Ухвала

від 28.09.2020 по справі 810/942/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 810/942/18

адміністративне провадження № К/9901/24314/20

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Яковенка М. М., перевіривши касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 810/942/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Овостар до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

23 вересня 2020 року до Суду вдруге надійшла касаційна скарга Офісу великих платників податків ДПС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 810/942/18, предметом розгляду якої є податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2017 року:

№ 0000614102, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларованого на рахунок платника у банку за червень 2017 року у розмірі 10171769,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5085 884,50 грн.

№ 0000624102, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 613,00 грн.

Правовими підставами прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення - рішення є встановлене під час перевірки порушення позивачем:

пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за червень 2017 року на суму ПДВ 613,00 грн.;

пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання і сумою податкового кредиту на 613 грн. (ряд.19 декларації);

абз. б пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми ПДВ, заявленої до відшкодування з бюджету на суму 10171769,00 грн.;

абз. в пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми від`ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд.21 декларації) у сумі 10171156,00 грн.

Звертаючись із касаційною скаргою відповідач підставою касаційного оскарження визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), доводить неврахування судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи висновків Верховного Суду викладену у постанові від 04 серпня 2020 року у справі № 826/15365/15 щодо застосування норми права у подібних правовідносин, зокрема положення абз. б пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Суд звертає увагу на те, що заявник зазначає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права: пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, абз. б пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, та норми процесуального права стаття 242 КАС України.

Перелічивши в касаційній скарзі норми Податкового кодексу України, які на думку скаржника застосовані судами неправильно, відповідач не обґрунтовує в чому полягає їх неправильне застосування судами і як вони мають бути застосовані.

При цьому, скаржник не навів висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а навів цитати із судового рішення які стосуються оцінки фактичних обставин у цих справах.

Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Скаржник посилається на те, що суди не врахували постанову Верховного Суду. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судового рішення суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, оцінка яких залежить від повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення у кожній із них.

Отже, наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за різних фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у цій постанові Верховного Суду, є недоведеним (безпідставним).

Слід також звернути увагу на те, що посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 04 серпня 2020 року у справі № 826/15365/15, що правовідносини у цій справі виникли у 2015 році, тоді як у справі № 810/942/18 правовідносини виникли у 2017 році, що свідчить про те, що правовідносини у цих справах не подібними з огляду на різне правове регулювання спірних правовідносин (редакція пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, абз. б пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України в період з 2015 року до 2017 року змінювалась декілька разів).

У скарзі викладено обставини справи, процитовано висновки акта перевірки та норми Податкового кодексу України без зазначення, в чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права. Фактично, доводи касаційної скарги зводяться до того, що на переконання скаржника суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Посилання на постанову Верховного Суду в частині надання правової оцінки доводам контролюючого органу не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 810/942/18 - повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя М. М. Яковенко