Рішення

від 21.09.2020 по справі 922/3274/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2020 р. Справа № 922/3274/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Політучій В.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Лозова, Харківська обл. до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків; , 2) Фермерського господарства "Щастя-2016", м. Лозова, Харківська обл.; , 3) ОСОБА_1 , с. Мурафа, Краснокутський р.-н, Харківська обл. про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів за участю представників сторін:

позивача - Зливка К.О. (посвідчення № 047938 від 13.09.2017)

1-го відповідача - не з`явився;

2-го відповідача - Рибак Я.В. (ордер серії ХВ № 1431000188 від 11.11.2019);

3-го відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області (далі за текстом - прокурор, позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі за текстом - 1-й відповідач) та 2) Фермерського господарства "Щастя-2016" (далі за текстом - 2-й відповідач) в якій просить суд:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 212-СГ від 04.02.2015;

2) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 505-СГ від 10.03.2015;

3) визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 32,5072 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0105 та додаткової угоди від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419947563206), укладений між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію № 9588726 від 07.05.2015;

4) визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 31,8430 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0104 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419937163206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію № 9590012 від 07.05.2015;

5) визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 14,0977 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0648 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574075763206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію № 9590649 від 07.05.2015;

6) визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 17,0947 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0653 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574130763206, укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію № 9591613 від 07.05.2015;

7) зобов`язати ФГ "Щастя-2016" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки: площею 32,5072 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0105), площею 31,8430 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0104), площею 14,0977 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0648), площею 17,0947 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0653).

Також прокурор просить суд визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його.

Позов обґрунтовано з посиланням на те, що на підставі відповідних заяв ОСОБА_1 згідно з наказами Головного управління Держземагентства у Харківській області "ГІро передачу в оренду земельної ділянки" № 212-СГ від 04.02.2015 та № 505-СГ від 10.03.2015 йому надано в оренду земельні ділянки площею 32,5072 га кадастровий номер 6320683500:01:000:0105, площею 31,8430 га кадастровий номер 6320683500:01:000:0104, площею 14,0977 га кадастровий номер 6320682000:01:001:0648, площею 17,0947 га кадастровий номер 6320682000:01:001:0653для ведення фермерського господарства, а в подальшому укладено 4 відповідних договори оренди земельної ділянки від 30.04.2015 Згодом, між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області, ОСОБА_1 , та створеним ним та ФГ "Щастя-2016" укладено 4 договори суборенди земельної ділянки від 13.01.2017. Однак, вивченням прокуратурою матеріалів, на підставі яких ОСОБА_1 надано в оренду земельні ділянки встановлено ряд істотних порушень, які на думку прокурора, зумовлюють необхідність визнання незаконним зазначених наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області та недійсними зазначених договорів оренди та суборенди, а саме, Головним управлінням Держземагентства у Харківській області, всупереч вимогам ст.ст. 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 7, 8, 14 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, що діяла на той час) прийнято накази від № 212-СГ від 04.02.2015 та № 505-СГ від 10.03.2015, якими, незаконно передано ОСОБА_1 у користування, а в подальшому ФГ Щастя-2016 , земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, та при цьому фактично проігноровано, що до прийняття зазначених наказів згідно з державним актом на право постійного користування № ХР-18-00-000642 від 20.06.1996 ОСОБА_1 вже було надано земельну ділянку площею 36,44 га кадастровий номер 6323584700:02:001:0355 для ведення селянського (фермерського) господарства., тобто право останнього на отримання земельної ділянки для відповідної мети останнім вже було реалізовано. Зазначене, на думку прокурора, свідчить що при прийнятті зазначених наказів Головним управлінням Держземагентства у Харківській області фактично проігноровано той факт, що дії ОСОБА_1 були спрямовані для отримання в користування вищевказаних земельних ділянок за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124. 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.10.19, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; зазначену справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.11.2019; залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , , с. Мурафа, Краснокутський р.-н, Харківська обл.

Протокольними ухвалами господарського суду Харківської області від 11.11.2019, від 25.11.2019 та від 09.12.2019 підготовче судове засідання відкладалось.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.12.2019 продовжено строк проведення підготовчого засідання у даній справі на 30 днів

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.12.2019 залучено до участі у справі в якості співвідповідача - ОСОБА_1 , с. Мурафа, Краснокутський р.-й, Харківська обл. (далі за текстом - 3-й відповідач) та відкладено підготовче засідання на 03.01.2020.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.01.2020 провадження у справі 922/3274/19 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Шляхом моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень, судом встановлено опублікування повного тексту постанови Великої палати Верховного суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/19.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.09.2020 провадження у справі № 922/3274/19 поновлено та призначено підготовче засідання на 07.09.2020.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.09.2020.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження 1-й відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх.. № 27029 від 11.11.2019) в якому просить суд відмовити прокурору в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог 1-й відповідач зокрема зазначає, що прокурором при поданні позову безпідставно не визначено орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах у даній справі (яким як зазначає 1-й відповідач, він і є), не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, а також не наведено обставин нездійснення уповноваженим органами наданих їм повноважень.

1-й відповідач вказує, що у ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України не передбачено конкурентної процедури земельних торгів для передачі землі в оренду для фермерських господарств, яка є обов`язковою в інших випадках.

1-й відповідач наполягає на тому, що спірні договори оренди та суборенди укладені ним в межа своєї компетенції, відповідно до вимог чинного законодавства, за згодою сторін та на виконання відповідних наказів про надання земельних ділянок в оренду, а тому правові підстави для визнання їх недійсним відсутні.

Також 1-й відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх.. № 27030 від 11.11.2019) про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності. На думку 1-го відповідача, прокурор при зверненні до суду з позовом у даній справі пропустив встановлений законом строк позовної давності, а тому з цих підстав просить відмовити прокурору в задоволенні заявленого позову.

Прокурор надав суду відповідь на відзив 1-го відповідача (вх.. № 27877 від 18.11.2019) в якому спростовує доводи останнього, викладені у відзиві на позов та наполягає на задоволенні заявленого позову в повному обсязі.

Прокурор зазначає, що подання ним самостійного позову без зазначення державного органу в інтересах якого він звертається відповідає вимогам ст. 53 ГПК України та ст. 131-1 Конституції України, оскільки 1-й відповідач, як державний орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, самостійно та тривалий час не вживає таких заходів, та більше того допустив порушення які і є підставами для подання прокурором відповідного позову.

Прокурор наполягає на тому, що при прийнятті спірних наказів Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" № 212-СГ від 04.02.2015 та № 505-СГ від 10.03.2015 не було проведено належної перевірки щодо наявності правових підстав для передачі ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок, та ін..

2-й відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх.. № 29554 від 04.12.2019) в якому просить суд відмовити прокурору в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог 2-й відповідач зокрема вказує на те, що прокурор при зверненні до суду не обґрунтував наявності поважних причин діяти в інтересах держави, та проігнорував факт наявності відповідного державного органу (1-го відповідача), уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

2-й відповідач зазначає, що ні ЗК України (в редакції, чинній на момент винесенн оскаржуваних наказів), ні Законом України Про фермерське господарство (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних наказів), не встановлено обмеження щодо кількості земельних ділянок, які можуть бути передані в оренду для ведення фермерського господарства, тобто, пряма заборона щодо можливості надання громадянину для ведення фермерського господарства декількох окремих, відособлених земельних ділянок, чи обмежень щодо загальної площі земельних ділянок, які надаються для здійснення фермерського господарства, - відсутня.

На думку 2-го відповідача, прокурором, на підставі належних та достовірних доказів в розумінні статей 76, 78 ГПК України, не доведено наявність підстав, у тому числі передбачених частиною 3 статті 123 ЗК України, для мотивованої відмови Головним управлінням Держземагенства у Харківській області у задоволенні заяв ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою на відведення земельних ділянок га прийняття оскаржуваних наказів про надання земельних ділянок у строкове платне користування за розробленим та затвердженим у встановленому законом порядку проектом землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки. При цьому, 2-й відповідач вказує, що ОСОБА_1 було повністю дотримано процедуру отримання земельних ділянок в оренду, яке було чинне на час отриманий земельних ділянок.

2-й відповідач наполягає на тому, що вимога прокурора про повернення земельних ділянок є незаконною та такою, що порушує принцип мирного володіння майном, гарантована статтею 1 протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

2-й відповідач вказує, що позов прокурором подано з пропуском строку позовної давності, на застосуванні наслідків якого у вигляді відмови в задоволенні позову наполягає 2-й відповідач.

Прокурор не скористався своїм право на подання відповіді на відзив 2-го відповідача.

2-й відповідач звернувся до суду з заявою (вх.. № 30168 від 11.12.2019) про застосування судом до спірних правовідносин строку позовної давності. На думку 2-го відповідача, прокурор при зверненні до суду з позовом у даній справі пропустив встановлений законом строк позовної давності, а тому з цих підстав просить відмовити прокурору в задоволенні заявленого позову.

Прокурор надав суду заперечення на заяву 2-го відповідача про застосування строків позовної давності (вх.. № 31751 від 28.12.2019 та вх.. № 70 від 02.01.2020), в якій наполягає на тому, що про наявність правопорушень у спірних правовідносинах йому стало відомо у серпні 2019 року.

Прокурор вказує, що протягом тривалого часу місцевою прокуратурою вживалися заходи щодо витребування та опрацювання документів ГУ Держгеокадастру у Харківській області, однак останнім в наданні таких документів прокурору відмовлялося.

Прокурор вказує, що 14.10.2014 прийнято Закон України Про прокуратуру у новій редакції, та яким позбавлено органів прокуратури функції загального нагляду . Зазначене в свою чергу унеможливило витребування прокурором від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств установ та організацій рішень, розпоряджень, інструкцій, наказів, інших актів та документів. При цьому, накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області про передачу землі в оренду в загальнодоступному доступі не перебувають та не розміщуються на офіційному сайті Головного управління, а тому прокурор не мав об`єктивної можливості довідатися про порушення вимог законодавства.

Прокурор також вказує, що у всіх редакціях Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 доступ користувача до Державного реєстру прав здійснюється з використанням електронного підпису. Таким чином доступ до реєстру можливий лише із застосуванням особистих ідентифікаторів доступу користувача, а саме: логіну, паролю та захищеного носія особистого ключа, тобто засобу кваліфікованого електронного підпису, який має вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання. Відповідно до видаткової накладної № 500087698 начальником Близнюківського відділу Лозівської місцевої прокуратури Харківської області Павлюченком Андрієм Сергійовичем 11.12.2017 придбано засіб криптографічного захисту інформації Ключ електронний Алмаз - 1К . Лише за допомогою вказаного засобу можливий доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, оскільки інші співробітники Близнюківського відділу Лозівської місцевої прокуратури Харківської області доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно не мають.

З урахуванням викладеного прокурор зазначає, що про наявність правопорушень у спірних правовідносинах прокурор міг дізнатися лише після 11.12.2017, тобто до моменту звернення до суду строки позовної давності не сплили.

3-й відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.09.2020 закрито підготовче провадження, та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.09.2020.

В процесі розгляду справи по суті 2-й відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх.. № 21575 від 17.09.2020) про закриття провадження у справі. На думку 2-го відповідача дана справа підлягає розгляду судами загальної юрисдикції, оскільки одним з співвідповідачів в ній є фізична особа - ОСОБА_1 . Зазначене на думку 2-го відповідача, та з урахуванням вимог ст. 20 ГПК України, унеможливлює її розгляд господарським судом.

Однак, в задоволенні зазначеного клопотання судом відмовлено з підстав, які викладені нижче.

ОСОБА_1 також звернувся до суду з заявою (вх.. № 21656 від 18.09.2020) в якій зазначає, що при отриманні земельних ділянок в оренду він, як громадянин, не вчиняв жодних протиправних дій, та діяв у спосіб, визначений чинним законодавством України, тоді як питання щодо надання земельних ділянок в оренду вирішувалося уповноваженим державним органом - Головним управлінням Держземагенства у Харківській області.

На судове засідання 21.09.2020 прибули прокурор та представник 2-го відповідача.

Прокурор просить суд заявлений позов задовольнити.

2-й відповідач просить суд в задоволенні позову прокурора відмовити.

1-й та 3-й відповідачі на судове засідання своїх представників не направили, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

3-й відповідач про причини неприбуття представника не повідомив.

1-й відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх.. № вх.. № 21639 від 18.09.2020) в якому просить суд відкласти розгляд справи на інший день в зв`язку з зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні.

Однак, зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки 1-й відповідач, як юридична особа, не позбавлена можливості мати в своєму розпорядженні кількох представників, та у випадку неможливості прибуття на судове засідання одного представника направити на засідання іншого представника. За таких обставин, підстави неприбуття представника 1-го відповідача на судове засідання не є поважними.

До того ж, в процесі розгляду даної справи судом створено для 1-го відповідача всі умови для реалізації власних процесуальних прав.

Враховуючи викладене, а також те що неявка на судове засідання представників 1-го та 3-го відповідачів не перешкоджає розгляду справ по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останніх, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами, як це передбачено ст. 202 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом по даній справі.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інш їх) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Разом із тим із наведених положень законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган.

В даному випадку, на думку прокурора, порушення інтересів держави полягає у тому, що Головним управлінням Держземагенства у Харківської області згідно з наказами протиправно передано в довгострокову оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення ОСОБА_1 , а згодом при підписанні додаткових угод Фермерському господарству Щастя-2016 , без обов`язкової процедури проведення земельних торгів (аукціону). Прокурор вказує, що до прийняття зазначених наказів згідно з державним актом на право постійного користування № ХР-18-00-000642 від 20.06.1996 ОСОБА_1 вже було надано земельну ділянку площею 36,44 га кадастровий номер 6323584700:02:001:0355 для ведення селянського (фермерського) господарства., тобто право останнього на отримання земельної ділянки для відповідної мети останнім вже було реалізовано.

Як свідчать матеріали справи, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області створено на підставі Постанови КМУ № 5 від 14.01.2015. При цьому, в даному випадку ГУ Держгеокадастру у Харківській області є правонаступником ГУ Держземагенства у Харківській області.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України та Положення про ГУ Держгеокадастру в Харківській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області.

Прокурор вказує, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області неналежним чином виконує покладені на нього функції, що призвело до незаконної передачі земельних ділянок ОСОБА_1 а згодом і Фермерському господарству Щастя-2016

У зв`язку з вищевикладеним, а також враховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і зазначений орган визначено прокурором як відповідача, даний позов заявлено прокурором самостійно.

Правомірність таких дій прокурора також підтверджується правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 389/29/17 та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16 від 22.05.2019.

Як свідчить зміст позовної заяви, прокурор виконав вимоги ст. 53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи.

Щодо посилань Фермерського господарства Щастя-2016 на те, що дана справа через суб`єктивний склад сторін є нібито непідвідомчою господарським судам.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із земельних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Згідно з частиною першою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частини друга та третя статті 4 цього кодексу).

Отже, розмежування компетенції судів з розгляду спорів щодо речових прав на земельні ділянки проведено відповідно до предмета та суб`єктного складу учасників цих спорів. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин (пункт 10 частини першої статті 20 ГПК України), вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, спори щодо речових прав на землю, сторонами в яких є, насамперед, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про фермерське господарство у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України Про фермерське господарство у вказаній редакції земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України Про фермерське господарство у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 12 Закону України Про фермерське господарство земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

В справі яка розглядається після винесення Головним управлінням Держземагенства у Харківській області відповідних наказів, між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагенства у Харківській області укладено відповідні договори оренди земельних ділянок. В подальшому ОСОБА_1 було створено фермерське господарство Щастя-2016 .

Отже, з моменту державної реєстрації ФГ Щастя-2016 у правовідносинах користування земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря, й обов`язки землекористувача земельної ділянки з того дня перейшли до вказаного фермерського господарства. До того ж, в подальшому шляхом укладання тристоронніх додаткових угод між ФГ Щастя-2016 , ОСОБА_1 , Головним управлінням Держземагенства у Харківській області в відповідних договорах оренди було замінено орендаря на ФГ Щастя-2016 .

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави чи захист її інтересів у спірних правовідносинах, треба розглядати за правилами господарського судочинства.

Вказана правова позиція відображена в Постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 по справі № 628/773/18, від 20.06.2018 по справі № 317/2520/15-ц.

Розглянувши спір по суті суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, за відповідною заявою ОСОБА_1 від 03.02.2015 Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 64,3502 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме:

- земельна ділянка площею 32,5072 га (к.н. 6320683500:01:000:0105);

- земельна ділянка площею 31,8430 га (к.н. 6320683500:01:000:0104);

На підставі даного наказу 30.04.2015 між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено 2 договори оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 49 років, які 07.05.2015 зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 9588726 та 9590012 відповідно.

Крім того, за відповідною заявою ОСОБА_1 від 05.03.2015 іншим наказом ГУ Держземагенства у Харківській області від 10.03.2015 № 505-СГ ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 31,1924 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Верхньосамарської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме:

- земельна ділянка площею 14,0977 га (к.н. 6320682000:01:001:0648);

- земельна ділянка площею 17,0947 га (к.н. 6320682000:01:001:0653);

На підставі даного наказу 30.04.2015 між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено 2 договори оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 49 років, які 07.05.2015 зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 9590649 та 9591613 відповідно.

Оскільки земельні ділянки надані для ведення фермерського господарства, 25.03.2016 ОСОБА_1 створене Фермерське господарство Щастя-2016 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-лідприємців та громадських формувань станом на вказану дату.

В подальшому, 13.01.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , та створеним ним ФГ Щастя-2016 укладено чотири тристоронні додаткові угоди до договорів оренди від 30.04.2015 (які зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 9588726, № 9590012, № 9590649 та № 9591613), та в цих договорах оренди змінено орендаря з ОСОБА_1 на ФГ Щастя-2016 .

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, до винесення ГУ Держземагентства у Харківській області вказаних вище наказів про надання ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок, а підставі державного акту на право постійного користування землею, серія та номер: ХР - 18 - 00 - 000642 виданого 20.06.1996 Краснокутською районною радою народних депутатів Ломаці А.І. вже було надано в постійне користування 36,44 га ріллі к.н. 6323584700:02:001:0355 для ведення селянського фермерського господарства на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області.

Крім того, у згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником ФГ Агрорслобода (державна реєстрація 22.02.2007).

Прокурор при зверненні до господарського суду з позовом у даній справі наполягає на тому, що Накази ГУ Держземагентства в Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ прийняті з порушенням вимог ст.ст. 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 7, 8, 14 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, що діяла на той час), у зв`язку з чим вищевказані земельні ділянки, загальною площею 95,5426 га надані ФГ Щастя-2016 в оренду незаконно.

Прокурор вказує, що при прийнятті наказів ГУ Держземагентства в Харківській області фактично проігноровано, що згідно з державним актом на право постійного користування № ХР-18-00-000642 від 20.06.1996 ОСОБА_1 вже було надано земельну ділянку площею 36,44 га кадастровий номер 6323584700:02:001:0355 для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто право останнього на отримання земельної ділянки для відповідної мети останнім вже було реалізовано, а дії ОСОБА_1 були спрямовані для отримання в користування вищевказаних земельних ділянок за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124. 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час).

Надаючи з урахуванням вищевикладеного правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 6 цього ж закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтями 13-14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування зокрема громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з вимогами ч. 1-2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 125-126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, ЗК України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Однак відносини пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним. (Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15).

Згідно з преамбулою Закону України "Про фермерське господарство" цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Згідно з ч. 1-2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на прийняття спірного наказу 1-го відповідача), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

За умовами ст. 5, 7 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на прийняття спірного наказу 1-го відповідача) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Аналізуючи вказане законодавство, можна дійти висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи:

1) набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства;

2) державну реєстрацію фермерського господарства.

Статтею 8 названого закону (станом на прийняття спірного наказу 1-го відповідача) встановлювалось, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 звертаючись до ГУ Держземагенства у Харківській області з заявами від 03.02.2015 та від 05.03.2015 просив надати йому відповідні земельні ділянки в оренду, та до зазначених заяв додавав копія паспорту та ідентифікаційного коду, копія документу про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, оригінал витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Однак, при цьому ОСОБА_1 не зазначав про факт надання йому раніше з метою ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 36,44 га кадастровий номер 6323584700:02:001:0355 згідно з державним актом на право постійного користування № ХР-18-00-000642 від 20.06.1996, та про те, що він вже є засновником ФГ Агрослобода .

Тобто, ОСОБА_1 на момент отримання спірних земельних ділянок згідно з наказами від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ вже реалізував своє право на ведення фермерського господарства, а ГУ Держземагенства у Харківській області не перевірило це, хоча повинно було і могло це зробити.

В свою чергу, як свідчать матеріали справи, Головному управлінню Держземагенства у Харківській області було відомо про наявність у ОСОБА_1 у постійному користуванні 36,44 га ріллі для ведення селянського (фермерського) господарства на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, оскільки відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дата державної реєстрації земельної ділянки вказана 02.12.2013, тобто майже за два роки до отримання спірних ділянок, а орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: відділ Держземагентства у Краснокутському районі, який був структурним підрозділом ГУ Держземагенства у Харківській області.

Суд зазначаэ, що дії Головного управлінням Держземагентства (Держгеокадастру) при відсутності належної перевірки та формальний підхід до вирішення заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства створюють передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства.

Разом з тим, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Частиною другою статті 134 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено винятки із загального правила отримання земель державної та комунальної власності в оренду або власність шляхом проведення земельних торгів. Одним із таких винятків є надання земельних ділянок державної або комунальної власності громадянам для створення фермерського господарства.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про фермерське господарство та ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України (в чинній на той час редакції) без конкурентних засад земельні ділянки можуть передаватися в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам.

Ознаками фермерського господарства, виходячи із змісту статей 1, 2 ЗУ Про фермерське господарство є наявність статусу юридичної особи; це є форма підприємницької діяльності; ця діяльність здійснюється виключно громадянами України і лише на добровільних засадах; сімейно-трудовий характер господарства основним видом діяльності якого є виробнича сільськогосподарська діяльність пов`язана з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва; метою діяльності ФГ є одержання прибутку.

Саме для забезпечення реальної можливості для ведення фермерського господарства, як об`єднання членів сім`ї та родичів для спільного здійснення сільськогосподарської підприємницької діяльності положеннями статей 7, 12 Закону України Про фермерське господарство , ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного Кодексу передбачено право громадян на отримання не на конкурентних засадах у власність або в оренду земельної ділянки державної власності, проте не в будь-якій кількості та розмірах.

За таких обставин, передача Головним управлінням Держземагенства у Харківській області земельних ділянок на користь ОСОБА_2 згідно з наказами від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ без проведення земельних торгів є незаконною.

Зазначені обставини Головним управлінням Держземагенства у Харківській області не були враховані, що має наслідком прийняття наказів, які не відповідають вимогам вказаних вище положень Закону.

Однак, як свідчать матеріали справи, прокурор при зверненні до суду з даним позовом пропустив встановлений законом строк позовної давності щодо вимог про скасування зазначених наказів та визнання недійсними договорів оренди від 30.045.2015, укладених на підставі вказаних наказів.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018 по справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 по справі № 914/1708/17).

В даному випадку, оскільки право власності держави на спірні земельні ділянки було порушено, коли земельна ділянка вибула із володіння держави у володіння іншої особи, початок перебігу строку позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Аналогічна правова позиція щодо моменту відліку строку позвної давності міститься в постанові Верховного суду від 15.05.2018 по справі № 911/3210/17..

В даному випадку, держава довідалася про порушення її права з моменту прийняття відповідним державним органом - Головним управлінням Держземагенства у Харківській області спірних наказів від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ.

Як свідчать матеріали справи, з позовом у даній справі прокурор звернувся лише 08.10.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Доводи прокурора про те, що Головне управлінням Держгеокадастру у Харківській області не надавало на його запити від 14.09.2018 та від 14.01.2019 відповідних документів, тоді як в вільному доступі вони відсутні, не спростовують вищевказаних обставин щодо початку перебігу строку позовної давності.

Крім того, запити від 14.09.2018 та від 14.01.2019, на які посилається прокурор, вже були направлені ним за межами 3 річного строку позовної давності.

До того ж, інформація про земельні ділянки, які надавалися ОСОБА_2 в оренду згідно з наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ, наявна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Доказів відсутності у органів прокуратури доступу до цього реєстру зокрема з 04.02.2015 матеріали справи не містять.

При цьому, суд критично ставиться посилань прокурора на те, що відповідно до видаткової накладної № 500087698 начальником Близнюківського відділу Лозівської місцевої прокуратури Харківської області Павлюченком Андрієм Сергійовичем 11.12.2017 придбано засіб криптографічного захисту інформації Ключ електронний Алмаз - 1К , і лише за допомогою вказаного засобу у прокурора став можливий доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, оскільки інші співробітники Близнюківського відділу Лозівської місцевої прокуратури Харківської області доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно не мають.

Сам факт появи у співробітника Близнюківського відділу Лозівської місцевої прокуратури Харківської області у криптографічного захисту інформації Ключ електронний Алмаз - 1К не може засвідчувати неможливість доступу органами прокуратури до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно до появи цього засобу.

До того ж, згідно зі ст. 1 Закону України Про прокуратуру (в редакції чинній на час видачі спірних Наказів) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Враховуючи викладене, прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ та визнання недійними чотирьох договорів оренди земельних ділянок від 30.04.2015 за реєстраційними № 9588726, № 9590012, № 9590649 та № 9591613 відповідно зі скасуванням їх реєстрації.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області та ФГ Щастя-2016 надали суду заяви про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності. Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову прокурора в зазначеній частині позовних вимог.

Разом з тим, оскільки вимоги прокурора про визнання недійсним чотирьох тристоронніх додаткових угод від 13.07.2017 до чотирьох договорів оренди від 30.04.2015, та про зобов`язання ФГ Щастя-2016 повернути орендовані земельні ділянки є похідними від вимог про скасування наказів від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ та визнання недійними чотирьох договорів оренди земельних ділянок від 30.04.2015, позов в цій частині також не підлягає задоволенню з заявлених прокурором підстав та мотивів.

Водночас, аналізуючи практику Європейського суду з прав людини суд зазначає, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54).

Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до органу державної виконавчої влади - ГУ Держземагенства у Харківській області з заявою про передачу йому в оренду земельних ділянок, надав усі необхідні документи, і у зв`язку з виконанням всіх вимог ГУ Держземагенства у Харківській області, останнім були видані Накази від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ. Тобто з викладеного вбачається, що ОСОБА_1 за згодою уповноваженого державного органу набув земельні ділянки у оренду, і в зв`язку з таким отриманням створив ФГ Щастя-2016 . Станом на дату винесення даного судового рішення земельні ділянки перебувають в оренді вже більше ніж 5 років.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки")

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

Таким чином, суд зазначає про те, що виникненню права оренди у ОСОБА_1 та створеного ним ФГ Щастя-2016 , виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі ГУ Держземагенства у Харківській області. У зв`язку з цим враховуючи, що право оренди набуте ОСОБА_1 та в подальшому ФГ Щастя-2016 за згодою вказаного державного органу, а земельні ділянки станом на дату винесення даного судового рішення перебувають в оренді тривалий час (більше 5 років), тому на переконання суду, скасування Наказів ГУ Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ, визнання недійсними чотирьох договорів оренди від 30.04.2015 та чотирьох тристоронніх додаткових угод від 13.07.2017 до цих договорів з зобов`язанням повернути орендовані земельні ділянки призведе до непропорційного втручання в право ОСОБА_1 та створеного ним ФГ Щастя-2016 на мирне володіння майном.

Приймаючи до уваги, що прокурором при зверненні до суду з позовом по даній справі пропущено строк позовної давності, враховуючи що задоволення позовних вимог призведе до непропорційного втручання в право ОСОБА_1 та створеного ним ФГ Щастя-2016 на мирне володіння майном, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

З урахуванням вимог ст.ст. 123, 126, 129 ГПК України судові витрати у даній справі підлягають покладенню на прокурора.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "30" вересня 2020 р.

Суддя О.І. Байбак