Рішення

від 02.09.2020 по справі 478/917/20

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 478/917/20 Провадження № 2/478/201/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2020 року. Казанківський районний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді Іщенко Х.В., за участю: секретаря Луговської А.І., представника відповідача Білик О.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду смт Казанка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства Володимирське про стягнення заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, інфляційних збитків та пені,

В С Т А Н О В И В:

16.06.2020 року адвокат Задерецький В.А. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ДП Володимирське про стягнення заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, інфляційних збитків та пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що з 08.04.2019 року ОСОБА_1 працювала на посаді - начальник бригади у ДП Володимирське та 19.07.2019 року була звільнена з посади за згодою сторін, згідно ч.1 ст.36 КЗпП України. При звільненні підприємством розрахунок з ОСОБА_1 проведено не було. Згідно довідки про заборгованість заробітної плати від 17.03.2020 року у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 9074 грн. 72 коп. Посилаючись на те, що до теперішнього часу відповідачем не проведено розрахунки з позивачем, просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, в розмірі 9074 грн. 72 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2019 року по 16.06.2020 року в розмірі 74109 грн. 15 коп., інфляційні збитки в розмірі 246 грн. 81 коп. та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 2168 грн. 38 коп. визначивши вказані суми без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів та судовий збір.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача ДП Володимирське - адвокат Білик О.Б. у судовому засіданні позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, інфляційних збитків та пені за несвоєчасне виконання зобов`язання не визнала, посилаючись на принцип розумності, справедливості та пропорційності, просила зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, оскільки сума, яка заявлена позивачем до стягнення, за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні, є обтяжливою, що унеможливить виконання ДП Володимирське , як роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам. Вважає, що правових підстав, щодо стягнення інфляційних збитків, передбачених статтею 625 ЦК України та пені на рівні подвійної облікової ставки НБУ не вбачається, оскільки така відповідальність не передбачена трудовим законодавством. Просила суд застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу та зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку до суми основного заробітку, у розмірі 9074 грн. 72 коп. та відмовити позивачу в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних збитків та пені за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Дослідивши письмові докази, вислухавши доводи сторони відповідача, суд приходить наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що з 08.04.2019 року ОСОБА_1 прийнята на посаду начальника бригади до ДП Володимирське , згідно наказу за №23-К від 05.04.2019 року. Згідно наказу №59-К від 19.07.2019 року звільнена з посади за згодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до довідки ДП Володимирське за №44 від 17.03.2020 року, ОСОБА_1 працювала на посаді начальника бригади на ДП Володимирське і станом на 16.03.2020 року перед нею існує заборгованість по заробітній платі у розмірі 9074 грн. 72 коп.

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Частиною 3 ст.46 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

В силу приписів ст.1 Закону України Про оплату праці , ч.1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Положеннями ст.116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не проведено розрахунку. Так, заборгованість по заробітній платі станом на 16.03.2020 року перед нею становить 9074 грн. 72 коп. Крім того, відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При визначені середньої заробітної плати суд керується пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями), який визначає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З розрахункових листів ОСОБА_1 вбачається, що їй нарахована: у червні 2019 року заробітну плату за 19 днів в розмірі 5950,00 грн.; в липні 2019 року заробітну плату за 15 днів та компенсація відпустки за 7 днів в розмірі 5502,90 грн.

Позивач ОСОБА_1 була звільнена з роботи 19.07.2019 року, тому розрахунковим періодом для обчислення середньої заробітної плати є червень-липень 2019 року. Всього за ці два місяці їй було нарахована заробітна плата в розмірі 11452,90 грн. Кількість відпрацьованих робочих днів: у червні - 19, липні - 22 (всього 41 робочий день). Середньоденна заробітна плата складає: 11452,90 грн. : 41 роб. днів = 279,34 грн. Кількість робочих днів за весь час затримки розрахунку (з 19.07.2019 р. по 16.06.2020 р.) - 235 роб. днів. Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який підлягає виплаті позивачу становить 65644,90 грн. (279,34 грн. х 235 роб. д. = 65644,90 грн.).

Суд вважає, що не підлягають до стягнення із відповідача ДП Володимирське на користь позивача ОСОБА_1 інфляційні збитки, передбачені статтею 625 ЦК України, в розмірі 246 грн. 81 коп. та пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання, в розмірі 2168 грн. 38 коп., виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі Загальні положення про зобов`язання книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Частиною 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ, про передбачену ст.625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена ст.625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин, які регулюються спеціальними нормами права.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку про те, що сторони перебували між собою у трудових, а не у цивільно-правових відносинах, тому до цих правовідносин положення цивільного законодавства не застосовуються.

Отже, слід наголосити на те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вирішуючи питання щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, суд виходить з наступного.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають, передбачені ст.117 КЗпП України, правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі за №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці встановлено, що при визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати розмір спірної суми, на яку позивач має право, частку, яку вона становить у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інших обставин справи.

Тому, визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує істотність та розмір невиплаченої позивачу заробітної плати, на яку він дійсно має право, а саме 9074 грн. 72 коп., порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на яку вів претендує, а саме 65644 грн. 90 коп., а також те, що з моменту звільнення з роботи (19.07.2019 року) позивач не зверталась до відповідача про виплату їй нарахованої заробітної плати та будь-яких поважних причин, що перешкоджали їй звернутися до суду за захистом своїх права не навела, хоча відповідно до листів-відповідей на її звернення Управлінням Держпраці у Миколаївській області останній неодноразово було рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх прав.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ДП Володимирське суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2019 року по 16.06.2020 року в розмірі 9200 грн.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП Володимирське про стягнення заборгованості з заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню на суму 18274 грн. 72 коп.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати.

Позивач ОСОБА_1 у відповідності до положень вище зазначеного Закону звільнена від сплати судового збору, за вимогою про стягнення заробітної плати, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 840 грн. 80 коп.

Враховуючи те, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір , не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, інфляційних збитків та пені під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 200 грн. 78 коп. (18274,72 грн. : 76524,34 грн. х 100 = 23,88%, 840,80 грн. х 23,88% = 200 грн. 78 коп.).

Керуючись ст.ст.12, 13, 263, 264, 265, 268, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства Володимирське про стягнення заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, інфляційних збитків та пені, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Володимирське (місцезнаходження: 56065, Миколаївська область, Казанківський район, с. Володимирівка, вул. Марії Павлової, буд. №36, код. ЄДРПОУ 327780650) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 9074 (дев`ять тисяч сімдесят чотири) грн. 72 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9200 (дев`ять тисяч двісті) грн. 00 коп., а всього 18274 (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят чотири) грн. 72 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства Володимирське судовий збір на користь держави в сумі 840 грн. 80 коп.

Стягнути з Державного підприємства Володимирське на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 200 грн. 78 коп.

Рішення в частині стягнення заробітної плати в межах платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя: