Постанова

від 28.09.2020 по справі 607/15550/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/15550/17Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М. Провадження № 22-ц/817/649/20 Доповідач - Дикун С.І. Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Бершадська Г. В., Ходоровський М. В.,

з участю секретаря - Боднар Р.В.

за участю учасників справи - представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Берегуляка В.Ф.; представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Нужди Ф.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/15550/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, ухваленого суддею Вийванком О.М., повний текст рішення суду складено 20 січня 2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 , інтереси якого представляє адвокат Катрук Є.А., звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про повернення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави.

Посилався на ті обставини, що між ним та відповідачами 30 жовтня 2015 року було укладено Меморандум відповідно до якого Сторона-1 (відповідачі) сприяє у наданні для Сторони-2 (позивача) права на використання земельної ділянки під будівництво Об`єкту, а Сторона-2 проектує і здійснює будівництво Об`єкту (розділені на кілька секцій будинки у вигляді критих стоянок з надбудованими житловими приміщеннями загальною висотою 33 м, розташовані на земельній ділянці в АДРЕСА_1 та розраховується зі Стороною-1 за це право з підстав, в порядку і строки визначені цим Договором. Згідно умов Меморандуму Сторона-1 зобов`язана не пізніше 05 листопада 2015 року укласти із Стороною-2 юридичною особою (юридичними особами) договір забудови земельної ділянки з метою будівництва як критої стоянки, так і Об`єкту. В п.1.2. Меморандуму термін Земельна ділянка визначений як земельна ділянка у АДРЕСА_1 , загальною площею 0,6577 га, кадастровий номер 6110100000:06:001:0015, цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, яка перебуває у постійному користуванні Комунального підприємства Тернопільської міської ради Масив ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 423850961101, запис про речове право № 6572514 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Меморандумом передбачено, що Сторона-1 приймає на себе наступні зобов`язання: до 01 листопада 2015 року передати Стороні-2 копії (а у разі потреби - і оригінали) всієї наявної документації: викопіювання 1:2000, 1:500 з описом сусідніх землекористувачів і наявних мереж; містобудівні умови та обмеження, декларацію про початок виконання будівельних робіт, іншу наявну документацію, та забезпечити доступ Сторони-2 до земельної ділянки для геологічних і геодезичних замірів і досліджень; не пізніше 05 листопада 2015 року, укласти із Стороною-2 юридичною особою (юридичними особами) договори забудови земельної ділянки з метою будівництва як критої стоянки, так і Об`єкту; передати Стороні-2 земельну ділянку та забезпечити безперешкодний доступ до земельної ділянки з метою будівництва критої стоянки починаючи з 05 листопада 2015 року; після завершення будівництва критої стоянки, - до 20.12.2015 року - оформити право власності на всі об`єкти нерухомості у збудованій критій стоянці за Стороною-2; до 31.12.2015 року за свій рахунок вчинити такі дії: відмовитися від імені КП ГМР Масив від права постійного користування Земельною ділянкою; оформити право Сторони-2 на користування Земельною ділянкою (договір оренди); до 31.12.2015 року отримати містобудівні умови та обмеження для будівництва Об`єкту на кожну секцію окремо на підставі містобудівних розрахунків, наданих Стороною-2 (за рахунок Сторони-2). Формулювання в містобудівних умовах і обмеженнях: будівництво критих стоянок з житловою надбудовою загальною висотою 33 метри; безвідмовно підписувати і подавати на реєстрацію декларації про початок будівельних робіт (Д1) і про готовність об`єкта до експлуатації (Д2) на всі секції (черги) будівництва як критої стоянки, так і для Об`єкту, у випадку необхідності подавати їх від імені Сторони-1; повністю сприяти Стороні-2 (підконтрольним їй юридичним особам) в проведенні дій та/або підписання відповідних документів, дозволів, заяв тощо, які вкаже Сторона-2 (підконтрольні їй юридичні особи) і які пов`язані з будівництвом Об`єкту; на обґрунтовану потребу Сторони-2, змінити цільове призначення Земельної ділянки на 02.03 - будівництво та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (зональність землі теж має дозволяти будівництво Об`єкту).

Також, Сторони домовились про те, що за надане право будівництва Об`єкту на Земельній ділянці Сторона-1 отримує оплату від Сторони-2 у розмірі 30 000,00 доларів США одночасно із підписанням даного Меморандуму (п.5). У випадку невиконання Стороною-1 зобов`язань, визначених п.3 цього Договору та/або неможливістю здійснення Стороною-2 будівництва Об`єкту з вини Сторони-1 остання зобов`язана на протязі 15 днів компенсувати Стороні-2 усі заподіяні збитки та повернути усі отримані нею кошти, передбачені цим договором.

30 жовтня 2015 року на виконання умов Меморандуму ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали від ОСОБА_3 30000,00 доларів США, підтвердженням чого є розписка про одержання грошових коштів. Водночас жодних передбачених меморандумом зобов`язань щодо укладення договору забудови земельної ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не було виконано, як і не було повернуто грошових коштів у розмірі 30 000,00 доларів США.

Позивач вказував, що укладений між позивачем та відповідачами Меморандум від 30.05.2015 року за своєю правовою природою не є ні договором, ні правочином, а є протоколом про наміри і не зумовлює виникнення юридичних наслідків у сторін, тобто не є правовою підставою виникнення цивільних прав та обов`язків і зобов`язань у сторін. Набуття відповідачами грошових коштів у розмірі 30000 доларів США свідчить про безпідставний характер набуття ними даного майна, оскільки між сторонами відсутні будь-які договірні зобов`язання та відсутні інші. передбачені ст.11 ЦК України, підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

На момент укладення Меморандуму, відповідачам було достовірно відомо про факт укладення договору №14 щодо будівництва будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства за адресою АДРЕСА_1 від 14 листопада 2014 року, що виключало можливість укладення із позивачем договору забудови означеної земельної ділянки, що підтверджує відсутність у відповідачів наміру виконувати умови меморандуму та спрямування їх дій на отримання грошових коштів 30000 доларів США без достатньої правової підстави, котрі позивач просив стягнути із відповідачів згідно із ст.1212 ЦК України.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 березня 2018 року позов задоволено та стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 15000 доларів США, що складає в еквіваленті 403650 грн станом на 27.11.2017 року та сплачений судовий збір 4000 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 15000 доларів США, що складає в еквіваленті 403650 грн станом на 27.11.2017 року та сплачений судовий збір 4000 грн.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 вересня 2018 року заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 березня 2018 року скасовано та призначено справу до розгляду.

10 грудня 2018 року адвокат Катрук Є.А. в інтересах позивача ОСОБА_3 подав заяву про зміну предмета позову ( т.1 а.с.141-144), де вказував, що укладений між сторонами Меморандум є двостороннім правочином, права та обов`язки кожної сторони врегульовувалися його положеннями. Сторони у Меморандумі виразили волю та зафіксували свої домовленості та взаємні зобов`язання в рамках забезпечення набуття та реалізації позивачем права на використання земельної ділянки під будівництво об`єкту. Факт передачі позивачем грошових коштів в якості оплати за надане відповідачами право будівництва об`єкту на земельній ділянці свідчить про реальний характер Меморандуму. Протиправні дії відповідачів, що полягали у неповерненні отриманих коштів, завдали позивачу шкоду у вигляді зменшення належних йому на праві власності грошових коштів, котрі він просив стягнути у розмірі 30000 доларів із відповідачів.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про незаконність та необґрунтованість даного рішення, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а незастосовані до спірних правовідносин та встановлених фактичних обставин справи норми матеріального права, які підлягали до застосування, свідчить про порушення судом норм матеріального права.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської обл. Від 16 січня 2020 року по справі №607/15550/17 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, як вбачається зі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин. 30 жовтня 2015 року між Відповідачами з однієї сторони (Сторона І) та Позивачем (Сторона 2) було укладено Меморандум, відповідно до якого Сторона-1 сприяє у наданні для Сторони-2 права на використання Земельної ділянки під будівництво Об`єкту, а Сторона-2 проектує і здійснює будівництво Об`єкту та розраховується зі Стороною-1 за не право з підстав, в порядку і строки визначеному цим Договором.

Згідно умов даного Меморандуму Сторона 1 зобов`язана не пізніше 05 листопада 2015 року укласти із вказаною Стороною-2 юридичною особою (юридичними особами) договір забудови Земельної ділянки з метою будівництва як критої стоянки, так і об`єкту.

Згідно п. 1.2. даного Меморандуму термін «Земельна ділянка» , який визначений в умовах даного договору визначений як земельна ділянка у АДРЕСА_1 . Загальною площею 0,6577 га, кадастровий номер 6110100000:06:001:0015, цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, яка перебуває у постійному користування Комунального підприємства Тернопільської міської ради «Масив» ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 423850961101 запис про речове право №6572514 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Згідно п.З даного Меморандуму Сторона - 1 приймає на себе певні зобов`язання.

На обгрунтовану потребу Сторони-2, змінити цільове призначення Земельної ділянки на 02.03 - будівництво та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (зональність землі теж має дозволяти будівництво Об`єкту) Сторони домовились, що за надане Стороною-1 для Сторони-2 право будівництва Об`єкту на Земельній ділянці, Сторона-1 отримує наступну оплату: 30000,00 доларів США одночасно із підписанням даного меморандуму (п.5 Розділу II Договору).

У випадку невиконання Стороною-1 зобов`язань, визначених п.З цього Договору та/або неможливістю здійснення Стороною-2 будівництва Об`єкту з вини Сторони-1 остання зобов`язана на протязі 15 днів компенсувати Стороні-2 всі заподіяні збитки та повернути усі отримані нею кошти, передбачені цим договором (п.8 Розділу II Договору).

30 жовтня 2015 року, згідно п.5.1. Меморандуму від 30 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали від ОСОБА_3 30000,00 доларів США, підтвердженням цього є розписка про одержання грошових коштів.

Таким чином, аналіз фактичних обставин даної справи дає можливість констатувати, що укладений між позивачем та відповідачами Меморандум являється двостороннім правочином, права та обов`язки кожної зі сторони врегульовувалися положеннями п. 3-3.9 та п.4-4.3. даного Меморандуму.

Сам факт передачі позивачем грошових коштів в якості оплати за надане Стороною 1 право будівництва Об`єкту на Земельній ділянці дає достатні підстави констатувати, що Меморандум та передбачені його положеннями зобов`язання та домовленості, які являли собою обумовлений сторонами комплекс організаційних та юридичних заходів, спрямованих на забезпечення набуття позивачем права будівництва носив реальний характер.

ОСОБА_3 вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки розписці в якості доказу на підтвердження передачі коштів на виконання вимог меморандуму з метою забезпечення передачі права на забудову земельної ділянки. Досліджуючи дану розписку, суд зазначив, що спірна розписка не є правочином і не породжує у відповідачів обов`язку сплатити позивачу гроші в обумовлений строк.

Позивач вказує, що це суперечить позиції суду, яка була відображена в заочному рішенні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 березня 2018 року постановленому у даній справі, де в мотивувальній частині заочного рішення, суд першої інстанції зазначив, грошові кошти не передавались у власність чи користування, їх було отримано не як позику чи оплату за надані послуги згідно з договором, а лише як предмет договору.

Відтак, оцінка даної розписки як доказу відсутності договірних правовідносин щодо позики грошових коштів між позивачем та відповідачем свідчить про невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки предметом та підставами позову не були вимоги про повернення грошових коштів, отриманих відповідачами в якості позики. Судом та відповідачами не спростовано факту особистого підпису на розписці належними допустимими, достатніми доказами, які би стверджували протилежне, не досліджена правова природа отриманих коштів в контексті положень Меморандуму, лише робиться безапеляційне посилання на те, що дана розписка не підтверджує факту отримання позики відповідачами, хоча дані обставини не є підставами позову.

У своєму відзиві адвокат відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін. Вважає що рішення суду є законним і обгрунтованим, а тому апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Відзив мотивований тим, що у позовній заяві, поданій у грудні 2017 року, позивач ставив вимогу про повернення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 грошових коштів в сумі З0000 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України складає 807300 грн., набутих без достатньої правової підстави, поскільки не вважав меморандум підставою для виникнення між сторонами цивільних прав та зобов`язань.

Зокрема, із заяви вбачається, що дані кошти відповідачі одержали відповідно до п.5.1. Меморандуму, укладеного сторонами 30 жовтня 2015 року.

Згідно з даним документом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали сприяти

ОСОБА_3 у проведенні будівництва будівель та споруд на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , а останній мав передати їм 30000 доларів США.

Надалі позивач змінив позовні вимоги, вважаючи, що вказаний Меморандум є договором, те ж саме він стверджує і в апеляційній скарзі.

Позивач вважає, що Меморандуму, як до договору, мають застосовуватись положення статтей 525-526, 599, 610-612 Цивільного кодексу України. Як на доказ такого твердження він посилається на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 березня 2018 року, ухвалене у даній справі, яким позов ОСОБА_3 був задоволений.

Однак, дане рішення скасоване самим судом, а тому, не може, відповідно до ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України бути преюдиційним.

Із п.5 документа під назвою «Меморандум» вбачається, що передбачені підпунктом 5.1. 30000 доларів США ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мають отримати за надане ними ОСОБА_3 право будівництва об`єкту на земельній ділянці.

Однак, відповідачі не були і не є власниками вказаної земельної ділянки, а тому і не могли передати її ОСОБА_3 для забудови.

Відповідно, укладений Меморандум, як такий, що спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним не є договором, інші договори, спрямовані на реальне виконання зобов`язань з приводу забудови ОСОБА_3 територій м. Тернополя не укладались, доказів цього суду позивачем не надано.

Таким чином, суд прийшов до обгрунтованого висновку про те, що між сторонами не було укладено договору в порядку встановленому цивільним законодавством, а тому зазначений Меморандум не може бути підставою виникнення будь-яких договірних відносин.

Крім того, розписка, яка є додатком до Меморандуму, не є розрахунковим

документом, який свідчить про передачу ОСОБА_3 грошей, оскільки не передбачена жодним нормативним актом України, її зміст нічим не підтверджений.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу де просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення Тернопільського міськрайонного суду від 16 січня 2020 року залишити без змін. Вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим.

Відзив мотивований тим, що між сторонами не виникло жодних договірних відносин. При цьому договір на забудову земельної ділянки між сторонами не було підписано, а також вказана земельна ділянка не була і не могла бути відповідачами передана позивачу для забудови, оскільки відповідачі не є її власниками.

Відповідачі жодних коштів від позивача не отримували, у тому числі й на виконання меморандуму в розмірі 30000 доларів США.

Враховуючи, що меморандум не є договором і позивач у разі пред`явлення позову про стягнення боргу повинен підтвердити своє право вимагати від відповідачів виконання боргового зобов`язання, суд, оцінюючи спірну розписку, прийшов до правильного висновку, що спірна розписка не є правочином і не породжує у відповідачів обов`язок сплатити позивачу гроші в обумовленій сумі. Позивач не зазначив на підставі чого розписка виникала (тобто не вказує об`єкту правовідносин). Тому сама наявність спірної розписки у позивача, не створює для відповідачів обов`язку зі сплати зазначеної суми коштів.

Під час розгляду справи в апеляційному суді представники відповідачів апеляційної скарги не визнали, мотивуючи, що позивачем не було доведено і судом не встановлено як наявності будь-яких договірних правовідносин між сторонами, так і факту передачі коштів на виконання таких обов`язків, а також наявності обов»язку відповідачів повернення таких коштів позивачу, оскільки оригінали меморандуму та розписки про отримання коштів від 30 жовтня 2015 року не були представлені позивачем суду на клопотання відповідачів, а також спростовані поясненнями самих відповідачів, опитаних судом першої інстанції в якості свідків.

Позивач ОСОБА_3 , будучи належно повідомленим про розгляд справи, у судове засідання не з`явився, просив проводити розгляд справи за його відсутності за наявними у справі доказами. Апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі та просить суд її задовольнити, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 16 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників цивільного процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За вимогами ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього. Своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Частиною шостою статті 95 ЦПК України передбачено, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_3 представлені не засвідчені в установленому порядку копію меморандуму від 30 жовтня 2015 року та копію розписки про одержання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від ОСОБА_3 30000 доларів США згідно п.5.1 меморандуму від 30 жовтня 2015 року (а.с.10,11 т.1)

Всупереч вимогам ст.95 ЦПК України, оригінали даних документів не були подані до суду на вимоги відповідачів.

Із тексту копії меморандуму, а саме - п.12 вбачається, що цей договір є неофіційним документом і може бути розглядом тільки між сторонами, а також за участю третейської сторони, яку погодять сторони одноголосно.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечили факт існування між сторонами будь-яких договірних відносин на підставі меморандуму, а також факт отримання будь-яких коштів від ОСОБА_3 , про що пояснили будучи допитаними як свідки відповідно до вимог ст.92 ЦПК України.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Як встановлено із заперечень відповідачів між сторонами не виникло договірних відносин. Меморандум був підписаний про наявність у сторін наміру укласти договір, що підтверджується з показань відповідачів.

При цьому судом з`ясовано, що між сторонами не було підписано договір на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а також вказана земельна ділянка не була і не могла бути відповідачами передана позивачу для забудови, оскільки відповідачі не являються її власниками.

Таким чином, суд дійшов правильних висновків, що між сторонами не було укладено договору в порядку встановлено цивільним законодавством, а зазначений Меморандум не може бути підставою виникнення будь-яких договірних відносин, про що також стверджував позивач у позовній заяві від 04 грудня 2017 року (а.с.2-7т.1).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 14 цього Кодексу цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

На підтвердження зобов`язань відповідачів позивач подав до суду не засвідчену копію розписки від 30 жовтня 2015 року про отримання ними від ОСОБА_3 30000 доларів США згідно пункту 5.1 меморандуму від 30 жовтня 2015 року.

Як вбачається з показань свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 коштів в розмірі 30 000 доларів США від ОСОБА_3 ними не було отримано на виконання меморандуму.

Враховуючи вищевказані обставини, що меморандум не є договором і позивач у разі пред`явлення позову про стягнення боргу повинен підтвердити своє право вимагати від відповідачів виконання боргового зобов`язання, суд оцінюючи спірну розписку обгрунтовано встановив, що спірна розписка не є правочином і не породжує у відповідачів обов`язок сплатити позивачу гроші в обумовленій сумі. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Наявність спірної розписки у позивача, оригінал якої суду не було подано, не створює для відповідачів обов`язку зі сплати зазначеної суми коштів.

Враховуючи вищенаведене, твердження апеляційної скарги, що суд не надав належної оцінки розписці в якості доказу на підтвердження передачі коштів на виконання вимог меморандуму з метою забезпечення передачі права на забудову земельної ділянки, не заслуговують на увагу колегії суддів.

Доводи апеляційної скарги, що судом та відповідачами не спростовано факту особистого підпису на розписці належними допустимими, достатніми доказами, які би стверджували протилежне, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки оригіналу розписки, як і оригіналу меморандуму, позивачем суду на вимогу відповідачів представлено не було, відповідачі заперечили факт отримання грошей, а тому суд не взяв до уваги такі докази, що відповідає ч.6 статті 95 ЦПК України. Окрім того, ОСОБА_3 жодного разу не з`являвся до суду для дачі особистих пояснень на запитання відповідачів та їх представників щодо дослідження правової природи спірних коштів, зважаючи на зміну предмета позову та взаємовиключаючі доводи на обґрунтування позовних вимог по відношенню до позову від грудня 2017 року; натомість відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечили факт існування між сторонами будь-яких договірних відносин на підставі меморандуму, а також факт отримання будь-яких коштів від ОСОБА_3 , про що пояснили, будучи допитаними як свідки відповідно до вимог ст.92 ЦПК України.

Безпідставними вважає апеляційний суд також посилання представника ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, що до Меморандуму, як до договору, мають застосовуватись положення статтей 525-526, 599, 610-612 Цивільного кодексу України із посиланням на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 березня 2018 року, ухвалене у даній справі, яким позов ОСОБА_3 був задоволений. Оскільки це заочне рішення скасоване самим судом, відповідно до вимог ст. 82 ЦПК України, не може бути преюдиційним у даній справі.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України ).

При цьому апеляційний суд враховує, що. як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ у справі Руїз Торія проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом не допущено, підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_3 в межах ним понесених сум.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2020 року.

Головуючий Дикун С.І.

Судді: Бершадська Г.В.

Ходоровський М.В.