Рішення

від 28.09.2020 по справі 360/2415/20

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

28 вересня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2415/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Прийми Романа Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом за позовом адвоката Прийми Романа Сергійовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - відповідач), в якому представник позивача з урахуванням уточненої позовної заяви від 14 серпня 2020 року б/н (арк. спр. 82-85) просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, викладену в наказі від 20 березня 2020 року № 1572-СГ у не наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення і подальшу передачу у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель Фермерського господарства Ліда у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Варварівської сільської ради Кремінського району Луганської області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Луганській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 лютого 2020 року та надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення і подальшу передачу у власність земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Варварівської сільської ради Кремінського району Луганської області.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач є членом Фермерського господарства Ліда відповідно до статуту господарства, затвердженого рішенням засновника від 10 лютого 2020 року № 4, на території України земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, безоплатно із земель державної або комунальної власності у приватну власність не отримувала.

У постійному користуванні Фермерського господарства Ліда перебуває земля сільськогосподарського призначення, що розташована на території Варварівської сільської ради Кремінського району Луганської області, яка на підставі рішення Кремінської районної Ради народних депутатів Кремінського району Луганської області від 22 квітня 1997 року № 8/3 (із змінами, внесеними відповідно до розпорядження голови Кремінської районної державної адміністрації від 30 листопада 2005 року № 592) надана у постійне користування ОСОБА_2 (голові Фермерського господарства Ліда ) 31 січня 2000 року на підставі державного акта на право постійного користування землею.

Відповідно до розпорядження голови Кремінської районної державної адміністрації від 30 листопада 2005 року № 592 безоплатно передано у власність для ведення фермерського господарства Ліда ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із земель, наданих в постійне користування, що розташовані на території Варварівської сільської ради Кремінського району Луганської області, земельну ділянку загальною площею 28,05244 га ріллі. Тобто, на сьогоднішній день згідно із державним актом на право постійного користування землею серії ІІІ-ЛГ № 003061 (із змінами, внесеними відповідно до розпорядження голови Кремінської районної державної адміністрації від 30 листопада 2005 року № 592) Фермерське господарство Ліда має в постійному користуванні земельну ділянку загальною площею 27,2609 га.

Позивач звернулася з заявою до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області з проханням надати дозвіл на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення і подальшу передачу у власність земельної ділянки для ведення Фермерського господарства Ліда у розмірі частки (паю) члена сільського господарства, розташованої на території Варварівської сільської ради Кремінського району Луганської області із земель, наданих у постійне користування голові Фермерського господарства Ліда ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ЛГ № 003061 від 31 січня 2000 року. ОСОБА_2 , являючись головою Фермерського господарства Ліда , не заперечувала в наданні дозволу на розроблення проєкту і подальшу передачу у власність земельної ділянки, про що засвідчила в заяві позивача, так як вже реалізувала своє право на приватизацію раніше.

Однак, відповідач наказом від 20 березня 2020 року № 1572-сг відмовив у наданні дозволу на розроблення і подальшу передачу у власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) для ведення Фермерського господарства Ліда , розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується у Варварівській сільській раді Кремінського району Луганської області, із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, з підстав невідповідності вимогам 32 Земельного кодексу України.

Так, частиною першою статті 32 Земельного кодексу України передбачено, що громадянам України - членам фермерського господарства передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Тобто, виходячи з положення вищезазначеного закону, безоплатно отримати земельну ділянку у розмірі земельної частки паю може безпосередньо особа, на ім`я якої видавався Державний акт на право постійного користування землею.

З посиланням на положення статті 19 Конституції України, статей 22, 31, 117, 121, 122 Земельного кодексу України, статей 12, 13 Закону України Про фермерське господарство , позивач вважає протиправною і необґрунтованою відмову Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, викладену в наказі від 20 березня 2020 року № 1572-сг, оскільки жодної з наведених у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем не назначено, в той час як позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки, яка перебуває у користуванні Фермерського господарства Ліда та розташована на території Варварівської сільської ради Кремінського району Луганської області.

З урахуванням викладеного, позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Головне управління Держгеокадастру у Луганській області позов не визнало, про що 07 серпня 2020 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 31723/2020 подало відзив на позовну заяву від 05 серпня 2020 року б/н, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 54-57).

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області із заявою від 19 лютого 2020 року (вх. від 20 лютого 2020 року № П-1098/0/36-20) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення і подальшу передачу у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель Фермерського господарства Ліда у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Варварівської сільської ради Кремінського району Луганської області. До заяви позивач додала такі документи: копію паспорта та копію ідентифікаційного коду, викопіювання з кадастрової карти з бажаним місцем розташування земельної ділянки, копію державного акта на земельну ділянку, дві сторінки Статуту Фермерського господарства Ліда . За результатами вказаної заяви наказом Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 20 березня 2020 року № 1572-сг Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і подальшої передачі у власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства Ферсерське господарство Ліда (голова Фермерського господарства Ліда - ОСОБА_2 ), розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується у Варварівській сільській раді Кремінського району Луганської області, із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, з таких підстав: невідповідність вимогам статті 32 Земельного кодексу України, а саме частиною першою статті 32 Земельного кодексу України передбачено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Тобто, виходячи з положення вищезазначеного закону, безоплатно отримати земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) може безпосередньо особа, на ім`я якої видавався Державний акт на право постійного користування землею.

Щодо тверджень позивача про те, що зміст та форма рішення Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, яке виразилось у видачі наказу про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є незаконними, відповідач зазначив, що відповідно до норм Земельного кодексу України, Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, та Положення про Головне управління Держгеокадастру у Луганській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17 листопада 2016 року № 308 (із змінами), Головне управління Держгеокадастру у Луганській області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Луганської області. Рішення Головного управління Держгеокадастру у Луганській області приймаються у формі наказів в межах компетенції, отже форма і зміст оспорюваного наказу відповідають вимогам чинного законодавства.

Також відповідач вважає, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Луганській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (наказ від 20 березня 2020 року № 1572-сг) не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку, а суд жодним чином не може зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Луганській області видати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 55,4 га, яка знаходиться на території Варварівської сільської ради Кремінського району Луганської області.

Користуючись правом на подання заяв по суті справи, позивачем подана відповідь на відзив від 14 серпня 2020 року б/н (арк. спр. 89-91).

Ухвалою від 30 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху (арк. спр. 32).

Ухвалою суду від 13 липня 2020 року про відкриття провадження у справі визначено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 43-45).

Ухвалами від 26 серпня 2020 року:

- продовжено Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області строк на подання відзиву на позовну заяву разом зі всіма доказами, які підтверджують обставини, на яких гуртуються заперечення відповідача, до 06 серпня 2020 року (арк. спр. 97-98);

- поновлено ОСОБА_1 строк на подання зміненої позовної заяви від 14 серпня 2020 року б/н (арк. спр. 99-100);

- відмовлено адвокату Приймі Роману Сергійовичу у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін (арк. спр. 101-102).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 20 лютого 2020 року звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області з заявою від 19 лютого 2020 року, зареєстрованою за № П-1098/0/36-20, в якій просила надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель Фермерського господарства Ліда у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Варварівської сільської ради Кремінського району Луганської області з подальшою передачею у власність. На заяві міститься напис, скріплений особистим підписом та засвідчений печаткою, про те, що голова Фермерського господарства Ліда ОСОБА_2 не заперечує (арк. спр. 24, 25, 64).

До заяви були додані копія паспорту, копія реєстраційного номеру облікової картки платника податків, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки із зазначенням кадастрового номеру 4421681000:01:001:0120, копія державного акта на право постійного користування землею від 01 січня 2000 року ІІІ-ЛГ № 003061, копії титульної та першої сторінок статуту Фермерського господарства Ліда (арк. спр. 64 зв.-67).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 20 березня 2020 року № 1572-сг Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і подальшої передачі у власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства Фермерське господарство Ліда (голова Фермерського господарства Ліда - ОСОБА_2 ), розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується у Варварівській сільській раді Кремінського району Луганської області, із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, з таких підстав: невідповідність вимогам статті 32 Земельного кодексу України, а саме частиною першою статті 32 Земельного кодексу України передбачено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Тобто, виходячи з положення вищезазначеного закону, безоплатно отримати земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) може безпосередньо особа, на ім`я якої видавався Державний акт на право постійного користування землею (арк. спр. 26, 68).

Судом встановлено, що рішенням № 4 засновника Фермерського господарства Ліда (код ЄДРПОУ 25359529) ОСОБА_2 , посвідченим нотаріально 10 лютого 2020 року за реєстровим № 96, серед іншого згідно з заявою включено до складу членів господарства громадянку України ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) та затверджено статут Фермерського господарства Ліда у новій редакції (арк. спр. 11, 13-19).

Відповідно до протоколу від 14 лютого 2020 року № 5 загальних зборів Фермерського господарства Ліда загальні збори вирішили розпаювати земельну ділянку на члена господарства з розміром земельною ділянки частки (паю), яка перебуває на праві постійного користування у голови господарства, в загальному розмірі 55,4 га, надавши згоду на розроблення проекту і подальшу передачу у власність земельної ділянки на користь члена господарства ОСОБА_1 , яка перебуває на праві постійного користування у голови господарства ОСОБА_2 , в загальному розмірі 55,4 га (арк. спр. 12).

Згідно з інформацією з Національної кадастрової системи земельна ділянка з кадастровим номером 4421681000:01:001:0120 площею 27,2609 га є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності та перебуває на праві постійного користування землею у ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства на підставі державного акта від 01 січня 2000 року ІІІ-ЛГ № 003061, що також підтверджується копією вказаного державного акта на право постійного користування землею від 01 січня 2000 року ІІІ-ЛГ № 003061 (арк. спр. 10, 69, 70).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади вирішено утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення, а також установлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються (абзац третій пункту 1, пункт 5 постанови).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, згідно з підпунктом 31 пункту 4 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) наділена повноваженнями розпоряджатись землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно із пунктами 7, 9 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Відповідно до пункту 1, підпункту 13 пункту 4, пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Луганській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308 (у редакції наказу Держгеокадастру від 20 лютого 2020 року № 53), Головне управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Луганської області. Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру (арк. спр. 58-63).

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Луганської області, і єдиною формою рішення, що приймається Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області при реалізації повноважень щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Луганської області, у тому числі при розгляді заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, є наказ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (часина перша статті 3 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частиною першою статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення згідно з частиною другою статті 22 Земельного кодексу України належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Положеннями частини третьої статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Відповідно до статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 Земельного кодексу України. Відповідно до частини першої цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Частиною четвертою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини першої статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок/безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, будучи зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Варварівської сільської ради Кремінського району Луганської області за рахунок земельної ділянки, яка на підставі державного акта на право постійного користування землею від 01 січня 2000 року ІІІ-ЛГ № 003061 перебуває у користуванні у ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства.

Позивач вважає, що відповідно до Земельного кодексу України та Закону України Про фермерське господарство вона має право на отримання цієї земельної ділянки безоплатно у власність у порядку, передбаченому статтею 118 Земельного кодексу України для безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами / передачі із земель державної і комунальної власності земельних ділянок громадянам.

З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа. Для цілей цього Закону до членів сім`ї та родичів голови фермерського господарства відносяться дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім`ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти) (стаття 3 Закону України Про фермерське господарство ).

Згідно зі статтями 7, 8 Закону України Про фермерське господарство надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 12 Закону України Про фермерське господарство визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до статті 13 Закону України Про фермерське господарство члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Частиною другою статті 31 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 32 Земельного кодексу України, яка регулює питання приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

З аналізу наведених правових норм слідує, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України Про фермерське господарство передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі №816/1920/17, від 14 серпня 2018 року у справі №818/1530/17, від 07 червня 2019 року у справі № 1140/2695/18, від 15 квітня 2020 року у справі №817/72/18 та від 20 травня 2020 року у справі № 817/69/18.

Оскільки ОСОБА_1 у користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства не отримувала, на неї не поширюється передбачене положеннями статті 32 Земельного кодексу України та статті 13 Закону України Про фермерське господарство право члена фермерського господарства отримати безоплатно у приватну власність земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства.

Частиною п`ятою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до положень частин третьої, четвертої статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Суд звертає увагу на можливість виникнення у позивача права на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному нормами Земельного кодексу України, лише після припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача ОСОБА_2 в порядку, визначеному законом.

Разом з тим, судом не встановлено, що ОСОБА_2 в порядку, визначеному законом, припинила право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства за актом на право постійного користування землею від 01 січня 2000 року ІІІ-ЛГ № 003061 внаслідок добровільної відмови. При цьому, протокол від 14 лютого 2020 року № 5 загальних зборів Фермерського господарства Ліда та напис на заяві ОСОБА_1 від 19 лютого 2020 року б/н, скріплений особистим підписом та засвідчений печаткою, про те, що голова Фермерського господарства Ліда ОСОБА_2 не заперечує проти поданої заяви, не є відмовою землекористувача від права постійного користування земельною ділянкою у розумінні положень статті 142 Земельного кодексу України.

Суд вважає, що позивачем не доведено факту порушення її права при вирішенні питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, оскільки позивачем не дотримано вимог статей 31, 32, 116 Земельного кодексу України та статей 12, 13 Закону України Про фермерське господарство .

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для надання позивачу дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність, внаслідок чого наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 20 березня 2020 року № 1572-сг Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, а відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, довів суду правомірність оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані і у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI Про судовий збір (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Системний аналіз частини першої статті 5 та частини другої статті 245 КАС України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою немайнового характеру (аналогічну правову позицію щодо сплати судового збору висловлено у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року по справі № П/800/559/16 (№ рішення в ЄДРСР 65680258), постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року по справі № 800/473/17 (№ рішення в ЄДРСР 72525464) та постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 640/21330/18 (номер рішення в ЄДРСР 85613193).

З викладеного слідує, що однією позовною вимогою немайнового характеру є:

вимога про визнання протиправним акта як передумова для застосування способу захисту порушеного права - скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення,

вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права - зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо.

Станом на 01 січня 2020 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2102,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа має сплатити судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Позивачем в позовній заяві заявлено одну вимогу немайнового характеру. Отже, позивач мав сплатити судовий збір за подання даного позову у розмірі 840,80 грн.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1681,60 грн, що підтверджено квитанцією від 19 червня 2020 року № 0.0.1742316024.1 (арк. спр. 7).

Таким чином, судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом внесено судовий збір у розмірі більшому, ніж встановлено законом, на 840,80 грн.

Разом з тим, за приписами пункту 1 частини першої, частини другої статті 7 Закону 3674-VI в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, переплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу право звернення до суду із клопотанням про повернення судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання даного позову у розмірі 840,80 грн покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову адвоката Прийми Романа Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (ідентифікаційний код 39771244, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, просп. Центральний, буд. 17, корп. 2) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська