Постанова

від 15.02.2021 по справі 910/7644/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2021 р. Справа№ 910/7644/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 15.02.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу

Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 30.09.2020 (рішення підписано 01.10.2020)

у справі № 910/7644/20 ( суддя В.В. Князьков)

за позовом Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог"

до відповідача-1: Інституту геологічних наук Національної академії наук України

відповідача - 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ"

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Національної академії наук України

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Київської міської державної адміністрації

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у м. Києві

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Споживче товариство - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Інституту геологічних наук Національної академії наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, укладеного між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України як суперфіціаром та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" як суперфіціарієм, й скасування запису про державну реєстрацію права забудови.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019 було укладено Інститутом геологічних наук Національної академії наук України без необхідного обсягу цивільної дієздатності та всупереч інтересам держави, що суперечить положенням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України та є підставою для визнання договору недійсним.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі № 910/7644/19 відмовлено в задоволенні позову Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" до Інституту геологічних наук Національної академії наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, укладеного між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України як суперфіціаром та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" як суперфіціарієм. Залишено за позивачем судовий збір, сплачений до державного бюджету за подачу позовної заяви, в сумі 4204, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції про відмову в позові мотивовано тим, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами обставин порушення прав та законних інтересів Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників Метролог внаслідок укладення відповідачами спірного правочину суперфіцію від 27.09.2019.

Крім того, суд критично оцінив посилання позивача в якості обґрунтування обставин наявності порушеного права на приписи ст.103 Земельного кодексу України, оскільки порушення вказаної правової норми взагалі ніяким чином не має правовим наслідком виникнення у позивача права на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору, предметом якого є визначення режиму користування земельною ділянкою, що Споживчому товариству - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" не належить.

Суд першої інстанції звернув увагу позивача на те, що демонтаж паркану чи вирубка дерев (про яку позивачем також зазначено в позові), не може бути правовою підставою для визнання договору земельного сервітуту недійсним, оскільки чинним законодавством визначено окремий спосіб захисту прав особи у разі завдання майнової шкоди. Зокрема, ч. 1 ст.1166 Цивільного кодексу України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем не наведено в якості доказу обставин наявності порушеного права на приписи статуту Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог", оскільки останні взагалі ніяким чином не вказують на порушення внаслідок укладання між відповідачами договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, прав та законних інтересів позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що Господарський суд міста Києва неправильно застосував норму матеріального права, а саме ч. 1, 2 ст.103 Земельного кодексу України, в результаті чого прийшов до помилкового висновку про відсутність у Споживчого товариства Метролог порушеного права та права на захист шляхом визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019 року.

Апелянт зазначає, що на підставі договору суперфіцію від 27.09.2019 року, укладеного Інститутом геологічних наук НАН України всупереч повноваженням та обсягу цивільної дієздатності, оскільки він не є та не може бути власником земельної ділянки державної форми власності та розпоряджатися нею в такий спосіб, вчиняються будівельні роботи, якими унеможливлено в повній мірі - здійснювати володіння та користування належної Споживчому товариству Метролог сусідньої земельної ділянки.

Відповідачі здійснюють будівництво багатоповерхового житлового будинку без погодження з Споживчим товариством Метролог меж такого будівництва. В процесі здійснення будівництва на земельній ділянці Споживчого товариства Метролог з кадастровим номером 8000000000:79:476:0007 було самочинно побудовано паркан. Цим парканом було відмежовано частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:476:0007 в рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, на якій окрім паркану також було побудовано фундамент під здійснення забудови.

Крім того, будівництво частково здійснюється на земельній ділянці Споживчого товариства Метролог , що унеможливлює в повній мірі реалізувати Споживчим товариством Метролог та його членів свої права по володінню, користуванню та розпорядженню земельною ділянкою.

На земельній ділянці Споживчого товариство з кадастровим номером 8000000000:79:476:0007 розташований власний бетонний паркан, якому внаслідок вчинення будівельних робіт без погодження меж будівництва, було завдано пошкодження. Споживче товариство Метролог змушене нести затрати на відновлення огорожі власного паркану.

Апелянт вважає, що діями відповідачів було незаконно та протиправно позбавлено Споживче товариство Метролог права на вільне володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 80000000000:79:476:0007 та спричинено матеріальну шкоду у зв`язку з пошкодженням майна апелянта. Відповідачі фактично позбавили Споживче товариство Метролог права власності на земельну ділянку спричинили матеріальну шкоду у зв`язку з пошкодженням бетонних конструкцій паркану, що були розташовані на спільній межі та належать Споживчому товариству Метролог .

Зазначені порушення прав Споживчого товариства Метролог на володіння та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:476:0007 стали наслідком незаконного відведення земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 у власність Інституту геологічних наук НАН України, та подальшої передачі такої земельної ділянки під забудову ТОВ Інтербуд ТМ шляхом укладення договору суперфіцію від 27.09.2019 року всупереч земельному законодавству та власним повноваженням відповідача-1.

Апелянт зазначає, що спричинення матеріальної шкоди є наслідком виконання оскаржуваного договору суперфіцію від 27.09.2019 року. А тому з метою зупинення подальшого заподіяння шкоди та унеможливлення порушення прав апелянта в майбутньому, апелянт обрав саме такий спосіб захисту - визнання недійсним договору суперфіцію від 27.09.2020 року. Окрім того, розгляд даної справи не позбавляє Споживче товариство Метролог звернутися до суду з вимогою відшкодувати заподіяну шкоду, що не є підставою для відмови у розгляді позову у даній справі, як це вказав суд першої інстанції.

Крім того, апелянт звертає увагу суду на ч. ч. 1, 3 ст. 103 Земельного кодексу України, згідно якої власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових тощо).

Також стаття 5 Закону України Про основи містобудування містить норму про урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок, що оточують місце будівництва.

На переконання апелянта, Інститут геологічних наук НАН України не є законним власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, а тому повноваженнями для передачі такої земельної ділянки під забудову відповідач-1 не наділений.

Цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 згідно чинного Акту на постійне користування є дослідження та розробка з врахуванням розташованої на ній гідрологічної станції Феофанія , а тому користування цією земельною ділянкою має здійснюватися виключно за таким її цільовим призначенням, а саме - обслуговування гідрологічної станції.

Подальше здійснення будівельних робіт, на переконання апелянта, та в результаті - побудова нерухомого об`єкту чинить безумовний вплив на стан сусідніх земельних ділянок та можливість їх використання членами Споживчого товариства Метролог . Існування багатоповерхового житлового будинку з об`єктами інфраструктури поряд з земельними ділянками та приватним житловими будинками спричинить додатковий шум, запилення, затемнення земельних ділянок та приватних будинків, що за умови порушення встановлення порядку формування передачі земельної ділянки під забудови, є очевидним порушенням принципу добросусідства землекористувачів, що в свою чергу підлягає судовому захисту.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що Інститут геологічних наук НАН України може володіти земельними ділянками виключно на праві постійного користування (повноваження землекористувача права визначені ст.95 ЗК України). Державна реєстрація права постійного користування на земельну ділянку можлива за рішенням власника, визначеного Земельним кодексом України (власники державних та мунальних земельних ділянок визначені у ст.122 ЗК України).

Однак, відповідно до відомостей Реєстру речових прав на нерухоме майно Інститут геологічних наук НАН України зазначений як власник земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:476:0013 від імені держави, замість Київської міської державної адміністрації, що, згідно ч.6 ст.122 ЗК України, є розпорядником від імені Держави державними землями в межах міста Києва.

Апелянт зазначає, що його представник ознайомився з усіма доступними до перегляду документами реєстраційної справи 1923286080000 на земельну ділянку, кадастровий номер: 8300000000:79:476:0013. Рішення органу виконавчої влади про передачу земельної ділянки у власність/користування Інституту геологічних наук НАН України реєстраційна справа 1923286080000 не містить.

Реєстрація права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:79:476:0013, за державою в особі Інституту геологічних наук НАН України була проведена на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48873762 від 26 вересня 2019 року.

В рішенні про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48873762 зазначено, що державним реєстратором Поліщук В.М., Комунальне підприємство Реєстраційне бюро , було розглянуто заяву директора Інституту геологічних наук НАН України про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також документи, подані для проведення державної реєстрації прав. Однак сам документ (рішення органу виконавчої влади про передачу земельної ділянки у власність), що став підставою для реєстрації права власності, серед документів реєстраційної справи відсутній, реєстратором не визначено як підставу вчинення реєстраційної дії.

Також апелянт зазначає, що п. 8.14 Статуту Національної академії наук України встановлено, що передача в оренду закріплених за Інститутом на основі права оперативного управління об`єктів власності, а також земельних ділянок, здійснюється без права їх викупу відповідно до законодавства України за рішенням Президії НАН України та в порядку, встановленому в НАН України.

Факт наявності Рішення Президії НАН України щодо передачі Інститутом геологічних: наук земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями та закладами соціального, громадського, побутового призначення на вул. Метрологічній, 7 у Голосіївському районі м.Києва ТОВ Інтербуд ТМ не встановлено.

Апелянт вважає, що зазначений у Реєстрі речових прав на нерухоме майно статус Інституту геологічних наук НАН України по відношенні до земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:79:476:0013, не відповідає Статуту Інституту геологічних наук НАН України, Національної академії наук України, документу, що посвічує право інституту на землю - Акту про право користування землею від 08.02.1967 року. Правомочність Інституту геологічних наук НАН України на розпорядження земельною ділянкою та укладення договору суперфіцію від 27.09.2019 року відсутня. Отже, Інститутом геологічних наук НАН України було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019 року поза межами цивільної дієздатності та власних повноважень. Враховуючи викладене, апелянт переконаний, що договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019 року підлягає визнанню судом недійсним згідно ст. ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги та заперечень проти пояснень відповідачів

21.12.2020 через відділ документального забезпечення суду від Головного управління Держгеокадастру у м. Києві надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких містяться запереченя проти доводів апеляційної скарги, у зв`язку з чим управління просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

24.12.2020 через відділ документального забезпечення суду від Інституту геологічних наук Національної академії наук України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційної інстанції залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі № 910/7644/20, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, відповідач-1 звертає увагу суду на те, що 12.11.2020 Господарським судом міста Києва у справі № 910/7644/20 прийнято рішення, яке набрало законної сили , про відмову у задоволенні позову Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Інституту геологічних наук НАН України, Державного реєстратора комунального підприємства Реєстраційне бюро Поліщук Вікторії Миколаївни, ТОВ Інтербуд ТМ про :

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства Реєстраційне бюро Поліщук Вікторії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.09.2019 №48873762 на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7 у Голосіївському районі міста Києва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923286080000 за Інститутом геологічних наук Національної академії наук України;

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора комунального підприємства Реєстраційне бюро Поліщук Вікторії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (суперфіцію) від 01.10.2019 №48951582 на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7 у Голосіївському районі міста Києва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923286080000 за Товариством з обмеженою відповідальністю ІНТЕРБУД ТМ .

28.12.2020 через відділ документального забезпечення суду від Національної академії наук України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому викладені заперечення проти апеляційної скарги та прохання залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-2 та третя особа Київська міська державна адміністрація не надали відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка учасників у судове засідання

У судове засідання представники позивача та третіх осіб-2, 3 не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України .

Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України ).

Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України , статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача та третіх осіб-2, 3, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, однак не скористались своїм правом участі в судовому засіданні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

23.09.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис №33401823 про право власності Держави Україна в особі Інституту геологічних наук Національної академії наук України на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що розташована у місті Київ, по вул. Метрологічна, 7 (реєстраційний номер об`єкта 19232860800000).

27.09.2019 між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України (суперфіціар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" як (суперфіціарій) було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію), за умовами п.1.1 якого суперфіціарій надає, а суперфіціар приймає в строкове користування земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Київ, вул. Метрологічна, 7, кадастровий номер 8000000000:79:476:0013, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, площею 2,45 га, що є невід`ємною частиною від загальної площі 2,6380, що належить суперфіціару, для реалізації суперфіціарієм свого права на забудову.

Згідно п.1.2 договору від 27.09.2019 метою надання в користування земельної ділянки є здійснення суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації об`єктів житлового, культурного, соціально-побутового та іншого призначення (об`єкти нерухомості), згідно затвердженого проекту будівництва, з дотриманням цільового призначення наданої в користування земельної ділянки, відповідно до укладеного сторонами договору №7 від 19.02.2016, предметом якого є передача суперфіціаром суперфіціарію в повному обсязі функцій замовника будівництва та/або забудовника на земельній ділянці визначених суперфіціарієм об`єктів житлового, культурного, соціально-побутового та іншого призначення. План меж земельної ділянки для забудови встановлений у додатку до цього договору, що є його невід`ємною частиною.

Пунктом 1.7 договору від 27.09.2019 визначено, що право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіций) переходить до суперфіціарія з моменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно і до закінчення строку дії договору.

Відповідно до п. 2.1 договору від 27.09.2019 останній укладено строком на 49 років.

У п.3.1 договору від 27.09.2019 сторони домовились, що за користування земельною ділянкою плата не встановлюється.

У розділі 3 договору від 27.09.2019 контрагентами визначено умови користування земельною ділянкою.

З наявного в матеріалах справи витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що 27.09.2019 внесено запис №33474460 про реєстрацію права забудови земельної ділянки (суперфіцій) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 19232860800000.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019 було укладено Інститутом геологічних наук Національної академії наук України без необхідного обсягу цивільної дієздатності та всупереч інтересам держави, що суперечить положенням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України та є підставою для визнання договору недійсним. Одночасно, на думку позивача, права Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" порушені внаслідок укладання відповідачами спірного правочину, оскільки члени споживчого товариства є власниками земельних ділянок, що межують із землями, які перебувають у постійному користуванні Інституту геологічних наук Національної академії наук України, а внаслідок освоєння земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 виключить можливість володіння та користування членами споживаного товариства власною земельною ділянкою з кадастровим номером №8000000000:79:476:0106 за її цільовим призначенням, знецінить її дійсну вартість, разом з нерухомим майном по вул.Метрологічній в Голосіївському районі міста Києва. До того ж, позивачем наголошено на тому, що згідно ст.103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що у Інституту геологічних наук Національної академії наук України права управляти та розпоряджатись земельною ділянкою, а також відсутності підстав вважати права та законні інтереси позивача такими, що порушені внаслідок укладання оспорюваного договору.

Відповідач-2 заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилається на те, що внаслідок укладання відповідачами оспорюваного правочину не було порушено прав та законних інтересів позивача, а договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019 укладено між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" в повній відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, за наявності у відповідача-1 права самостійно визначати спосіб використання земельної ділянки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частинами 1, 2, 3 ст.228 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 Цивільного кодексу України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено, насамперед, порушення прав та законних інтересів Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" внаслідок укладення відповідачами оспорюваного правочину, та наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсним.

Законодавством прямо не визначено кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином у разі, якщо договір оскаржує особа, яка не є стороною цього договору, така особа, звертаючись з відповідним позовом до суду, має навести обґрунтування, в чому полягає порушення її прав та охоронюваних законом інтересів цим правочином. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 16.07.2019 по справі №910/587/18 та від 11.06.2020 по справі №910/10006/19.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідачів; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Враховуючи обставини справи, колегія приходить до висновку про те, що позивачем, належними та допустимими доказами, не доведено суду обставин порушення прав та законних інтересів Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" внаслідок укладання відповідачами спірного правочину.

Колегія не приймає до уваги посилання апелянта на наявності порушення приписів ст.103 Земельного кодексу України, виходячи з наступного.

Частинами 1, 2 ст.103 Земельного кодексу України унормовано, що ст.103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Однак, порушення вказаної правової норми взагалі ніяким чином не має правовим наслідком виникнення у позивача права на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору, предметом якого є визначення режиму користування земельною ділянкою, що Споживчому товариству - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" не належить.

Одночасно, посилання позивача в обґрунтування позову на те, що з огляду на передання відповідачу-2 у користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 для забудови, Споживче товариство - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" позбавлено права власності на земельну ділянку № 8000000000:79:476:0106 та спричинено матеріальну шкоду у зв`язку з демонтажем та привласненням бетонних конструкцій паркану, є юридично неспроможними. Колегія звертає увагу заявника на те, що демонтаж паркану чи вирубка дерев (про яку позивачем також зазначено в позові), не може бути правовою підставою для визнання договору земельного сервітуту недійсним, оскільки чинним законодавством визначено окремий спосіб захисту прав особи у разі завдання майнової шкоди. Зокрема, ч. 1 ст.1166 Цивільного кодексу України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суд також звертає увагу, що фактично позивачем зазначено в якості підстави позову про відсутність у відповідача-1 належного обсягу дієздатності для укладання спірного договору з відповідачем-2, а також те, що відповідний правочин суперечить інтересам держави та засадам публічного порядку.

У даному випадку слід наголосити, що з наведених підстав до суду за захистом своїх прав та законних інтересів має звертатись особа, яка на її думку, дійсно має право управляти та розпоряджатись земельною ділянкою, проте, ніяким чином не особа, земельна ділянка якої межує зі спірною. Підстав, за яких Споживче товариство - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" звертається за захистом інтересів держави у порядку ст.228 Цивільного кодексу України позивачем взагалі не наведено.

Суд також критично ставиться до посилання позивача в якості доказу обставин наявності порушеного права на приписи Статуту Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог", оскільки останні взагалі ніяким чином не вказують на порушення внаслідок укладання між відповідачами договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, прав та законних інтересів позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те що, позивачем так і не було доведено наявності основоположної підстави для судового захисту, а саме порушеного права чи законного інтересу Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" внаслідок укладання між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019.

Таким чином, недоведення позивачем суб`єктивного матеріального права та охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, відсутність факту порушення або оспорювання відповідного права виключає можливість застосування судового захисту у обраний Споживчим товариством - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" спосіб.

Враховуючи висновки суду щодо відсутності порушеного права позивача, інші доводи щодо укладення Інститутом геологічних наук Національної академії наук України спірного договору без необхідного обсягу цивільної дієздатності та всупереч інтересам держави, залишені судом без розгляду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" до Інституту геологічних наук Національної академії наук України та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, укладеного між Інститутом геологічних наук Національної академії наук України як суперфіціаром та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерБуд ТМ" як суперфіціарієм, - підлягають залишенню без задоволення.

Позовні вимоги в частині скасування запису про реєстрацію права забудови земельної ділянки (суперфіцій) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 19232860800000, який було вчинено на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019, підлягають залишенню без задоволення як похідні.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі № 910/7644/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку із чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати.

Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Споживчого товариства - Колектив індивідуальних забудовників "Метролог" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі № 910/7644/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі № 910/7644/20 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/7644/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 12.04.2021 після виходу судді Михальської Ю.Б. з лікарняного .

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.А. Іоннікова