Постанова

від 10.02.2021 по справі 308/10593/16-а

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 308/10593/16-а пров. № А/857/13424/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Стельмаха П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2020 року (суддя - Бедьо В.І., час ухвалення - 14:24 год., місце ухвалення - м.Ужгород, дата складання повного тексту - 25.09.2020р.),

в адміністративній справі №308/10593/16-а за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради Закарпатської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

про визнання протиправними дії та неправомірним рішення ,

встановив:

У жовтні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Ужгородської міської ради Закарпатської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати: - пункт 1.38. рішення 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 16.10.2015 року за №1859 Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам АТО та бойових дій ; - пункт 2.1. рішення 5 сесії Ужгородської міської ради 7 скликання від 14.07.2016 року за №282 Про затвердження, надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок .

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.10.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом ОСОБА_1 ..

Ухвалою цього ж Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.03.2017 року закрито провадження в адміністративній справі за цим позовом ОСОБА_1 , на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України, у зв`язку із тим, що даний спір не являються адміністративним і повинен розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Однак, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року скасовано ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.03.2017 року про закриття провадження у справі №308/10593/16-а, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

19 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_1 подав суду першої інстанції заяву про уточнення (зміну) позовних вимог, згідно якої визначив такі позовні вимоги: - визнати протиправними дії відповідача та неправомірним пункт 1.38. рішення 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 16.10.2015 року за №1859 Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам АТО та бойових дій .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.09.2020 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ..

З цим рішенням суду першої інстанції від 16.09.2020 року не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, не ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення по справі, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що суд при прийнятті рішення керувався одними доказами та не брав до уваги інші. Вважає апелянт, що відповідач жодним чином не обґрунтовує законність прийняття оскарженого рішення. Також вважає апелянт безпідставним твердження суду першої інстанції про те, що даний спір є не публічно-правовим, оскільки дане питання вже досліджувалося Львівським апеляційним адміністративним судом згідно ухвали від 11.07.2017 року по справі №308/10593/16-а. Крім того вказує апелянт, що предметом позовних вимог є правовідносини, які регулюються певними нормами Земельного кодексу, а суд в мотивувальній частині обґрунтовує своє рішення з посиланням на інші норми закону і підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють інші правовідносини. Стверджує апелянт, що у вказаній справі спору про цивільне право немає, проте суд належним чином не з`ясував природу правовідносин.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 16.09.2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Відповідач Ужгородська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, у якому висловила незгоду з доводами апеляційної скарги, а тому просить в її задоволенні відмовити.

Третя особа ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції із запереченням на апеляційну скаргу, вважаючи, що такі задоволенню не підлягають. Просить апеляційну скаргу відхилити.

В засідання суду апеляційної інстанції учасники справи (їх представники) не з`явилися, про дачу час і місце апеляційного розгляду справи усі були повідомлені належним чином.

Відповідач і третя особа про причини неявки апеляційний суд не повідомили. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі апелянта та його представника.

Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників).

Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно частково задоволити, з врахуванням наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 19.08.2015 року ОСОБА_2 звернувся до Ужгородської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,10 га., яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 232 Т.1).

Пунктом 1.38 рішення Ужгородської міської ради ХХVII сесії VI скликання №1859 від 16.10.2015 року Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам АТО та бойових дій вирішено надати учасникам бойових дій в зоні проведення АТО дозвіл на підготовку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з подальшою передачею їх у власність, а саме, гр. ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0996 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (а.с. 30 Т.1).

Пунктом 2.1 рішення Ужгородської міської ради V сесії VIІ скликання №282 від 14.07.2016 року Про затвердження, надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам бойових дій (в тому числі учасникам АТО) та їх родинам, а саме, гр. ОСОБА_2 земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:51:001:0754) площею 0,0996 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та передати її у власність (а.с. 31 Т.1).

Позивач ОСОБА_1 вважаючи протиправними дії відповідача Ужгородської міської ради та неправомірним пункт 1.38. рішення 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 16.10.2015 року за №1859, звернувся із цим позовом до адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що права, свободи або законні інтереси позивача ОСОБА_1 не порушено оскарженим пунктом 1.38. рішення сесії Ужгородської міської ради №1859 від 16.10.2015 року.

Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 4 КАС України визначено: - публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, - хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; - суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; - позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; - відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача; - індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Право особи на звернення до суду, в тому числі до адміністративного суду, із вимогами про захист порушених прав, гарантовано статтею 55 Конституції України та статтею 5 КАС України.

Згідно статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Із аналізу наведених норм КАС видно, що право на судовий захист має особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і чи це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Згідно ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Тобто, при розгляді адміністративної справи обов`язковою повинна бути наявність публічно-правового спору між конкретним позивачем та конкретним відповідачем, з метою судового захисту прав, свобод чи інтересів такого позивача від порушень з боку такого відповідача як суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю суб`єктів владних повноважень у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону. Однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - суб`єкт владних повноважень.

Задоволення адміністративного позову є можливим в разі встановлення судом фактів того, що оскаржені позивачем рішення, дії чи бездіяльність відповідача вчинені з порушенням ознак, передбачених частиною 2 статті 2 КАС України та порушують права, свободи чи законні інтереси позивача.

При цьому, оскаржуване рішення, дія або бездіяльність суб`єкта владних повноважень повинні бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача.

Для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і чи це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вирішуючи спір, суд зобов`язаний, зокрема, надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.

Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав та законних інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що предметом даного адміністративного спору являються питання щодо протиправності дій відповідача Ужгородської міської ради та правомірності рішення XXVII сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 16.10.2015 року за №1859 в частині пункту 1.38, яким вирішено надати учаснику бойових дій в зоні проведення АТО гр. ОСОБА_2 дозвіл на підготовку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею у власність площею 0,0996 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

В межах розглядуваних позовних вимог у цій адміністративній справі суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно частини 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (в редакції на час спірних правовідносин), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання згідно з п.34 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 81 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки серед іншого на підставі безоплатної передачі із земель державної комунальної власності.

Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації визначених Земельних кодексом України. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельного кодексу України, провадиться один раз по кожному виду використання.

Положеннями статті 121 Земельного кодексу України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено порядок отримання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян в межах безоплатної приватизації. Громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарські будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. При цьому не вказано необхідності визначати межі земельної ділянки та додавати інші документи та матеріали.

Цією ж статтею визначено порядок та строки розгляду клопотання щодо надання власність громадянам земельних ділянок державної та комунальної власності. Згідно цього порядку відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених встановленому законом порядку.

З вказаної норми законодавства вбачається, що законом передбачено єдину підставу для відмови у наданні дозволу, а саме лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених встановленому законом порядку.

Колегія суддів апеляційного суду також враховує, що із змісту доводів позивача (апелянта) ОСОБА_1 та матеріалів справи видно, що позивач ОСОБА_1 оскаржує рішення Ужгородської міської ради (пункт 1.38 рішення від 16.10.2015 року за №1859) в частині, яке фактично стосується права третьої особи ОСОБА_2 на отримання у власність земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 , саме з підстав незгоди з фактом виділення останньому земельної ділянки, яка, на думку позивача, частково накладається на належну йому земельну ділянку, що призвело до порушення його права як власника та користувача земельної ділянки та власника житлового будинку.

Водночас, позивач наголошує на тому, що заявлений спір являється лише адміністративним, бо стосується спору із суб`єктом владних повноважень (органом місцевого самоврядування), і в цьому спорі не ставиться питання про право цивільне, як-то право власності чи право користування земельною ділянкою.

В такій ситуації, суд першої інстанції правильно звернув увагу, що спірний пункт 1.38 рішення від 16.10.2015 року за №1859, будучи індивідуальним актом, який виданий на виконання владних управлінських функцій, стосується прав та інтересів визначеної в акті особи - заявника ОСОБА_2 ..

Це рішення не порушує прав чи законних інтересів позивача ОСОБА_1 і не являється результатом публічно-правових відносин між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Ужгородською міською радою.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази про те, що розглядувана земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться саме в місці розташування земельної ділянки, про яку зазначав позивач, зокрема під номером будинку 32. Тобто відсутні підстави для висновків про те, що спірним пунктом 1.38 рішенням №1859 від 16.10.2015 року надано ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка частково може накладатись на земельну ділянку використовувану позивачем по АДРЕСА_1 .

Крім того, матеріали справи містять інформацію про об`єкт нерухомого майна позивача ОСОБА_1 - будинок по АДРЕСА_1 , при відсутності відомостей про право власності чи користування земельною ділянкою.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність факту порушеного права чи законного інтересу позивача ОСОБА_1 спірним пунктом 1.38 рішенням №1859 від 16.10.2015 року.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача (апелянта) щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача Ужгородської міської ради та визнання неправомірним пункту 1.38. рішення сесії Ужгородської міської ради від 16.10.2015 року за №1859.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції, які відображені в мотивувальній частині рішення суду від 16.09.2020 року про те, що у цій справі існує спір про право і даний спір стосується захисту цивільних прав та інтересів і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Так, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року в цій же справі №308/10593/16-а було скасовано ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.03.2017 року про закриття провадження у справі №308/10593/16-а, з тих підстав, що розглядуваний спір являються публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Матеріали адміністративної справи не містять доказів того, що з часу винесення ухвали апеляційного суду від 11.07.2017 року по час винесення рішення суду першої інстанції від 16.09.2020 року змінились фактичні обставини справи, які б із врахуванням чинних норм законодавства зумовлювали висновок про неналежність розглядуваного спору до компетенції адміністративного суду.

Отже, суд першої інстанції вирішуючи спір по суті позовних вимог, в рішенні від 16.09.2020 року, а саме у його мотивувальній частині, безпідставно навів обгрунтування (судження) про те, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідно до статті 317 КАС України, рішення суду першої інстанції слід змінити, а саме, у мотивувальній частині цього рішення суду виключити формулювання висновків суду про те, що у цій справі існує спір про право і даний спір стосується захисту цивільних прав та інтересів і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У решта частині рішення суду першої інстанції від 16.09.2020 року необхідно залишити без змін, як таке, що прийняте за результатами всебічного і об`єктивного встановлення обставини справи, з дотриманням норм матеріального права та процесуального права. В цій частині рішення суду не спростовується доводами апеляційної скарги позивача.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2020 року в адміністративній справі №308/10593/16-а за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання протиправними дії та неправомірним рішення - змінити, а саме, у мотивувальній частині цього рішення суду виключити формулювання висновків суду про те, що у цій справі існує спір про право і даний спір стосується захисту цивільних прав та інтересів і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У решта частині рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2020 року в адміністративній справі №308/10593/16-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Н.В. Ільчишин

Р.Й. Коваль

Повний текст постанови складено 18.02.2021 року