СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/3274/19
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.
за участю прокурора Харківської обласної прокуратури та представника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства Щастя-2016 (вх.№3560Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.11.2021 у справі №922/3274/19
за позовом Заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Лозова Харківської області,
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Близнюкіської селищної ради Лозівського району Харківської області, с.Близнюки Харківської області
до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,
2. Фермерського господарства "Щастя-2016", м. Лозова,
3. ОСОБА_1 , с. Мурафа Краснокутського району Харківської області,
про визнання незаконним та скасування,-
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Фермерського господарства "Щастя-2016", в якій просив суд:
1) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 №212-СГ;
2) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 10.03.2015 №505-СГ;
3) визнати недійсним договір від 30.04.2015 оренди землі площею 32,5072 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0105 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419947563206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 №9588726;
4) визнати недійсним договір від 30.04.2015 оренди землі площею 31,8430 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0104 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419937163206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9590012;
5) визнати недійсним договір від 30.04.2015 оренди землі площею 14,0977 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0648, та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574075763206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9590649;
6) визнати недійсним договір від 30.04.2015 оренди землі площею 17,0947 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0653, та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574130763206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9591613;
7) зобов`язати ФГ "Щастя-2016" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки: площею 32,5072 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0105), площею 31,8430 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0104), площею 14,0977 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0648), площею 17,0947 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0653).
Позов обґрунтовано з посиланням на те, що на підставі відповідних заяв ОСОБА_1 згідно з наказами ГУ Держземагентства у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" №212-СГ від 04.02.2015 та №505-СГ від 10.03.2015 йому надано в оренду земельні ділянки площею 32,5072 га кадастровий номер 6320683500:01:000:0105, площею 31,8430 га кадастровий номер 6320683500:01:000:0104, площею 14,0977 га кадастровий номер 6320682000:01:001:0648, площею 17,0947 га кадастровий номер 6320682000:01:001:0653 для ведення фермерського господарства, а в подальшому укладено 4 відповідних договори оренди земельної ділянки від 30.04.2015. Згодом, між ГУ Держземагентства у Харківській області, ОСОБА_1 , та створеним ним ФГ "Щастя-2016" укладено 4 договори суборенди земельної ділянки від 13.01.2017.
Однак, вивченням прокуратурою матеріалів, на підставі яких ОСОБА_1 надано в оренду земельні ділянки встановлено ряд істотних порушень, які на думку прокурора, зумовлюють необхідність визнання незаконним зазначених наказів Держземагенства, прийнятих всупереч вимогам ст.ст. 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 7, 8, 14 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, що діяла на той час) та недійсними зазначених договорів оренди та суборенди, якими незаконно передано ОСОБА_1 у користування, а в подальшому ФГ Щастя-2016, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, та при цьому фактично проігноровано, що до прийняття зазначених наказів ОСОБА_1 вже було надано земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто право останнього на отримання земельної ділянки для відповідної мети останнім вже було реалізовано.
Зазначене, на думку прокурора, свідчить що при прийнятті зазначених наказів ГУ Держземагентства у Харківській області фактично проігноровано той факт, що дії ОСОБА_1 були спрямовані для отримання в користування вищевказаних земельних ділянок за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124. 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час). Також прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, оскільки прокурор в цій справі є самостійним позивачем і про порушення інтересів держави дізнався за наслідками опрацювання даних, які містяться у відповідних реєстрах. Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.09.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, в позові відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані тим, що вимоги прокурора є обґрунтованими, але він звернувся з пропуском позовної давності, на застосуванні якої наполягали відповідач-1 та відповідач-2, і прокурором не доведено поважності причин її пропуску для звернення до суду з даними позовними вимогами.
Постановою Верховного Суду від 30.06.2021 постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В постанові Верховного Суду зазначалося, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора у зв`язку з пропуском позовної давності.
За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Харківської області від 01.11.2021 позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 №212-СГ. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держземагенства у Харківській області від 10.03.2015 №505-СГ. Скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №9588726 від 07.05.2015 договору оренди землі від 30.04.2015 площею 32,5072 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0105 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419947563206), які укладені між ГУ Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016". Скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 9590012 від 07.05.2015 договору оренди землі від 30.04.2015 площею 31,8430 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0104 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419937163206), які укладені між ГУ Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016". Скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №9590649 від 07.05.2015 договору оренди землі від 30.04.2015 площею 14,0977 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0648 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574075763206), які укладені між ГУ Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016". Скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №9591613 від 07.05.2015 договору оренди землі від 30.04.2015 площею 17,0947 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0653 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574130763206), які укладені між ГУ Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016". В решті позовних вимог відмовлено.
Другий відповідач, ФГ Щастя-2016, з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник посилається на те, що на його думку суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, неправильно застосував норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в даній справі, оскільки органом уповноваженим здійснювати функції держави у спірних відносинах є Держгеокадастр, який самостійно має право звертатися до суду з метою здійснення захисту права та охоронюваних законом інтересів держави, а ГУ Держгеокадастр у Харківській області є органом державної влади та одночасно територіальним підрозділом Держгеокадастру, яке має право здійснювати зазначені повноваження у Харківській області;
- судом першої інстанції взагалі не було досліджено питання наявності чи відсутності у прокурора повноважень у цій справі на звернення до суду із самостійним позовом;
- ЗУ «Про фермерське господарство» не встановлено обмеження щодо кількості земельних ділянок, які можуть бути передані в оренду для ведення фермерського господарства;
- матеріалами справи підтверджується, що відповідний орган (ГУ Держгеокадстр в Харківській області) належним чином здійснював надані йому повноваження, внаслідок чого відсутні підстави, передбачені чинним законодавством для звернення прокурора до суду, а у першого відповідача були відсутні підстави для відмови в задоволенні заяв ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою на відведення земельних ділянок;
- суд першої інстанції повинен був встановити, що початком перебігу строку позовної давності є момент, коли саме держава в особі ГУ Держгеокаадстру у Харківській області дізналося про порушення прав держави (тобто в момент видачі спірних наказів та укладання спірних договорів).
В свою чергу, постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 (колегія суддів у складі: Істоміна О.А. головуючий, Барбашова С.В., Чернота Л.Ф) рішення Господарського суду Харківської області від 01.11.2021 скасовано. Позов Заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області залишено без розгляду.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що прокурором не доведено підстав представництва ним інтересів держави, оскільки ним не було дотримано процедури повідомлення уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах при поданні позову. При цьому суд зазначив, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача у справі, за наявності органу, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не нівелює його обов`язку щодо дотримання порядку представництва, дотримання процедури, встановленої ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та надання можливості такому органу самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав держави.
Постановою Верховного Суду від 15.10.2024 касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено; постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 у справі № 922/3274/19 скасовано, а справу передано до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Верховний Суд вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про залишення позову прокурора без розгляду, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа передається до апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Детально рух справи викладений у процесуальних документах суду.
13.12.2024 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження від прокурора Харківської обласної прокуратури. Дане клопотання обґрунтовано тим, що справа №917/1476/23 передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з питанням щодо нікчемності чи оспорюваної договорів оренди земельних ділянок відповідно до положень ч.1,2 ст.228 ЦК України, укладених до набрання чинності Законом №1012-VIII.
У судове засідання, яке відбулось 13.01.2025 з`явились прокурор Харківської обласної прокуратури та представник Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Інші представники сторін у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлені належним чином.
На початку судового засідання прокурор Харківської обласної прокуратури відкликала попередньо заявлене клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку з тим, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 справу №917/1476/23 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для подальшого розгляду.
Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів встановила такі обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2015 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області з заявою про надання йому в оренду земельних ділянок площею 32,5072 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0105), площею 31,8430 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0104) за рахунок земель державної форми власності, земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населеного пункту на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Зазначено, що фермерське господарство буде вестись одноосібно з можливим використанням найманих працівників (т.1, а.с. 172).
Також, 05.03.2015 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області з заявою про надання йому в оренду земельних ділянок площею 14,0977 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0648), площею 17,0947 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0653) за рахунок земель державної форми власності, земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населеного пункту на території Верхньосамарської сільської ради Близнюківського району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Зазначено, що фермерське господарство буде вестись одноосібно з можливим використанням найманих працівників (т.1, а.с. 81).
До вказаних заяв додано копію паспорта та ідентифікаційного коду, копію документа про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, оригінали витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ надано громадянину ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 64,3502 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме:
- земельну ділянку площею 32,5072 га із кадастровим номером 6320683500:01:000:0105, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.07.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419947563206);
- земельну ділянку площею 31,8430 га із кадастровим номером 6320683500:01:000:0104, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.07.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419937163206) (т.1, а.с. 110).
Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 10.03.2015 № 505-СГ надано громадянину ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства троком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 31,1924 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Верхньосамарської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме:
- земельну ділянку площею 17,0947 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0653, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.02.2015 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574130763206);
- земельну ділянку площею 14,0977 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0648, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.07.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574075763206) (т.1, а.с. 79).
На підставі наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди землі від 30.04.2015, за умовами якого в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 6320683500:01:000:0104 площею 31,8430 га, землі сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (ріллі); договір оренди землі від 30.04.2015, за умовами якого в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 6320683500:01:000:0105 площею 32,5072 га, землі сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (ріллі) (т.1, а.с. 152-154, 158-160).
На підставі наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 10.03.2015 № 505-СГ між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди землі від 30.04.2015, за умовами якого в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 6320682000:01:001:0653 площею 17,0947 га, землі сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (ріллі); договір оренди землі від 30.04.2015, за умовами якого в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 6320682000:01:001:0648 площею 14,0977 га, землі сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (ріллі) (т.1, а.с. 140-142, 146-148).
Пунктом 8 договорів оренди землі було встановлено, що договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Відповідно до пункту 14 договору оренди землі земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право оренди на спірні земельні ділянки зареєстровано 07.05.2015 (номер запису 9590012, 9588726, 9591613, 9590649 (т.1, а.с. 27-41).
25.03.2016 було зареєстровано Фермерське господарство "Щастя-2016" (ідентифікаційний код юридичної особи 40371161), що підтверджується відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи.
В подальшому, 13.01.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області (орендодавець), ОСОБА_1 (попередній орендар), та ФГ "Щастя-2016" в особі голови Ломаки Анатолія Івановича (новий орендар) у зв`язку з державною реєстрацією Фермерського господарства "Щастя-2016" укладено такі додаткові угоди:
- додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 30.04.2015, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2015, щодо земельної ділянки 17,0947 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0653 (розташованої за межами населених пунктів на території Верхньосамарської сільської ради Близнюківського району Харківської області);
- додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 30.04.2015, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2015, щодо земельної ділянки 14,0977 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0648 (розташованої за межами населених пунктів на території Верхньосамарської сільської ради Близнюківського району Харківської області);
- додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 30.04.2015, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2015, щодо земельної ділянки 32,5072 га із кадастровим номером 6320683500:01:000:0105 (розташованої за межами населених пунктів на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області);
- додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 30.04.2015, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2015, щодо земельної ділянки 31,8430 га із кадастровим номером 6320683500:01:000:0104 (розташованої за межами населених пунктів на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області) (т.2, а.с. 135-142).
Цими додатковими угодами сторони домовились, зокрема, внести зміни до договорів оренди землі від 30.04.2015 та замінити попереднього орендаря ОСОБА_1 , на нового орендаря Фермерське господарство "Щастя-2016" в особі голови Ломаки Анатолія Івановича.
Водночас, як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, до видання спірних наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ про надання в оренду змелених ділянок ОСОБА_1 , на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ХР - 18 - 00 000642, виданого 20.06.1996 Краснокутською районною радою народних депутатів, ОСОБА_1 вже було надано в постійне користування земельну ділянку, площею 36,44 га, розташовану на території Мурафської сільської ради для ведення селянського фермерського господарства (т.1, а.с. 45).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №178792219, 03.12.2015 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою із кадастровим номером 6323584700:02:001:0355, площею 36,5337 га, розташованої на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, за ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 20.06.1996 серії ХР - 18 - 00 000642 (т.1, а.с. 46-49).
Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником та керівником Фермерського господарства "Агрослобода" (ідентифікаційний код юридичної особи 34643954), яке було зареєстровано 22.02.2007, що підтверджується відповідними відомостями про проведення державної реєстрації юридичної особи.
Як вже було зазначено вище, 04.10.2019 (згідно відмітки на поштовому конверті) заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави з позовною заявою до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (1-й відповідач) та 2) Фермерського господарства "Щастя-2016" (2-й відповідач) про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ; визнання недійсними договорів оренди землі від 30.04.2015 щодо спірних земельних ділянок (кадастрові номери 6320683500:01:000:0105, 6320683500:01:000:0104, 6320682000:01:001:0648, 6320682000:01:001:0653) та укладених додаткових угод від 13.01.2017 до цих договорів, скасувавши їх державну реєстрацію; зобов`язання ФГ "Щастя-2016" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки: площею 32,5072 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0105), площею 31,8430 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0104), площею 14,0977 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0648), площею 17,0947 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0653).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Держземагентства у Харківській області прийнято накази від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ всупереч вимогам статей 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносинах), що призвело до незаконного передання земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства громадянину ОСОБА_1 , а в подальшому ФГ "Щастя-2016". Вказує на те, що на підставі акта на право постійного користування від 20.06.1996 № ХР-18-00-000642 громадянину ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 36,44 га, кадастровий номер 6323584700:02:001:0355, для ведення селянського (фермерського) господарства, а згідно даних ЄДР ОСОБА_1 є засновником ФГ "Агрослобода" (державна реєстрація 22.02.2007), тобто право останнього на отримання земельної ділянки для відповідної мети останнім вже було реалізовано. Вказані обставини, на думку прокурора, свідчать про звернення громадянина ОСОБА_1 до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про отримання в оренду спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства з метою уникнення проведення обов`язкових земельних торгів під час отримання в оренду додаткової землі.
Зазначене, на думку прокурора, свідчить що при прийнятті зазначених наказів Головним управлінням Держземагентства у Харківській області фактично проігноровано той факт, що дії ОСОБА_1 були спрямовані для отримання в користування вищевказаних земельних ділянок за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124. 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час).
Щодо позовної вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі від 30.04.2015 прокурор з посиланням на приписи статей 203, 215 ЦК України, статей 6, 16 Закону України "Про оренду землі" зазначив про те, що спірні договори укладені на виконання наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 № 212-СГ та від 10.03.2015 № 505-СГ, які видані всупереч вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню, а тому вказані договори оренди мають бути визнані недійсними.
Вказані обставини, на думку прокурора, є підставою для повернення спірного майна державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у відповідності статей 1212, 1213 ЦК України, оскільки таке майно передавалось в оренду саме за спірними договорами оренди, а також скасування записів про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав на нерухоме майно у відповідності до частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Підставою для визнання поважними причин пропуску строку на звернення до суду з даним позовом прокурор, посилаючись на положення статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, статей 119, 127 Господарського процесуального кодексу України, вказує на те, що про порушення вимог земельного законодавства під час надання спірних земельних ділянок ОСОБА_1 та ФГ "Щастя-2016" органи прокуратури дізнались лише у серпні 2019 року під час опрацювання даних, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Крім того, прокурор зазначив про те, що у вересні-жовтні 2018 року звертався до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області для отримання необхідних документів, проте останнім було відмовлено у їх наданні, а Лозівська місцева прокуратура не є володільцем або розпорядником відповідної інформації. Вказані обставини, на думку прокурора, підтверджує поважність причин пропуску строку позовної давності органами прокуратури.
Обґрунтовуючи порушення інтересів держави в даному випадку прокурор послався на те, що недотримання Головним управлінням Держземагентства у Харківській області вимог чинного законодавства призвело до незаконної передачі в оренду земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону), що порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та підриває авторитет держави, а тому звернення прокурора спрямоване на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.
Щодо наявності підстав для набуття прокурором статусу позивача відповідно до приписів статті 53 ГПК України прокурор зазначив про те, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель, у тому числі законності укладення цивільно-правових угод, проте зазначений орган визначено прокурором в якості відповідача, а тому даний позов заявлено прокурором самостійно.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1 статті 22 Земельного кодексу України).
Статтею 31 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних наказів) передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Відповідно до частин другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.
Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень Земельного кодексу України, положеннями Закону України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).
Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").
Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").
Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.
Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Також з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Разом з тим, аналізуючи зміст рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні недійсними договорів оренди землі від 30.04.2015 та зобов`язанні повернути спірні земельні ділянки, колегією суддів встановлено, що місцевий суд вважав, що відповідно до ч.1, 2 ст.228 Цивільного кодексу України, зазначені договори є нікчемними, а позовну вимогу про визнання їх (договорів) недійсними визнав неналежним способом захисту права чи інтересу позивача.
Варто звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19.
З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.
Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, вирішуючи питання щодо правомірності договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016, наданої для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, у випадку неодноразової реалізації такого права, зазначив, що Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" (далі - Закон № 1012-VIII), який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 у такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва". Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
При цьому положеннями пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1012-VIII визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом.
Таким чином, Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 дійшов висновку, що наведене свідчить про помилковість висновків апеляційного господарського суду про те, що договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є нікчемним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи громадянин отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, тому визнав частково обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо застосування зазначеної норми. Однак, Верховний Суд при цьому акцентував, що обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Таким чином, Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 зазначив, що спірний договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є оспорюваним. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21 та від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що договори оренди землі від 30.04.2015 є нікчемними, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 отримав спірні земельні ділянки до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) з метою, визначеною Законом України "Про фермерське господарство" не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства (зокрема, перевірки дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство). Таким чином, спірний договір оренди землі від 30.04.2015 є оспорюваними. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21, від 21.05.2024 у справа № 622/1061/21, від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, який колегія суддів відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України вважає за необхідне врахувати.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що повторна реалізація ОСОБА_1 права на отримання земельної ділянки з метою створення нового фермерського господарства без проведення земельних торгів є порушенням порядку, передбаченого положеннями статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду вона мала можливість використати лише один раз. У зв`язку із цим, наявні підстави для визнання недійсними договорів оренди землі від 30.04.2015, укладених між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельних ділянок площею 32,5072 га (к.н. 6320683500:01:000:0105), площею 31,8430 га (к.н. 6320683500:01:000:0104), площею 14,0977 га (к.н. 6320682000:01:001:0648), площею 17,0947 га (к.н. 6320682000:01:001:0653).
Досліджуючи питання у розрізі повернення земельних ділянок в державну власність, а саме Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області, колегія суддів зазначає таке.
Загальний порядок передачі земель з державної у комунальну власність визначено статтею 117 Земельного кодексу України. Передача земельних ділянок з державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями відповідно до повноважень, визначених Земельним Кодексом. Такими суб`єктами є Головні управління Держгеокадастру та міські, селищні, сільські ради, що представляють об`єднані територіальні громади, відповідно до частини першої статті 12 Земельного кодексу України.
У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Згідно з частинами першою та п`ятою статті 148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.
Відповідно до абзаців 1-5 пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України із дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Наведені норми земельного законодавства узгоджуються з положеннями частини четвертої статті 32 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Отже, чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і зміст наведеного законодавчого регулювання є спрямованим на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря. При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірні земельні ділянки на підставі наказу Головним управлінням Держеокадастру у Харківській області №14-ОТГ від 10.12.2020 та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення передані з державної у комунальну власність Близьнюківської селищної ради.
Таким чином, спірні земельні ділянки, які є об`єктом оренди за спірними договорами, були переведені з державної в комунальну власність, а їх орендодавцем, тобто особою, що представляє місцеву територіальну громаду в орендних правовідносинах, в силу законодавчих приписів стала Близнюківська селищна рада Лозівського району Харківської області.
Тобто після зміни власника земельної ділянки спірні договори не припинили свою дію, натомість міська рада в силу вимог закону набула статусу орендодавця в триваючих правовідносинах оренди разом із усіма належними орендодавцеві за договором правами та обов`язками.
Водночас у пунктах 22-24, 27, 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 сформульовано такі загальні правові висновки щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи (прав та обов`язків юридичної особи):
"Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника). Для вирішення проблеми процесуального правонаступництва, означеної в ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020, у світлі обставин справи № 264/5957/17 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що поняття "правонаступництво юридичної особи", "правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи" і "процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі" мають різний зміст.
Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 Цивільного кодексу України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 Цивільного кодексу України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 Цивільного кодексу України) і прав та обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (пункти 37, 38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17).
Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника.
Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України), дарування (частина друга статті 718 Цивільного кодексу України), факторингу (глава 73 Цивільного кодексу України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України) чи спадкування (стаття 1216 Цивільного кодексу України)). Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 Цивільного кодексу України). Зобов`язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк (висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 598 і частини четвертої статті 1281 Цивільного кодексу України, сформульований у постановах від 17.04.2018 у справі № 522/407/15, від 13.03.2019 у справі № 520/7281/15, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17.
За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому у цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи та спадкового наступництва у випадку смерті фізичної особи.
Сингулярне правонаступництво, на відміну від універсального, не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов`язків до правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом, і відбувається заміною осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону".
Враховуючи зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи, зважаючи на те, що норми статті 148-1 та пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України не містять жодних застережень чи винятків щодо допустимості переходу до місцевих територіальних громад прав орендодавця за договорами оренди земельних ділянок, Верховний Суд у постанові від 08.07.2024 у справі № 911/1580/23 прийшов до висновку, що до місцевої ради в порядку сингулярного правонаступництва та в силу прямої вказівки закону перейшли всі права та обов`язки орендодавця за укладеним раніше з органом державної влади договором оренди.
Згідно зі статтею 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
Відповідно до частини першої статті 334 Господарського процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
За таких обставин процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії судового процесу або виконавчого провадження.
Враховуючи наведені норми земельного законодавства та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, спірні земельні ділянки, які були переведені з державної у комунальну власність Близнюківської селищної ради, набули нового орендодавця в особі територіальної громади в силу сингулярного правонаступництва.
Таким чином, Фермерське господарство «Щастя-2016», як орендар, зобов`язане повернути земельні ділянки їх законному власнику Близнюківській селищній раді, яка набула статусу орендодавця разом з усіма відповідними правами та обов`язками. Це повернення відповідає законодавчим вимогам та забезпечує дотримання прав територіальної громади на розпорядження земельними ділянками у межах їх комунальної власності.
Також прокурор у своїй позовній заяві просить суд першої інстанції визнати незаконними та скасувати накази органів Держземагенства у Харківській області №212-СГ від 04.02.2015 та №505-СГ від 10.03.2015, а також просить скасувати державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №9588726 від 07.05.2015, №9590012 від 17.05.2015, №9590649 від 07.05.2015, №9591613 від 07.05.2015.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.
Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
У справі, яка розглядається, прокурор обрав спосіб захисту права у вигляді, зокрема, незаконними та скасувати накази органів Держземагенства у Харківській області №212-СГ від 04.02.2015 та №505-СГ від 10.03.2015, а також просить скасувати державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №9588726 від 07.05.2015, №9590012 від 17.05.2015, №9590649 від 07.05.2015, №9591613 від 07.05.2015.
При цьому суд першої інстанції не врахував, що задоволення такої позовної вимоги не є ефективним способом захисту прав, оскільки досягнення результату за заявленою прокурором вимогою, не призведе до захисту порушеного права.
У цій справі обраний прокурором спосіб захисту, а саме визнання незаконними та скасування наказів органів Держземагентства, а також скасування державної реєстрації прав, не відповідає критерію ефективності. Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, такі вимоги можуть бути виправдані лише тоді, коли їх задоволення безпосередньо усуває перешкоди у користуванні та розпорядженні майном.
Тому в даному випадку, саме вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння та визнання недійсними договорів є ефективним способом захисту, а визнання незаконними та скасування наказів органів Держземагенства та державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не призводить до захисту порушеного права.
За таких обставин позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держаземагентства про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки задоволенню не підлягають. Як наслідок, колегія суддів визнає обґрунтованими відповідні доводи апелянта.
Відтак, рішення в цій частині повинно бути скасоване, а у задоволенні відповідних позовних вимог відмовлено через відсутність ефективного способу захисту, який би відповідав суті порушеного права.
Стосовно доводів апелянта щодо наявності чи відсутності у прокурора повноважень у цій справі на звернення до суду із самостійним позовом.
Зазначене питання досліджувалося Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у даній справі і викладено у постанові від 15.10.2024.
Разом з тим, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абзац 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України).
Прокурор вказав, що є позивачем, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Харківській області один з співвідповідачів, рішення якого оскаржується через недотримання вимог законодавства. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави.
У п. 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що узагальнюючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду висновує, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Крім цього, у цій же постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Держгеокадастр у сфері земельних відносин може виступати у двох різних правових статусах: 1) як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів 2) як суб`єкт здійснення права державної власності на землю. Обсяг повноважень Держгеокадастру (зокрема і щодо звернення до суду з тим чи іншим позовом) при захисті земельних прав може відрізнятись залежно від правового статусу Держгеокадастру у спірних правовідносинах.
Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
У цьому випадку Держгеокадастр здійснює повноваження як суб`єкт здійснення права державної власності на землю.
При реалізації компетенції уповноваженого представника власника Держгеокадастр, як представник власника, не обмежений у виборі способів захисту порушеного права власності та має керуватись ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України.
Натомість у правовідносинах, які стосуються порушення речових прав держави чи територіальної громади на земельні ділянки, Держгеокадастр України та його територіальні органи не наділені повноваженнями власника на захист відповідного права державної або комунальної форми власності (крім земель сільськогосподарського призначення державної форми власності).
Стаття 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» має загальний характер. Повноваження Держгеокадастру як органу виконавчої влади визначаються відповідними нормативно-правовими актами.
Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Абзацом 5 ст. 152 ЗК України передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Відповідно до абзаців 1- 3 п. «а», абз. 1 та 2 п. «б» ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать, зокрема:
а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;
б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель.
Згідно з абз. 9 ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
Відповідно до пункту 1 Положення від 14.01.2015 № 15 є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Пунктом 51 Положення від 14.01.2015 № 15, зокрема, встановлено що посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
Отже, Держгеокадастр має виконувати функції державного контролю за використанням та охороною земель. Реалізуючи державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, Держгеокадастр повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено дії, які має вчиняти Держгеокажастр, зокрема, у випадку виявлення невідповідності законодавству рішення, прийнятого, зокрема, органом місцевого самоврядування - вносити до цього органу відповідне клопотання.
Водночас ст. 152 ЗК України, ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», пунктом 51 Положення від 14.01.2015 № 15 також визначено перелік позовів, з якими Держгеокадастр має право звертатись до суду, виконуючи функції державного контролю за використанням та охороною земель.
Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).
Таким чином, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника в цій частині, оскільки прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ГУ Держгеокадастру одним з співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення, і мав підстави звернутися до суду як позивач у даній справі.
Представник Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у судовому засіданні від 13.01.2025 наполягав на тому, що суд першої інстанції у своєму рішенні не встановив поважності причин пропуску позовної давності.
З огляд на це, колегія суддів зазначає наступне.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Відповідно до вимог статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).
При обґрунтуванні клопотання щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності прокурор, зокрема посилався на те, що він є самостійним позивачем і про порушення вимог земельного законодавства при наданні земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства дізнався лише в серпні 2019 року. Також прокурором наголошено, що органом, який здійснює функції держави у спірних правовідносинах, є саме ГУ Держгеокадастру, яким і було допущено порушення вимог законодавства при розпорядженні землями державної власності, що стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом для захисту інтересів держави.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанова від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, постанова від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, постанова від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Матеріалами справи підтверджується той факт, що про порушення прав держави Головне управління Держгеокадастру у Харківській області знало на момент підписання спірних наказів та укладення оскаржуваних договорів. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і в той же час являється відповідачем у даній справі, і саме тому прокурор звернувся з цим позовом самостійно у якості позивача після опрацювання даних, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки на вимогу прокуратури від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області необхідні для перевірки матеріали не надавалися. Такі матеріали були надані лише після витребування їх судом за клопотанням прокурора. Зазначене, з урахуванням відсутності у прокуратури обов`язку та, очевидно, фактичної можливості здійснювати постійний моніторинг стану Реєстру речових прав на нерухоме майно щодо усіх земельних ділянок, якими розпоряджався Держгеокадастр, та надавати їм оцінку без отримання доступу до усіх матеріалів, на підставі яких оформлялися відповідні рішення, - свідчить про обґрунтованість заяви прокуратури про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності в даному випадку.
В той же час, достатніх доказів наявності фактичної можливості та обов`язку прокуратури дізнатися про відповідні порушення до отримання зазначеної інформації відповідачами не було надано.
Разом з тим, дане питання досліджувалося Східним апеляційний господарським судом від 10.12.2020, тоді колегія суддів прийшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно, з дотриманням вимог статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено 1-м відповідачем та 2-м відповідачем у справі.
Це ж питання переглядалось Верховним Судом 30.06.2021, де Суд зазначив, поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків. Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.
Місцевий суд рішенням від 01.11.2021 визнав поважними причини пропуску строку позовної давності у зв`язку з тим, що прокурор діяв як самостійний позивач і дізнався про порушення лише після отримання даних із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Головне управління Держгеокадастру, як орган, уповноважений державою, знало про порушення з моменту підписання спірних наказів, але не надало необхідних матеріалів прокуратурі. Доступ до матеріалів було отримано лише після витребування судом. Відсутність у прокуратури обов`язку здійснювати постійний моніторинг Реєстру також врахована судом
Таким чином, колегія суддів не погоджується з доводами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про те, що суд першої інстанції не встановив поважності причин пропуску позовної давності.
Виходячи з матеріалів справи, прокурором було обґрунтовано, що про порушення вимог земельного законодавства, яке стало підставою для звернення до суду, стало відомо лише після отримання відповідної інформації та матеріалів, які тривалий час не надавалися Головним управлінням Держгеокадастру.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду не погоджується з рішенням суду Господарського суду Харківської області, який не повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення апеляційної скарги частково.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області підлягає частковому задоволенню; рішення Господарського суду Харківської області від 01.11.2021 у справі №922/3274/19 скасуванню.
Керуючись статтями 269, п.2 ч.1 ст. 275, ч.4 статті 277, 282 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фермерського господарства Щастя-2016 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 01.11.2021 у справі №922/3274/19 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати недійсним Договір від 30.04.2015 оренди землі площею 32,5072 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0105 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419947563206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016".
Визнати недійсним договір від 30.04.2015 оренди землі площею 31,8430 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0104 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419937163206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016".
Визнати недійсним договір від 30.04.2015 оренди землі площею 14,0977 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0648, та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574075763206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016".
Визнати недійсним договір від 30.04.2015 оренди землі площею 17,0947 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0653, та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574130763206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016".
Зобов`язати Фермерське господарство Щастя-2016 повернути Близнюківській селищній раді Лозівського району Харківської області земельні ділянки: площею 32,5072 га (к.н. 6320683500:01:000:0105), площею 31,8430 га (к.н. 6320683500:01:000:0104), площею 14,0977 га (к.н. 6320682000:01:001:0648), площею 17,0947 га (к.н. 6320682000:01:001:0653).
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Фермерського господарства Щастя-2016 (64605, Харківська область, м. Лозова, вул. 26-тої Січеславської Бригади, 19/1; ЄДРПОУ 40371161) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4; ЄДРПОУ 02910108) судовий збір у розмірі 9605,00 грн за подання позовної заяви.
Стягнути з Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4; ЄДРПОУ 02910108) на користь Фермерського господарства Щастя-2016 (64605, Харківська область, м. Лозова, вул. 26-тої Січеславської Бригади, 19/1; ЄДРПОУ 40371161) судовий збір у розмірі 3842,00 грн за подання апеляційної скарги.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 23.01.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.С. Хачатрян
Суд | Східний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 13.01.2025 |
Оприлюднено | 27.01.2025 |
Номер документу | 124648364 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них щодо припинення права оренди |
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Россолов Вячеслав Володимирович
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Россолов Вячеслав Володимирович
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Россолов Вячеслав Володимирович
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Россолов Вячеслав Володимирович
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Россолов Вячеслав Володимирович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні