Постанова

від 15.09.2020 по справі 925/983/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2020 р. Справа№ 925/983/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Калатай Н.Ф.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 15.09.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 12.11.2019 (повний текст складено - 06.12.2019)

у справі №925/983/19 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Дослідної станції помології імені Л.П. Симиренка

Інституту садівництва Національної академії

аграрних наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад"

про зобов`язання повернути нерухоме майно та стягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року Дослідна станція помології імені Л. П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (надалі - позивач, Дослідна станція помології імені Л. П. Симиренка Інституту садівництва НААНУ) звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" (надалі - відповідач, ТОВ "Львівський сад") про зобов`язання повернути за актом приймання-передачі нерухоме майно (цех техпереробки та підвал), орендоване за договором оренди, які розташовані за адресою: Черкаська обл., Городищенський р-н, с. Мліїв, вул. Симиренка, 9/5; стягнення 352 764, 90 грн боргу з урахуванням інфляційних втрат та 13 252, 55 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1 від 16.05.2013, в частині своєчасного і повного внесення орендної плати, наявністю заборгованості з орендної плати понад два роки, припиненням дії договору оренди і неповерненням відповідачем спірного орендованого нерухомого майна із орендного користування за актом-приймання передачі.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 у справі №925/983/19 позов задоволено повністю. Зобов`язано відповідача повернути позивачу за актом приймання-передачі орендоване нерухоме майно за договором №1 від 16.05.2013 (цех техпереробки та підвал), яке розташоване за адресою: вул. Симиренка, 9/5, с. Мліїв, Городищенський район, Черкаська область.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача - 352 764, 90 грн основного боргу із врахуванням індексу інфляції, 13 252, 55 грн як 3% річних на підставі договору №1 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.05.2013 та 7 411, 26 грн сплаченого судового збору.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що сторони спірного договору дійшли згоди про припинення його дії 17.05.2018. Після припинення вказаного договору відповідач об`єкт оренди позивачеві за актом приймання-передачі не повернув. Відтак, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача повернути позивачеві за актом приймання-передачі нерухоме майно, орендоване за спірним договором і стягнення з ТОВ "Львівський сад" заборгованості з орендної плати, інфляційних втрат і 3 % річних у заявлених позивачем сумах, оскільки за відповідачем рахується заборгованість зі сплати орендної плати за період із серпня 2016 року по липень 2019 року у розмірі 310 901, 63 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 у справі №925/983/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції порушено принцип змагальності та рівності сторін, не з`ясовано обставин щодо фактичного використання приміщення. При цьому, скаржник ставить під сумнів законність укладення договору оренди майна, строк дії договору та укладення додаткових угод.

Разом з цим, відповідач наголошував на існуванні судового рішення по справі №925/650/18 між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав, яким на думку відповідача даний спір вирішено.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив про те, що звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, реалізував своє гарантоване право на звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки спір, щодо заявлених позовних вимог по даній справі, по суті не вирішений, крім як оскаржуваним рішенням.

Разом з цим позивач стверджував, що спірний договір не був визнаний недійсним, також відповідачем частково сплачувалися орендні платежі, зокрема у 2014-2015 році, про що позивачем надано виписки по рахунку. Також позивач зауважив, що борг по оренді стягувався з відповідача рішенням у справі №914/780/16 від 02.06.2016 господарського суду Львівської області в сумі 211 180,92 грн, яка склалася станом на 26.02.2016.

Відповідачем не було виконано свого обов`язку визначеного п. 5.11, п. 10.9 та п.10.10 спірного договору оренди щодо повернення майна за актом приймання - передачі, також за період з лютого 2016 року по липень 2018 року відповідачем не сплачено грошові кошти за користування майном по спірному договору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі №925/983/19 залишено апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване судове рішення без змін, із тих самих підстав, що були покладені в основу рішення судом першої інстанції.

Відповідач, не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 та рішення Господарського суду Черкаської області від 12.11.2019, справу направити на новий розгляд.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №925/983/19 касаційну скаргу ТОВ "Львівський сад" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі №925/983/19 у частині залишення без змін рішення Господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 про стягнення з відповідача 352 764, 90 грн основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 13 252, 55 грн - 3% річних, 7 411, 26 грн судового збору - скасовано. Справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд в скасованій частині.

Аргументуючи судове рішення Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив про те, що належним чином не дослідивши зібрані у справі докази, не встановивши обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанцій дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

30.06.2020 матеріали справи №925/983/19 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Львівський сад" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П., судді: Калатай Н.Ф., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 прийнято справу №925/983/19 за апеляційною скаргою ТОВ "Львівський сад" на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.08.2020.

20.08.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли пояснення по справі, в яких зазначено про те, що спірний договір оренди, строк дії якого становив 5 років, підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації в силу вимог ст.ст. 793, 794 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). При цьому, додаткові угоди в силу вимог статті 654 ЦК України також підлягали нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, чого сторонами зроблено не було, а тому спірний договір та додаткові угоди до нього є нікчемними в силу частини 1 статті 220 ЦК України. Відповідно у позивача не має правових підстав для нарахування орендної плати, а у відповідача в свою чергу не виникло обов`язку зі сплати орендної плати.

25.08.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення по справі №9125/983/19, в яких останній наголошує на тому, що подана позовна заява до місцевого господарського суду у цій справі містить вимогу про стягнення грошових коштів але не містить посилання на спірний договір оренди нерухомого майна. В разі встановлення нікчемності договору, для обґрунтування стягнення коштів із відповідача за фактичне користування об`єктом нерухомості суд має застосувати положення статті 1212 ЦК України.

Окрім того, 25.08.2020 позивачем подано клопотання про зупинення провадження у справі №925/983/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №925/226/20.

У відповідності до ст. 216 ГПК України в судовому засіданні 25.08.2020 оголошено протокольно перерву до 15.09.2020.

У судове засідання 15.09.2020 з`явилися представники сторін, які надали пояснення.

Так, у судовому засіданні 15.09.2020 представник позивача підтримав клопотання про зупинення провадження, наголошуючи на об`єктивну неможливість розгляду справи №925/983/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №925/226/20. Представник відповідача заперечував проти задоволення вказаного клопотання, зазначаючи про те, що зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у цій справі.

Також у судовому засіданні 15.09.2020 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги повністю, з підстав викладених у ній, представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував.

Дослідивши клопотання про зупинення провадження у справі №925/983/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №925/226/20, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів вважає, що розгляд справи №925/226/20 не може бути перешкодою для встановлення усіх істотних обставин у даній господарській справі та не перешкоджає її розгляду, оскільки зібрані докази дозволяють суду самостійно встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом розгляду справи, що переглядається, а тому, відмовляє в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 15.09.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 16.05.2013 між Державною установою "Інститут помології ім. Л.П. Симиренка Національної академії аграрних наук України", яку було перейменовано в Дослідну станцію помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (за договором - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівський сад (за договором - орендар) укладено договір №1 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір оренди).

За умовами п.1.1 Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлові приміщення загальною площею 161, 3 м2 (реєстровий номер 00497331.1.ТЖЕЧСТ 5055), котельні цеху техпереробки загальною площею 153, 7 м2 (реєстровий номер 00497331.1.ТЖЕЧСТ 5056), приміщення будівлі складу соків загальною площею 205, 3 м2 (реєстровий номер 00497331.1.ЕФОЦЯЖ 2331), асфальтовану площадку на території цеху техпереробки загальною площею 2084, 0 м2, розташовані за адресою: Черкаська обл., Городищенський р-н, с. Мліїв, вул. Симиренка, 9, що перебуває на балансі Державної установи "Інститут помології ім. Л. П. Симиренка НААНУ", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку майна від 18.03.2013 і становить 616 820, 00 грн.

Майно передається в оренду з метою використання для технічної переробки плодів, овочів на соки, компоти та сухофрукти (п. 1.2 Договору оренди).

Згідно з пунктом 2.1 Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, зазначений у договорі, але не раніше дати реєстрації договору та акта приймання-передачі майна.

Пунктом 3.1 Договору оренди передбачено, що розмір орендної плати визначається на підставі статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і становить за погодженням сторін за базовий місяць рахунку (березень 2013 року) 11 500, 00 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - травень 2013 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за квітень, травень 2013 року.

Орендна плата перераховується орендодавцеві відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця (пункт 3.6 Договору оренди).

За змістом пункту 10.1 Договору оренди цей договір укладений строком на 5 років і діє з 16.05 2013 до 16.05.2018.

У пункті 10.6 Договору оренди передбачено, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; достроково або за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; за ініціативою однієї із сторін у випадках, передбачених чинним законодавством, а також у випадку порушення однією із сторін зобов`язань за цим договором, у т. ч. несплати орендних платежів протягом трьох місяців, створення перешкод для доступу в орендоване приміщення представників орендодавця у випадку аварій, навмисного або необережного погіршення стану орендованого майна або іншого орендодавця з вини орендаря; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря - юридичної особи; загибелі об`єкта оренди. Попередження про розірвання договору за ініціативою однієї із сторін повинно бути надано іншій стороні не пізніше як за місяць. До дня розірвання договору орендар зобов`язаний повністю сплатити орендодавцю всі платежі за цим договором.

Згідно з додатковою угодою від 07.07.2014 №1 сторони внесли зміни до Договору оренди, зокрема до пунктів 2.1, 7.1, 10.1. виклавши їх у такій редакції:

- "п. 2.1. орендар вступає в строкове платне користування майном з дати підписання акта приймання-передачі майна";

- "п. 7.1. передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором та актом приймання-передачі майна, який підписується одночасно з додатковою угодою";

- "п. 10.1. цей договір укладено строком на 35 місяців, та діє з моменту укладення додаткової угоди".

07.07.2014 між сторонами у справі підписано акт приймання-передачі орендованого майна, що належить до державної власності.

Згідно з додатковою угодою від 01.01.2016 №2 до Договору оренди внесено зміни, зокрема, до пункту 1.1 розділу 1, пункту 3.1 розділу 3, і викладено їх у такій редакції:

- "п. 1.1. орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлові приміщення цеху техпереробки загальною площею 684, 3 м2 з підвальними приміщеннями загальною площею 161, 3 м2 (реєстровий номер 00497331.1.ТЖЕЧСТ 5055), розміщені за адресою: Черкаська обл., Городищенський р-н, с. Мліїв, вул. Симиренка, 9, що перебуває на балансі Державної установи "Інститут помології ім. Л. П. Симиренка НААНУ", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку майна від 16.11.2015 і становить 713 333, 00 грн".

- "п. 3.1. орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне та комунальне майно та пропорцій її розподілу, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 04.10.1995 №786, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (листопад 2015 року) 6 242, 00 грн, ПДВ - 1 248, 40 грн;

Орендна плата за перший місяць оренди - січень 2016 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень 2015 року".

01.01.2016 між сторонами по справі підписано акт приймання-передачі майна, що належить до державної власності, яким визначено, що відповідач повернув позивачу нежитлові приміщення котельні цеху техпереробки загальною площею 153,7 кв.м.; приміщення будівлі складу соків загальною. площею 205,3 кв.м., асфальтовану площадку на території цеху техпереробки загальною площею 2084,0 кв.м. за адресою Черкаська область, Городищенський район, с. Мліїв, вул. Симиренка, 9. При цьому в оренді залишено приміщення цеху техпереробки загальною площею 684,3 кв.м. та підвальні приміщення загальною площею 161,3 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Мліївської сільської ради від 13.03.2014 № 24 цеху техпереробки присвоєно адресу вул. Симиренка, 9/5 у с. Млієві Городищенського району Черкаської області.

Згідно наявних у справі документів цех техпереробки та підвал по вул. Симиренка, 9/5 у с. Млієві Городищенського району Черкаської області зареєстровано на праві державної власності за Національною академією аграрних наук України, а право оперативного управління на цей об`єкт зареєстровано за Інститутом помології ім. Л.П. Симиренка Національної академії аграрних наук України, що підтверджується свідоцтвом про право власності, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

16.05.2018 позивач у заяві №93 повідомив відповідачеві про відмову у продовженні строку дії договору від 16.05.2013 №1, вимагав до 17.05.2018 повернути орендоване майно у стані, в якому воно було одержане, з урахуванням нормального зносу, сплативши заборгованість з орендної плати.

У листі від 23.05.2018 №23/05 відповідач погодив дату припинення договору оренди - 17.05.2018, просив у подальшому не нараховувати орендні платежі та зобов`язався забрати власне виробниче обладнання та майно до 31.12.2018.

У зв`язку із неповерненням відповідачем спірного майна із орендного користування та наявністю у ТОВ "Львівський сад" непогашеної заборгованості з орендної плати за Договором оренди позивач звернувся до господарського суду першої інстанції із цим позовом.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про те, що наявні всі правові підстави для зобов`язання відповідача повернути позивачеві за актом приймання-передачі нерухоме майно, орендоване за спірним договором і стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, інфляційних втрат і 3 % річних у заявлених позивачем розмірах.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 в частині залишення без змін рішення Господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 про стягнення з відповідача 352 764, 90 грн основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 13 252, 55 грн - 3% річних, 7 411, 26 грн судового збору зазначив про те, що переглядаючи справу в апеляційному порядку та залишаючи без змін судове рішення, суд апеляційної інстанції оцінки спірним правовідносинам у контексті законодавчо встановлених норм не надав. Не дослідив та не встановив, чи було дотримано сторонами вимог закону, що застосовуються до такого виду договорів, зокрема щодо нотаріального посвідчення договору оренди нерухомого майна, зважаючи на строк, предмет спірного договору, та настання правових наслідків у разі їх недотримання, як і не надав оцінки відповідним аргументам ТОВ "Львівський сад", які воно навело, зокрема в апеляційній скарзі, обмежившись у постанові лише застереженням про те, що виконання пункту 5.15 договору (здійснення нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору) покладено саме на відповідача. Також залишено поза увагою приписи частини 1 статті 654 ЦК України, відповідно до якої зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, та не надав відповідної оцінки додатковим угодам до спірного договору стосовно дотримання встановленого законом порядку їх укладення, а отже і набрання ними чинності.

Отже, при новому розгляді справи Північним апеляційним господарським судом переглядається рішення Господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 в частині стягнення з відповідача на користь позивача - 352 764, 90 грн основного боргу із врахуванням індексу інфляції, 13 252, 55 грн 3% річних на підставі договору №1 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.05.2013 та 7 411, 26 грн сплаченого судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини сторін виникли з приводу виконання умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Укладений між сторонами Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1 від 27.06.2013 за своєю правовою природою є договором оренди, правовідносини за яким регулюються положеннями Глави 58 ЦК України, параграфа 5 Глави 29 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (надалі - Закон) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Частиною першою статті 12 Закону передбачено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Нормами спеціального Закону врегульовано питання щодо моменту укладення договору оренди державного та комунального майна, проте даний Закон не містить положень, які регулювали б питання щодо форми договору оренди, його нотаріального посвідчення чи державної реєстрації.

Згідно з частинами 1, 2 статті 283 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Так, стаття 759 ЦК України визначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Враховуючи наведені вище норми, договір оренди, строк дії якого не менше ніж три роки, підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За змістом пункту 10.1 Договору оренди цей договір укладений строком на 5 років і діє з 16.05 2013 до 16.05.2018.

При цьому сторони, укладаючи спірний Договір оренди визначили, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, зазначений у договорі, але не раніше дати реєстрації договору та акта приймання-передачі майна (п. 2.1 Договору оренди). Пунктом п. 5.15 Договору оренди сторони встановили зобов`язання щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації зазначеного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках , встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною першою статті 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, що відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

З огляду на те, що Договір оренди, строк дії якого складав 5 років, не був нотаріально посвідчений, він є нікчемним в силу ч. 1 ст. 220 ЦК України з моменту його вчинення. Нікчемний правочин не потребує визнання його недійсним в суді, а є таким в силу закону з огляду на положення ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Аналогічного правового висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду по справах №910/21570/17, №904/6786/17, №916/3156/17, №916/2800/18.

Також з матеріалів справи вбачається, що до Договору оренди були внесені зміни додатковими угодами №1 від 07.07.2014 та №2 від 01.01.2016.

Відповідно до статті 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, додаткові угоди №1 від 07.07.2014 та №2 від 01.01.2016 також підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, сторонами не додержано форми щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації зазначених додаткових угод, а тому вони є нікчемними і не створюють прав та обов`язків для сторін, оскільки сторонами під час їх укладання порушено вимоги частини першої статті 220 ЦК України.

Згідно з приписами частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку щодо задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача - 352 764, 90 грн основного боргу із врахуванням індексу інфляції, 13 252, 55 грн 3% річних на підставі договору №1 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.05.2013, оскільки не взяв до уваги відсутність доказів нотаріального посвідчення і державної реєстрації Договору оренди, укладеного більше ніж на трирічний строк, а також те, що такий правочин не створює прав та обов`язків для сторін, у зв`язку з чим у позивача відсутні правові підстави для стягнення коштів за цим договором.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Статтею 79 ГПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Ч. 1 статті 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, частково найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 ГПК України оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача - 352 764, 90 грн основного боргу із врахуванням індексу інфляції, 13 252, 55 грн 3% річних на підставі договору №1 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.05.2013.

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 ГПК України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову судовий збір у розмірі 1 921, 00 грн покладається на відповідача, решта сплаченого судового збору залишається за позивачем, за подачу апеляційної скарги судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь скаржника в розмірі 8 235, 39 грн, решта сплаченого судового збору залишається за скаржником - ТОВ "Львівський сад".

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 у справі №925/983/19 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 у справі №925/983/19 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 352 764, 90 грн основного боргу із врахуванням індексу інфляції, 13 252, 55 грн 3% річних.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові Дослідної станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" про стягнення 352 764, 90 грн основного боргу із врахуванням індексу інфляції, 13 252, 55 грн 3% річних - відмовити.

4. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 у справі №925/983/19 залишити без змін.

5. Судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 5 490, 26 грн залишити за Дослідною станцією помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" (ідентифікаційний код 38414750, с. Стільсько, Миколаївський район, Львівська область вул. Шевченка, 109) на користь Дослідної станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (ідентифікаційний код 00497331, с. Мліїв, Городищенський район, Черкаська область вул. Симиренка, 9) - 1 921 (одна тисячя дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позову.

7. Стягнути з Дослідної станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (ідентифікаційний код 00497331, с. Мліїв, Городищенський район, Черкаська область вул. Симиренка, 9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" (ідентифікаційний код 38414750, с. Стільсько, Миколаївський район, Львівська область вул. Шевченка, 109) - 8 235 (вісім тисяч двісті тридцять п`ять) грн 39 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 881, 50 грн залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівський сад".

9. Доручити Господарському суду Черкаської області видати наказ.

10. Матеріали справи №925/983/19 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 25.09.2020.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Н.Ф. Калатай

А.І. Мартюк