Постанова

від 29.09.2020 по справі 640/20512/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20512/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Беспалова О.О.

За участю секретаря: Гайворонського В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПЖК-Запоріжжя на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2020 року, суддя Клочкова Н.В., у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до сільськогосподарського виробничого кооперативу Молочна країна , Товариства з обмеженою відповідальністю ПЖК-Запоріжжя про визнання недійсним правочину,-

У С Т А Н О В И В:

Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Молочна країна", Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЖК "Запоріжжя" та з урахуванням уточненої позовної заяви, просить визнати недійсним договір № 122/2016 від 13.06.2016, укладений між СВК "Молочна країна" (код ЄДРПОУ 39524473) та ТОВ "ПЖК "Запоріжжя" (код ЄДРПОУ 38461580).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до вироку Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09.98.2018 року директора СВК Молочна країна ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбченого ч. 1 ст. 205 КК України, внаслідок чого діяльність зазначеного суб`єкта господарювання носить фіктивний характер, що є підставою для визнання господарського договору недійсним.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю ПЖК-Запоріжжя звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавди доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Колегією суддів встановлено наступні обставини.

Сільськогосподарський виробничий кооператив "Молочна країна" (код ЄДРПОУ 39524473) зареєстровано за адресою: 76018, місто Івано-Франківськ, вулиця Галицька, 67, кабінет 605, директором якого являється ОСОБА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю ПЖК Запоріжжя (код ЄДРПОУ 38461580) зареєстровано за адресою: 01034 , місто Київ, провулок Георгіївський, 2, кімната 12, директором якого являється ОСОБА_2 .

Відповідно до податкових накладних, виписаних СВК Молочна країна та зареєстрованих в ЄРПН на користь ТОВ ПЖК Запоріжжя , а саме: від 02 липня 2016 року № 2/2, від 19 серпня 2016 року № 1/2, від 09 серпня 2016 року № 1/2, від 22 липня 2016 року № 6/2, від 27 серпня 2016 року № 3/2, від 15 серпня 2016 року № 3/2, від 03 серпня 2016 року № 9/2, від 30 червня 2016 року № 5/2, від 01 серпня 201 № 8/2, від 16 липня 2016 року № 4/2, від 23 серпня 2016 року № 4/2, від 20 липня 2016 року № 4/2, від 11 серпня 2016 року № 4/2, від 22 липня 2016 року № 6/2, від 07 серпня 2016 року № 2/2. Від 18 липня 2016 року № 2/2, від 13 серпня 2016 року № 3/2, від 30 червня 2016 року № 5/2, від 04 липня 2016 року № 2/2, від 05 серпня 2016 року № 3/2, від 28 червня 2016 року № 2/2, від 24 липня 2016 року № 5/2, від 25 серпня 2016 року № 2/2, від 28 липня 2016 року № 2/2, від 26 липня 2016 року № 3/2, від 31 серпня 2016 року № 5/2, від 30 липня 2016 року № 1/2, було поставлено молочної продукції на загальну суму 594 407,90 грн.

Зазначені господарські операції були відображені сторонами правочину і в податковій звітності, зокрема в додатках 5 до декларацій з ПДВ.

Відповідно до вироку Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09.08.2018 по кримінальній справі №199/5543/18 визнано директора СВК Молочна країна ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.

Протиправні дії директора товариства ОСОБА_1 , які виразились у створенні суб`єкта підприємницької діяльності СВК Молочна країна (код ЄДРПОУ 39524473) з метою прикриття незаконної діяльності, призвели до того, що невстановлені органом досудового розслідування особи отримали можливість здійснювати фінансові операції за межами податкового контролю без сплати передбачених законодавством податків і зборів від імені формально призначеного засновника та директора в порушення встановленого законодавством порядку.

Податковий орган у своїх доводах посилається на вищезазначений вирок суду, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_1 згідно досягнутої з невстановленою особою домовленості повинен був надати нотаріусу свій паспорт громадянина України, а також картку фізичної особи - платника податків з ідентифікаційним номером, та засвідчивши свою особу, підписати у нотаріуса складені та надані йому невстановленою особою статут СВК Молочна країна , який є установчим документом суб`єкта господарювання, на підставі якого затверджується склад учасників юридичної особи та проводиться її державна реєстрація, після чого повернути зазначений офіційний документ вказаній особі, який, в подальшому, після проведення державної реєстрації юридичної особи, повинен був використовувати реквізити придбаного підприємства, з метою прикриття незаконної діяльності у вигляді створення умов для ухилення від сплати податків підприємствам реального сектору економіки.

Зареєструвавши на своє ім`я підприємство СВК Молочна країна (код ЄДРПОУ 39524473) та передавши установчі документи вказаного підприємства невстановленій слідством особі, для внесення змін в реєстраційні документи підприємства, після проведення перереєстрації вказаного підприємства, отримала суб`єкт підприємницької діяльності (юридичну особу), з метою прикриття незаконної діяльності.

В подальшому, протягом періоду з 2015 по 2017 роки, підприємство СВК Молочна країна (код ЄДРПОУ 39524473) використовувалось невстановленою в ході досудового розслідування особою, для ведення незаконної діяльності, пов`язаної із здійсненням підприємством господарської діяльності як суб`єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість та безпідставне отримання таким чином спеціального режиму оподаткування, з метою ухилення від сплати податків, зокрема за період з травня 2016 року по вересень 2016 року незаконно сформований податковий кредит ТОВ ПЖК-Запоріжжя (ЄДРПОУ 3846158) по податку на додану вартість на суму 121 065,55 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (ПК України).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У силу ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно яких, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зміст наведеної норми свідчить, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини першої статті 208 ГК України якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом вказаних норм суд, при розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення нікчемного правочину, повинен надати такому правочину оцінку та зробити висновок щодо дійсного наміру відповідачів при здійсненні господарських зобов`язань, оскільки саме це є кваліфікуючою ознакою для визнання правочину та здійсненого на його виконання господарського зобов`язання таким, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 2 статті 202 Цивільного кодексу України вбачається, що правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно статті 30 Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до статті 91 Цивільного кодексу України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Відповідно до частини 3 статті 228 статтею 215 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Чинним законодавством не встановлено спеціальні вимоги для форми та порядку укладення договору, предметом якого є поставка товару покупцю, питання про докази укладення такого договору (вчинення правочину) повинно вирішуватися судом із застосуванням норм статей 72, 73, 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким доказом може бути податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника) з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Аналогічну правову позицію було викладено в постанові Верховного Суду від 14.02.2020 року у справі № 640/18643/18.

Факт існування виписаної на користь ТОВ ПЖК Запоріжжя податкової накладної є підтвердженням факту існування договірних відносин між сторонами (є його ідентифікатором) вказане випливає з сутності податкової накладної та підстав її складання.

Відповідно до системного аналізу п.201.1 ст. 201, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, згідно яких, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс); п. 201.10. згідно якого, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно дефініції, наведеної в п.п. 14.1.185, та 14.1.191 Податкового кодексу України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Під постачанням товарів розуміється, будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Отже, передумовою для складання податкової накладної є існування договірних відносин між сторонами, тобто факт укладення правочину.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

Згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Встановлюючи правовий наслідок правочину, який вчинено без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 208 ЦК України, так само, як і інші правові норми, не визначають ознаки такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема правочини, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди (наприклад, у вигляді податкового кредиту). Обов`язок довести перед судом, що правочин вчинено з такою метою, в силу норми частини першої статті 77 КАС України належить позивачу.

Податковий орган посилається як на доказ того, що правочин між сільськогосподарським виробничим кооперативом "Молочна країна" та товариством з обмеженою відповідальністю "ПЖК "Запоріжжя" спрямований на створення штучних підстав для незаконного отримання товариством з обмеженою відповідальністю "ПЖК "Запоріжжя" права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов`язань, на вирок суду, яким директора СВК Молочна країна визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 КК України

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У справах № 21-5332а15, № 21-1318а16, № 21-2430а16 Верховний Суд України зазначив, що обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав.

У даній справі встановлено, що вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровськ від 09.08.2018 у кримінальній справі № 199/5543/18 визнано винним директора СВК Молочна Країна ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 КК України (фіктивне підприємництво, створення суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності).

За таких підстав колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання договору №122/2016 від 13.06.2016 року, укладеного між СВК "Молочна країна" (код ЄДРПОУ 39524473) та ТОВ "ПЖК "Запоріжжя" (код ЄДРПОУ 38461580) недійсним.

Відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 14 лютого 2020 року №640/18643/18, Верховний Суд, посилаючись на вищезазначені рішення Верховного Суду України, вказав, що Верховний Суд не відступав від висновку у спосіб, встановлений п.8 ч.1 Перехідних положень КАС України (у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2147-ІІІ, який набрав чинності з 15.12.2017).

Колегія суддів також не вбачає підстав для відступу від висновів Верховного Суду України та Верховного Суду, оскільки встановлені у даній справі обставини повністю узгоджуються з викладеними у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду висновків.

Доводи апеляційної скарги про помилковість посилання суду першої інстанції на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.08.2018 року у кримінальній справі є безпідставними, так як спростовуються вищевикладеними доводами суду.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що філії юридичних осіб виступають як відокремлені частини цих осіб і діють на підставі затвердження такою особою положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Для здійснення функцій від імені юридичної особи, остання видає довіреність керівнику філії, відповідно до якої такий керівник укладає відповідні договори в межах наданих повноважень.

Тобто у такому випадку керівник філії діє в інтересах юридичної особи, а не філії.

Таким чином, оскільки філія сільськогосподарського виробничого кооперативу Молочна країна здійснює свою діяльність висключно в межах повноважень, наданих їй юридичною особою сільськогосподарський виробничий кооператив Молочна країна , фіктивність створення якого підтверджується вищезазначеним вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.08.2018 року у справі №199/5544/18, діяльність такої філії несумісна з легальною підприємницькою діяльністю.

Оскарження апелянтом податкових-повідомлень-рішень у судовому порядку, як на те посилається ТОВ ПЖК Запоріжжя в апеляційній скарзі, не є свідченням незаконності оскаржуваного судового рішення, оскільки первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Колегією суддів в ході апеляційного розгляду справи не було встановлено порушень судом першої інстанції норм процесуального закону, які б тягнули за собою скасування ухваленого судового рішення.

За таких обставин та, враховуючи наявні у справі докази суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору від 13.06.2016 року, укладеного між СВК Молочна країна та ТОВ ПЖК Запоріжжя .

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2020 року, оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПЖК-Запоріжжя залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. 329 КАС україни.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Беспалов О.О.

Повний текст виготовлено: 29 вересня 2020 року.