Постанова

від 24.09.2020 по справі 922/284/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2020 р. Справа № 922/284/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.

за участю представників:

позивача - адвоката Таш`ян Р.І. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2590 від 24.01.2019, ордер серія ВІ №1019423 від 09.09.2020)

відповідача - адвоката Альошина В.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1070 від 14.01.2011, ордер серія ХВ №1109 від 10.03.2020)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Шарм Компані , м. Харків (вх. № 1884 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2020 у справі № 922/284/20 (суддя Лавренюк Т.А.; повне рішення складено 01.04.2020 )

за позовом Приватного підприємства Ремавто (610103, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 22637732)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Шарм Компані (61058, м. Харків, вул. Ромена Роллана, 12, код ЄДРПОУ 39470135)

про стягнення 196883,31 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

03.02.2020 Приватне підприємство Ремавто , м. Харків (далі - ПП Ремавто ; позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Шарм Компані (далі - ТОВ Шарм Компані ) про стягнення 196883,31 грн. заборгованості, яка складається з: 92300,00 грн. основного боргу, 83870,97 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати та 20712,34 грн. відшкодування витрат на оплату електроенергії. Судові витрати зі сплати судового збору позивач просив суд покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлової будівлі від 01.10.2019 щодо внесення орендної плати за орендоване приміщення та відшкодування витрат на електричну енергію. Як зазначив позивач, відповідач лише частково сплатив орендну плату, об`єкт оренди не повернув, у зв`язку з чим позивач позбавлений можливості користуватися нежитловою будівлею, яка належить останньому на праві власності.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.04.2020 у справі № 922/284/20 позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ Шарм Компані на користь ПП Ремавто 176170,97 грн. заборгованості, 2642,56 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 20712,34 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати - відмовлено.

Відповідачем на дане рішення суду подано апеляційну скаргу, в якій скаржник, посилаючись на порушення судом норм процесуального права внаслідок невірної оцінки доказів у справі, що призвело до невідповідності висновків по суті спору реальним обставинам справи, просить рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2020 у справі № 922/284/20 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач також просить здійснювати розгляд справи за участю його представника.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач послався на те, що суд першої інстанції протиправно не прийняв до розгляду відзив на позовну заяву, а також пояснення по суті позовних вимог; безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів на підтвердження відсутності газопостачання на орендованому об`єкті; дійшов хибного висновку про користування відповідачем об`єктом оренди протягом строку, за який стягується заборгованість, оскільки на момент передачі приміщення позивачем за Актом приймання-передачі від 01.10.2019 на об`єкті оренди не було газопостачання, що позбавило відповідача можливості використовувати будівлю кафе за її цільовим призначенням, а саме для облаштування місця загального харчування. Факт неможливості здійснення орендарем користування спірним приміщенням відповідач підтверджує листом АТ Харківміськгаз від 27.03.2020 № 61103.1-Лв-1872-0320, який отримано відповідачем вже після прийняття судом оскаржуваного рішення. До того ж відсутність користування спірним приміщенням відповідач підтверджує й тим, що ним взагалі не здійснювалася оплата по договору оренди.

Додатково відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що позивач з моменту укладення договору оренди діяв недобросовісно, оскільки при передачі приміщення в оренду приховав факт відключення на орендованому об`єкті газового обладнання від системи газопостачання; протягом двох місяців не направляв жодної вимоги на адресу орендаря про повернення приміщення або про складення відповідного акту та очевидно чекав поки сплине достатньо часу для можливості нарахування боргового зобов`язання у значному розмірі; не склав відповідного акту приймання-передачі майна з орендного користування раніше, хоча така можливість вже була, починаючи з 10.10.2019.

Ухвалою суду від 07.09.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 922/284/20 та встановлено позивачу строк до 21.09.2020 (включно) для подання до канцелярії Східного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу в порядку ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України. Справу № 922/284/20 призначено до апеляційного розгляду на 24.09.2020 о 10:30 год.

16.09.2020 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 8738), в якому позивач проти доводів скаржника заперечує та вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання відповідачем відзиву на позовну заяву із порушенням встановленого процесуальним законом п`ятнадцятиденного строку, а тому обґрунтовано не прийняв його до розгляду. Водночас суд надав у рішенні відповідну правову оцінку запереченням відповідача, викладеним ним у відповідних заявах, а тому на думку позивача права відповідача жодним чином не були обмежені і він мав можливість висловити свої доводи і заперечення під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Позивач вважає, що припинення нарахування платежів за договором безпосередньо пов`язано із фактом повернення речі орендарем орендодавцю, і суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач користувався орендованим майном у заявлений позивачем період, не повернув приміщення позивачеві і не вчинив жодних дій щодо такого повернення, а отже повинен сплачувати відповідні платежі за договором. Також позивач зазначає, що суд першої інстанції правильно відхилив заперечення відповідача щодо неможливості останнього користуватися спірним приміщенням, обумовлену відсутністю газопостачання, оскільки відповідач при підписанні договору оренди та акту приймання-передачі будівлі кафе від 01.10.2019 не заявляв жодних зауважень з цього приводу та в подальшому не повідомляв позивача про наявність будь-яких заперечень щодо відсутності газопостачання на орендованому об`єкті. Позивач стверджує, що відповідач частково сплатив орендну плату за договором і ці кошти, враховуючи призначення платежу, мають відношення до спірного договору оренди.

Посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції відповідають положенням чинного законодавства та ґрунтуються на всебічному дослідженні усіх обставин справи, позивач просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2020 у справі № 922/284/20 без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

В судовому засіданні 24.09.2020 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні 24.09.2020 з правовою позицією відповідача не згоден, вважає доводи скаржника безпідставними, а вимоги скарги такими, що задоволенню не підлягають.

Апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні 24.09.2020 уповноважених представників сторін, які підтримали свої правові позиції по справі, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01.10.2019 між позивачем - ПП Ремавто (орендодавець) та відповідачем - ТОВ Шарм компані (орендар) було укладено договір оренди № б/н (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 - нежитлова будівля кафе.

Згідно пункту 1.2. Договору об`єкт передається орендарю для ведення господарської діяльності орендаря (організація точки громадського харчування).

Сторони дійшли згоди, що орендар вступає у користування об`єктом оренди з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі до даного Договору. Передача об`єкта оренди не тягне за собою передачу орендарю права власності на об`єкт оренди (пункти 2.1., 2.2. Договору).

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір є договором оренди.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України та статті 759 Цивільного кодексу України орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідне орендареві для здійснення господарської діяльності.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина перша статті 762 Цивільного кодексу України), при цьому, в силу положень частини п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

У розділі 3 Договору сторони обумовили обов`язок орендаря вносити орендну плату за користування об`єктом оренди у розмірах та строки, обумовлені цим Договором та зазначених у додатку № 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною (розділ 3 Договору).

Відповідно до пункту 3.3 додатку № 1 до Договору сторони погодили, що розмір орендної плати за користування об`єктом становить 50000,00 грн. за один календарний місяць.

За умовами пункту 3.4 додатку № 1 до Договору, відповідач зобов`язався здійснювати оплату щомісячно не пізніше п`ятого числа поточного місяця за поточний місяць.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач свої зобов`язання за Договором виконав належним чином, передавши відповідачу у тимчасове платне користування нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору між сторонами 01.10.2019 складено та підписано Акт приймання-передачі, за яким позивач передав, а відповідач прийняв нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 - нежитлові будівлі А-1 площею 207,5 кв.м., Б загальною площею 51,4 кв.м., Г-1 площею 4,0 кв.м., Ж-1 площею 75,8 кв.м., Е-1 площею 33,3 кв.м.

Відповідач стверджує, що з вини орендодавця у нього не було можливості використовувати об`єкт оренди за цільовим призначенням, адже на момент передачі позивачем приміщення та в подальшому газове обладнання на об`єкті оренди було відключене від системи газопостачання, що унеможливило облаштування орендарем місця загального харчування.

В підтвердження цього факту відповідач в порядку частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України надав до апеляційної скарги копію листа-відповіді АТ Харківміськгаз від 27.03.2020 № 61103.1-Лв-1872-0320, посилаючись на те, що вказана відповідь була отримана відповідачем вже після прийняття судом оскаржуваного рішення. У листі-відповіді АТ Харківміськгаз зазначило, що за адресою вул.Деревянка, буд.1-Б газове обладнання відключено від системи газопостачання з квітня 2019 року, тому обсяг спожитого газу відсутній.

Проте вказані твердження відповідача колегія суддів вважає безпідставними, а зазначений доказ відхиляє, оскільки як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до пунктів 1, 2 Акту приймання-передачі, підписаному між сторонами 01.10.2019, об`єкт оренди передано відповідачу в технічно справному, пожежобезпечному та належному санітарному стані. Водночас, при підписанні даного Акту сторони засвідчили, що не мають один до одного претензій за станом, комплектності та своєчасності передачі об`єкта.

Отже, вищезазначений акт підписаний сторонами без жодних зауважень щодо існування будь-яких недоліків на об`єкті, який орендується, у тому числі стосовно відсутності газопостачання.

При цьому за змістом досягнутих між сторонами домовленостей за Договором не вбачається, що на позивача покладено обов`язок забезпечення газопостачання об`єкта оренди, натомість у пункті 5.2.15. Договору визначено обов`язок орендаря забезпечити схоронність переданих орендодавцем пломб лічильників електроенергії, холодної води та газу, а у пункті 5.2.16. Договору йдеться мова про порядок сплати орендарем коштів у разі перевищення ним лімітів споживання електричної енергії та холодної води. Також у пункті 3.6. додатку № 1 до Договору зазначено, що орендар сплачує комунальні послуги (постачання холодної води, водовідведення, електропостачання, газопостачання, експлуатаційних послуг КП Жилкомсервіс та інше) самостійно або відшкодовує орендодавцю оплату таких послуг на підставі приладів обліку і відповідних тарифів на послуги комунальних підприємств на протязі трьох днів з дня отримання рахунків від орендодавця.

Жодних доказів в підтвердження покладення на позивача та невиконання останнім домовленостей (забезпечення газопостачання об`єкта оренди), досягнутих під час укладення договору оренди, відповідачем не надано.

Крім того, відповідач не довів під час всього розгляду даної справи належними та допустимими доказами неможливість використання ним орендованих приміщень саме через відключення газового обладнання на об`єкті оренди від централізованої системи газопостачання.

Поряд із цим, судом першої інстанції вірно встановлено, що пунктом 3.5. додатку № 1 до Договору сторони погодили, що в строк не пізніше трьох днів з дати підписання договору, відповідач сплачує позивачу орендну плату за перший та останній місяці оренди. У разі відсутності такої оплати договір вважається автоматично розірваним .

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2019 (пункт 8.1. Договору).

Судом першої інстанції з`ясовано, що у справі відсутні та сторонами спору не надані належні та допустимі докази здійснення відповідачем оплати протягом трьох днів з дати підписання спірного договору за перший та останній місяці оренди, відповідно до пункту 3.5 додатку № 1 до даного Договору.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про автоматичне розірвання Договору оренди на підставі пункту 3.5 додатку № 1 до нього, починаючи з 04.10.2019, у зв`язку із несплатою відповідачем протягом трьох днів з дати підписання договору орендної плати за перший та останній місяці оренди.

За змістом статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга).

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина 1). Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2).

Відповідно до пункту 2.3 договору сторони погодили, що після припинення дії договору або його достроковому розірванні об`єкт оренди повинен бути переданий відповідачем позивачу протягом п`яти днів за актом приймання-передачі у стані, не гіршому того, в якому він був отриманий відповідачем, з урахуванням нормального фізичного стану за час перебування його в оренді.

У разі ухилення відповідача від повернення об`єкта оренди позивачу після закінчення строку оренди або при його достроковому розірванні, позивач має право на свій погляд, без участі відповідача прийняти об`єкт оренди в присутності комісії у складі не менш трьох осіб, з яких одна особа - представник позивача, а дві - невідомі особи (пункт 2.6 договору).

Пунктом 3.10 додатку № 1 до Договору сторони погодили, що нарахування орендної плати припиняється з моменту припинення дії цього договору та передачі об`єкта оренди відповідачем позивачу за актом приймання-передачі.

Отже за умовами Договору відповідач зобов`язався здійснювати орендну плату за весь період оренди нежитлового приміщення, а саме з моменту отримання за актом приймання-передачі майна - 01.10.2019 до його повернення позивачу за актом приймання-передачі.

Проте у справі відсутні докази складення між сторонами двостороннього акту повернення майна з орендного користування.

Крім того, у пункті 3.6 додатку № 1 до Договору відповідач взяв на себе зобов`язання оплачувати комунальні послуги, в т.ч. і електропостачання самостійно або відшкодовувати позивачу витрати на їх оплату на підставі показань приладів обліку та відповідних тарифів протягом трьох днів з моменту отримання рахунку від позивача.

Нарахування та оплата відповідачем плати за комунальні послуги, відповідно до пункту 3.7 додатку № 1 до Договору, нараховується з моменту підписання акту приймання-передачі та закінчується в день повернення відповідачем позивачу об`єкту оренди по акту приймання-передачі.

Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов`язання за договором оренди належним чином не виконав, в повному обсязі орендну плату, передбачену умовами Договору, не сплатив, орендна плата за три місяці користування майном сплачена відповідачем лише частково у розмірі 57700,00 грн., у зв`язку з чим у нього перед позивачем за період жовтень-грудень 2019 року утворилась заборгованість в розмірі 92300,00 грн. (150000,00 грн. - 57700,00 грн.) Також відповідачем не було відшкодовано витрати позивача за електричну енергію в розмірі 20712,34 грн.

27.12.2019 позивач звернувся до відповідача з листом № 1 про припинення договору оренди з вимогою повернути протягом п`яти днів приміщення кафе за актом приймання-передачі, який було повернуто відділенням поштового зв`язку на адресу позивача з позначкою за закінченням встановленого строку зберігання , що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача орендної плати за період із 01.10.2019 по 31.12.2019 у розмірі 92300,00 грн. на підставі пункту 3.10. додатку № 1 до Договору, неустойки у розмірі подвійної орендної плати за період з 06.01.2020 по 01.02.2020 у розмірі 83870,97 грн. (2х50000,00 грн.х26/31) відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, а також заборгованості за електричну енергію за період з 01.10.2019 по 31.12.2019 в розмірі 20712,34 грн. на підставі пунктів 3.6., 3.7. додатку № 1 до Договору.

Відповідно до вимог статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Приписами частини першої статті 599 Цивільного кодексу України обумовлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач згідно пункту 2.6 Договору, 08.02.2020 прийняв рішення про прийняття будівлі кафе в односторонньому порядку та в присутності членів комісії розкрив вхідні двері, провів огляд приміщення, про що було складено відповідний акт (том 1 аркуш справи 72).

Звідси є вірними висновки суду першої інстанції про те, що спірне приміщення вважається повернутим позивачу з 08.02.2020, і тому саме з цього моменту є припиненими зобов`язання відповідача по сплаті орендної плати за користування спірним приміщенням.

Колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача орендної плати за період з 01.10.2019 по 31.12.2019 у розмірі 92300,00 грн. та неустойки у розмірі подвійної орендної плати за період з 06.01.2020 по 01.02.2020 в сумі 83870,97 грн., суд першої інстанції встановив обставини припинення спірного Договору оренди з огляду на наведені норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, а також врахував обставини користування відповідачем спірним майном протягом заявленого у позові періоду, встановив розмір заборгованості, який відповідачем не спростований, що є правовою підставою та необхідною умовою для зобов`язання орендаря сплатити орендну плату за весь період користування майном у заявленому в позові розмірі та сплатити суму неустойки.

Крім того, при здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України судом першої інстанції враховані обставини невиконання орендарем зобов`язання щодо повернення майна в контексті його добросовісної поведінки, як контрагента за договором оренди.

Так, судом першої інстанції з`ясовано, що у разі дострокового розірвання Договору відповідач зобов`язаний протягом п`яти днів повернути позивачу орендовані приміщення за актом приймання-передачі (пункт 2.3. Договору).

Однак матеріали справи свідчать про те, що відповідач не вчиняв жодних дій з повернення орендованого майна, тому застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України є обґрунтованим, а рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за період з 06.01.2020 по 01.02.2020 в сумі 83870,97 грн. - законним та вмотивованим.

Поряд із цим, дослідивши зібрані у справі докази, встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вимог про стягнення заборгованості за електричну енергію в розмірі 20712,34 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині та, як наслідок, відмовив у їх задоволенні. Рішення суду першої інстанції в цій частині відповідачем не оскаржується.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.03.2020 відповідач надав суду відзив на позов та письмові пояснення, які повністю дублюють відзив на позов та за своїм правовим характером є заявою по суті справи, а саме відзивом на позов. У цих поясненнях відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх безпідставність, вважаючи позов таким, що задоволенню не підлягає.

Водночас, відповідно до частини першої статті 251 Господарського процесуального кодексу України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, які підтверджують заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (стаття 178 Господарського процесуального кодексу України). Дана правова норма кореспондується з частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що відповідачем відзив на позов подано з порушенням статей 178, 251 Господарського процесуального кодексу України та без відповідного клопотання про поновлення пропущених строків для подання відповідної заяви, тому відзив на позов, які і письмові пояснення, котрі повністю дублювали відзив на позов та за своїм правовим характером є заявою по суті справи, правомірно не прийняті судом першої інстанції до розгляду. Водночас, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, суд першої інстанції, надаючи правову оцінку обставинам справи та наявним в ній доказам, здійснив аналіз заперечень відповідача, що викладені ним у відповідних заявах.

Таким чином, права відповідача жодним чином не були обмежені, і він не був позбавлений судом можливості висловити свої доводи і заперечення під час розгляду справи по суті.

Що стосується доводів скаржника про те, що ним не проводилась сплата орендних платежів за використання спірного об`єкта оренди, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні , яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з Достатність доказів на нову - Вірогідність доказів та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування вірогідності доказів .

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19 зазначив, що стандарт доказування вірогідності доказів , на відміну від достатності доказів , підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Так, згідно вказаної процесуальної норми (у редакції Закону України від 20.09.2019 № 132-IX, який набув чинності 17.10.2019) наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Враховуючи приписи статті 76 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду на відміну від суду першої інстанції вважає надані позивачем пояснення щодо отримання коштів (том 1 аркуш справи 43) та наявні у справі платіжні доручення №RBC075664 від 21.11.2019 та № №RBC283435 від 12.12.2019, належними доказами, на підставі яких можна встановити факт часткової сплати відповідачем орендних платежів за користування спірним об`єктом оренди у заявлений в позові період, оскільки відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували зворотне.

Так, дослідженням змісту наданих документів колегією суддів з`ясовано, що кошти, які надійшли до позивача 21.11.2019 від ОСОБА_1 в сумі 7700,00 грн. та 12.12.2019 від BOULOS SHAR FAKHRY ISKANDER в сумі 10000,00 грн. за платіжними дорученнями №RBC075664 від 21.11.2019 та № №RBC283435 від 12.12.2019, містять призначення платежу оплата за оренду та оплата за оренду, АДРЕСА_1 . Крім того, оплата коштів 12.12.2019 була здійснена одним із засновників відповідача (копія витягу з ЄДРПОУ щодо підприємства відповідача додана до позовної заяви) і платником самостійно вказана адреса, за якою розташовано об`єкт оренди. Дані обставини дозволяють ідентифікувати вказані платежі, як орендну плату за спірним Договором оренди, що було укладено між позивачем та відповідачем. Доказів існування інших правовідносин, ніж спірні, між ПП Ремавто та ОСОБА_1 , між ПП Ремавто та BOULOS SHAR FAKHRY ISKANDER відповідач не надав, а позивач в свою чергу існування таких правовідносин категорично заперечує. Також відповідач не довів, що за адресою АДРЕСА_1 існує будь-який інший об`єкт оренди. Питання щодо помилкового перерахування зазначених коштів відповідач при розгляді справи не порушував. Крім того, в матеріалах справи міститься повідомлення директора ПП Ремавто - ОСОБА_2 , яка засвідчила, що від ТОВ Шарм Компані , її підприємством було отримано два платежі у безготівковій формі на суми 7700,00 грн та 10000,00 грн., а також один платіж 18.11.2019 готівкою у розмірі 40000,00 грн., що відповідачем жодним чином не спростовано, як і не підтверджено належними та допустимими доказами, що зазначені платежі не мають відношення до спірного Договору оренди.

За змістом частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, рішення суду першої інстанції ухвалено у повній відповідності із зазначеними вимогами процесуального закону, оскільки суд дослідив належним чином зібрані у справі докази та встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених під час апеляційного розгляду справи обставин, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції у даній справі, яке ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи те, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які в даному випадку не підтверджують ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі із порушеннями, визначеними статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку частини четвертої статті 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Шарм Компані , м. Харків залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2020 у справі № 922/284/20 - без змін.

Оскільки апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Шарм Компані залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Шарм Компані , м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2020 у справі № 922/284/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2020 у справі № 922/284/20 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Шарм Компані , м. Харків.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29.09.2020.

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Н.М. Пелипенко