Окрема думка

від 30.09.2020 по справі 813/1208/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

30 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 813/1208/17 пров. № А/857/8401/20

Восьмим апеляційним адміністративним судом під головуванням судді Пліша М.А., суддів: Большакової О.О., Шинкар Т.І., 21.09.2020 розглянуто апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Львівського апеляційного суду на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі №813/1208/17 за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, та прийнято постанову, якою апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Львівського апеляційного суду залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі № 813/1208/17 - без змін.

Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року задоволено частково заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі №813/1208/17 за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі №813/1208/17 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та зобов`язано Львівський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Залишаючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі № 813/1208/17 без змін, а подані апеляційні скарги без задоволення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 з 15.04.2020 відновлено дію статті 136 Закону №2453, що передбачала таке: Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв`язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється . З урахуванням того, що позивач вийшов у відставку під час дії Закону № 1166, а тому після ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України він набув право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст. 136 Закону № 2453. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність виключних обставин для перегляду та скасування судового рішення.

Не поділяю позицію колег щодо наявності правових підстав для перегляду рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 813/1208/17 за виключними обставинами та часткового задоволення позовних вимог за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, з огляду на наступне.

Згідно з статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення; 3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Наведена стаття КАС України встановлює вичерпний перелік підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами з тим, щоб відповідно до принципу юридичної визначеності забезпечити стабільність судових рішень, але водночас надати можливість виправити судові рішення, неправосудність яких зазвичай обумовлена обставинами, незалежними від суду.

Підставою звернення позивача із заявою про перегляд рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 813/1208/17 за виключними обставинами стало рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19), згідно з яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27 березня 2014 року № 1166-VII.

Так, 01.04.2014 набрав чинності Закон України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 року №1166-VII згідно з пунктом 28 розділу ІІ якого внесено зміни до Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 №2453-VI та виключено статтю 136 вказаного Закону, якою встановлювалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Слід зазначити, що Проект Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 №1166-VII одержано Верховною Радою 27.03.2014 та, як зазначено у пояснювальній записці до такого, прийняття зазначеного законопроекту обумовлене необхідністю запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні, збільшення надходжень до бюджету та удосконалення окремих положень Податкового кодексу України, а також необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат бюджету, та забезпечення соціальної підтримки громадян, виходячи з фінансових можливостей держави. Вказано, що законопроектом передбачається внести зміни до деяких законів України, якими передбачено право на пільги осіб за професійною ознакою. Також зазначено, що при таких (високих) розмірах пенсій державним службовцям, суддям, прокурорам та слідчим виплата в період жорсткої економії бюджетних коштів вищевказаних грошових допомог (грошових допомог при виході на пенсію) є невиправданою. Реалізація проекту Закону України сприятиме раціональному використанню бюджетних коштів, передбачених на оплату праці працівників державних органів і судів, та недопущення заборгованості із заробітної плати.

Конституційний Суд України у рішенні від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 зазначив, що системний аналіз положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166, а також пояснювальної записки до проєкту Закону України про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні (реєстр. № 4576) дає підстави стверджувати, що законодавець оспорюваним положенням Закону № 1166 тимчасово змінив порядок матеріального забезпечення суддів, посилаючись на введення режиму запобігання фінансової катастрофи, реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та забезпечення соціальної підтримки усіх громадян виходячи з фінансових можливостей держави. Отже, до виключення із Закону № 2453 статті 136 суддям, які вийшли у відставку, держава гарантувала право на отримання вихідної допомоги.

Також, Конституційний Суд України вказав, що вихідна допомога за своєю юридичною природою є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні.

Окрім того, Конституційний Суд України констатував, що перехідний період між опублікуванням Закону № 1166 та набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166 (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб`єкти права (судді, які на момент набрання чинності Законом № 1166 мали право на вихід у відставку, але станом на 1 квітня 2014 року ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Законом № 1166.

Проте, слід зауважити, що ОСОБА_1 у період з 01.12.1993 і до виходу у відставку з посади судді Апеляційного суду Львівської області (08.09.2016) працював на посаді судді. Постановою Верховної Ради України Про звільнення суддів від 08.09.2016 №1515-VIII позивача звільнено з посади у відставку відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України (подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням).

Наказом голови Апеляційного суду Львівської області №51-к від 22.09.2016, виданим відповідно до постанови Верховної Ради України № 1515-VIII від 08.09.2016, ст.ст. 29, 120 Закону України Про судоустрій і статус суддів , ст. 24 Закону України Про відпустки , ст. 83 Кодексу Законів про працю України, позивача - ОСОБА_1 , з 22.09.2016 виключено зі штату Апеляційного суду Львівської області.

Таким чином, на дату виходу позивача у відставку норми Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 №1166-VII діяли понад два роки, неконституційними вказані норми визнані не були, що дозволяло позивачу ознайомитись зі зміненими правовими нормами, спрогнозувати наслідки виходу у відставку та адаптуватись до зміненого правового регулювання. На момент прийняття позивачем рішення про відставку та вибору поведінки останній не був підданий непередбачуваним юридичним наслідкам.

Окрім того, варто зауважити, що після 01.04.2014 - дня набрання чинності Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 №1166-VII і до 22.09.2016 - моменту виключення ОСОБА_1 зі штату Апеляційного суду Львівської області сплинуло понад два роки, що відповідно до приписів ст.129 Закону №2453 впливало на щомісячну доплату за вислугу років та відповідно до положень ст.138 Закону №2453 - на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

До того ж, судом не встановлено, що до дня набрання чинності Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 №1166-VII ОСОБА_1 подавав заяву про відставку, що могло б бути підставою для застосування мотивів, на підставі яких Конституційним Судом України було прийнято рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020.

Отже, на моє переконання, вимоги частини 1 статті 57 Конституції України в контексті гарантованого права позивача знати свої права і обов`язки в даному випадку порушені не були.

До того ж, у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України вказано, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27 березня 2014 року № 1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Так, частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно з статтею 91 Закону України Про Конституційний Суд України 13.07.2017 №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 24 грудня 1997 року №8-зп у справі №3/690-97 Конституційний Суд України зазначив, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі №1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України Про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 січня 2019 року (справа №820/2462/17), від 19 листопада 2018 року (справа №755/4893/18 (755/18431/15-а), від 15 травня 2019 року (справа №640/20317/16а), а також в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року (справа №826/18177/15).

За таких обставин рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Таким чином, не заперечуючи важливість права суддів на отримання вихідної допомоги при виході у відставку, як складову конституційно закріпленої гарантії їх незалежності, оскільки предметом розгляду Львівського окружного адміністративного суду при прийнятті рішення від 27 листопада 2019 року були правовідносини, що існували до прийняття рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020, а рішення суду, яке позивач просить переглянути за виключними обставинами, не містило вимог зобов`язального характеру (не було зобов`язано відповідача вчинити дії), за наслідком судового розгляду в позові позивача було відмовлено, а тому, на моє переконання, за встановлених обставин відсутня відповідно до пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України підстава для перегляду рішення суду за виключними обставинами.

Суддя Т. І. Шинкар