Постанова

від 21.09.2020 по справі 520/2127/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 р.Справа № 520/2127/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Сіренко О.І. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представник позивача Шитель С.О.

представник відповідача Лютянський М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.04.19 року по справі № 520/2127/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Склофарм"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Склофарм", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківської області № 00000071405 від 12.02.2019.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2019 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Склофарм" задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що висновок суду першої інстанції щодо змісту господарських операцій позивача з ТОВ Сімантек ЛТД та ПП Торговий дім Макс не відповідає обставинам у справі, які суд встановив неповно і неправильно, суперечить нормам матеріального права, зокрема нормам пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (далі - ПК), статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Відповідач стверджує, що суд при прийнятті рішення не врахував пояснення керівників (директорів) вище вказаних контрагентів позивача, якими вони засвідчили, що документи податкової звітності та бухгалтерського обліку від імені ТОВ Сімантек ЛТД , ПП Торговий дім Макс не підписували, до контролюючого органу не подавали, не мають відношення до господарської діяльності цих юридичних осіб, що виключає реальність господарських операцій позивача із вказаними контрагентами.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2019 апеляційну скаргу Головного управління ДФС України у Харківській області залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2019 року по справі № 520/2127/19 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 29.05.2020 року касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області задоволено частково. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2019 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У зазначеній постанові, зокрема, Суд вказав на те, що суди попередніх інстанцій помилково відхилили посилання відповідача на інформацію, зафіксовану в протоколі допиту ОСОБА_1 як свідка в досудовому розслідуванні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.01.2016 за №42016000000000201, щодо обставин, які відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування у цій справі (а.с. 128 -135, т. 1-й). Маючи інформацію щодо джерела таких свідчень, на які відповідач посилався на підтвердження заперечень проти позову, суд повинен був використати передбачені частиною другою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України засоби доказування для перевірки доводів відповідача щодо таких свідчень. Їх підтвердження допустимими засобами доказування могло б вплинути на оцінку інших доказів у справі, зокрема облікових документів, виписаних на господарські операції позивача з ПП Торговий дім Макс . Необхідність належної перевірки доводів ГУ ДФС щодо характеру зазначених операцій обумовлена також тим, що ці доводи відповідають обставинам, встановленим у вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.05.2017 у справі № 331/2945/17 щодо створення та діяльності ПП Торговий дім Макс .

Переглядаючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції не встановив обставини у справі відповідно до вимог частини 2 статті 73 КАС щодо донарахування позивачу суми грошового зобов`язання з підстав безтоварності операцій з ТОВ Сімантек ЛТД , тоді як згідно з актом перевірки ГУ ДФС таке донарахування пов`язує з оцінкою операцій позивача не тільки з ПП Торговий дім Макс , але й операцій з ТОВ Сімантек ЛТД (а.с. 19-23, т. 1-й). Суд апеляційної інстанції зробив висновок про реальність господарських операцій позивача з ПП Торговий дім Макс на підставі оцінки, в тому числі доказів, які не є належними в контексті доказів цих операцій. Так, в постанові апеляційного суду зазначено, що договір від 15.04.2016 № 20160415 позивач уклав з ПП Торговий дім Макс , тоді як у справі є копія цього договору позивача з ТОВ Сімантек ЛТД (а.с. 47, том 1). При оцінці первинних документів, виписаних на операції з реалізації позивачем товару ПП Торговий Дім Макс , як достовірних, суд апеляційної інстанції не врахував обставини, встановлені у вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.05.2017 у справі №331/2945/17 щодо створення та діяльності зазначеного підприємства, у зв`язку з чим така оцінка не відповідає правилам оцінки доказів, встановленим нормами статті 90 КАС.

Ухвалою Другого апеляційного адмінстративного суду від 09.06.2020 року справу № 520/2127/19 за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2019 року по справі № 520/2127/19 було прийнято до провадження та призначено до апеляційного розгляду.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ГУ ДФС у Харківській області на підставі наказу ГУ ДФС у Харківській області від 23.11.2018 № 8823 Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Склофарм (код за ЄДРПОУ 35604447) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Склофарм , код за ЄДРПОУ 35604447 з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ СІМАНТЕК ЛТД (код за ЄДРПОУ 39825839) за квітень 2016 року, з ПП ТОРГОВИЙ ДІМ МАКС (код за ЄДРПОУ 37129294) за травень 2016 року та джерел походження матеріальних цінностей, реалізованих ТОВ СКЛОФАРМ (код за ЄДРПОУ 35604447) за період квітень - травень 2016 року, - показників декларації з податку на додану вартість та за 2016 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємств, у зв`язку із надходженням податкової інформації щодо порушення ТОВ СКЛОФАРМ (код за ЄДРПОУ 35604447) вимог податкового та іншого законодавства, наданих підприємством пояснень та їх документальних підтверджень на обов`язковий письмовий запит Головного управління ДФС у Харківської області від 23.07.2018 №30559/10/20-40-14-11-18.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом було складено акт № 110/20-40-14-05-07/35604447 від 16.01.2019, за висновками якого встановлено порушення ТОВ Склофарм п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2016 рік на суму 107683 грн. (т. 1 а.с.16-34).

На підставі висновків акту перевірки ГУ ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення - рішення від 12.02.2019 № 00000071405 (т. 1 а.с.36), за яким сума грошового зобов`язання за податковими зобов`язаннями складає 107683 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 26920,75 грн.

Висновок ГУ ДФС про порушення Товариством порядку ведення податкового обліку обґрунтований посиланням на встановлені заходами податкового контролю обставини щодо: 1) державної реєстрації ПП Торговий дім Макс та ТОВ Сімантек ЛТД особами, які не мали на меті здійснення підприємницької діяльності, на пропозицію інших осіб та за грошову винагороду; 2) відсутності у цих товариств матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності; 3) неподання фінансової та податкової звітності та несплати податків; 4) анулювання реєстрації ПП Торговий дім Макс та ТОВ Сімантек ЛТД платниками податку на додану вартість 26.10.2017 та 19.01.2017 відповідно з такої підстави, як відсутність поставок та не подання податкових декларацій.

Як на джерела інформації про ці обставини ГУ ДФС як в акті перевірки, так і в судовому процесі посилається на протокол допиту громадянина ОСОБА_1 як свідка в досудовому розслідуванні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.01.2016 за №42016000000000201, та письмові пояснення громадянина ОСОБА_2 від 26.04.2018, відібрані старшим оперуповноваженим ОУ Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області майором ОСОБА_3 , які в реєстраційних документах вказані як керівники (директори) ПП Торговий дім Макс та ТОВ Сімантек ЛТД , щодо непричетності до їх фінансово-господарської діяльності. Відповідач також посилається на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.05.2017 у справі № 331/2945/17, згідно з яким членів організованої групи, якою було створено конвертаційний центр, що займався придбанням та створенням юридичних осіб для прикриття незаконної діяльності, в тому числі ПП Торговий дім Макс , визнано винними у скоєнні злочинів, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України. У вироку встановлено, що ОСОБА_1 за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, усвідомлюючи, що підписані ним документи про придбання ПП Торговий дім Макс містять завідомо неправдиві відомості, подав їх для державної реєстрації, не маючи наміру здійснювати підприємницьку діяльність з використанням зазначеного підприємства.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134 ст.134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п.135.1 ст. 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно п. 185. 1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п. 187. 1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст.ст. 42, 43 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності та свободи договору, суб`єкти господарювання вправі вільно укладати будь-які договори, не заборонені законом, та самостійно визначати умови виконання зобов`язань, так само як і залучати будь-яких юридичних осіб, незалежно від їх місцезнаходження по відношенню до підприємства позивача.

Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27.03.2018 р. у справі № 2а-2647/12/1170.

Обов`язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

В силу наведених правових норм у податковому обліку господарські операції, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.

Обов`язковою умовою для визнання документів доказом у адміністративній справі відповідно до вимог статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) є їх достовірність. Якщо документи, складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо такого правозастосування у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 26.02.2020 у справі №826/1308/18, від 28.10.2019 у справі №280/5058/18, від 06.05.2020 у справі №640/4687/19.

Висновок Верховного Суду полягає у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Така обставина, як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента має бути врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування витрат є безпідставним.

Колегія суддів зазначає, що факт наявності товару на склад позивача відповідачем не оспорюється, як і не ставиться під сумнів наявність необхідних суттєвих умов правочину та реквізитів (печатки, підписи) в договорі та накладних.

Як свідчать матеріали справи між ТОВ СКЛОФАРМ (продавець) та ТОВ СІМАНТЕК ЛТД (покупець) 15.04.2016 року укладено договір купівлі-продажу № 20160415, відповідно до якого продавець зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію, на умовах Договору (т. 1 а.с. 47-49).

Зазначений договір підписано та скріплено печатками, з однієї сторони від імені директора ТОВ Склофарм Шевченко І.К., з іншої сторони від імені директора ТОВ "Сімантек ЛТД" ОСОБА_2 .

Виконуючи прийняті на себе за договором зобов`язання, позивач за видатковою накладною № 042-2016N від 18.04.2016 року передав, а покупець прийняв та оплатив товар - ампули з нейтрального боросилікатного скла, на суму 400052,57 грн. (т. 1 а.с. 50, 52).

Покупець, виконуючи умови вищевказаного договору, отримав товар зі складу ТОВ "СКЛОФАРМ", що підтверджується товарно-транспортною накладною № 042-2016TTN від 18.04.2016 року та сплатив продавцю в повному обсязі грошові кошти за товар, що підтверджується платіжним дорученням № 85 від 18.04.2016 року (т. 1 а.с. 53-55).

Вказаний товар був отриманий позивачем відповідно до законодавства України згідно зовнішньоекономічного контракту № 150715/11 від 15.07.2015 року, укладеного з фірмою PHARMGLASS S.A.» . Вантажовідправником товару згідно укладеного контракту та специфікацій була фірма JINAN MAOTIAN COMMERCE&TRADE CO, LTD , Китай (т. 2 а.с. 152-166).

Колегія суддів зазначає, що зміст та форма наданих позивачем первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ "Сімантек ЛТД" відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Як вбачається з Акту перевірки, висновки контролюючого органу побудовані на поясненнях керівника ТОВ Сімантекс ЛТД ОСОБА_2 , який начеб-то стверджує про непричетність до ведення фінансово - господарської діяльності підприємства, що на думку відповідача свідчить про безтоварність господарських операцій.

Колегія суддів вважає необгрунтованими такі висновки контролюючого органу, оскільки, згідно із статтею 84 Кримінального процесуального кодексу України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Таким чином, пояснення посадових осіб контрагента, зафіксовані в поясненнях, є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, однак вони не є належним документом, який встановлює відповідні юридичні факти.

Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової інспекції передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу ДФС визначається кримінальним процесуальним кодексом або Законом Про оперативно-розшукову діяльність , отже посилання ГУ ДФС у Харківській області на пояснення директора контрагента не може мати юридичної сили до набрання рішенням суду законної сили.

В розумінні кримінального процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти, є, зокрема, відповідні судові рішення, що набрали законної сили. Але про наявність таких рішень стосовно ОСОБА_4 в Акті перевірки не згадується.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А тому, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача або його контрагентів на укладення правочинів без наміру створити наслідки, які передбачені ним. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про фіктивний характер проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо подання звітності та декларування податкових зобов`язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Вказане цілком узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, а саме, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Окремо суд акцентує увагу й на принципі індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Судова колегія звертає увагу на те, що відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов`язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання контрагентами їх зобов`язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Не можна також не звернути увагу, що відповідно до положень пп.20.1.30 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи наділені правом звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно з ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним, судом не вимагається.

Частиною 1 статтею 228 Цивільного кодексу України, встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, законодавцем чітко зазначено, що саме є порушенням публічного порядку і відповідно, який правочин може вважатися нікчемним.

Висновками, зазначеними в Акті перевірки, не доведено, яким саме чином угода між позивачем та контрагентом були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З аналізу Акту перевірки вбачається, що в ході перевірки контролюючим органом не був встановлений умисел на порушення чинного законодавства України будь-якою із сторін правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Проте, судом встановлено, що в судовому порядку правочин між ТОВ Склофарм та його контрагентом ТОВ "Сімантек ЛТД" недійсним не визнавався.

Згідно ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, згідно з положеннями ст.234 Цивільного кодексу України є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Таким чином, твердження податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій лише є можливим приводом для звернення контролюючим органом до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним на підставі ст.234 ЦК України.

Однак, контролюючим органом не підтверджено недійсність правочину позивача з контрагентом відповідним судовим рішенням, у зв`язку з чим збільшення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету є необгрунтованим та незаконним.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем надано усі необхідні первинні документи на підтвердження реальності господарських угод з ТОВ "Сімантек ЛТД", які відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", доведено перед судом факт відвантаження та отримання товару контрагентом, що підтверджує реальність господарсьих угод, а отже правомірно визначено та сформовано ПДВ та податок на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ "Сімантек ЛТД".

Відповідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами відсутність фактичного здійнення господарських операцій між ТОВ Склофарм та ТОВ "Сімантек ЛТД".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове-рішення в частині донарахування суми грошового зобов`язання по господарським операціям з ТОВ "Сімантек ЛТД" є таким, що прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже є таким, що підлягає скасуванню у зазначеній частині.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Щодо правовідносин між ТОВ Склофарм (продавець) та ПП Торговий дім Макс , колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ Склофарм (продавець) та ПП Торговий дім Макс (покупець) 05.05.2016 укладено договір купівлі-продажу № 20160505, відповідно до якого продавець зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію, на умовах договору (т. 1 а.с.38-39).

Зазначений договір підписано та скріплено печатками, з однієї сторони від імені директора ТОВ Склофарм ОСОБА_5 , з іншої сторони від імені директора ПП ТД Макс ОСОБА_1 .

До перевірки не надавались табелі робочого часу ТОВ Склофарм , тому встановити місцезнаходження посадових осіб ТОВ Склофарм в момент підписання угод та первинних документів, якими оформлено операції з ПП ТД Макс , не надається можливим.

ГУ ДФС у Харківській області отримано у встановленому порядку податкову інформацію, а саме протокол допиту свідка ОСОБА_1 (директор ПП ТД Макс за період з 29.08.2015 по дату написання акту) у досудовому розслідуванні № 42016000000000201 внесеного до СРДР 12.01.2016 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , освіта вища, тимчасово безробітній, від 10.08.2016 року, місце складання ОУ ГУ ДФС у Київській області, проведеного старшим о/у з ОВС ВОСА ПОВ Гребічик Б.О., в якому ОСОБА_1 зазначив, що до фінансово-господарської діяльності він непричетний.

ГУ ДФС у Харківській області отримано у встановленому порядку податкову інформацію, а саме вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.05.2017 року у справі № 331/2945/17 провадження № 1-кп/331/281/2017, згідно якого організатора конвертаційного центру, який займався придбанням та створенням юридичних осіб для прикриття незаконної діяльності, серед яких ПП ТД Макс , визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ст.205 ч.2, 205-1 ч.2 КК України (в редакції 10.10.2013 р.), 205-1 ч.2 КК України. У вироку встановлено, що ОСОБА_1 за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, усвідомлюючи, що підписані ним документи про придбання ПП "Торговий дім "Макс" містять завідомо неправдиві відомості, подав їх для державної реєстрації, не маючи наміру здійснювати підприємницьку діяльність з використанням зазначеного підприємства.

У справах №21-421а11, №21-5332а15, №21-1318а16, №21-2430а16 Верховний Суд України зазначив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним; обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, підлягає врахуванню адміністративним судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності ухвали суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, передбачений статтею 205 Кримінального кодексу України, з нереабілітуючих підстав.

Судом встановлено, що договір куплі-продажу №20160505 між ТОВ Склофарм та ПП ТД Макс укладено 05.05.2016 тобто під час незаконної господарської діяльності ПП ТД Макс .

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що зміст господарських операцій позивача з ПП Торговий дім Макс не відповідає обставинам у справі, які суд встановив неповно і неправильно, суперечить нормам матеріального права, зокрема нормам пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (далі - ПК), статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, позовні вимоги щодо скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині нарахування сум грошового зобов`язання по господарським операціям з ПП "Торговий дім "Макс" є незаконними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Проте, враховуючи те, що ГУ ДФС донарахування суми грошового зобов`язання пов`язує з оцінкою операцій позивача не тільки з ПП Торговий дім Макс , але й операцій з ТОВ Сімантек ЛТД , а також те, що донарахування суми грошового зобов`язання є дикреційними повноваженнями відповідача, суд позбавлений можливості розділити відповідальність позивача по господарським операціям по кожному контрагенту та визначити суму грошових зобов`язань, які підлягають сплаті.

Такі нарахування повинен здійснити контролюючий орган, з огляду на висновки суду.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2019 року по справі 520/2127/19 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2019 року по справі № 520/2127/19 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.І. Сіренко З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 28.09.2020 року