Постанова

від 21.09.2020 по справі 920/943/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2020 р. Справа№ 920/943/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Попікової О.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,

представників сторін:

позивача: Гутник В.П.,

відповідача-1: Коленченко О.О.,

відповідача-2: Лутай Н.М.,

відповідача-3: Коленченко О.О.,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.06.2020 (повний текст складений 11.06.2020)

у справі № 927/59/20 (суддя Федоренко Ю.В.)

за позовом ОСОБА_1

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг",

3. ОСОБА_2

про визнання недійсними рішень загальних зборів, договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі та визначення розміру статутного капіталу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка", Товариства з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг", ОСОБА_2 про визнання недійсними:

- рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка", оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка" від 01 лютого 2017 року;

- договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 01 лютого 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг", посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реусом Р.В. за реєстровим номером 354;

- договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 01 лютого 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг", посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реусом Р.В. за реєстровим номером 356;

а також про визначення розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка" у сумі 50.000,00 грн та розміру часток учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка" у такому співвідношенні: ОСОБА_2 - частка номінальною вартістю 33.330,00 грн, що становить 66,66 % статутного капіталу, та ОСОБА_1 - частка номінальною вартістю 16.670,00 грн, що становить 33,34% статутного капіталу.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 10.06.2020 позов задоволено частково:

- визнано частково недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка", оформлене протоколом від 01.02.2017, в частинах: п. 2.1 - про виключення зі складу учасників товариства ОСОБА_1 та включення до складу учасників товариства ТОВ "Грано Холдинг" у зв`язку із укладенням договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, за яким учасник товариства ОСОБА_1 продав належну йому частку у статутному капіталі товариства на користь ТОВ "Грано Холдинг"; п. 2.2 - про затвердження складу вкладу та розміру частки нового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг" у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка" у розмірі 16.670 грн, що становить 33,34% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка";

- визначено розмір частки учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка" (ідентифікаційний код 03796710) ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) в розмірі 16.670,00 грн, що становить 33,34% статутного капіталу;

а також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка" на користь ОСОБА_1 1.051,0 грн судового збору та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг" на користь ОСОБА_1 1.051,00 грн судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що на дату проведення загальних зборів учасників ТОВ "ім. Попудренка" від 01.02.2017 та на дату укладення оспорюваних договорів учасником ТОВ "Грано Холдинг" була одна особа - Фортіор Агро ЛТД, заснована та зареєстрована в Республіці Кіпр за номером НЕ 361339, а тому ТОВ "Грано Холдинг" в силу положень ч. 2 ст. 141 ЦК України, чинної на той момент, не могло бути єдиним учасником ТОВ "ім. Попудренка".

Щодо позовних вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників щодо продажу учасником товариства ОСОБА_2 належної їй частки у статутному капіталі ТОВ "ім. Попудренка", щодо виключення ОСОБА_2 зі складу учасників товариства, включення до складу учасників ТОВ "ім. Попудренка" ТОВ "Грано Холдинг" з розміром її частки у статутному капіталі в 66,66%, що становить 33.330,00 грн (частка, яка була продана ОСОБА_2 ), визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Грано Холдинг", місцевий суд відзначив, що такі вимоги не збігаються з інтересами ОСОБА_2 , яка проти позову заперечує. Задоволення позову в цій частині, за висновком місцевого суд, призвело б до порушення охоронюваних законом інтересів та прав ОСОБА_2 . Крім того, продаж ОСОБА_2 належної їй частки у статутному капіталі ТОВ "ім. Попудренка" ТОВ "Грано Холдинг" та включення останнього до складу учасників ТОВ "ім. Попудренка" в розмірі придбаної частки ОСОБА_2 , на думку місцевого суду, не суперечить приписам ч. 2 статті 141 ЦК України. За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Місцевий суд також виходив з того, що укладені договори купівлі-продажу не суперечать приписам ч. 2 ст. 141 ЦК України, оскільки покупець - ТОВ "Грано Холдинг" з моменту укладення цих договорів не набуло права власності на придбані частки та автоматично не стало єдиним учасником ТОВ "ім. Попудренка". Таким чином, місцевий суд дійшов висновку про відмову у позові про визнання недійсними договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 01.02.2017, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ "Грано Холдинг", та між ОСОБА_2 та ТОВ "Грано Холдинг".

Також, зазначаючи, що належним способом захисту у цьому спорі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), місцевий суд вирішив, що підлягає задоволенню позов в частині визначення розміру частки позивача у статутному капіталі ТОВ "ім. Попудренка" номінальною вартістю 16.670,00 грн, що становить 33,34% статутного капіталу. В іншій частині позову про визначення розміру частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ "ім. Попудренка" у розмірі 33.330,00 грн (66,66% статутного капіталу) місцевий суд відмовив за необґрунтованістю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Грано Холдинг" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду скасувати в частині задоволення позову та прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.06.2020 у справі №927/59/20, розгляд справи призначено на 10.08.2020.

Представники відповідачів 1 та 3 в судове засідання 10.08.2020 не з`явились.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020 відкладено судове засідання на 10.09.2020.

У судовому засідання оголошувалась перерва до 21.09.2020.

Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що норма ч. 2 ст. 141 ЦК України застосовувалась під час створення нових товариств і втратила чинність з 06.02.2018; закон не забороняв укладати будь-які цивільно-правові угоди, внаслідок яких товариство, що має одного учасника, стає єдиним учасником господарського товариства; позивач не навів фактичного порушення корпоративних прав у розумінні ст. 167 ГК України при проведенні загальних зборів; продаж частки у статутному капіталі в розмірі 33,34% є виключним волевиявленням позивача, який, у свою чергу, був ініціатором винесення питання на розгляд зборів учасників від 01.02.2017 щодо відчуження частини належної йому частки, особисто брав участь у таких зборах, особисто підписував спірний протокол загальних зборів та укладав договір купівлі-продажу в якості продавця, гарантуючи відсутність будь-яких обмежень щодо відчужених корпоративних прав.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказане рішення без змін.

У судовому засіданні 21.09.2020 представники відповідачів надали усні пояснення у справі, відповіли на запитання суду, просили задовольнити апеляційну скаргу.

Представник позивача у судовому засіданні надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволені апеляційної скарги.

Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, згідно з п. 4.2.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка", затвердженого рішенням загальних зборів учасників ТОВ "ім. Попудренка" (далі - Товариство, ТОВ) від 10.06.2013, протокол № 5 (далі - Статут-1, т. 1 а. с. 126-140), статутний капітал Товариства становить 50.000,00 грн. Розмір, склад та частка кожного з учасників Товариства у Статутному капіталі становлять: ОСОБА_1 - 16.670,00 грн, 33,34%; ОСОБА_2 - 33.330,00 грн, 66,66%.

Відповідно до пунктів 6.1.5, 6.1.6 Статуту-1 учасники ТОВ мають право у порядку, встановленому цим Статутом та законом: вийти у встановленому порядку з Товариства; здійснити відчуження часток у статутному капіталі, що засвідчують участь у Товаристві, в порядку, встановленому цим Статутом та законом.

Згідно з пунктами 7.2.17 - 7.2.18 Статуту-1 до виключної компетенції загальних зборів учасників ТОВ належать наступні повноваження: прийняття до ТОВ нових учасників ТОВ; виключення учасників ТОВ із ТОВ та прийняття рішення про придбання ТОВ частки учасника ТОВ, що припиняє свою участь у ТОВ (дане положення щодо придбання частки ТОВ застосовується також у разі добровільного виходу учасника ТОВ з його складу).

Відповідно до п. 8.5 Статуту-1 кожен учасник ТОВ має кількість голосів, що є пропорційною розміру його частки у статутному капіталі. Загальні збори учасників ТОВ вважатимуться чинними, якщо на них присутні учасники ТОВ (як особисто, так і через представників), які володіють у сукупності понад 60 відсотками голосів; рішення цих загальних зборів учасників ТОВ вважатимуться чинними лише у тому разі, якщо вони ухвалені більшістю голосів всіх присутніх.

Згідно з пунктами 11.1-11.2 Статуту-1 учасниками Товариства можуть бути фізичні особи, яким законодавством не заборонено бути учасниками Товариства, та/або юридичні особи, які приймаються до складу учасників Товариства рішенням загальних зборів учасників Товариства.

Учасники ТОВ мають право розпоряджатися своїми частками (їхніми частинами) в статутному капіталі згідно з чинним законодавством. Право продавати, дарувати, обмінювати, заповідати не може бути обмежене. Віддати у заставу або будь-яким іншим чином обтяжити свою частку в статутному капіталі учасник ТОВ може лише за згодою загальних зборів учасників ТОВ.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "ім. Попудренка" станом на 31.01.2017 перелік засновників (учасників) юридичної особи є таким: ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду - 33.330,00 грн, ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного фонду - 16.670,00 грн (т. 1 а. с. 14-15).

01.02.2017 проведено загальні збори учасників ТОВ "ім. Попудренка", що підтверджується протоколом загальних зборів (т. 1 а. с. 16-17).

На порядок денний цих загальних зборів були винесені такі питання:

1. Про продаж учасниками Товариства своєї частки у статутному капіталі Товариства.

2. Про затвердження складу вкладу та розміру частки нового учасника у статутному капіталі Товариства.

3. Про виключення кінцевого бенефіціарного власника (контролера) товариства та про виключення власника істотної участі Товариства з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

4. Про визначення повного та скороченого найменування Товариства англійською та російською мовами.

5. Про затвердження Статуту Товариства в новій редакції.

6. Про проведення заходів, необхідних для державної реєстрації змін до установчих документів Товариства та відомостей про Товариство.

З першого питання порядку денного учасники вирішили:

1.1. Учасник товариства ОСОБА_2 прийняла рішення продати належну їй частку у статутному капіталі Товариства (шляхом укладення договору купівлі-продажу) на користь ТОВ "Грано Холдинг" в розмірі 66,66 % статутного капіталу Товариства, що становить 33.330,00 грн, згода на продаж якої надана чоловіком ОСОБА_3 на підставі заяви, справжність підпису на якій засвідчено Реусом Р.В. - приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу 01 лютого 2017 року за реєстровим № 349.

Частку учасника ОСОБА_2 , що продається, сторони оцінили в розмірі 33.330,00 грн.

1.2. Учасник Товариства ОСОБА_1 прийняв рішення продати належну йому частку у статутному капіталі Товариства (шляхом укладення договору купівлі-продажу) на користь ТОВ "Грано Холдинг" в розмірі 33,34% статутного капіталу Товариства, що становить загальну суму 16.670,00 грн.

Частку учасника ОСОБА_1 , що продається, сторони оцінили в розмірі 16.670,00 грн.

Протоколом зафіксовано оголошення перерви у зборах для укладення відповідних договорів купівлі-продажу.

Після перерви з другого питання порядку денного учасники Товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вирішили:

2.1 У зв`язку з укладенням договорів купівлі-продажу, за якими учасник Товариства ОСОБА_2 продала належну їй частку у статутному капіталі Товариства на користь ТОВ "Грано Холдинг" та учасник Товариства ОСОБА_1 продав належну йому частку у статутному капіталі Товариства на користь ТОВ "Грано Холдинг", виключити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства, а ТОВ "Грано Холдинг" включити до складу учасників Товариства.

2.2. Затвердити склад вкладу та розмір частки нового учасника у статутному капіталі Товариства, що внесена грошовими коштами в національній валюті України. Частка учасника у статутному капіталі Товариства становить: ТОВ "Грано Холдинг" 50.000,00 грн, 100,00%.

З третього питання порядку денного вже новий учасник (як зазначено в протоколі зборів), тобто, ТОВ "Грано Холдинг", вирішив:

3.1. Виключити інформацію про ОСОБА_2 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) Товариства.

3.2. Виключити інформацію про ОСОБА_2 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як про власника істотної участі у Товаристві.

З четвертого питання порядку денного новий учасник вирішив:

4.1. Визначити повне найменування Товариства:

англійською мовою - LIMITED LIABILITY COMPANY "IM.POPUDRENKA", російською мовою - ОБЩЕСТВО С ОГРАНИЧЕННОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТЬЮ «ИМ. ПОПУДРЕНКА ".

З п`ятого та шостого питань порядку денного новий учасник вирішив:

5.1. Затвердити Статут Товариства в новій редакції.

6.1. Провести заходи, необхідні для державної реєстрації змін до установчих документів Товариства та відомостей про Товариство.

6.2. Обов`язки з вжиття заходів, необхідних для здійснення державної реєстрації змін до установчих документів, відомостей про Товариство та представлення його інтересів у державного реєстратора, у нотаріусів (державних або приватних) та в інших державних органах, фіскальній службі, органах статистики (з правом передоручення) покласти на директора Товариства ОСОБА_1 .

Справжність підписів двох попередніх учасників ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та представника нового учасника ОСОБА_5 у протоколі загальних зборів учасників ТОВ "ім. Попудренка" від 01.02.2017 засвідчена приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реус Р.В.

Як підтверджується матеріалами справи, 01.02.2017 між ОСОБА_1 (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг" (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі (т. 1 а. с. 18-19, далі - Договір-1), за яким продавець зобов`язався у порядку та на умовах цього договору передати у власність покупця свою частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка", а покупець зобов`язався прийняти цю частку і сплатити за неї обговорену грошову суму (п. 1.1 Договору-1).

Відповідно до пунктів 1.3.1 - 1.3.2 Договору-1 сторони домовились, що розмір належної продавцю частки в статутному капіталі Товариства на момент укладення цього договору складає 16.670,00 грн, що становить 33,34% статутного капіталу Товариства.

Розмір частки, що відчужується, складає 16.670,00 грн, що становить 33,34% статутного капіталу Товариства.

Згідно з п. 2.1 Договору-1 продаж частки в статутному капіталі Товариства за домовленістю сторін вчиняється за 16.670,00 грн.

Відповідно до пунктів 3.1 - 3.2 Договору-1 право власності на частку в статутному капіталі Товариства у покупця виникає з моменту укладення цього договору та з моменту державної реєстрації відповідних змін в установчих документах Товариства.

Покупець вважається повноправним учасником Товариства та набуває всіх прав та обов`язків учасника Товариства з моменту внесення відповідних змін до установчих документів Товариства, які набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.

Як вказано в п. 5.1 Договору-1, продавець стверджує, що повідомив покупця про всі істотні обставини, які мають відношення до Товариства та які могли вплинути на волю покупця щодо укладення цього договору.

Згідно з п. 5.3 Договору-1 продавець та покупець стверджують, що володіють українською мовою, що дало їм можливість прочитати та правильно зрозуміти сутність цього договору, однаково розуміють значення і умови цього правочину та його правові наслідки, підтверджують, що він відповідає намірам, умови договору, що укладається, зрозумілі, відповідають волевиявленню і не викликають будь-яких запитань, а також те, що він не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину. Ціна продажу, зазначена в пункті 2.1 цього договору, за твердженням сторін, відповідає дійсним намірам сторін.

01.02.2017 між ОСОБА_2 (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг" (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі (т. 1 а. с. 144-146, далі - Договір-2), за яким продавець зобов`язався у порядку та на умовах цього договору передати у власність покупця свою частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка", а покупець зобов`язався прийняти цю частку і сплатити за неї обговорену грошову суму (п. 1.1 Договору-2).

Відповідно до пунктів 1.3.1 - 1.3.2 Договору-2 сторони домовились, що розмір належної продавцю частки в статутному капіталі Товариства на момент укладення цього договору складає 33.330,00 грн, що становить 66,66% статутного капіталу Товариства.

Розмір частки, що відчужується, складає 33.330,00 грн, що становить 66,66% статутного капіталу Товариства.

Згідно з п. 2.1 Договору-2 продаж частки в статутному капіталі Товариства, за домовленістю сторін, вчиняється за 33.330,00 грн.

Відповідно до пунктів 3.1 - 3.2 Договору-2 право власності на частку в статутному капіталі Товариства у покупця виникає з моменту укладення цього договору та з моменту державної реєстрації відповідних змін в установчих документах Товариства.

Покупець вважається повноправним учасником Товариства та набуває всіх прав та обов`язків учасника Товариства з моменту внесення відповідних змін до установчих документів Товариства, які набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.

Як вказано в п. 5.1 Договору-1, продавець стверджує, що повідомив покупця про всі істотні обставини, які мають відношення до Товариства та які могли вплинути на волю покупця щодо укладення цього договору.

Згідно з п. 5.3 Договору-2 продавець та покупець стверджують, що: володіють українською мовою, що дало їм можливість прочитати та правильно зрозуміти сутність цього договору; однаково розуміють значення і умови цього правочину та його правові наслідки; підтверджують, що він відповідає їхнім намірам; умови договору, що укладається, зрозумілі, відповідають волевиявленню і не викликають будь-яких запитань, а також те, що він не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Ціна продажу, зазначена в пункті 2.1 цього договору, за твердженням сторін, відповідає дійсним намірам сторін.

Як підтверджується матеріалами справи, 01.02.2017 директор Товариства Міщенко В. М. подав державному реєстратору Заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, за якою, зокрема підлягали вилученню з відомостей про Товариство ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як учасники ТОВ та внесенню до таких відомостей ТОВ "Грано Холдинг". Серед документів, що подані державному реєстратору для реєстрації змін до установчих документів Товариства, були, зокрема, рішення про внесення змін до установчих документів, нова редакція установчих документів, договір про перехід чи передачу частки учасника у статутному капіталі Товариства (т. 1 а. с. 20-24).

Згідно з п. 1.9 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка", затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "ім. Попудренка", протокол від 01.02.2017 (далі - Статут-2, т. 1 а. с. 147-155), учасником Товариства є Товариство з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг", ідентифікаційний код 40905592.

Відповідно до п. 3.1 Статуту-2 для забезпечення діяльності Товариства за рахунок вкладів учасників шляхом внесення власних грошових коштів або майна створюється статутний капітал у розмірі 50.000,00 грн.

Вклад учасника у статутному капіталі Товариства складає: ТОВ "Грано Холдинг" - 50.000,00 грн, що становить 100% статутного капіталу Товариства.

Відповідно до пунктів 1.3 - 1.3.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг", затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "Грано Холдинг", протокол № 2 від 15.12.2016 (т. 1 а. с. 186-200) учасником Товариства є ФОРТІОР АГРО ЛТД (FORTIOR AGRO LTD), заснована та зареєстрована в Республіці Кіпр за номером НЕ 361339, зареєстрований офіс якої знаходиться за адресою: Gr. Xenopoulou, 17, 3106, Лімассол, Кіпр.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.02.2017 перелік засновників (учасників) юридичної особи ТОВ "Грано Холдинг" є таким: ФОРТІОР АГРО ЛТД (FORTIOR AGRO LTD), Gr. Xenopoulou, 17, 3106, Лімассол, Кіпр, розмір внеску до статутного фонду - 1000,00 грн (т. 1 а. с. 27-28).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "ім. Попудренка" станом на 01.02.2017 (тобто, на день проведення загальних зборів та укладення Договору-1 і Договору-2) перелік засновників (учасників) юридичної особи є таким: ТОВ "Грано Холдинг", розмір внеску до статутного фонду - 50.000,00 грн (т. 1 а. с. 25-26). Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи - ТОВ "ім. Попудренка" відбулась 01.02.2017 за №10551050016000084 (т. 1 а. с. 26 (зворот)).

Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані тим, що при прийнятті загальними зборами учасників ТОВ "ім. Попудренка" рішення, оформленого протоколом від 01.02.2017, та при укладенні договорів купівлі-продажу від 01.02.2017 порушені норми чинного на той час законодавства, а саме положення частини другої статті 141 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання їх недійсними, оскільки учасником ТОВ "ім. Попудренка" стало інше господарське товариство ТОВ Грано Холдинг , учасником якого на той час була одна особа - ФОРТІОР АГРО ЛТД, пряма заборона на що була передбачена названою нормою.

Як вірно зазначив місцевий суд, відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦК України, яка була чинна на дату прийняття оспорюваного рішення та укладення договорів купівлі-продажу, товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що на дату проведення загальних зборів учасників ТОВ "ім. Попудренка" 01.02.2017 та укладення оспорюваних договорів учасником ТОВ "Грано Холдинг" була одна особа - Фортіор Агро ЛТД, заснована та зареєстрована в Республіці Кіпр за номером НЕ 361339, а тому ТОВ "Грано Холдинг" в силу положень ч. 2 ст. 141 ЦК України, чинної на той момент, не могло бути єдиним учасником ТОВ "ім. Попудренка".

Щодо позовних вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників щодо продажу учасником товариства ОСОБА_2 належної їй частки у статутному капіталі ТОВ "ім. Попудренка", щодо виключення ОСОБА_2 зі складу учасників товариства, включення до складу учасників ТОВ "ім. Попудренка" ТОВ "Грано Холдинг" з розміром його частки у статутному капіталі в 66,66%, що становить 33.330,00 грн (частка, яка була продана ОСОБА_2 ), визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Грано Холдинг", місцевий суд відзначив, що такі вимоги не збігаються з інтересами ОСОБА_2 , яка проти позову заперечує. Задоволення позову в цій частині, за висновком місцевого суду, призвело б до порушення охоронюваних законом інтересів та прав ОСОБА_2 . Крім того, продаж ОСОБА_2 належної їй частки у статутному капіталі ТОВ "ім. Попудренка" ТОВ "Грано Холдинг" та включення останнього до складу учасників ТОВ "ім. Попудренка" в розмірі придбаної частки ОСОБА_2 , на думку місцевого суду, не суперечить приписам ч. 2 статті 141 ЦК України. За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині позову.

Місцевий суд також виходив з того, що укладені договори купівлі-продажу не суперечать приписам ч. 2 ст. 141 ЦК України, оскільки покупець - ТОВ "Грано Холдинг" з моменту укладення цих договорів не набуло права власності на придбані частки та автоматично не стало єдиним учасником ТОВ "ім. Попудренка". А отже, місцевий суд дійшов висновку про відмову у позові про визнання недійсними договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 01.02.2017, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ "Грано Холдинг", та між ОСОБА_2 та ТОВ "Грано Холдинг".

Також, зазначаючи, що належним способом захисту у цьому спорі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), місцевий суд вирішив, що підлягає задоволенню позов в частині визначення розміру частки позивача у статутному капіталі ТОВ "ім. Попудренка" номінальною вартістю 16.670,00 грн, що становить 33,34% статутного капіталу товариства. В іншій частині позову про визначення розміру частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ "ім. Попудренка" у розмірі 33.330,00 грн (66,66% статутного капіталу) місцевий суд відмовив за необґрунтованістю.

Загалом, в оскаржуваному рішенні місцевий дійшов таких висновків:

- на час спірних правовідносин закон не забороняв укладати договори купівлі-продажу часток в розмірі 100% іншому товариству, учасником якого була одна особа;

- право власності на частку в статутному капіталі ТОВ або ТДВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін (стаття 363 ЦК України);

- набуття права власності на частку в статутному капіталі надає третій особі право на вступ до ТОВ;

- право участі у ТОВ або ТДВ є особистим немайновим правом, а тому автоматичного набуття статусу учасника товариства у зв`язку з набуттям третьою особою права власності на частку в статутному капіталі не відбувається;

- право безпосередньої участі у ТОВ або ТДВ третя особа набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства;

- пунктами 3.1 та 3.2 договорів купівлі-продажу сторонами погоджено, що право власності на частку у статутному капіталі товариства у покупця виникає з моменту укладення договору та з моменту державної реєстрації відповідних змін в установчих документах товариства; покупець вважається повноправним учасником товариства та набуває всіх прав та обов`язків учасника товариства з моменту внесення відповідних змін до установчих документів товариства, які набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації; отже, з моменту укладення договорів ТОВ Грано Холдинг не набуло права власності на придбані частки у статутному капіталі ТОВ ім. Попудренка і автоматично не стало учасником останнього;

- ТОВ Грано Холдинг стало власником придбаних часток та учасником ТОВ ім. Попудренка лише після прийняття рішення загальними зборами учасників та з моменту державної реєстрації змін в установчих документах;

- укладені договори купівлі-продажу не суперечать приписам ч. 2 ст. 141 ЦК України, оскільки покупець - ТОВ Грано Холдинг з моменту укладення цих договорів не набуло права власності на придбані частки та автоматично не стало єдиним учасником ТОВ ІМ.ПОПУДРЕНКО ;

- TOB Грано Холдинг стало власником придбаних часток та учасником ТОВ ім. Попудренка лише після прийняття рішення загальними зборами учасників та з моменту державної реєстрації змін в установчих документах.

Апеляційний суд вважає окремі наведені висновки дещо протирічливими, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і їх логічній послідовності. Так, ТОВ Грано Холдинг придбало 100% частку в Товаристві під час перерви, оголошеної в проведенні загальних зборів учасників. Після цього рішенням зборів попередні учасники були виключені з Товариства, а новий - включений із затвердженням складу та розміру частки (п. 2 рішення зборів). В подальшому вже лише новий учасник приймав управлінські рішення (з питань 3-6 порядку денного зборів), в т. ч. щодо визначення найменування Товариства, затвердження Статуту в новій редакції, проведення реєстраційних дій, адже ці питання відносяться до його виключної компетенції як власника 100%-ї частки. Посилання ж місцевого суду на пункти 3.1 та 3.2 договорів купівлі-продажу є логічно недоречними, оскільки в даному випадку відповідні реєстраційні дії за обставин, коли новий учасник став власником 100%-ї частки, як фінальна стадія легалізації змін у складі учасників та статутних документах можуть бути ініційовані лише ним.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права обумовлені наявністю у особи прав на частку в статутному капіталі. І навпаки, за відсутності в особи прав на таку частку не може йтися про корпоративні права та корпоративні правовідносини.

В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відчуження власником свого майна визначено частиною першою статті 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договором, згідно зі статтею 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 цього Кодексу).

Згідно з положеннями статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.

Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи у 2017 році регулювався статтею 147 ЦК України (яка була чинною на день виникнення спірних відносин), положення якої кореспондуються зі статтею 53 Закону України Про господарські товариства .

Згідно з положеннями зазначених норм права учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Відступлення частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. Відступлення за правовою природою є відчуженням частки за волею учасника, що спрямоване на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини. У вказаних відносинах поняття відступлення і відчуження є тотожними, оскільки вони є аналогічними за правовими наслідками.

У Законі України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю від 06 лютого 2018 року, внаслідок ухвалення якого втратили чинність стаття 147 ЦК України та стаття 53 Закону України Про господарські товариства , взагалі не вживається термін відступлення щодо частки учасника у статутному капіталі. Відповідно до частини першої статті 21 зазначеного Закону учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки.

Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо. Відступлення частки не є окремим різновидом договору.

Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, на підставі аналізу положень Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Попудренка , затвердженого рішенням загальних зборів учасників ТОВ ім. Попудренка від 10.06.2013, протокол № 5, учасники ТОВ мають право розпоряджатися своїми частками (їхніми частинами) в статутному капіталі згідно з чинним законодавством. Право продавати, дарувати, обмінювати, заповідати не може бути обмежене.

За матеріалами справи 01 лютого 2017 року відбулись такі події:

- були скликані та проведені загальні збори учасників ТОВ ім. Попудренка , на яких були присутні всі учасники - ОСОБА_2 (частка - 66,66%) та ОСОБА_1 (частка - 33,34%);

- ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийняли рішення продати належні їм частки у статутному капіталі Товариства шляхом укладання договорів купівлі-продажу на користь ТОВ Грано Холдинг ;

- після прийняття такого рішення учасники товариства оголосили перерву у проведенні зборів, під час якої були укладені договори купівлі-продажу часток;

- після оголошеної перерви та укладання вказаних договорів було виключено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ ім. Попудренка , а ТОВ "Грано Холдинг" включено до складу учасників ТОВ ім. Попудренка (на зборах були присутні ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та представник ТОВ Грано Холдинг ОСОБА_5 , які продовжували участь у голосуванні, а саме позивач разом з іншими приймав рішення та голосував особисто щодо виключення його та ОСОБА_2 зі складу учасників TOB ім. Попудренка );

- затверджено склад вкладу та розмір частки нового учасника у статутному капіталі ТОВ ім. Попудренка , що внесена грошовими коштами в національній валюті України; частка учасника у статутному капіталі ТОВ ім. Попудренка становить: ТОВ "Грано Холдинг" 50.000,00 грн, 100,00%;

- виключено інформацію про ОСОБА_2 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ТОВ ім. Попудренка ;

- виключено інформацію про ОСОБА_2 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як про власника істотної участі у ТОВ ім. Попудренка .

- за рішенням нового учасника вирішено визначити повне найменування ТОВ ім. Попудренка : англійською мовою - LIMITED LIABILITY COMPANY "IM.POPUDRENKA", російською мовою - ОБЩЕСТВО С ОГРАНИЧЕННОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТЬЮ "ИМ. ПОПУДРЕНКА";

- затверджено Статут ТОВ ім. Попудренка в новій редакції;

- проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ ім. Попудренко щодо зміни повного найменування, зміни скороченого найменування, зміни складу або інформації про засновників.

Наведені події в своїй сукупності вказують на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заздалегідь узгодили проведення зборів, щоб вирішити питання про продаж свої часток у загальному розмірі - 100% статутного капіталу товариства, реалізувавши свої наміри за відплатними договорами, про що зазначено і в самих договорах.

З огляду на зміст протоколу загальних зборів від 01.02.2017, колегія суддів відзначає, що під час проведення загальних зборів 01.02.2017 присутній на них позивач реалізував належні йому корпоративні права, у тому числі щодо відчуження частини належної йому частки у розмірі 33.34% у статутному капіталі ТОВ ім. Попудренка (відповідача-1), внаслідок чого було укладено спірний договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 01.02.2017, а тому на момент укладення спірного договору купівлі-продажу та проведення загальних зборів були відсутні порушення корпоративних прав позивача.

Надаючи правову оцінку поведінці позивача, колегія суддів також зазначає, що продаж частки у статутному капіталі (корпоративних прав) в розмірі 33,34% є виключним волевиявленням позивача, який у свою чергу був ініціатором винесення питання на розгляд зборів учасників від 01.02.2017 щодо відчуження частини належної йому частки, особисто брав участь на таких зборах, особисто підписував спірний протокол загальних зборів та укладав договір купівлі-продажу в якості продавця, гарантуючи відсутність будь-яких обмежень щодо відчужених корпоративних прав (п. 5.4 Договору), а також вже як директор Товариства вчинив дії з реєстрації відповідних змін до установчих документів Товариства на виконання п. 6 рішення загальних зборів від 01.02.2017. При цьому колегія суддів відзначає, що рішення з цього питання, відповідно до протоколу зборів, приймав вже новий учасник.

Також апеляційний суд відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вбачається з наведених положень законодавства та встановлених апеляційним судом обставин справи, на час укладення спірних договорів закон не забороняв укладати договори купівлі-продажу часток в розмірі 100% іншому товариству, учасником якого була одна особа, а тому укладені договори купівлі-продажу не суперечать приписам ч. 2 ст. 141 ЦК України.

Це обгрутовано взяв до уваги і місцевий суд.

Колегія суддів відзначає, що корпоративні права є формою управління товариством шляхом управління діяльністю товариства, у тому числі і через вищий орган управління - загальні збори, шляхом винесення на обговорення та включення до порядку денного відповідних питань, необхідних для сталого функціонування та розвитку товариства, які, у свою чергу, спрямовані на отримання належної частини прибутку та майнових та/або грошових активів у разі припинення діяльності товариства, тощо.

Отже, порушенням прав, у тому числі корпоративних, є обмеження як юридичної так і фізичної осіб на здійснення визначених законом та/або договором прав та обов`язків, які спрямовані на досягнення певної мети, шляхом реалізації наявного обсягу прав, а волевиявлення щодо відчуження, зменшення розміру та/або частини наданих прав, у тому числі корпоративних, яке не суперечить чинному законодавству, не може вважатися порушенням цих прав, оскільки зменшення (відчуження) таких прав є однією із складових їх реалізації, що також тягне за собою досягнення цілий, визначених власником таких прав.

Відповідно до статті 58 Закону України Про господарські товариства (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Згідно з положеннями статті 98 Цивільного кодексу України рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Отже, для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до правової позиції, викладеної у пунктах 2.11-2.14 Постанови Пленуму ВГСУ від 25.02.2016 №4 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин господарські суди мають враховувати, що закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто зазначені рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлено інше. Вимоги про визнання рішень загальних зборів або інших органів дійсними задоволенню не підлягають. Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути:

- невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства;

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів;

- позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Під час розгляду відповідних справ господарські суди мають враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є:

- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму (статті 59 та 60 Закону України "Про господарські товариства", статті 41 та 42 Закону України "Про акціонерні товариства", стаття 15 Закону України "Про кооперацію");

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина шоста статті 42 Закону України "Про акціонерні товариства");

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного, на розгляд яких не було отримано згоди усіх присутніх на загальних зборах (частина п`ята статті 61 Закону України "Про господарські товариства");

- відсутність протоколу загальних зборів ТОВ (частина шоста статті 60 Закону України "Про господарські товариства");

- відсутність протоколу загальних зборів АТ, підписаного головою і секретарем зборів (стаття 46 Закону України "Про акціонерні товариства").

Під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час їх скликання та проведення, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання, встановленої статтею 61 Закону України "Про господарські товариства", статтею 35 Закону України "Про акціонерні товариства", статтею 15 Закону України "Про кооперацію".

Права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі №826/4406/16, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року за N18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", яке вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ) та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Тобто, під охоронюваним законом інтересів мається на увазі саме право.

Однак яке саме право позивача було порушено укладеним між ним та відповідачем-2 договором (як і укладеним між відповідачем-3 та відповідачем-2 договором) позивач у позові не наводить взагалі.

Позивач лише вказує, на те, що вимога про визнання вказаних правочинів недійсними стосується захисту законного інтересу позивача, проте якого саме законного інтересу, позивач не зазначає.

Таким чином, позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції не довів належними засобами доказування фактичного порушення його корпоративних прав у розумінні ст. 167 ГК України, саме при проведенні загальних зборів, оформлених спірним протоколом від 01.02.2017, та укладенні договору купівлі-продажу від 01.02.2017, а лише зазначив про невідповідність рішення загальних зборів нормам законодавства, а саме частині 2 статті 141 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Позивач у своїй позовній заяві зазначає про ту обставину, що 01.02.2017 спочатку укладався договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ім. Попудренка , яка належала відповідачу-3, а вже потім договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ім. Попудренка , яка належала позивачу.

Відповідачем-3 визнається ця обставина.

З огляду на вказане та враховуючи, що договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 01.02.2017 між відповідачем-3 та відповідачем-2 укладався раніше, аніж договір від 01.02.2017, який укладений між позивачем та відповідачем-2, то укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 01.02.2017 між відповідачем-3 та відповідачем-2 взагалі не порушувало і не могло порушувати приписів ч. 2 ст. 141 ЦК України.

Але водночас апеляційний суд відзначає, що наведена вище черговість укладення договорів не має значення для вирішення спору і не може бути підставою для задоволення позову, оскільки цьому передувало як прийняття попереднього рішення особисто кожним учасником ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) щодо продажу своєї частки, так і подальше затвердження таких рішень загальними зборами Товариства. І обидва учасника не могли не усвідомлювати, що продають частки, які в сукупності складають 100% статутного капіталу Товариства.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦК України, яка була чинною на момент укладення спірних договорів, єдиним учасником товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) не може бути:

- інше господарське товариство (будь-якого виду), учасником якого є одна особа. Наприклад, ТОВ у складі однієї особи не може бути єдиним учасником іншого ТОВ;

- особа, яка вже є єдиним учасником іншого ТОВ.

Разом з тим законодавство не передбачало наслідків недотримання цих обмежень.

Так, ч. 2 ст. 141 ЦК України (протягом всього часу її дії) чи інші норми чинного на той час законодавства, що регулювали діяльність господарських товариств, не передбачали (не установлювали) будь-яких санкцій ані приватно-правового, ані адміністративно (кримінально) - правового характеру за порушення цієї норми, чи визначені законом наслідки такого порушення.

Чинне на момент продажу ОСОБА_2 і ОСОБА_1 своїх часток, які в сукупності складають 100% у статутному капіталі ТОВ ім. Попудренка , законодавство не забороняло такого відчуження і не покладало на продавців чітко визначеного обов`язку дотримуватись вимог ч. 2 ст. 141 ЦК України (в разі продажу часток, що становлять 100% у статутному капіталі товариства), так само як не встановлювало будь-яких санкцій для колишніх учасників товариства, якщо вони разом продали частку 100% одній юридичній особі без дотримання правил ч. 2 ст. 141 ЦК України.

Колегія суддів відзначає, що опосередковано наслідки такого порушення передбачаються Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань .

Зокрема, відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 28 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань підставами для відмови у державній реєстрації, зокрема, є: документи подано особою, яка не має на це повноважень; документи суперечать вимогам Конституції та законів України.

Згідно зі ст. 33 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у разі виявлення державним реєстратором невідповідності законодавству проведеної реєстраційної дії державний реєстратор зобов`язаний повідомити про це юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, або фізичну особу - підприємця, стосовно яких проведено реєстраційну дію, для подачі державному реєстратору документів, передбачених цим Законом, або звернення до суду для вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень.

Відповідно до ст. 35 цього Закону засновники (учасники) юридичної особи несуть відповідальність за відповідність установчих документів законодавству, а також за відповідність перекладу тексту документів у випадках, визначених пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.

Колегія суддів відзначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка" створено з порушенням законодавства, або ж до нього застосовувалися заходи (дії), передбаченні Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб , і такі заходи були оскаржені тощо.

Крім того, з наведеного вище, на думку апеляційного суду, випливає, що всі ризики (наприклад, накладення санкцій чи можливість опинитись в будь-якій несприятливій (протиправній) ситуації тощо), пов`язані з придбанням 100%-ї частки у Товаристві ім. Попудренка та подальшим володінням такою часткою перейшли до ТОВ Грано Холдинг , але аж ніяк не стосувались попередніх учасників ТОВ ім. Попудренка .

Окремо колегія суддів відзначає, що статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 - 4 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги порушенням норм чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а саме ч. 2 ст. 141 ЦК України.

Редакція частини 2 статті 141 ЦК України, що була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин, залишалась незмінною з моменту прийняття та набуття чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003.

Пунктом 1 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року N 503/97 установлено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: "Офіційний вісник України"; "Відомості Верховної Ради України"; газета "Урядовий кур`єр".

Таким чином, позивач мав можливість ознайомитись зі змістом вказаної норми до моменту вчинення спірного правочину.

Відповідно до п. 2 ч. ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація базується на таких основних принципах публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення.

Відповідно до ст. 12 вказаного Закону результати надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації, у тому числі виписки (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних), підлягають обов`язковому безоплатному оприлюдненню на порталі електронних сервісів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру.

Згідно з п. 1 розділу V Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженого Наказом Міністерства 'юстиції України від 10.06.2016 №1657/5, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, безоплатний доступ до відомостей з Єдиного державного реєстру в електронній формі надається через портал електронних сервісів з метою перегляду, копіювання та друку відомостей щодо: юридичної особи; відокремленого підрозділу юридичної особи; фізичної особи - підприємця; громадського формування, що не має статусу юридичної особи; виданих витягів з Єдиного державного реєстру.

Підпунктом 8 пункту 3 розділу V цього Порядку передбачено, що відомості про юридичну особу містять перелік засновників (учасників) юридичної особи: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), країна громадянства, місце проживання, якщо засновник - фізична особа; найменування, країна резидентства, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; відмітка про закінчення повноважень засновника громадського формування у зв`язку з державною реєстрацією.

З огляду на викладене, позивач мав можливість безкоштовно отримати відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо учасників ТОВ Грано Холдинг станом на дату укладання спірних правочинів.

Таким чином, відповідач-2 не був обмежений у можливості перевірити, чи відчуження належної йому частки за договором купівлі-продажу та вибуття із складу учасників ТОВ ім. Попудренка не порушить певних вимог законодавства, оскільки інформація про склад учасників юридичної особи є публічною та загальнодоступною.

Враховуючи статус інформації про склад учасників юридичних осіб, в апеляційного суду наявні достатні підстави вважати, що позивач станом на дату укладення оспорюваних ним же правочинів був (міг бути) поінформований про склад учасників потенційного покупця ТОВ Грано Холдинг .

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість.

Тобто, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Зловживання правом необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права - injuria ). Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін зловживання правом свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, співмірності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

За приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Таким чином, цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи.

Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття "розумність і справедливість". При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов`язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.

Водночас принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.

Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Як встановлено колегію суддів, позивач прийняв рішення продати свою частку у статутному капіталі товариства, підтвердив такий намір на загальних зборах учасників товариства, отримав схвальне рішення зборів (проголосувавши за нього особисто), відчужив належну йому частку за відплатним договором (тобто, реалізував свою реальну а той час мету), однак в подальшому вирішив відмовитися від такого правочину, не обґрунтовуючи належними засобами доказування фактичного порушення його корпоративних чи інших цивільних прав такими рішенням і правочином, а лише зазначаючи про невідповідність рішення загальних зборів нормам законодавства.

Проте, як зазначалось вище апеляційним судом, ані рішення, ані правочин не були заборонені законодавством на час їх прийняття та вчинення.

З огляду на викладене, встановлені обставини дають підстави для висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи також і доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У даному випадку, після відчуження позивачем частки у статутному капіталі товариства внаслідок вільного волевиявлення, без заперечень та зауважень щодо можливого недотримання ч. 2 ст. 141 ЦК України, вимоги позивача про визнання такого правочину недійсним без належних обґрунтувань порушення його прав та інтересів не узгоджуються із його попередньою поведінкою.

Окремо колегія суддів відзначає, що згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" №2275-VIII від 06.02.2018 внесено зміни до Цивільного кодексу України та назву підрозділу 4 § 1 глави 8 "4. Товариство з обмеженою відповідальністю" та статті 140-151 виключено, в т.ч. частину 2 статті 141 Цивільного кодексу України, яка була чинною станом на дату прийняття оскаржуваного рішення до укладення спірних договорів та передбачала, що товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа; особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

Таким чином, на час прийняття місцевим судом оскаржуваного рішення норма ч. 2 ст. 141 ЦК України втратила чинність, а отже відновлення ОСОБА_1 у складі Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка" на підставі цієї норми порушує принципи розумності і справедливості, є непропорційним втручанням у реалізацію Товариством з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг" своїх прав щодо управління Товариством з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка".

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушив необхідний справедливий баланс майнових та немайнових інтересів апелянта, оскільки оскаржуване рішення покладає непропорційний тягар на апелянта, який полягає як у певному обмеженні його корпоративних прав, так і в непропорційному втручанні в його право власності на частку за відсутності будь-якого відшкодування.

Колегія суддів враховує, що позивач у позовній заяві посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №927/97/19, в якій зазначено про те, що у разі якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт е пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт д пункту 3 частини 5 статті 17 цього Закону).

Водночас колегія суддів відзначає, що Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" був доповнений нормами частини 5 статті 17, на які посилається Верховний Суд у постанові від 17.12.2019 у справі №927/97/19, лише після прийняття та набуття чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" № 2275-VHI від 06.02.2018.

В той же час передбаченні статтями 215, 203, 216 Цивільного кодексу України умови для визнання правочинів недійсними та наслідки визнання правочинів недійсними залишаються незмінними як і на момент укладення оспорюваних правочинів, так і на час розгляду спору.

Також колегія суддів вважає посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/19, якою позивач обґрунтовує визнання недійсним договору від 01.02.2017, укладеного між відповідачем-3 та відповідачем-2, недоречним, оскільки правові відносини, які склалися у справі №923/876/19, не стосуються правовідносин щодо відчуження часток шляхом укладення відплатного договору купівлі-продажу частки, а стосуються виключення учасника з товариства за рішенням загальних зборів.

Переглядаючи спір по суті, колегія суддів також бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.01.2019 у справі №521/17654/15-ц, згідно з якою застосовуваний спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача має відповідати критерію ефективності відновлення порушеного права, що є неприпустимим у разі запровадження істотного дисбалансу між правами та інтересами особи, яка просить застосувати такий спосіб захисту, та правами й інтересами іншої особи, стосовно якої такі примусові заходи належить застосувати.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, позивач не надав суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції не надав вичерпної відповіді на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки місцевого господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки колегія суддів встановила відсутність підстав для визнання недійсними оскаржуваних рішень та договорів, а також для визначення розміру статутного капіталу та розміру часток у статутному капіталі, рішення місцевого суду підлягає скасуванню в частині задоволення позову з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Також рішення місцевого суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини щодо підстав для відмови у задоволенні позову в редакції цієї постанови.

Відповідно до ст. 129 ГПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 3.153,00 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

У зв`язку з повною відмовою у задоволенні позову витрати зі сплаті судового збору за розгляд справи місцевим судом покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.06.2020 у справі №927/59/20 задовольнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.06.2020 у справі №927/59/20 в частині:

- задоволення позовних вимог про визнання частково недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка", оформленого протоколом від 01.02.2017, в частинах: п. 2.1 - про виключення зі складу учасників товариства ОСОБА_1 та включення до складу учасників товариства ТОВ "Грано Холдинг" у зв`язку із укладенням договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, за яким учасник товариства ОСОБА_1 продав належну йому частку у статутному капіталі товариства на користь ТОВ "Грано Холдинг"; п. 2.2 - про затвердження складу вкладу та розміру частки нового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг" у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка" у розмірі 16.670 грн, що становить 33,34%, у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка", та визначення розміру частки учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка" (ідентифікаційний код 03796710) ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) в розмірі 16.670,00 грн, що становить 33,34% статутного капіталу;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Попудренка" на користь ОСОБА_1 1.051,0 грн судового збору та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг" на користь ОСОБА_1 1.051,00 грн судового збору.

3. В цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4. В решті рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.06.2020 у справі №927/59/20 змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

5. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грано Холдинг" (вул. Шевченка, 5, м. Чернігів, ідент. код 40905592) 3.153,00 грн судового збору.

6. Видачу наказу доручити Господарському суду Чернігівської області.

7. Повернути до Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/59/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 01.10.2020.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

О.В. Попікова