Постанова

від 24.09.2020 по справі 758/244/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 758/244/20

номер провадження: 22-ц/824/8776/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря - Орел П.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Подільського районного суду міста Києва від 23 березня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, Брусилівська селищна рада Брусилівського району Житомирської області, про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем,заінтересовані особи: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, Брусилівська селищна рада Брусилівського району Житомирської області.

Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві помер її батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис про смерть № 19067. Вказувала, що на момент смерті батько постійно проживав і був зареєстрований з 07 червня 1974 року за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначала, що після смерті батька відкрилась спадщина на належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: 47/100 часток житлового будинку АДРЕСА_2 ; земельна ділянка площею 0,1132 га з кадастровим номером 1820955100:01:002:2251, на якій розташована частина вказаного вище житлового будинку. Вказувала, що за життя ОСОБА_1 склав заповіт, яким заповів їй належну йому частину будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується копією заповіту від 28 жовтня 2005 року. Інші спадкоємці відсутні.

Також зазначала, що після смерті батька була заведена спадкова справа №58031192. Будучи єдиним спадкоємцем, вона звернулась до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак постановою нотаріуса від 04 грудня 2019 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька з підстав пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, оскільки нотаріус за наявними документами не змогла встановити факт постійного сумісного проживання заявника разом із ОСОБА_1 до дня його смерті. Зазначала, що від встановлення факту проживання із спадкодавцем залежать дії нотаріуса щодо видачі їй свідоцтва про справо на спадщину.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила встановити юридичний факт постійного проживання з 2005 року за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своїм батьком ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва від 23 березня 2020 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинами справи та порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність спору про право, оскільки будь-якого спору з приводу спадкового майна не існує, так як вона є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті свого батька, інших спадкоємців не має.

Заінтересовані особи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення судових повісток.

04 серпня 2020 року до Київського апеляційного суду надійшла заява від секретаря Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської областівід 30 липня 2020 року про розгляду справи без участі представника Брусилівської селищної ради.

Також 07 вересня 2020 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 від 01 вересня 2020 року, в якій вона просить розглянути справу за її відсутності.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку сторін такою, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя першої інстанції керувався ч.4 ст.315 ЦПК України й виходив із того, що зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право.

Однак з такими висновками судді першої інстанції погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (ч.2 ст.293 ЦПК України).

У ч.4 ст.315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що у січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем - ОСОБА_1 , який є її батьком і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що після смерті батька відкрилась спадщина на належне йому на праві власності нерухоме майно: 47/100 часток житлового будинку АДРЕСА_2 ; земельна ділянка площею 0,1132 га з кадастровим номером 1820955100:01:002:2251, на якій розташована частина вказаного вище житлового будинку. За життя ОСОБА_1 склав заповіт, яким заповів їй належну йому частину будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується копією заповіту від 28 жовтня 2005 року. Інші спадкоємці відсутні.

Зазначала, що на момент смерті батько постійно проживав і був зареєстрований з 07 червня 1974 року за адресою: АДРЕСА_1 . Після його смерті батька була заведена спадкова справа №58031192. Будучи єдиним спадкоємцем, вона звернулась до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька з підстав пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, оскільки нотаріус за наявними документами не змогла встановити факт постійного сумісного проживання заявника разом із ОСОБА_1 до дня його смерті.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення судам роз`яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК України).

Частиною 1 ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Проте, відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 з підстав того, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, суддя першої інстанції наведеного вище до уваги не взяв, а тому висновок суду є помилковим.

Крім того, суддя першої інстанції не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право ОСОБА_1 на прийняття спадщини.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18).

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судді першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу судді Подільського районного суду міста Києва від 23 березня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: