Постанова

від 29.09.2020 по справі 903/639/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року Справа № 903/639/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Мельник О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2019 у справі №903/639/19 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла", с.Підгайці, Луцького р-ну, Волинської обл.

про стягнення 24 743,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.10.2019 у справі №903/639/19 позов першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" про стягнення 24 743,17 грн. задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" на користь Державного бюджету України 24 743 грн. 17 коп. плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" на користь Прокуратури Волинської області 1921,00 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Господарського суду Волинської області від 09.10.2019 у справі №903/639/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіла" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав висвітлених у ній, просить апеляційний суд поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2019 у справі №903/639/19, прийняти нове рішення яким позов першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без розгляду.

Вважає, що рішення господарського суду першої інстанції є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вважає, що прокурором при обґрунтуванні підстав для захисту інтересів держави та самостійного звернення до суду з таким позовом в даному випадку не доведено як відсутність відповідного органу, який має повноваження для звернення до суду у спірних правовідносинах, а також не доведено факту неналежного здійснення таким органом захисту інтересів держави. Належні докази, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" відсутні.

Так, звернення прокурора з даним позовом відбулося задовго до закінчення у Державної служби України з безпеки на транспорті строку, в межах якого орган державної влади міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права. При цьому вказані прокурором обставини пасивної поведінки Державної служби України з безпеки на транспорті без відповідних підтверджуючих доказів, не дають підстав для висновку про невиконання чи неналежне виконання Державною службою України з безпеки на транспорті, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій відносно захисту прав держави.

Повідомлення листом прокурором Державну службу з безпеки на транспорті про намір звернення до суду свідчить про те, що прокурор прийняв на себе функції альтернативного суб`єкта звернення до суду, який може замінювати належного суб`єкта владних повноважень і може захищати інтереси держави самостійно, що є неприпустимим.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/639/19 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 у справі №903/639/19 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2019 у справі №903/639/19 - залишено без руху.

На виконання вимог ухвали суду від 14.11.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіла" надіслало до Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання (вх. №38948/19 від 26.04.2019) до якого долучено платіжне доручення про сплату судового збору (№2277 від 21.11.2019).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 у справі №903/639/19 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2019 у справі №903/639/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2019 у справі №903/639/19; зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2019 у справі №903/639/19; запропоновано позивачу, у строк до 18.12.2019 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу; роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2019 зупинено провадження у справі №903/639/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2019 у справі №903/639/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18. Водночас, зобов`язано учасників справи повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 та надати відповідні докази.

19.12.2020 на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов від Прокуратури Волинської області відзив (вих.№ 05-1100вих19 від 16.12.2019) в якому з підстав викладених у ньому, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2019 у справі №903/639/19 - без змін.

На виконання вимог суду, Перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури надіслав на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання (вих.№03.33-63-5418ВИХ-20 від 23.07.2020), в якому повідомив суд апеляційної інстанції про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у даній справі, а саме: 26 травня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №912/2385/18, яку оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 20.07.2020.

Розпорядженням керівника апарату суду №01-04/260 від 28.07.2020, у зв`язку із відпусткою судді-члена колегії Бучинської Г.Б. у період з 13.07.2020 по 09.08.2020, внесено зміни до складу колегії суддів у справі №903/639/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду справи №903/639/19 головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В., суддя Мельник О.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2020 у справі №903/639/19 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2019 у справі №903/639/19 до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В., суддя Грязнов В.В. Поновлено апеляційне провадження у справі №903/639/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2019 у справі №903/639/19.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалу суду від 31.07.2020 у справі №903/639/19 було отримано сторонами у справі, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідно до ст. ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та заперечення до неї, стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Відповідно до п.3, п.п.15, 27 п.5, абз.1 п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 №592 "Про деякі питання забезпечення діяльності Держаної служби з безпеки на транспорті", ст.29 Закону України "Про дорожній рух", п.31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, Уктрансбезпека здійснює функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

12.01.2018 державними інспекторами Управління Укртрансбезпеки у Волинській області на підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті №5 від 05.01.2018, згідно з направленням на рейдову перевірку №027188 від 09.01.2018 та відповідно до графіку проведення рейдових перевірок здійснено габаритно-ваговий контроль автомобіля марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричепу марки Benalu, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 (а.с. 18-26).

Згідно з договором найму (оренди) транспортних засобів від 01.03.2017 транспортний засіб марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп марки Benalu, реєстраційний номер НОМЕР_2 , передані у строкове платне користування ТзОВ "Авіла" до 01.03.2018.

За наслідками контролю було складено акт № 0010604 від 12.01.2018 про перевищення транспортним засобом нормативно габаритних параметрів та акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 034863 від 12.01.2018, якими зафіксовано порушення вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: відсутній та неоформлений дозвіл на рух автомобільними дорогами України з перевищенням вагових параметрів (а.с. 32).

До акту № 034863 від 12.01.2018 Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області було складено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 1 від 12.01.2018 на суму 723,84 євро. Як вбачається з вказаного розрахунку, пройдена відстань транспортного засобу склала 232 км. (а.с. 27).

Доданими до матеріалів справи копіями актів та довідки підтверджується, що водій транспортного засобу із змістом вищевказаних документів ознайомлений, про що свідчить його підпис.

Відповідно до п. 31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року № 879 (надалі - Порядок) перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансінспекції.

В матеріалах справи наявний лист Управління Укртрансбезпеки у Волинській області №311/95/21/24-19 від 19.07.2019, надісланий Луцькій місцевій прокуратурі, в якому надано інформацію про перевізника, який добровільно не сплатив нарахування плати за проїзд транспортного засобу автомобільними дорогами при перевищенні вагових обмежень - ТзОВ "Авіла". Також, Управління Укртрансбезпеки у Волинській області просило прокуратуру звернутися з позовом до суду про стягнення плати з цього перевізника, зазначивши при цьому, що Укртрансбезпека не має права на звернення до суду (а.с.17).

У відповідь, Луцька місцева прокуратура листом №33-3584вих.-19 від 07.08.2019 повідомила позивача про ініціювання пред`явлення позову в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до ТзОВ "Авіла" про стягнення плати та про можливість оскарження наявності підстав для представництва (а.с.60).

З огляду на зазначене, 20.08.2019 перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті з позовною заявою до господарського суду, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" 24 743,17 грн плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №926/16/19 дійшла правового висновку про те, що зазначена категорія справ підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Даний спір пов`язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно ч.2 ст.2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статтей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі у будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 № 914/882/17, від 22.10.2019 № 926/979/19).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17 та від 20.03.2019 у справі № 905/1135/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів відзначає, що підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються, насамперед, судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, вказавши, що процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону, застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи у постанові від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18).

У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах №923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу і на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти у відповідних правовідносинах державу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанова від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11 (пункти 6.21-6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19-4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26)).

Звертаючись з позовною заявою до суду у даній справі, Луцька місцева прокуратура обґрунтувала наявність інтересів держави, які, на її думку, полягають в порушенні законності в бюджетній сфері та сфері забезпечення розвитку дорожнього господарства країни, а також визначила уповноважений орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Державна служб України з безпеки на транспорті.

Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 року затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (надалі - Положення).

Відповідно до п.1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на надземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Пунктом 4 Положення передбачено, що основним завданням Укртрансбезпеки є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Державна служба України з безпеки на транспорті здійснює функції з управління автомобільними дорогами спільного користування та має право вимагати дотримання законодавчих та нормативних актів з питань дорожнього руху.

Згідно з підпунктами 15, 27 п.5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Наведена редакція підпункту 27 пункту 5 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 320 від 25.04.2018, яка набрала чинності 03.05.2018.

З наведеного вбачається, що позивач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів, нараховує плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу та має право вживати заходи щодо стягнення цієї плати.

Так, підставою для звернення із даною позовною заявою в інтересах держави, перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури зазначив, що Державна служба України з безпеки на транспорті не здійснює належний захист інтересів держави представницькими засобами та не здійснює комплекс заходів спрямованих на стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортом з відповідача, а тому у Прокурора є законні підстави для звернення з даним позовом до суду. Зокрема, обґрунтовуючи представницькі функції, прокурор зазначив про пасивність поведінки позивача, який, маючи відповідні повноваження для захисту державних інтересів, 1 рік і 8 місяців всупереч вимог закону не звертається за їх захистом (перевірку відповідача було проведено та акт складено 12.01.2018).

Відповідно до ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури подав до суду позовну заяву в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті через 1 рік і 7 місяців після перевірки та складення акта перевірки (12.01.2018). Цього часу було достатньо для самостійного звернення Укртрансбезпеки до суду. Внаслідок зволікання останнього зі зверненням з позовом до суду, несплатою коштів відповідачем самостійно до Державного бюджету України, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом не надійшла до Державного бюджету України. Поважних причин, які перешкоджали захисту інтересів держави Укртрансбезпекою , позивачем не наведено, а судом не встановлено.

Колегією суддів приймається до уваги те, що Управління Укртрансбезпеки у Волинській області листом №311/95/21/24-19 від 19.07.2019 просило прокуратуру звернутися з позовом до суду про стягнення плати з цього перевізника, зазначивши, що Укртрансбезпека не має права на звернення до суду.

Також, згідно пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні першої інстанції, Державною службою України з безпеки на транспорті не планувався здійснюватись захист інтересів держави у спірних правовідносинах в межах строків позовної давності.

Листом №33-3584вих.-19 від 07.08.2019 Луцька місцева прокуратура повідомила позивача про ініціювання пред`явлення позову в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до ТзОВ "Авіла" про стягнення плати та про можливість оскарження наявності підстав для представництва.

З огляду на зазначене, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор, звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача 24743,17 грн. плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують нормативні, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", представництва інтересів держави у суді, обґрунтував та довів бездіяльність компетентного органу.

Частиною 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" встановлено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (в редакції станом на час перевірки) у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Згідно з п. 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує фактичну масу 40 тон (для контейнеровозів понад 44 т), навантаження на одиночну вісь 11 т, здвоєні осі - 16 т, строєні осі - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) здійснюється за спеціальними правилами.

Відповідно до п. 16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198, перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначені окремими актами законодавства.

Згідно з пунктом 21 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року №879 (надалі - Порядок), якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі.

Пунктом 27 Порядку передбачено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України "Про єдиний збір", який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які, в установленому порядку, не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд.

Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Абзацом 1 пункту 28 Порядку встановлено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Пунктом 31 Порядку визначено, що при визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу. Для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази.

Як свідчать матеріали справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, що відповідачем було порушено вимоги ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки вантаж перевозився відповідачем із перевищенням встановлених осьових навантажень без оформлення дозволу, який дає право на рух автодорогами України. Зокрема, цей факт підтверджується актом №0010604 від 12.01.2018 про перевищення транспортним засобом нормативно габаритних параметрів, актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №034863 від 12.01.2018, довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю.

За своєю правовою природою плата за проїзд великоваговими транспортними засобами є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування (Дана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі №926/16/19).

Як вбачається з позовної заяви першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури сума, заявлена до стягнення з відповідача, була обчислена враховуючи курс гривні до євро з інформації, взятої з офіційного сайту Національного банку України станом на 12.01.2018.

Станом на 12.01.2018 року 1 (одне) євро становило 34,1832 грн. Згідно з розрахунком №1 від 12.01.2018 за перевищення вагових параметрів відповідачу нараховано 723,84 євро, відтак в національній валюті ця сума становить 24743,17 грн.

Питання правильності проведеного розрахунку було об`єктом дослідження у судовій справі №803/222/18. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 у справі №803/222/18, яке залишене постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2018 без змін встановлено правильність здійснення контролюючими особами Управління Укртрансбезпеки у Волинській області розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №1 від 12.01.2018, яким позивачу нараховано до сплати плату за проїзд у розмірі 723,84 євро.

Згідно п.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд апеляційної інстанції вважає преюдиційними обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі щодо підставності та правильності розрахунку, здійсненого Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області для ТОВ "Авіла".

Судом апеляційної інстанції при розгляді даного спору також приймається до уваги визнання керівником ТОВ "Авіла" своєї вини у порушенні проїзду автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, що слідує із добровільної сплати штрафу за не оформлення документів, перелік яких визначений ст.ст. 39 та 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №008915 від 15.01.2018 та Постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №55953732 від 13.06.2018).

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" про стягнення 24 743,17 грн плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіла" на рішення Господарського суду Волинської області від 09.10.2019 у справі №903/639/19 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню , окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "01" жовтня 2020 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.