Постанова

від 24.09.2020 по справі 520/14034/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/884/20

Номер справи місцевого суду: 520/14034/18

Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В.

Доповідач Гірняк Л. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2020 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі:

Головуючого- Гірняк Л.А.

Суддів - Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

За участю секретаря - Ющак А.Ю.

Представника позивача- ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27.02.2019 року по справі за позовом ТОВ ШОР ХАУС до ОСОБА_3 , ОСОБА_2

-про визнання договорів дарування недійсними,-

ВСТАНОВИЛА:

ПРОЦЕДУРА:

03 жовтня 2018 року представник позивача ТОВ ШОР ХАУС звернувся з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в якому просив:

- визнати недійсним договір дарування № 2757 від 16 грудня 2013 року земельної ділянки № 5 , площею 0,0683 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірінас І.В.;

- визнати недійсним договір дарування № 2760 від 16 грудня 2013 року земельної ділянки АДРЕСА_2 , укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірінас І.В.;

-визнати недійсним договір дарування № 2763 від 16 грудня 2013 року земельної ділянки № 7 , площею 0,0904 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірінас І.В.;

-визнати недійсним договір дарування № 2754 від 16 грудня 2013 року домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірінас І.В.

Вимоги обґрунтовує тим, що 09.03.2006 року між ВАТ Морський транспортний банк , правонаступником якого є ПАТ Марфін Банк та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 366/F відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії на суму 2 500 000,00 доларів США на придбання нежитлових підвальних приміщень,розташованих в АДРЕСА_1 .

В цей же день між ВАТ Морський транспортний банк , правонаступником якого є ПАТ Марфін Банк та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , в забезпечення виконання зобов`язання за зазначеним кредитним договором був укладений договір поруки № 2313-С . До зазначеного договору поруки укладені додаткові угоди № 1 від 22.02.2010 року,№ 2 від 23.07.2010 року ( Договір поруки 1). Відповідно до яких поручитель та позичальник відповідають перед Банком як солідарні боржники .

09.03.2006 року між ВАТ Морський транспортний банк правонаступником якого є ПАТ Марфін Банк та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 ,в забезпечення виконання зобов`язання за зазначеним кредитним договором був укладений договір поруки № 2314-С . До зазначеного договору поруки укладені додаткові угоди № 1 від 22.02.2010 року,№ 2 від 23.07.2010 року ( Договір поруки 2). Відповідно до яких поручитель та позичальник відповідають перед Банком як солідарні боржники .

20 грудня 2016 року між ПАТ МАРФІН БАНК та ТОВ ШОР ХАУС укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором за № 366/F від 09 березня 2006 року. На момент укладення договору у ОСОБА_4 наявна була заборгованість у розмірі 127564,70 доларів США та 241626 грн. 20 коп.

На примусовому виконанні у Другому Київському відділі Державної виконавчої служби м. Одеси перебуває виконавчий лист № 520/5468/15-ц, виданий 21 лютого 2018 року Київським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ ШОР ХАУС про стягнення заборгованості за кредитним договором № 366/F від 09 березня 2006 року у розмірі 127564,70 доларів США та 241626 грн. 20 коп та постановою державного виконавця за № ВП 55952801 від 12 березня 2018 року відкрито виконавче провадження.

Позивач зазначає, що під час примусового виконання рішення суду їм стало відомо, що 16 грудня 2013 року поручитель ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали 4 договорів дарування нерухомого майна , а саме:

- № 2757 від земельної ділянки № 5 , площею 0,0683 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірінас І.В.;

-№ 2760 від 16 грудня 2013 року земельної ділянки № 6, площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірінас І.В.;

-№ 2763 від 16 грудня 2013 року земельної ділянки № 7, площею 0,0904 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірінас І.В.;

-№ 2754 від 16 грудня 2013 року домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірінас І.В.

Оскільки у ОСОБА_3 наявна заборгованість за виконавчим листом № 520/5468/15-ц, виданого 21 лютого 2018 року Київським районним судом м. Одеси, представник позивача вважає, що спірні договори є фіктивними та є введенням в оману третю особу, з метою уникнення стягнення кредитної заборгованості за рахунок майна поручителя, а тому їх слід визнати недійсними.

У відзиві на позовну заяву відповідачі просили відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що ТОВ ШОР ХАУС не надав доказів, що він має статус фінансової установи, а тому не можна вважати його кредитором за договором про відступлення прав вимоги за кредитним договором. Одночасно посилаються на те, що відповідно до укладеного кредитного договору, № 366/Р від 09.03.2006 року, Додаткової угоди до кредитного договору № 366/Р від 312.08.2007 року,№2 від 22.02.2010 року,№ 3 від 23.07.2010 року,№ 4 від 20.11.2012 року,Іпотечного договору від 09.03.2006 року,Договору поруки № 2313 від 09.03.2006 року з додатками не містять будь-яких обмежень в розпорядженні, в тому числі відчуження поручителем майна,що належить їй на праві приватної власності та не знаходилось в іпотеці.

Крім того, просить звернути увагу суду, що на момент укладення спірних договорів дарування вона не являлась солідарним боржником за кредитним договором так як існувала переплата кредиту згідно графіку на 538 992 дол США.

Лише станом на 10.04.2015 рік у позичальника перед Банком утворилась заборгованість в розмірі 113 328,07 доларів США та 40 082,49 грн та на адресу ОСОБА_3 після укладення договорів дарування, а саме 13.02.2015 року направлена вимога банку про дострокове погашення боргу.

Посилаючись на відсутність доказів,які б вказували, що дії сторін оспорюваних правочинів на момент їх вчинення були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно, з метою приховати його від виконання за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів відповідачі просили відмовити в заявлених вимогах.

17 грудня 2018 року відповідач ОСОБА_2 до суду подала заяву та просила застосувати строк позовної давності посилаючись на приписи частини 1 ст.262 ЦК України про те, що заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27.02.2019 року позовну заяву ТОВ ШОР ХАУС до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним - задоволено.

Визнано недійсним договір дарування № 2757 від 16 грудня 2013 року земельної ділянки № 5 , площею 0,0683 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірінас І.В.

Визнано недійсним договір дарування № 2760 від 16 грудня 2013 року земельної ділянки АДРЕСА_2 , укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірінас І.В.

Визнано недійсним договір дарування № 2763 від 16 грудня 2013 року земельної ділянки № 7 , площею 0,0904 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірінас І.В.

Визнано недійсним договір дарування № 2754 від 16 грудня 2013 року домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірінас І.В.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ ШОР ХАУС судовий збір у розмірі 920 (дев`ятсот двадцять) грн. 50 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ ШОР ХАУС судовий збір у розмірі 920 (дев`ятсот двадцять) грн. 50 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та залишити без задоволення заявлені позовні вимоги посилаючись на неповно з`ясовані обставини по справі, що мають значення для вирішення спору та порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання відповідачі не з`явились, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.

В своїх заявах відповідачі посилаючись на поважність причини їх неявки в судове засідання зазначали, що їх представник ОСОБА_6 здав аналізи на підтвердження чи відсутність корона вірусу COVID-19, а тому з метою недопущення можливого його поширення просили відкласти розгляд справи.

Судова колегія приходить до висновку, що клопотання про відкладення справи не підлягає задоволенню так як скаржниками не наведено об`єктивних обставин та підстав для відкладення та за відсутності обставин, що унеможливлюють розгляд справи за їх відсутності.

В силу ст.372 частини2 ЦПК України судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачів так як вони належним чином сповіщені про час та місце судового розгляду.

АРГУМЕНТИ (ДОВОДИ)СТОРІН:

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що районний суд не правильно обчислив строк позовної давності, не врахував презумпцію розумної поведінки та не застосував приписи частини 1 ст.262 ЦК України,котра передбачає, що заміна сторони у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу строку позовної давності.

Саме 16.12.2013 року були укладені договори дарування, а до суду позивач звернувся 03.10.2018 року, тобто через 4 роки 10 місяців та 13 днів. На думку заявника, відповідно до частини 4 ст.267 ЦК України є підстави для відмови в позові за спливом строку позовної давності.

Скаржник ОСОБА_3 посилається на ті ж обставини, що викладені в запереченні на позовну заяву.

При цьому наголошує, що на час укладення оспорюваних договорів дарування не була солідарним боржником за кредитним договором та була відсутня заборона на відчуженні об`єктів нерухомого майна, котре належало їй на праві власності та яке не знаходилось під забороною його відчуження. Одночасно зазначає, що право власності на спірні об`єкти нерухомого майна в неї виникло на підставі свідоцтва про право власності від 12.03.2009 року, а тому банк при укладені кредитного договору не міг розраховувати на це майно для забезпечення кредитних зобов`язань. Кредитор має можливість задовольнити борг за рахунок іпотечного майна. Скаржник звертає увагу, що боргові зобов`язання, що становить 7,5% від вже погашеної заборгованості виникло через 14 місяців після укладення договорів дарування а тому зобов`язання перед кредитором за договором поруки № 2313-с від 09.03.2006 року у неї виникло після встановлення факту невиконанням саме боржником- ОСОБА_7 свого обов`язку.

Одночасно зазначає, що будь яких доказів на підтвердження фіктивності договорів позивачем не надано.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ та ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ:

Судом встановлено, що 09.03.2006 року між ВАТ Морський транспортний банк , правонаступником якого є ПАТ Марфін Банк та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 366/F відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії на суму 2 500 000,00 доларів США на придбання нежитлових підвальних приміщень,розташованих в АДРЕСА_1 .

В цей же день між ВАТ Морський транспортний банк , правонаступником якого є ПАТ Марфін Банк та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , в забезпечення виконання зобов`язання за зазначеним кредитним договором був укладений договір поруки № 2313-С . До зазначеного договору поруки укладені додаткові угоди № 1 від 22.02.2010 року,№ 2 від 23.07.2010 року ( Договір поруки 1). Відповідно до яких поручитель та позичальник відповідають перед Банком як солідарні боржники .

09.03.2006 року між ВАТ Морський транспортний банк правонаступником якого є ПАТ Марфін Банк та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 ,в забезпечення виконання зобов`язання за зазначеним кредитним договором був укладений договір поруки № 2314-С . До зазначеного договору поруки укладені додаткові угоди № 1 від 22.02.2010 року,№ 2 від 23.07.2010 року ( Договір поруки 2). Відповідно до яких поручитель та позичальник відповідають перед Банком як солідарні боржники .

Відповідно до п.4.1 кредитного договору забезпечення виконання зобов`язання позичальником за договором є:

-іпотека нежилих підвальних приміщень № 501,загальною площею 164,2 кв.м. та нежилих приміщень першого поверху № 501,загальною площею 273,4 кв.м.,розташованих за адресою АДРЕСА_1 , що належать на праві власності;

-іпотека 8-ми кімнатної квартири ,загальною площею 293,2 кв.м.,житловою площею 205,0 кв.м., що розташована в м. одесі, АДРЕСА_3 та належить ОСОБА_3 на праві власності;

- порука ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності відповідно до свідоцтва про право власності від 12.03.2009 року належало домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 що в цілому складається з житлових будинків літ`А ,літ`Б житловою площею 183,40 кв.м.,загальною площею 813,80 кв.м. та господарських споруд розташований на земельній ділянці:

- № 5 - кадастровий номер земельної ділянки:5110136900:26:021:0067, на підставі Державного акту від 15.02.2005 року за № 010550501945;

-№6кадастровий номер5110136900:26:021:0072 на підставі Державного акту на право власності на землю від 09.10.2001 року за № 1033/5899;

- № 7 кадастровий номер 5110136900:26:021:0073 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 15.02.2005 року за № 010550501944.

16 грудня 2013 року за договором дарування власник цього майна- ОСОБА_3 подарувала ці об`єкти своїй ддоньці- ОСОБА_2

20 грудня 2016 року між ПАТ МАРФІН БАНК та ТОВ ШОР ХАУС укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором за № 366/F від 09 березня 2006 року. На момент укладення договору у ОСОБА_4 наявна була заборгованість у розмірі 127564,70 доларів США та 241626 грн. 20 коп.

На примусовому виконанні у Другому Київському відділі Державної виконавчої служби м. Одеси перебуває виконавчий лист № 520/5468/15-ц, виданий 21 лютого 2018 року Київським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ ШОР ХАУС про стягнення заборгованості за кредитним договором № 366/F від 09 березня 2006 року у розмірі 127564,70 доларів США та 241626 грн. 20 коп та постановою державного виконавця за № ВП 55952801 від 12 березня 2018 року відкрито виконавче провадження.

Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача, вислухавши пояснення сторін, що з`явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг приходить до наступного.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи їх недійсними районний суд виходив з вимог ст.234 ЦК України посилаючись на їх фіктивність, так як вони вчинені без наміру створення правових наслідків.

З таким судженням районного суду погодитись не можна з наступних підстав.

За правилами ст.ст. 317, 319, 658 ЦК України виключно власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, в тому числі реалізує право його продажу.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки цього правочину.

Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч. 1,5 ст.203 ЦК України, що за правилами ст.215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст234 України.

Обґрунтовуючи свою заінтересованість у результатах оспорювання вказаних договорів дарування позивач посилався на те, що зазначеними правочинами порушуються його права стягувача боргу за виконавчим листом № 520/5468/15-ц, виданого 21 лютого 2018 року Київським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ ШОР ХАУС про стягнення заборгованості за кредитним договором № 366/F від 09 березня 2006 року у розмірі 127564,70 доларів США та 241626 грн. 20 коп та постановою державного виконавця за № ВП 55952801 від 12 березня 2018 року відкрито виконавче провадження.

Стягнення боргу за рішенням суду можливе за рахунок звернення стягнення на це нерухоме майно, що є предметом оскарження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) вказала про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Судова колегія приходить до висновку, що ця правова позиція передбачає правовідносини боржника, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора та будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019)/

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається про людське око , таким критеріям відповідати не може .

Аналогічні за змістом висновки стосовно фраудаторних правочинів висловлено Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.

Проте, матеріали справи засвідчують, що зобов`язання із повернення суми позики виникли після укладення оспорюваних джоговолрів, виконавчий лист № 520/5468/15-ц, виданий 21 лютого 2018 року Київським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ ШОР ХАУС про стягнення заборгованості за кредитним договором № 366/F від 09 березня 2006 року у розмірі 127564,70 доларів США та 241626 грн. 20 коп, а спірні правочини укладені 16 грудня 2013 року.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що на момент укладання договорів дарування поручителем ОСОБА_3 , а саме на 16 грудня 2013 року не встановлено факту виникнення у неї зобов`язань із поверненням кредитної заборгованості, а тому районний суд помилково дійшов до висновку, що її дії пов`язані із зменшенням ії платоспроможності за кредитним договором за яким вона виступила поручителем та визнав їх недійсними з підстав ст.234 ЦК України.

Більш того, судом було встановлено, що виконавче провадження № ВП 55952801 відкрито 12 березня 2018 року, а тому висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваним правочином порушуються законні права та інтереси позивача правочинами від 16 грудня 2013 року як стягувача в силу ст.234 ЦК України є помилковими та безпідставними.

Позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було доведено належними та допустимими доказами умислу в учасників оспорюваного правочину наміру створити юридичні наслідки направлені на невиконня боргових зобов`язань.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі не встановив фактичні обставини, в зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав ст. 376 ЦПК України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з позивача на користь апелянтів підлягає стягненню судовий збір у сумі по 2 760 грн так як він документально підтверджений

Керуючись ст. 367,368,374, 376,381,382,384,390 ЦПК України, судова колегія,- ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27.02.2019 року скасувати та прийняти постанову.

Позовну заяву ТОВ ШОР ХАУС до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними залишити без задоволення.

Стягнути з ТОВ ШОР ХАУС (ЄДРПОУ 38438001) на користь ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 по 2760 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 28.09.2020 року

Головуючий суддя - Л.А. Гірняк

Судді С.М.Сегеда

- Т.В.Цюра