Постанова

від 31.03.2021 по справі 607/15550/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 607/15550/17-ц

провадження № 61-15952св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Кавійчик Віта Петрівна,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кавійчик Віти Петрівни, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року у складі судді Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Бершадської Г. В., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та відповідачами 30 жовтня 2015 року укладено Меморандум, відповідно до якого Сторона-1 (відповідачі) сприяє у наданні для Сторони-2 (позивача) права на використання земельної ділянки під будівництво об`єкту, а Сторона-2 проектує і здійснює будівництво об`єкту (розділені на кілька секцій будинки у вигляді критих стоянок з надбудованими житловими приміщеннями загальною висотою 33 м, що розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ) та розраховується зі Стороною-1 за це право з підстав, у порядку і строки, визначені цим договором.

За умовами Меморандуму Сторона-1 зобов`язана не пізніше 05 листопада 2015 року укласти із Стороною-2 юридичною особою (юридичними особами) договір забудови земельної ділянки з метою будівництва як критої стоянки, так і об`єкту.

У пункті 1.2. Меморандуму термін Земельна ділянка визначений як земельна ділянка по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,6577 га, кадастровий номер 6110100000:06:001:0015, цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, яка перебуває у постійному користуванні комунального підприємства Тернопільської міської ради Масив ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 423850961101, запис про речове право № 6572514 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Сторони Меморандуму домовились про те, що за надане право будівництва об`єкту на земельній ділянці Сторона-1, тобто відповідачі, отримує оплату від Сторони-2, тобто позивача, у розмірі 30 000,00 доларів США одночасно із підписанням Меморандуму (пункт 5). У випадку невиконання Стороною-1 зобов`язань, визначених пунктом 3 цього договору та/або неможливістю здійснення Стороною-2 будівництва об`єкту з вини Сторони-1 остання зобов`язана протягом 15 днів компенсувати Стороні-2 усі заподіяні збитки та повернути всі отримані нею кошти, передбачені цим договором.

30 жовтня 2015 року на виконання умов Меморандуму ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали від нього 30 000,00 доларів США, про що складена відповідна письмова розписка. Жодних передбачених Меморандумом зобов`язань щодо укладення договору забудови земельної ділянки відповідачами не виконано, грошові кошти у розмірі 30 000,00 доларів США не повернуто.

На момент укладення Меморандуму відповідачам було достовірно відомо про факт укладення між комунальним підприємством Тернопільської міської ради Масив та обслуговуючим кооперативом Сонячний - 2015 договору від 14 листопада 2014 року № 14 щодо будівництва будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства за адресою: АДРЕСА_1 , що виключало можливість укладення з ним договору забудови вказаної земельної ділянки та підтверджує відсутність у відповідачів наміру виконувати умови Меморандуму.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статті 1212 ЦК України просив суд стягнути з відповідачів на його користь грошові кошти в розмірі 30 000,00 доларів США, що є еквівалентом 807 300,00 грн, набуті без достатньої правової підстави.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 березня 2018 року позов ОСОБА_1 про повернення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, набуті без достатньої правової підстави, у розмірі 15 000,00 доларів США, що є еквівалентом 403 650,00 грн та сплачений судовий збір у розмірі 4 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, набуті без достатньої правової підстави, у розмірі 15 000,00 доларів США, що є еквівалентом 403 650,00 грн та сплачений судовий збір у розмірі 4 000,00 грн.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 вересня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 березня 2018 року задоволено.

Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 березня 2018 року скасовано.

Розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

10 грудня 2018 року ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України подав заяву про зміну предмету позову та на підставі статей 525, 526, 599, 610, 612 ЦК України просив суд стягнути з відповідачів на його користь грошові кошти в розмірі 30 000,00 доларів США, що є еквівалентом 807 300,00 грн, судові витрати покласти на відповідачів (а. с. 141-144, т. 1).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 16 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Меморандум не є договором, між його сторонами не виникло договірних відносин, і ОСОБА_1 у разі пред`явлення позову про стягнення боргу повинен підтвердити своє право вимагати від відповідачів виконання боргового зобов`язання, однак розписка від 30 жовтня 2015 року не є правочином і не породжує у відповідачів обов`язок сплатити позивачу грошові кошти в розмірі 30 000,00 доларів США.

При цьому позивач не зазначив, на підставі чого розписка виникла, який об`єкт правовідносин, вона не містить умови отримання позичальником грошей у борг із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів, тому сама наявність розписки у ОСОБА_1 не створює для відповідача обов`язку зі сплати зазначеної суми грошових коштів.

Суд вважав, що права та інтереси позивача відповідачами не були порушені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 16 січня 2020 рокузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що укладений Меморандум, як такий, що спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені, не є договором, а інші договори, спрямовані на реальне виконання зобов`язань щодо забудови ОСОБА_1 територій м. Тернополя, не укладались. Таких доказів позивачем не надано.

Судпершої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що між сторонами не було укладено договору в порядку, встановленому цивільним законодавством, тому Меморандум, який не є правочином, не може бути підставою виникнення будь-яких договірних відносин.

Крім того, розписка, яка є додатком до Меморандуму, не є розрахунковим документом, який свідчить про передачу ОСОБА_1 грошових коштів, оскільки не передбачена жодним нормативним актом України, її зміст нічим не підтверджений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кавійчик В. П., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кавійчик В. П., на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року залишено без руху та надано строк для виконання вимог цієї ухвали.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 607 /15550/17-ц з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кавійчик В. П., мотивована тим, що суди не врахували, що укладений між сторонами Меморандум є двостороннім правочином, права та обов`язки кожної зі сторін врегульовані положеннями пунктів 3 - 3.9. та пунктів 4 - 4.3. цього Меморандуму.

Сам факт передачі позивачем грошових коштів в якості оплати за надане відповідачами право будівництва об`єкту на земельній ділянці дає підстави вважати, що Меморандум та передбачені його положеннями зобов`язання та домовленості, обумовлений сторонами комплекс організаційних та юридичних заходів, спрямованих на забезпечення набуття позивачем права будівництва, носили реальний характер.

Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки розписці, що підтверджує передачу грошових коштів на виконання умов Меморандуму, з метою забезпечення передачі права на забудову земельної ділянки.

Суди, зазначаючи, що Меморандум не є договором, не звернули уваги на те, що сторони в укладеному Меморандумі самі зазначають, що це є договір.

Апеляційний суд зазначив, що позивачем не було доведено і судом не встановлено наявності будь-яких договірних правовідносин між сторонами та факту передачі грошових коштів на виконання таких обов`язків, а також наявності зобов`язання відповідачів повернути позивачу грошові кошти, оскільки оригінали Меморандуму та розписки про отримання коштів від 30 жовтня 2015 року не були надані позивачем до суду. Проте такі висновки є безпідставними, оскільки оригінали зазначених документів оглядались судом першої інстанції.

Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Також відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з однієї сторони (Сторона-1) та ОСОБА_1 з другої сторони (Сторона-2) було укладено Меморандум (Договір) про наступне.

Сторони дійшли згоди, що терміни, які використовуються у Договорі мають таке значення: об`єкт - розділені на кілька секцій будинки у вигляді критих стоянок з надбудованими житловими приміщеннями загальною висотою 33 м, що розташовані по АДРЕСА_1 на земельній ділянці; земельна ділянка - по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,6577 га, кадастровий номер 6110100000:06:001:0015, цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, яка перебуває у постійному користуванні комунального підприємства Тернопільської міської ради Масив ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 423850961101, запис про речове право № 6572514 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (підпункти 1.1., 1.2. пункту 1 Договору).

Згідно з умовами, викладеними у пункті 3 Розділу ІІ Договору між Сторонами досягнуто домовленості про наступне: Сторона-1 приймає на себе наступні зобов`язання: до 01 листопада 2015 року передати Стороні-2 копії (а у разі потреби - і оригінали) всієї наявної документації: викопіювання 1:2000, 1:500 з описом сусідніх землекористувачів і наявних мереж; містобудівні умови та обмеження, декларацію про початок виконання будівельних робіт, іншу наявну документацію, та забезпечити доступ Сторони-2 до земельної ділянки для геологічних і геодезичних замірів і досліджень; не пізніше 05 листопада 2015 року, укласти із Стороною-2 юридичною особою (юридичними особами) договори забудови земельної ділянки з метою будівництва як критої стоянки, так і об`єкту; передати Стороні-2 земельну ділянку та забезпечити безперешкодний доступ до земельної ділянки з метою будівництва критої стоянки, починаючи з 05 листопада 2015 року; після завершення будівництва критої стоянки - до 20 грудня 2015 року - оформити право власності на всі об`єкти нерухомості у збудованій критій стоянці за Стороною-2; до 31 грудня 2015 року за власний рахунок вчинити такі дії: відмовитися від імені комунального підприємства Тернопільської міської ради Масив від права постійного користування земельною ділянкою; оформити право Сторони-2 на користування земельною ділянкою (договір оренди); до 31 грудня 2015 року отримати містобудівні умови та обмеження для будівництва об`єкту на кожну секцію окремо на підставі містобудівних розрахунків, наданих Стороною-2 (за рахунок Сторони-2).

Формулювання в містобудівних умовах і обмеженнях: будівництво критих стоянок з житловою надбудовою загальною висотою 33 м; безвідмовно підписувати і подавати на реєстрацію декларації про початок будівельних робіт (Д1) і про готовність об`єкта до експлуатації (Д2) на всі секції (черги) будівництва як критої стоянки, так і для об`єкту, у випадку необхідності подавати їх від імені Сторони-1; повністю сприяти Стороні-2 (підконтрольним їй юридичним особам) в проведенні дій та/або підписання відповідних документів, дозволів, заяв тощо, які вкаже Сторона-2 (підконтрольні їй юридичні особи) і які пов`язані з будівництвом об`єкту; на обґрунтовану потребу Сторони-2, змінити цільове призначення земельної ділянки на 02.03 - будівництво та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (зональність землі теж має дозволяти будівництво об`єкту).

Сторони домовились, що за надане Стороною-1 для Сторони-2 право будівництва об`єкту на земельній ділянці, Сторона-1 отримує наступну оплату: 30 000,00 доларів США одночасно з підписанням цього Меморандуму (пункт 5 Розділу ІІ Договору).

У випадку невиконання Стороною-1 зобов`язань, визначених пунктом 3 цього Договору та/або неможливістю здійснення Стороною-2 будівництва об`єкту з вини Сторони-1 остання зобов`язана протягом 15 днів компенсувати Стороні-2 всі заподіяні збитки та повернути всі отримані нею кошти, передбачені цим договором (пункт 8 Розділу ІІ Договору) (а. с. 10, т. 1).

30 жовтня 2015 року згідно з підпунктом 5.1. пункту 5Меморандуму ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали від ОСОБА_1 30 000,00 доларів США, про що складена відповідна письмова розписка (а. с. 11, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кавійчик В. П., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом установлено, що відповідачі не виконали взятих на себе зобов`язань за Меморандумом (Договором) від 30 жовтня 2015 року та не повернули ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 000,00 доларів США. Проте суди відмовили у позові з тих підстав, що розписка не є правочином і в ній не зазначено про обов`язок повернути кошти. При цьому суди не врахували таке.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Судові рішення попередніх інстанцій не містять мотивів, чому укладений між сторонами Меморандум, в якомі передбачено права й обов`язки сторін, не є правочином. А якщо не є правочином і між сторонами відсутні договірні правовідносини, то чому не підлягає до застосування положення статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, та з`ясувавши, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Проте у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України суди на зазначені вище положення закону уваги не звернули, зазначивши, що Меморандум не є договором, не уточнили у позивача, які саме зобов`язання (вид) виникли між сторонами, які це правовідносини, а, формально пославшись на загальні норми зобов`язального права, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін , що призвело до неправильного вирішення справи.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК Укпраїни), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази .

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не з`ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог , тому суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кавійчик Віти Петрівни, задовольнити частково .

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк