Постанова

від 23.09.2020 по справі 543/457/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 543/457/17

провадження № 61-498св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фермерське господарство Підкова+ ,

треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області, Державний реєстратор нотаріус Другої Лубенської державної нотаріальної контори Іщенко Ганна Костянтинівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2017 року у складі судді Смілянського Є. А. та рішення апеляційного суду Полтавської області

від 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до фермерського господарства Підкова+ (далі - ФГ Підкова+ ), треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області, Державний реєстратор нотаріус Другої Лубенської державної нотаріальної контори Іщенко Г. К.,про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок, які розташовані на території Староіржавецької сільської ради, Оржицького району, Полтавської області площею 3,78 га кадастровий номер 5323686400:00:017:0025, Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 369444 від 20 грудня 2010 року та площею 3,78 га кадастровий номер 5323686400:00:017:0024, Державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 689151 від 23 вересня 2003 року.

02 листопада 2011 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю Яромир-Агро (далі - ТОВ Яромир-Агро ) укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5323686400:00:017:0025 строком на 5 років.

26 липня 2007 року між позивачем та ТОВ Яромир-Агро укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5323686400:00:017:0024 строком на 5 років, строк дії якого продовжено додатковою угодою від 01 листопада 2011 року до 31 грудня 2016 року.

У березні 2017 року ОСОБА_1 дізнався про те, що 25 грудня 2015 року між ним та ФГ Підкова+ було укладено договір оренди належної йому земельної ділянки кадастровий номер 5323686400:00:017:0025, а 17 березня 2016 року між ним та ФГ Підкова + було укладено договір оренди належної йому земельної ділянки кадастровий номер 5323686400:00:017:0024.

Жодних договорів оренди належних позивачу земельних ділянок з ФГ Підкова+ він не укладав та не підписував. Таким чином, формування та підписання спірних договорів оренди земельних ділянок орендарем

ФГ Підкова+ проведено одноосібно без урахування його волі як орендодавця та в період дії договорів оренди землі укладених з іншим орендарем ТОВ Яромир-Агро . Жодних договорів, заяв, актів з приводу оренди належних йому земельних ділянок з ФГ Підкова+ він не підписував та нікого іншого на такі дії не уповноважував. Наявні у вказаних договорах оренди землі його підписи підроблені.

Вважає, що відповідач користується належними йому земельними ділянками без достатніх правових підстав.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5323686400:00:017:0024, б/н укладений 17 березня 2016 року між ФГ Підкова+ та ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5323686400:00:017:0025, б/н укладений 25 грудня 2015 року між ФГ Підкова+ та ОСОБА_1 та стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 05 жовтня

2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5323686400:00:017:0025 площею 3,78 га укладений 25 грудня 2015 року між ФГ Підкова+ і ОСОБА_1 , зареєстрований 19 липня 2016 року за № 15455327 та розташованої в адміністративних межах Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області недійсним.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ФГ Підкова+ на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 640,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди землі від 25 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ФГ Підкова+ укладений в період дії договору оренди землі від 02 листопада 2011 року укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Яромир-Агро . В даний час спірною земельною ділянкою користується ФГ Підкова+ . Договір оренди землі укладений 25 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ФГ Підкова+ порушує право позивача щодо вільного волевиявлення відносно укладення договору оренди землі, договір укладений з порушенням закону, а саме: статей 203, 215 ЦК України та статей 13-18 Закону України Про оренду землі . Отже, існування ще одного договору оренди землі по одній і тій самій земельній ділянці суперечить закону та інтересам позивача, права якого мають бути поновлені. Разом з цим, при укладенні договору оренди землі від 17 березня 2016 року сторони діяли у відповідності до Закону України Про оренду землі , адже визначили дату набрання ним чинності з 01 січня 2017 року, тобто після закінчення дії попереднього договору оренди землі.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Апеляційну скаргу ФГ Підкова+ задоволено.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 05 жовтня

2017 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ФГ Підкова+ про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ Підкова+ судові витрати понесені останнім при подачі апеляційної скарги в розмірі 704,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не доведено заявлені позовні вимоги, зокрема те, що спірні договори оренди він не підписував. Клопотання про призначення експертизи не заявляв.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

24 грудня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2017 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та рішення апеляційного суду Полтавської області від 08 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не звернуто уваги на зміст заявлених позовних вимог, зокрема позивачем було зазначено, що відповідач здійснив реєстрацію договорів оренди землі під час дії інших договорів. Розглянувши справу, суди проігнорували вимоги національного законодавства, якими гарантовано захист прав землекористувачів.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2017 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 08 листопада 2017 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Оржицького районного суду Полтавської області.

26 березня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2017 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 08 листопада 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 на праві власності належать дві земельні ділянки площею по 3,78 га кожна, що знаходяться на території Староіржавецької сільської ради, з цільовим призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ЯЛ № 369444 від 20 грудня 2010 року та Державним актом на право приватної власності на землю серії РЗ № 689151 від 23 вересня 2003 року.

Згідно додаткової угоди від 01 листопада 2011 року продовжено термін дії зазначеного договору оренди землі кадастровий номер 5323686400:00:017:0024, площею 3,78 га від 26 липня 2007 року укладеного ОСОБА_1 з ТОВ Яромир-Агро на строк до 31 грудня 2016 року. Вказана додаткова угода зареєстрована в Відділі Держкомзему у Оржицькому районі, про що в книзі реєстрації договорів оренди вчинено запис від 23 липня 2012 року № 532368644003747.

Згідно договору оренди землі від 02 листопада 2011 року ОСОБА_1 надав ТОВ Яромир-Агро в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5323686400:00:017:0025 площею 3,78 га, що розташована в адміністративних межах Староіржавецької сільської ради (с. Старий Іржавець, Оржицького району, Полтавської області), строком на 5 років. Вказаний договір зареєстрований в Відділі Держземагентства в Оржицькому районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21 грудня 2012 року за № 532368644006105.

25 грудня 2015 року ОСОБА_1 уклав договір оренди землі з ФГ Підкова+ , за умовами якого надав останньому в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5323686400:00:017:0025 площею 3,78 га, що розташована в адміністративних межах Староіржавецької сільської ради (с. Старий Іржавець, Оржицького району, Полтавської області ), строком на 25 років. Згідно акту прийому-передачі до вказаного договору земельна ділянка передана орендареві 25 грудня 2015 року.

Згідно договору оренди землі від 17 березня 2016 року ОСОБА_1 надав

ФГ Підкова+ в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5323686400:00:017:0025 площею 3,78 га, що розташована в адміністративних межах Староіржавецької сільської ради (с. Старий Іржавець, Оржицького району, Полтавської області), строком на 25 років. Пунктом 7 даного Договору передбачено, що договір набуває чинності з 01 січня 2017 року.

Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки площею 3,78 га, кадастровий номер 5323686400:00:017:0025, з орендарем ФГ Підкова+ зареєстровано 19 липня 2016 року на строк 25 років згідно договору оренди землі від 25 грудня

2015 року. Право оренди земельної ділянки площею 3,7805 га кадастровий номер 5323686400:00:017:0024, з орендарем ФГ Підкова+ зареєстровано

04 липня 2016 року на строк 10 років згідно договору оренди землі

від 17 березня 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не доведено заявлені позовні вимоги, зокрема те, що спірні договори оренди він не підписував. Клопотання про призначення експертизи не заявляв.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав. що формування та підписання спірних договорів оренди землі орендарем проведено одноосібно без урахування волі позивача, як орендодавця та в період дії договорів оренди землі укладених з іншим орендарем. Наявні у спірних договорах оренди землі підписи позивача підроблені.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

За загальним правилом статті 10 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За правилами частини першої статті 57 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог статі 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не довів заявлених позовних вимог, зокрема те, що він не підписував спірні договори оренди земельних ділянок, так як в межах наданих йому процесуальним законодавством прав він не надав належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин. Клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи позивач не заявляв.

З огляду на те, що за змістом частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має можливості встановлювати чи вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, Верховний Суд вважає неприйнятними доводи касаційної скарги, спрямовані на встановлення інших обставин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04,

від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Полтавської області

від 08 листопада 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 08 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун