.2020 у справі №914/1844/18.

4.11. Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

4.12. При цьому у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У разі ж відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

4.13. У справі, що розглядається, прокурор обґрунтовував наявність "інтересів держави" порушенням, на його думку, законності у сфері продажу права оренди земель комунальної власності на конкурентних засадах. За твердженням прокурора, земельні ділянки згідно із спірним рішенням Сомівської сільської ради передані в оренду поза конкурсною процедурою, без проведення земельних торгів, що у свою чергу позбавляє територіальну громаду можливості отримати до бюджету більше коштів за їх використання. Прокурор зазначав, що особою, уповноваженою державою для здійснення функцій щодо розпорядження земельними ділянками від імені територіальної громади, є Сомівська сільська рада.

4.14. Відповідно до статей 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За положеннями статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до частин 3, 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Суд апеляційної інстанції установив, що з листа Зачепилівської селищної ради від 25.10.2018 № 1511/02-21 убачається, що правонаступником усіх сільських рад, у тому числі Сомівської сільської ради, що об`єдналися в Зачепилівську селищну об`єднану територіальну громаду, з 16.11.2017 є Зачепилівська сільська рада.

Отже, орган, уповноважений державою на здійснення функцій у сфері земельних правовідносин щодо земель комунальної власності у цій справі є - Зачепилівська селищна рада, яка відповідно до статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальної громади здійснює управління землями комунальної власності.

Таким чином, прокурор з порушенням положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", визначивши себе як самостійного позивача у цій справі, не довів необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, не обґрунтував підстав для представництва ним інтересів держави у цій справі, не підтвердив дотримання дотримання процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" для надання можливості Зачепилівській сілищній раді самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав держави.

4.15. Крім того, відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів позивача/позивачів.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін (частина 1 статті 50 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість в результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог з боку позивача чи відповідача. Причому предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Зважаючи на це, неможливим є покладення на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-яких матеріально-правових обов`язків, а також установлення чи захист їх прав і, в такий спосіб, винесення рішення або ухвали суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №911/1506/17, від 03.04.2018 у справі №911/1330/17.

У цій справі вимоги, які заявляв прокурор, у разі їх задоволення стосувалися матеріально-правових прав та інтересів Зачепилівської селищної ради, яку прокурор, усупереч положень статей 2, 4, 50 Господарського процесуального кодексу України, визначив не позивачем у справі, а третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

4.16. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у цій справі немає передбачених законом виключних підстав, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави, оскільки безпідставно не зазначаючи орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, прокурор не підтвердив правових підстав для представництва та не набув процесуального статусу органу, якому відповідно до положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (спеціальної процесуальної правоздатності).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення в цій справі ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися господарські суди, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі № 922/3588/18.

6. Судові витрати

6.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.04.2019 у справі № 922/3588/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв