Рішення

від 30.09.2020 по справі 910/7644/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2020Справа № 910/7644/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог", м. Київ

до відповідача 1: Інституту геологічних наук Національної академії наук України, м. Київ

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ", м. Київ

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Національної академії наук України, м. Київ

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Київської міської державної адміністрації, м. Київ

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, м. Київ

про визнання недійсним договору,

За участю представників:

від позивача: не прибув;

від відповідача 1: Гордієць С.С.

від відповідача 2: Шпарик Ю.М.

від третьої особи 1: Тодорович В.П.

від третьої особи 2: Геращенко В.І.

від третьої особи 3: Константинова Н.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Споживче товариство - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Інституту геологічних наук Національної академії наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, укладеного між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України як суперфіціаром та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" як суперфіціарієм, й скасування запису про державну реєстрацію права забудови.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019 було укладено Інститутом геологічних наук Національної академії наук України без необхідного обсягу цивільної дієздатності та всупереч інтересам держави, що суперечить положенням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України та є підставою для визнання договору недійсним.

03.06.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" було подано заяву №02/06/2020/1 від 02.06.2020 про зловживання процесуальними правами в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою від 04.04.2020 судом було відмовлено в задоволенні заяви Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" № 02/06/2020/1 від 02.06.2020; позовну заяву Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків, який становить десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

18.06.2020 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла заява про усунення недоліків в позовній заяві на виконання ухвали суду від 04.06.2020.

Ухвалою господарського суду від 23.06.2020 відкрито провадження у справі: залучено до участі у справі в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Національну академію наук України - третя особа 1; Київську міську державну адміністрацію - третя особа 2; Головне управління Держгеокадастру у м. Києві - третя особа 3; призначено підготовче засідання на 15.07.2020.

09.07.2020 представником третьої особи 1 було подано письмові пояснення по справі.

13.07.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення №26-0.42-2690/2-20 від 10.07.2020 третьої особи 3 по справі.

14.07.2020 на адресу суду надійшло клопотання відповідача 1 про зупинення провадження у справі.

15.07.2020 судом було відкладено підготовче засідання на 29.07.2020.

21.07.2020 до суду від відповідача 2 надійшов відзив, в якому вказаний учасник судового процесу проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що внаслідок укладання відповідачами оспорюваного правочину не було порушено прав та законних інтересів позивача. До того ж, відповідачем 2 наголошено, що договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019 укладено між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" в повній відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, за наявності у відповідача 1 права самостійно визначати спосіб використання земельної ділянки.

23.07.2020 представником відповідача 1 було подано відзив на позов, згідно якого проти задоволення позовних вимог також надано заперечення. Зокрема, відповідачем 1 наголошено на наявності у Інституту геологічних наук Національної академії наук України права управляти та розпоряджатись земельною ділянкою, а також відсутності підстав вважати права та законні інтереси позивача такими, що порушені внаслідок укладання оспорюваного договору.

23.07.2020 на адресу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Інституту геологічних наук Національної академії наук України про об`єднання справи № 910/7644/20 зі справою № 910/9124/20. Одночасно, вказаним учасником справи було подано клопотання про відкликання заяви про зупинення провадження у справі.

28.07.2020 представником позивача було подано клопотання про витребування доказів.

28.07.2020 на адресу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Інституту геологічних наук Національної академії наук України про приєднання доказів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

У судовому засіданні 29.07.2020 заслухавши пояснення представників учасників справи, розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, суд відмовив в задоволенні означеного клопотання.

У судовому засіданні 29.07.2020 заслухавши пояснення представників учасників справи, розглянувши клопотання Інституту геологічних наук Національної академії наук України про об`єднання справ, яке надійшло до суду 23.07.2020, господарський суд постановив відмовити в задоволенні вказаного клопотання в повному обсязі.

29.07.2020 судом було оголошено перерву у підготовчому засіданні до 09.09.2020.

21.08.2020 представником позивача було подано відповіді на відзиви Інституту геологічних наук Національної академії наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ", й відповіді на пояснення третіх осіб.

09.09.2020 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.09.2020.

30.09.2020 на офіційну електронну адресу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 30.09.2020 судом було повернуто без розгляду клопотання Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судове засідання 30.09.2020 не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Наразі, з огляду на неявку представника позивача у судове засідання 30.09.2020 господарський суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка представника позивача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 30.09.2020р.

Представником відповідача 1 у судовому засіданні 30.09.2020 було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких проти задоволення позову заперечено.

Представником відповідача 2 проти задоволення позовних вимог також надано заперечення.

Представником третьої особи 1 надано усні пояснення по суті справи.

Представником третьої особи 2 надано усні пояснення по суті спору.

Представником третьої особи 3 також було надано усні пояснення по суті справи.

В судовому засіданні 30.09.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників відповідачів та третіх осіб, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

23.09.2019 до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис №33401823 про право власності Держави Україна в особі Інституту геологічних наук Національної академії наук України на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що розташована у місті Київ, по вул. Метрологічна, 7 (реєстраційний номер об`єкта 19232860800000).

27.09.2019 між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України (суперфіціар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" як (суперфіціарій) було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію), за умовами п.1.1 якого суперфіціарій надає, а суперфіціар приймає в строкове користування земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Київ, вул. Метрологічна, 7, кадастровий номер 8000000000:79:476:0013, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, площею 2,45 га, що є невід`ємною частиною від загальної площі 2,6380, що належить суперфіціару, для реалізації суперфіціарієм свого права на забудову.

Згідно п.1.2 договору від 27.09.2019 метою надання в користування земельної ділянки є здійснення суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації об`єктів житлового, культурного, соціально-побутового та іншого призначення (об`єкти нерухомості), згідно затвердженого проекту будівництва, з дотриманням цільового призначення наданої в користування земельної ділянки, відповідно до укладеного сторонами договору №7 від 19.02.2016, предметом якого є передача суперфіціаром суперфіціарію в повному обсязі функцій замовника будівництва та/або забудовника на земельні ділянці, визначених суперфіціарієм об`єктів житлового, культурного, соціально-побутового та іншого призначення. План меж земельної ділянки для забудови встановлений у додатку до цього договору, що є його невід`ємною частиною.

Пунктом 1.7 договору від 27.09.2019 визначено, що право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіций) переходить до суперфіціарія з моменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно і до закінчення строку дії договору.

Відповідно до п. 2.1 договору від 27.09.2019 останній укладено строком на 49 років.

У п.3.1 договору від 27.09.2019 сторони домовились, що за користування земельною ділянкою плата не встановлюється.

У розділі з договору від 27.09.2019 контрагентами визначено умови користування земельною ділянкою.

З наявного в матеріалах справи витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що 27.09.2019 внесено запис №33474460 про реєстрацію права забудови земельної ділянки (суперфіцій) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 19232860800000.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а отже, спірний правочин є укладеним.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частинами 1, 2, 3 ст.228 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 Цивільного кодексу України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено, насамперед, порушення прав та законних інтересів Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог", внаслідок укладення відповідачами оспорюваного правочину, та наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019 було укладено Інститутом геологічних наук Національної академії наук України без необхідного обсягу цивільної дієздатності та всупереч інтересам держави, що суперечить положенням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України та є підставою для визнання договору недійсним. Одночасно, на думку позивача, права Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" порушені внаслідок укладання відповідачами спірного правочину, оскільки члени споживчого товариства є власниками земельних ділянок, що межують із землями, які перебувають у постійному користуванні Інституту геологічних наук Національної академії наук України, а внаслідок освоєння земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 виключить можливість володіння та користування членами споживаного товариства власною земельною ділянкою з кадастровим номером №8000000000:79:476:0106 за її цільовим призначенням, знецінить її дійсну вартість, разом з нерухомим майном по вул.Метрологічній в Голосіївському районі міста Києва. До того ж, позивачем наголошено на тому, що згідно ст.103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідачем 1 проти задоволення позовних вимог заперечено та наголошено на наявності у Інституту геологічних наук Національної академії наук України права управляти та розпоряджатись земельною ділянкою, а також відсутності підстав вважати права та законні інтереси позивача такими, що порушені внаслідок укладання оспорюваного договору.

Відповідач 2 проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що внаслідок укладання відповідачами оспорюваного правочину не було порушено прав та законних інтересів позивача. До того ж, відповідачем 2 наголошено, що договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019 укладено між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" в повній відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, за наявності у відповідача 1 права самостійно визначати спосіб використання земельної ділянки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх - обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті від обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. При цьому, суд виходить з такого.

Судом вище зазначалось, що законодавством прямо не визначено кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Тобто, у разі, якщо договір оскаржує особа, яка не є стороною цього договору, така особа, звертаючись з відповідним позовом до суду, має навести обґрунтування, в чому полягає порушення її прав та охоронюваних законом інтересів цим правочином. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 16.07.2019 по справі №910/587/18 та від 11.06.2020 по справі №910/10006/19.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України .

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідачів; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Наразі, суд звертає увагу позивача на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, за висновками суду, позивачем належними та допустимими доказами обставин порушення прав та законних інтересів Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" внаслідок укладання відповідачами спірного правочину доведено суду не було.

В контексті наведеного, суд зазначає про критичне ставлення до посилань позивача в якості обґрунтування обставин наявності порушеного права на приписи ст..103 Земельного кодексу України з урахуванням такого.

Частинами 1, 2 ст.103 Земельного кодексу України унормовано, що ст.103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Однак, порушення вказаної правової норми взагалі ніяким чином не має правовим наслідком виникнення у позивача права на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору, предметом якого є визначення режиму користування земельною ділянкою, що Споживчому товариству - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" не належить.

Одночасно, за висновками суду, посилання позивача в обґрунтування позову на те, що з огляду на передання відповідачу 2 у користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 для забудови, Споживче товариство - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" позбавлено права власності на земельну ділянку №8000000000:79:476:0106 та спричинено матеріальну шкоду у зв`язку з демонтажем та привласненням бетонних конструкцій паркану, є юридично неспроможними. При цьому, суд звертає увагу заявника на те, що демонтаж паркану чи вирубка дерев (про яку позивачем також зазначено в позові), не може бути правовою підставою для визнання договору земельного сервітуту недійсним, оскільки чинним законодавством визначено окремий спосіб захисту прав особи у разі завдання майнової шкоди. Зокрема, ч. 1 ст.1166 Цивільного кодексу України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суд також звертає увагу, що фактично позивачем зазначено в якості підстави позову про відсутність у відповідача 1 належного обсягу дієздатності для укладання спірного договору з відповідачем 2, а також те, що відповідний правочин суперечить інтересам держави та засадам публічного порядку.

У даному випадку слід наголосити, що з наведених підстав до суду за захистом своїх прав та законних інтересів має звертатись особа, яка на її думку, дійсно має право управляти та розпоряджатись земельною ділянкою, проте, ніяким чином не особа, земельна ділянка якої межує зі спірною. Підстав, за яких Споживче товариство - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" звертається за захистом інтересів держави у порядку ст.228 Цивільного кодексу України позивачем взагалі не наведено.

Суд також критично ставиться до посилання позивача в якості доказу обставин наявності порушеного права на приписи статуту Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог", оскільки останні взагалі ніяким чином не вказують на порушення внаслідок укладання між відповідачами договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, прав та законних інтересів позивача.

Наведені позивачем у позовній заяві та відповідях на відзиви посилання на практику Верховного Суду суд також не враховує, оскільки відповідні постанови суду касаційної інстанції ухвалено за наслідками вирішення інших категорій спорів та аналізу правових відносин, які не схожими зі спірними.

За таких обставин, виходячи з вище викладеного у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позивачем так і не було доведено наявності основоположної підстави для судового захисту, а саме порушеного права чи законного інтересу Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" внаслідок укладання між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019.

Таким чином, недоведення позивачем суб`єктивного матеріального права та охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, відсутність факту порушення або оспорювання відповідного права виключає можливість застосування судового захисту у обраний Споживчим товариством - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" спосіб.

З огляду на висновки суду щодо відсутності порушеного права позивача, інші доводи заявника щодо укладення Інститутом геологічних наук Національної академії наук України спірного договору без необхідного обсягу цивільної дієздатності та всупереч інтересам держави, залишені судом без розгляду.

За таких обставин, позовні вимоги Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" до Інституту геологічних наук Національної академії наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, укладеного між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України як суперфіціаром та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" як суперфіціарієм, - підлягають залишенню без задоволення.

Позовні вимоги в частині скасування запису про реєстрацію права забудови земельної ділянки (суперфіцій) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 19232860800000, який було вчинено на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, підлягають залишенню без задоволення як похідні.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.

Згідно приписів ст.129 Господарского процесуального кодексу України, з огляду на висновки суду щодо відмови в задоволенні позову в повному обсязі, судовий збір, сплачений до державного бюджету за подачу позовної заяви в сумі 4204, 00 грн., залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позову Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" до Інституту геологічних наук Національної академії наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, укладеного між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України як суперфіціаром та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" як суперфіціарієм.

2. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений до державного бюджету за подачу позовної заяви, в сумі 4204, 00 грн.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 01.10.2020.

Суддя В.В. Князьков