Рішення

від 16.09.2020 по справі 308/10593/16-а

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/10593/16-а

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Бедьо В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Єфремової М.Й.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_5

представника третьої особи - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого на підставі довіреності виступає представник Онуфрій Дмитро Васильович, до Ужгородської міської ради Закарпатської області, третя особа на боці відповідача - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовує наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла двоюрідна сестра позивача ОСОБА_3 , 1924 року народження, після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй спадкове майно: 7/8 житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно померла заповіла позивачу. Після успадкування вказаного будинку в користування ОСОБА_1 перейшла також земельна ділянка площею 0, 223 га, на якій розташований вказаний будинок. Вказаною земельною ділянкою позивач користується як землекористувач по теперішній час.

07.08.2016 року до позивача підійшов ОСОБА_2 та повідомив, що частина земельної ділянки, якою користується позивач належить йому і тому він має право приступити до її використання.

Після цього позивачу стало відомо, що 16.10.2015 року Ужгородська міська рада 6 скликання на 27 сесії прийняла рішення № 1859, в якому п. 1.38 надала дозвіл на підготовку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею її у власність гр. ОСОБА_2 площею 0, 0996 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , а вже 14.07.2016 року Ужгородська міська рада 7 скликання на 5 сесії прийняла рішення за № 282, де в п. 2.1 затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 ( кадастровий номер 21101000000:51:001:0754) площею 0,0996 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та передали зазначену земельну ділянку йому у власність.

Вказане рішення суб`єкта владних повноважень позивач вважає недійсним, оскільки прийняте з порушенням земельного та містобудівного законодавства та є такими, що порушують його права, свободи та інтереси. Добровільної відмови від права користування земельною ділянкою позивач не надавав та вказує що відсутні будь-які правові підстави для позбавлення його права користування вказаною ділянкою.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 1.38. рішення 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 16.10.2015 року за № 1859 Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам АТО та бойових дій ; пункт 2.1. рішення 5 сесії Ужгородської міської ради 7 скликання від 14.07.2016 року за № 282 Про затвердження, надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а також стягнути сплачений позивачем судовий збір.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 26.10.2016 року відкрито провадження у справі .

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 28.03.2017 року закрито провадження у справі.

Вказана ухвала скасована ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року, а справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

19.10.2017 року представник позивача подав до суду клопотання про уточнення позовних вимог, в яких ставить вимогу про визнання протиправними дії відповідача та неправомірним п. 1.38 рішення 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 16.10.2015 року за № 1859 Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення змелених ділянок учасникам АТО та бойових дій та стягнути з відповідача сплачений позивачем судовий збір.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10. 2019 року визначено головуючого суддю Бедьо В.І.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги уточненої позовної заяви та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача Ужгородської міської ради в судове засідання не з`явився, хоч був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, про причину неявки суд не повідомив. Разом з тим свою правову позицію по суті позову та про можливість проведення судового розгляду без їх участі висловив у поданому до суду клопотанні Вх. № 39197 від 30.11. 2017 року ( а. с. 139 т. 1). Відповідач вказує на те, що предметом спору у даній справі є земельна ділянка, яка передана в користування ОСОБА_2 та земельна ділянка, що перебуває у користуванні позивача ОСОБА_1 . Відтак відповідач вважає, що оскільки правовідносини, які склалися між сторонами стосуються права та підстав набуття права на земельну ділянку, то відповідач владних управлінських функцій не здійснював і суб`єктом владних повноважень у цих відносинах не виступав.

Представник третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_6. в судовому засіданні заперечила проти задоволення уточнених позовних вимог з мотивів їх безпідставності та необгунтованості. Зокрема звертає увагу на те, що оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень № 1859 від 16.10.2015 року вирішено надати учасникам бойових дій в зоні проведення АТО дозвіл на підготовку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з подальшою передачею їх у власність, а саме площею 0, 0996 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Разом з тим на думку представника вказане рішення суду не містить жодних відомостей про те, що виділена земельна ділянка знаходиться саме на частині земельної ділянки, якою користується позивач ОСОБА_1 . Також звертає увагу на те, що матеріали справи також не містять доказів того, що спірна земельна ділянка належить ОСОБА_1 . Вважає, що спірні правовідносини в даному випадку можливо вирішити тільки в рамках цивільно-правового спору, адже мова йде про право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 .

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши зміст позовних вимог, дослідивши матеріали справи судом встановлені наступні обставини.

П. 1.38 рішення суб`єкта владних повноважень Ужгородської міської ради ХХVII сесії VI скликання № 1859 від 16.10.2015 року вирішено надати учасникам бойових дій в зоні проведення АТО дозвіл на підготовку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з подальшою передачею їх у власність, а саме земельної ділянки площею 0, 0996 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Вказане рішення суб`єкта владних повноважень позивач вважає недійсним, оскільки прийняте з порушенням земельного та містобудівного законодавства та є такими, що порушують його права, свободи та інтереси.

Зокрема позивач вказує на те, що добровільної відмови від права користування земельною ділянкою позивач не надавав та вказує що відсутні будь-які правові підстави для позбавлення його права користування вказаною ділянкою.

Відтак ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні пояснили, що відповідно до викопіювання з генерального плану міста та ситуаційного плану на земельній ділянці по АДРЕСА_1 розміщене тільки одне дворогосподарство, що належить йому.

Відтак сторона позивача вважає, що вказаним рішенням суб`єкта владних повноважень виділено земельну ділянку, частина якої належить ОСОБА_1 .

Натомість відповідач представник Ужгородської міської ради вважає, що предметом спору у даній справі є земельна ділянка, яка передана в користування ОСОБА_2 та земельна ділянка, що перебуває у користуванні позивача ОСОБА_1 . Відтак відповідач звертає увагу на те, що оскільки правовідносини, які склалися між сторонами стосуються права та підстав набуття права на земельну ділянку, то відповідач владних управлінських функцій не здійснював і суб`єктом владних повноважень у цих відносинах не виступав.

На відсутність права на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень також вказує представник третьої особи.

За правилами частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи).

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом з тим визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 392 ЦК передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права .

Як вбачається з установлених судом обставин справи та наведених у позовній вимозі доводів, позивач оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, яке як він вважає фактично стосується права третьої особи ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 , саме з підстав незгоди з фактом виділення останньому земельної ділянки, яка на його думку частково накладається на належну йому ділянку, що на думку позивача, призвело до порушення його права, як власника та користувача земельної ділянки та власника житлового будинку.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що в даному випадку предметом даного адміністративного спору є виключно рішення суб`єкта владних повноважень № 1859 від 16.10.2015 року вирішено надати учасникам бойових дій в зоні проведення АТО дозвіл на підготовку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з подальшою передачею їх у власність, а саме площею 0, 0996 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Суд звертає увагу на те, що вказане оскаржуване рішення не містить жодних даних стосовно того, що земельна ділянка надана учасникам бойових дій в зоні проведення АТО саме в місці розташування земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 , адже у спірному рішення мітиться позначення, що надана земельна ділянка на АДРЕСА_1 , однак немає вказівки, що на АДРЕСА_1 .

Також в даному випадку при детальному вивченні письмових доказів суд встановив, що з таких неможливо встановити, чи дійсно виділена рішенням суб`єкта владних повноважень № 1859 від 16.10.2015 року земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку на АДРЕСА_1 адже в рамках даної справи земельна експертиза не проводилась.

Окрім того суд звертає увагу на те, що розмір виділеної спірним рішенням ділянки і тої ділянки, якою користується позивач є різною, тому однозначно стверджувати що в даному випадку мова йде про одну і ту ж ділянку підстав немає.

Своє право на спірну ділянку сторона позивача обґрунтовує свідоцтвом про право на спадщину - об`єкт нерухомості в АДРЕСА_1 , копією Генерального плану, технічного паспорта на квартиру, план меж земельної ділянки для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 .

Разом з тим суд звертає увагу на те, що надані позивачем докази не містять документів, що підтверджували б право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, а тільки не обєкт нерухомості.

Таким чином суд приходить до переконання, щов цій справі існує спір про право, а тому обраний позивачем спосіб захисту не приведе до відновлення його порушених прав, адже в даному випадку спір фактично стосується також прав третьої особи ОСОБА_2 на земельну ділянку, що була виділена йому спірним рішенням суб`єкта владних повноважень.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Ураховуючи те, що позов подано на захист порушеного, на думку позивача, права власності, а також те, що в цій справі фактично оспорюється правомірність набуття третьою особою права власності на земельну ділянку, що може впливати на майнові права та інтереси цієї особи, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Виключною компетенцією пленарних засідань міської ради згідно з п.34 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні питання про розгляд клопотання і надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надання мотивованої відмови у його наданні вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Статтею 81 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки серед іншого на підставі безоплатної передачі із земель державної комунальної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації визначених Земельних кодексом України. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗКУ, провадиться один раз по кожному виду використання.

Положеннями статті 121 Земельного кодексу України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Відповідно до ч. 6 статті 118 кодексу визначено порядок отримання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян в межах безоплатної приватизації. Громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарські будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. При цьому не вказано необхідності визначати межі земельної ділянки та додавати інші документи та матеріали.

Цією ж статтею визначено порядок та строки розгляду клопотання щодо надання власність громадянам земельних ділянок державної та комунальної власності. Згідно цього порядку відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених встановленому законом порядку.

З вказаної норми законодавства вбачається, що законом передбачено єдину підставу для відмови у наданні дозволу, а саме лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В процесі розгляду справи судом не виявлено, що зазначені принципи в контексті положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не дотримані та що вказаним рішенням порушені права, свободи або законні інтереси позивача ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного суд приходить до переконання, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у звязкуз їх необгрунтованістю .

Керуючись ст.ст.2,5, 9,19,2-78,94 КАС України, ст. 81, 121,122, 118, 121 ЗК України,суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого на підставі довіреності виступає представник ОСОБА_5 , до Ужгородської міської ради Закарпатської області, третя особа на боці відповідача - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складення тексту судового рішення у повному обсязі - 25 вересня 2020 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області В.І. Бедьо