Рішення

від 27.09.2020 по справі 815/3622/17

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/3622/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Мельника Ю.В.,

представника позивача Смолінського М.М. (за довіреністю),

представника відповідача Білоконь Н.О. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2016 року №624-16 та зобов`язання повернути посвідчення біженця, -

В С Т А Н О В И В :

05 березня 2020 року з Верховного суду до Одеського окружного адміністративного суду надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, в якому позивач просить:

- визнати рішення Державної міграційної служби України від 02.12.2016 року №624-16 протиправним та скасувати його;

- зобов`язати Державну міграційну служби України повернути ОСОБА_1 посвідчення біженця № НОМЕР_1 .

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Позивач зазначає, що Рішенням ДМС України від 02 грудня 2016 року №624-16 було скасовано рішення ДМС України від 12 березня 2014 року №95-14 про визнання ОСОБА_1 біженцем.

Посилаючись на протиправність оскаржуваного рішення, ОСОБА_1 наголошує, що оскаржуване рішення ДМС України №624-16 від 02 грудня 2016 року не роз`яснює причини прийнятого рішення, а отже унеможливлює підготовки ним обґрунтованого звернення до суду з метою захисту своїх прав. Так, він не має жодного уявлення які саме відомості відповідач визначив як недостовірні, що стали причиною прийнятого рішення та зазначає, що в даному випадку було порушено вимоги п.16 ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2016 року №624-16 та зобов`язання повернути посвідчення біженця.

Не погоджуючись з вищевказаною постановою, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено:

- постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України;

- визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №624-16 від 02 грудня 2016 року про скасування рішення про визнання біженцем від 12.03.2014 року №95-14;

- зобов`язано Державну міграційну службу України видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленому законом порядку посвідчення біженця та проїзний документ.

Не погоджуючись з вищевказаною постановою Одеського апеляційного адміністративного суду, Державна міграційна служба України звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року:

- касаційну скаргу Державної міграційної служби України задоволено частково;

- постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року в цій справі скасовано в повному обсязі та справу направлено на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Адміністративна справа №815/3622/17 в 2 томах надійшла до Одеського окружного адміністративного суду - 05 березня 2020 року (вхід. №10212/20).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання по справі призначено на 30 березня 2020 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року витребувано:

- з Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) належним чином засвідчені докази, які б підтверджували факт перетину позивачем кордону Афганістану під час поїздки до ОАЕ у 2016 році;

- з окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України (Бориспіль-7, Київська область, 08300) та товариства з обмеженою відповідальністю «Аероклуб-АМС» (вул. Фрунзе, буд.82, оф.256, м. Київ, 04080, код ЄДРПОУ 35961037) усі наявні та належним чином засвічені копії доказів, які б підтверджували факти та обставини викладені в листі ТВО начальника ОКПП «Київ» полковника Барабаш Л.З. №43/2446 від 13.04.2016 року (додається) та в листі директора ТОВ «Аероклуб-АМС» ОСОБА_2 вих. №04/А від 13.04.2016 року (додається), в тому числі, але не зокрема чи здійснював ОСОБА_1 транзитний рух через країну Об`єднані Арабські Емірати і чи перебувала зазначена особа в Ісламській Республіці Афганістан.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2016 №624-16 та зобов`язання повернути посвідчення біженця до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

17 червня 2020 року від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю (вхід. №23164/20).

22 червня 2020 року від представника ДМС України надійшло клопотання про поновлення провадження у справі (вхід. №ЕП/9253/20).

В судовому засіданні 22 червня 2020 року ухвалою суду на місці, яка була занесена до протоколу судового засідання, судом: поновлено провадження по справі та продовжено розгляд справи зі стадії на якій воно було зупинено; приєднано до матеріалів справи: пояснення ОСОБА_1 до позову (вхід. №11459/20 від 12.03.2020 року); лист Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України (вхід. №14667/20 від 06.04.2020 року); заяви Державної міграційної служби України на виконання вимог ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року про витребування доказів (вхід. №14740/20 від 06.04.2020 року та вхід. №15220/20 від 10.04.2020 року).

22 червня 2020 року ухвалою суду на місці, яка була занесена до протоколу судового засідання, судом задоволено клопотання представника відповідача та витребувано у ОСОБА_3 належним чином засвідчені докази на підтвердження факту перебування у період із січня по квітень 2016 року в Об`єднаних ОСОБА_4 в тому числі, але не виключно, докази отримання ОСОБА_5 візи Об`єднаних Арабських Еміратів.

03 липня 2020 року ухвалою суду на місці, яка була занесена до протоколу судового засідання, судом приєднано до матеріалів справи заяву представника ГУ ДМС України в Одеській області разом з додатками (вхід. №25549/20 від 03.07.2020 року).

21 липня 2020 року ухвалою суду на місці, яка була занесена до протоколу судового засідання, судом: приєднано до матеріалів справи клопотання представника ДМС України разом з додатками (вхід. №ЕП/11018/20 від 20.07.2020 року); направлено запит до посольства Об`єднаних Арабських Еміратів в Україні з метою отримання інформації про: - порядок в`їзду на територію Об`єднаних Арабських Еміратів у 2016 році громадян України, громадян Афганістану та іноземців, які отримали статус біженця в Україні; - порядок оформлення візи та термін перебування на території Об`єднаних Арабських Еміратів у 2016 році громадян України, громадян Афганістану та іноземців, які отримали статус біженця в Україні (у період з січня 2016 року по квітень 2016 року включно); - оформлення в період із січня по квітень 2016 року громадянином Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , візи Об`єднаних Арабських Еміратів; направлено запит до Міністерства закордонних справ України з метою отримання інформації про отримання ним запитів Державної міграційної служби України №8.6/2582-16 від 22.04.2016 року, №8-248/1-17 від 13.01.2017 року, №8.6-4538/2-20 від 22.06.2020 року та наданих за результатами їх розгляду відповідей.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2016 року №624-16 та зобов`язання повернути посвідчення біженця зупинено до 20 серпня 2020 року.

18 серпня 2020 року від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю (вхід. №32428/20).

20 серпня 2020 року від представника ДМС України надійшло клопотання про продовження зупинення провадження по справі (вхід. №ЕП/12819/20).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року клопотання представника Державної міграційної служби України про продовження зупинення провадження у справі задоволено та продовжено зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2016 року №624-16 та зобов`язання повернути посвідчення біженця до 10 вересня 2020 року.

В судовому засіданні 10 вересня 2020 року ухвалою суду на місці, яка була занесена до протоколу судового засідання, судом: поновлено провадження по справі та продовжено розгляд справи зі стадії на якій воно було зупинено; приєднано до матеріалів справи: письмові пояснення представника ДМС України (ЕП/12279/20 від 11.08.2020 року); заяву представника ДМС України разом з додатками (вхід. №ЕП/12400/20 від 13.08.2020 року); письмові пояснення представника ДМС України (вхід. №31946/20 від 14.08.2020 року).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2016 року №624-16 та зобов`язання повернути посвідчення біженця та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 вересня 2020 року об 11 год. 30 хв. в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду за адресою: вул. Фонтанська дорога, 14, м. Одеса, 65062, зала судових засідань 30.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 та зазначає, що підставою для скасування рішення про визнання біженцем слугувало проведення порівняння інформації, отриманої під час співбесіди, яка відбулася 15 квітня 2016 року, із матеріалами, на підставі яких прийнято рішення про визнання позивачем біженцем, а саме: заяви від 16 листопада 2012 року, анкети від 16 листопада 2012 року та протоколу співбесіди від 11 грудня 2012 року, та матеріалами звернення за захистом від 24 грудня 2007 року.

Крім того, відповідач зауважував, що проведення процедури щодо позбавлення позивача статусу біженця зумовлено також отриманою відповідачем від Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» ДПС України інформації, викладеної в листі від 13 квітня 2016 року №43/2446, про те, що 13 квітня 2016 року на територію України через пункт пропуску для міжнародного повітряного сполучення «Бориспіль», рейсом №374 сполученнями «Дубай-Київ», прибула особа з проїзним документом біженця для виїзду за кордон №TD 003519, виданим громадянину Ісламської Республіки Афганістан на ім`я ОСОБА_1 . Відповідно до посадкового квитка авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України» та трансферного талону міжнародного аеропорту Дубаї вказана особа при виїзді за межі України країну ОАЕ використовувала як транзитну країну та, ймовірно, за власним паспортним документом громадянина Ісламської Республіки Афганістан перебувала в країні громадянської належності.

Вказані обставини, на переконання відповідача, є підставою для скасування рішення про визнання позивача біженцем та вилучення у нього відповідного посвідчення.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_1 громадянин Афганістану, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Хост, за національністю пуштун, за віросповіданням іслам-суніт, неодружений (т.1 а.с.68-70, 99-101).

24 грудня 2007 року позивач вперше звернувся із заявою про надання міжнародного захисту, в якій зазначав, що в 2005 році пішов на службу до американської військової бази « ІНФОРМАЦІЯ_2 », проходив службу на блокпості, охороняв провінцію від талібів. Погрози він почав отримувати спочатку через знайомих, потім йому присилали листи з погрозами. Його будинок намагалися зруйнувати, проте, кинута бомба потрапила на город. Під час першого звернення позивач зазначив, що потрапив на територію України з Афганістану нелегально 22 грудня 2007 року.

19 червня 2008 року Держкомнацрелігій України прийнято рішення №524-08 про відмову позивачу у наданні статусу біженця, яке в подальшому останнім оскаржувалося.

16 листопада 2012 року позивач повторно звернувся із заявою за наданням міжнародного захисту, в якій вказав, що працював звичайним водієм в міжнародній організації «ISAF» при американській базі в провінції Хост, вивозив вантажі, контейнери. З 2005 року на його адресу почали надходити листи від ісламського угрупування «Талібан» з вимогами припинити своє співробітництво з іноземцями. В кінці січня 2007 року на будинок позивача було кинуто саморобний вибуховий пристрій, який зруйнував частину будинку.

Під час повторного звернення позивач повідомив, що потрапив до України на підставі підробленого паспорту громадянина Таджикистану через Таджикистан та Російську Федерацію.

Рішенням Державної міграційної служби України №95-14 від 12.03.2014 року громадянин Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний біженцем, відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особу, яка має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань та належності до певної соціальної групи (т.1 а.с.129).

13 квітня 2016 року на адресу Директора Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України надійшов лист №43/2446 від Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» (т.1 а.с.78), в якому вказано, що 13 квітня 2016 року у пункт пропуску для міжнародного повітряного сполучення «Бориспіль», рейсом №374 сполученнями «Дубай - Київ», прибула особа з проїзним документом біженця для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , виданий громадянину Ісламської Республіки Афганістан на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , орган видачі MS00, термін дії якого 14 червня 2014 року - 12 березня 2019 року, а також посвідчення біженця серії НОМЕР_1 , видане на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У відповідності до посадкового квитка авіалінії «Міжнародні авіалінії України» та трансферного талону міжнародного аеропорту Дубаї вказана особа під час виїзду за межі України, країну ОАЕ використовувала як транзитну країну та, ймовірно, за власним паспортним документом гр. Ісламської Республіки Афганістан перебував в країні громадянської належності.

Відповідно до листа ТОВ «Аероклуб-АМС» від 13 квітня 2016 року №04/А стосовно перевезення громадянина Афганістану ОСОБА_1 , в бронюванні також присутній переліт Дубай-Кабул рейсом авіакомпанії Safi Airways №202 31/01/2016р. Чи було оформлено авіаквиток на вказаний маршрут та чи було здійснено перевезення пасажира за даним маршрутом достовірно не встановлено, оскільки рейс виконувався іншою авіакомпанією.

Під час співбесіди 15 квітня 2016 року позивач зазначив, що національний паспорт по приїзду в Україну не оформлював, у нього був наявний національний паспорт давно, коли він проживав в Афганістані. Виїжджав двічі за кордон під час перебування на території України до м. Дубаї (ОАЕ). Вперше виїжджав у 2015 році в січні до дядька, який там проживає, дат не пам`ятає. Пробув там 1,5 місяці. Пояснив, що весь цей час нічим не займався, адресу проживання дядька не знає. Виїжджав на підставі проїзного документу TD 003519, відмітки про перетин кордону не проставлялися.

Вдруге позивач покинув територію України 30 січня 2016 року, квитки до ОАЕ замовляв дядько, проте, виїжджав позивач до друзів та однокласників, проживав в орендованій ними квартирі, адреси не пам`ятає, нічим не займався. В Україну повернувся 13 квітня 2016 року авіарейсом Дубаї - Київ, в Україні ставили відмітки про перетин кордону.

Зазначає, що до інших країн під час перебування на території ОАЕ не виїжджав, доказів на підтвердження факту перебування на території ОАЕ не має, оскільки під час першої поїздки у 2015 році втратив у м. Дубаї свій рюкзак та телефон, а під час другої поїздки нічого не купував, не фотографував, дав другові 700 доларів США і більше нічого не робив.

В ході співбесіди позивач вказав, що під час проживання в Афганістані працював водієм з американцями, назву компанії не пам`ятає, отримував приблизно 300-400 доларів США. Потім наприкінці 2007 року - на початку 2008 року виїхав до України, оскільки почав отримувати погрози від талібів, на його будинок кидали бомби, підкидали листи з погрозами вбивства. До України потрапив автомобілем та пішки (не літаком), через які країни не пам`ятає. Під час першого та другого звернень до міграційної служби за міжнародним захистом жодних документів не надавав, ніяких документів, що стосуються погроз, не залишилося. Також пояснив, що в Україні проживав його батько. Останній мав статус біженця, а потім отримав громадянство України. Зараз проживає на території Афганістану та деколи приїздить до України.

Джерела права та висновки суду

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України №3671-VI від 08 липня 2011 року, «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі Закон № 3671-VI).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI);

У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття «біженець» - особа, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Згідно пункту частини 1 статті 11 Закону №3671-VI статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).

Аналогічна норма закріплена у пункті 1 розділу С статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року, згідно якої положення цієї Конвенції не поширюються на осіб, які добровільно повторно скористалися захистом країни громадянської належності (підданства).

Відповідно до пунктів 118, 119 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців «добровільне поновлення користування захистом країни своєї громадянської належності» означає, що біженець, який добровільно знову скористався захистом країни своєї громадянської належності, не потребує міжнародного захисту.

При цьому, вказане положення про припинення статусу має відповідати трьом умовам:

1) добровільність: біженець повинний діяти добровільно;

2) намір: біженець повинен мати намір здійснити дії з метою скористатися знову захистом країни своєї громадянської належності;

3) поновлення: біженець повинний дійсно отримати такий захист.

Так, при з`ясуванні питання, втрачено чи ні статус біженця саме при таких обставинах, необхідно розрізняти дійсне використання захисту країни громадянської належності.

Біженець вважається таким, хто відновив використання захисту країни своєї громадянської належності, тільки якщо такий захист йому фактично надано.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону №3671-VI біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країн, де вони можуть зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання або з яких вони можуть бути вислані або примусово повернуті до країн, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження.

Процедуру розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначено Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649 (надалі - Правила №649).

Відповідно до пункту 7.3 розділу IV Правил № 649 подання про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою у випадку, якщо особа, яка визнана біженцем або якій надано додатковий захист, повідомила недостовірні відомості чи пред`явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з підпунктом «а» пункту 7.7 розділу IV Правил №649 за результатами всебічного вивчення та оцінки документів і матеріалів, що долучені до особової справи, яка надійшла разом із поданням, ДМС приймає рішення про втрату статусу біженця або додаткового захисту.

Відправляючи дану адміністративну справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі №815/3622/17 зазначив, що: «…контролюючий орган припустив, що позивачем здійснювався виїзд до Афганістану країни громадянської належності, тобто добровільно скористався її захистом, що, в свою чергу, згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 11 Закону №3671-VI є підставою для втрати статусу біженця.

Водночас, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт перетину позивачем кордону Афганістану під час поїздки до ОАЕ у 2016 році.

Також матеріали справи не містять жодної додаткової інформації щодо вказаних у листі Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» ДПС України від 13 квітня 2016 року №43/2446 та листі ТОВ «Аероклуб-АМС» від 13 квітня 2016 року № 04/А (стосовно наявного в бронюванні громадянина Афганістану Самун Мозафар перельоту Дубай-Кабул рейсом авіакомпанії Safi Airways №202 31/01/2016 р.) відомостей, яка могла сприяти встановленню фактів при прийнятті рішення у цій справі.

З огляду на наведене суди попередніх інстанцій, не з`ясувавши всіх обставин справи, дійшли передчасних висновків.».

З метою офіційного з`ясування всіх обставин справи та на виконання вимог постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року по справі №815/3622/17, під час нового розгляду даної справи судом:

- витребувано з Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) належним чином засвідчені докази, які б підтверджували факт перетину позивачем кордону Афганістану під час поїздки до ОАЕ у 2016 році;

- витребувано з окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України (Бориспіль-7, Київська область, 08300) та товариства з обмеженою відповідальністю «Аероклуб-АМС» (вул. Фрунзе, буд.82, оф.256, м. Київ, 04080, код ЄДРПОУ 35961037) усі наявні та належним чином засвічені копії доказів, які б підтверджували факти та обставини викладені в листі ТВО начальника ОКПП «Київ» полковника Барабаш Л.З. №43/2446 від 13.04.2016 року (додається) та в листі директора ТОВ «Аероклуб-АМС» ОСОБА_2 вих. №04/А від 13.04.2016 року (додається), в тому числі, але не зокрема чи здійснював ОСОБА_1 транзитний рух через країну Об`єднані Арабські Емірати і чи перебувала зазначена особа в Ісламській Республіці Афганістан;

- витребувано у ОСОБА_3 належним чином засвідчені докази на підтвердження факту перебування у період із січня по квітень 2016 року в Об`єднаних ОСОБА_4 в тому числі, але не виключно, докази отримання ОСОБА_5 візи Об`єднаних Арабських Еміратів;

- направлено запит до посольства Об`єднаних Арабських Еміратів в Україні з метою отримання інформації про: - порядок в`їзду на територію Об`єднаних Арабських Еміратів у 2016 році громадян України, громадян Афганістану та іноземців, які отримали статус біженця в Україні; - порядок оформлення візи та термін перебування на території Об`єднаних Арабських Еміратів у 2016 році громадян України, громадян Афганістану та іноземців, які отримали статус біженця в Україні (у період з січня 2016 року по квітень 2016 року включно); - оформлення в період із січня по квітень 2016 року громадянином Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , візи Об`єднаних Арабських Еміратів; направлено запит до Міністерства закордонних справ України з метою отримання інформації про отримання ним запитів Державної міграційної служби України №8.6/2582-16 від 22.04.2016 року, №8-248/1-17 від 13.01.2017 року, №8.6-4538/2-20 від 22.06.2020 року та наданих за результатами їх розгляду відповідей.

06 квітня 2020 року від представника ДМС України на виконання ухвали суду про витребування доказів надійшла заява (вхід. №14740/20) в якій зазначено, що обставини перебування ОСОБА_3 в країні громадянської належності підтверджуються відсутністю у проїзному документі біженця штампів про перетин кордону ОАЕ, що дало підстави вважати, що особа, після прибуття до аеропорту не перетинала кордон ОАЕ на в`їзд, а перебувала у транзитній зоні з метою подальшого прямування до Афганістану.

На виконання вимог ухвали суду про витребування у позивача належним чином оформлених доказів на підтвердження факту перебування ОСОБА_1 у період із січня по квітень 2016 року в Об`єднаних ОСОБА_4 в тому числі, докази отримання ОСОБА_5 візи ОСОБА_7 позивачем не надано до суду жодного доказу.

Водночас, представником позивача надано додаткові пояснення від 25.06.2020 року, в яких зазначено наступне: «Обставини, на які позивач повинен надати завірені належним чином докази мали місце більше як чотири роки назад. Коли позивач знаходився в ОАЕ, він не знав, що через чотири роки йому буде потрібно надавати будь-які докази про знаходження на території ОАЕ, тому будь-які докази не збереглися, телефон на який робилися фото, під час перебування ОСОБА_1 в ОАЕ, на теперішній час відсутній».

Вищевказані доводи представника позивача суд вважає необґрунтованими, оскільки підставою для скасування рішення про визнання біженцем була інформація викладена у листі окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» ДПС України від 13.04.2016 року №43/2446 та ДМС від 13.04.2016 року №8.6/2410-16, з якої вбачається, що ОСОБА_1 під час виїзду за межі території України використовував країну ОАЕ у якості транзитної країни та відвідував Афганістан.

Відповідно до інформації з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан) встановлено, що ОСОБА_1 здійснив офіційний виїзд з території України 23.01.2015 року та в`їзд на територію України 18.03.2015 року.

Судом було встановлено, що під час першого виїзду за межі території України у 2015 році позивач зазначив, що виїжджав до ОАЕ (м. Дубаї), але під час співбесіди не надав будь-яких конкретних свідчень, які б підтверджували його перебування у вказаній країні (протокол співбесіди від 05.08.2015 року).

Окрім цього, відповідно до наданих позивачем пояснень в`їзд до ОАЕ ним було здійснено на підставі проїзного документу біженця для виїзду за кордон №TD 003519 від 11.07.2014 року з терміном дії до 12.03.2019 року.

Суд наголошує, що в проїзному документі біженця для виїзду за кордон № НОМЕР_2 відсутні будь-які відмітки про перетин позивачем державного кордону України. Окрім цього, в зазначеному проїзному документі відсутні будь-які відмітки про перетин кордону ОАЕ та взагалі будь-якої іншої країни.

Позивач стверджував, що у період з 23.01.2015 року по 18.03.2015 року перебував на території ОАЕ, однак в проїзному документі біженця для виїзду за кордон не міститься будь-якої інформації про факт отримання позивачем візи на в`їзд на територію ОАЕ у 2015 році. Будь-яких доказів на підтвердження, як перебування ОСОБА_1 на території ОАЕ у вказаний період, так і отримання ним візи для в`їзду на територію ОАЕ, позивачем під час розгляду даної справи надано не було.

Також, судом встановлено, що вдруге позивач виїхав за межі території України 30.01.2016 року на підставі проїзного документа біженця №TD 003519 рейсом №FZ 728 авіасполученням «Київ-Дубай». Зазначена інформація підтверджується відповідно до інформації з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан), згідно якої вбачається, що позивач здійснив виїзд за межі України 30.01.2016 року та до ОАЕ (м. Дубай) на підставі проїзного документу біженця для виїзду за кордон № TD 003519 від 11.07.2014 року.

Суд наголошує, що позивачем під час розгляду справи не надано жодного доказу, який би підтверджував його перебування на території ОАЕ в м. Дубай у вищезазначений період часу.

Також, слід зазначити, що в проїзному документі біженця виданого ОСОБА_1 містяться відмітки про перетин кордону України 30.01.2016 року та 13.04.2016 року. Однак, жодного штампу про перетин кордону ОАЕ в проїзному документі позивача не має.

Позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували факт його перебування на території ОАЕ у вищезазначений період часу. Відповідно до інформації з сайту Посольства ОAE у м. Москві (https://uae-embassy.ru/rco01.htm), а також з сайту консульства ОАЄ в м. Киїєві (https://europewb.org.ua/bezvizovyj-rezhym-z-oae) для громадян Афганістану віза в ОAE є обов`язковою навіть у разі транзитного перебування у країні протягом однієї доби. Крім цього, також суд зазначає що отримання візи також для громадян України на час виїзду позивача до ОАЄ було обов`язковою вимогою. При цьому, віза на перебування в ОАЄ є платною.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд зазначає, що посилання позивача на те, що він перебував на території ОАЕ, наведене з метою введення суду в оману та приховування факту перебування ОСОБА_3 в країні громадянської належності Афганістан.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини та приписи чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення Державної міграційної служби України №624-16 від 02.12.2016 року є правомірними.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги громадянина Афганістану ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2016 року №624-16 та зобов`язання повернути посвідчення біженця відмовити.

Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. При цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 28 вересня 2020 року.

Суддя С.О. Cтефанов

.