Постанова

від 15.10.2024 по справі 922/3274/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3274/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г.М., Чумак Ю.Я.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

ОГП: Круш Т.О.,

представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2022

у справі № 922/3274/19

за позовом Заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області

до:

1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області;

2. Фермерського господарства "Щастя-2016";

3. ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Близнюкіської селищної ради Лозівського району Харківської області,

про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів, зобов`язання повернути земельні ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Фермерського господарства "Щастя-2016", в якій просив суд:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 №212-СГ;

2) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 10.03.2015 №505-СГ;

3) визнати недійсним договір від 30.04.2015 оренди землі площею 32,5072 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0105 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419947563206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 №9588726;

4) визнати недійсним договір від 30.04.2015 оренди землі площею 31,8430 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0104 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419937163206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9590012;

5) визнати недійсним договір від 30.04.2015 оренди землі площею 14,0977 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0648, та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574075763206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9590649;

6) визнати недійсним договір від 30.04.2015 оренди землі площею 17,0947 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0653, та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574130763206), укладені між Головними управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016", скасувавши їх державну реєстрацію від 07.05.2015 № 9591613;

7) зобов`язати ФГ "Щастя-2016" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки: площею 32,5072 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0105), площею 31,8430 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0104), площею 14,0977 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0648), площею 17,0947 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0653).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні накази та договори суперечать вимогам законодавства, що є підставою для їх скасування та визнання недійсними відповідно. Також прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, оскільки прокурор в цій справі є самостійним позивачем і про порушення інтересів держави дізнався за наслідками опрацювання даних, які містяться у відповідних реєстрах.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.10.2019, зокрема, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 ОСОБА_1 залучено до участі у справі в якості співвідповідача та виключено його зі складу третіх осіб у справі.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.09.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, в позові відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані тим, що вимоги прокурора є обґрунтованими, але він звернувся з пропуском позовної давності, на застосуванні якої наполягали відповідач-1 та відповідач-2, і прокурором не доведено поважності причин її пропуску для звернення до суду з даними позовними вимогами.

Постановою Верховного Суду від 30.06.2021 постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2020 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В постанові Верховного Суду зазначалося, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора у зв`язку з пропуском позовної давності.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Харківської області від 01.11.2021 позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держземагенства у Харківській області від 04.02.2015 №212-СГ. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держземагенства у Харківській області від 10.03.2015 №505-СГ. Скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №9588726 від 07.05.2015 договору оренди землі від 30.04.2015 площею 32,5072 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0105 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419947563206), які укладені між ГУ Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016". Скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 9590012 від 07.05.2015 договору оренди землі від 30.04.2015 площею 31,8430 га, кадастровий номер 6320683500:01:000:0104 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 419937163206), які укладені між ГУ Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016". Скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №9590649 від 07.05.2015 договору оренди землі від 30.04.2015 площею 14,0977 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0648 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574075763206), які укладені між ГУ Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016". Скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №9591613 від 07.05.2015 договору оренди землі від 30.04.2015 площею 17,0947 га, кадастровий номер 6320682000:01:001:0653 та додаткову угоду від 13.01.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574130763206), які укладені між ГУ Держземагенства у Харківській області та ФГ "Щастя-2016". В решті позовних вимог відмовлено.

В свою чергу, постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 (колегія суддів у складі: Істоміна О.А. - головуючий, Барбашова С.В., Чернота Л.Ф) рішення Господарського суду Харківської області від 01.11.2021 скасовано. Позов Заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області залишено без розгляду.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що прокурором не доведено підстав представництва ним інтересів держави, оскільки ним не було дотримано процедури повідомлення уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах при поданні позову. При цьому суд зазначив, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача у справі, за наявності органу, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не нівелює його обов`язку щодо дотримання порядку представництва, дотримання процедури, встановленої ч.ч. 3 і 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та надання можливості такому органу самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав держави.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та передати справу для продовження розгляду до апеляційного господарського суду.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано:

- ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 188 Земельного Кодексу України, ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», п.п. 1, 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19; постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 12.01.2021 у справі № 922/526/19, від 07.04.2021 у справі 922/708/19;

-застосовано ст.ст. 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного Кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц; постановах Верховного Суду України від 03.02.2016у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16; постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 30.06.2020у справі № 665/2508/16-ц;

-застосовано ст.ст. 16, 21 Цивільного Кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018у справі № 923/466/17;

-застосовано ст.ст. 16, 21, 393 Цивільного Кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13;

-застосовано ч. 4 ст. 236 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, що призвело до помилкового ототожнення апеляційним судом правовідносин у справах № 922/3274/19 і № 912/2385/18; № 922/3274/19 і №344/13170/17.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.09.2022 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 19.08.2022.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач-1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2022 касаційне провадження у справі № 922/3274/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2024 поновлено провадження у справі № 922/3274/19 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 та призначено касаційну скаргу до розгляду на 24.09.2024.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2024, у зв`язку з запланованим відрядженням судді доповідача, повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги 24.09.2024 не відбудеться і скарга буде розглядатися 15.10.2024.

У зв`язку з відрядженням судді Случа О.В. та запланованим відрядженням судді Волковицької Н.О. 10.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для її розгляду призначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

У зв`язку з відрядженням судді Краснова Є.В. 14.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для її розгляду призначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Мачульський Г.М., Чумак Ю.Я.

Заслухавши доповідь головуючого судді, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так судом апеляційної інстанції залишено позов прокурора без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України і по суті рішення місцевого господарського суду не переглядалось. При цьому апеляційним господарським судом вказано, що прокурор дійшов необґрунтованого і безпідставного висновку про наявність підстав для самостійного представництва ним інтересів держави у даній справі через відсутність у даному випадку органу, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів територіальної громади в судовому порядку, у зв`язку з чим судом першої інстанції помилково розглянуто позовні вимоги по суті.

Верховний Суд зауважує, що залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення судового рішення у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абзац 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції, залишаючи позов прокурора без розгляду, зазначив, що відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави у цій справі, оскільки існує уповноважений суб`єкт владних повноважень - відповідач-1, який є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, і прокурором не було дотримано процедури повідомлення уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах при поданні позову.

Водночас Верховний Суд зазначає, що прокурор вказав, що є позивачем, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Харківській області один з співвідповідачів, рішення якого оскаржується через недотримання вимог законодавства. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави.

З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Головного управління Держгеокадастру у Харківській області одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які заявив прокурор. Верховний Суд зазначає, що з огляду на положення статті 53 ГПК України і статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор мав підстави звернутися до суду як позивач у даній справі, а тому погоджується з доводами касаційної скарги про те, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 виснувала, що ч.ч. 3 та 4. Ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.

У п. 140 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що узагальнюючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду висновує, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Крім цього, у цій же постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Держгеокадастр у сфері земельних відносин може виступати у двох різних правових статусах: 1) як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів 2) як суб`єкт здійснення права державної власності на землю. Обсяг повноважень Держгеокадастру (зокрема і щодо звернення до суду з тим чи іншим позовом) при захисті земельних прав може відрізнятись залежно від правового статусу Держгеокадастру у спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У цьому випадку Держгеокадастр здійснює повноваження як суб`єкт здійснення права державної власності на землю.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (ч. 1 ст. 386 ЦК України).

При реалізації компетенції уповноваженого представника власника Держгеокадастр, як представник власника, не обмежений у виборі способів захисту порушеного права власності та має керуватись ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України.

Натомість у правовідносинах, які стосуються порушення речових прав держави чи територіальної громади на земельні ділянки, Держгеокадастр України та його територіальні органи не наділені повноваженнями власника на захист відповідного права державної або комунальної форми власності (крім земель сільськогосподарського призначення державної форми власності).

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Стаття 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» має загальний характер. Повноваження Держгеокадастру як органу виконавчої влади визначаються відповідними нормативно-правовими актами.

Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Абзацом 5 ст. 152 ЗК України передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до абзаців 1- 3 п. «а», абз. 1 та 2 п. «б» ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать, зокрема:

а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;

б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель.

Згідно з абз. 9 ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Відповідно до пункту 1 Положення від 14.01.2015 № 15 є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 51 Положення від 14.01.2015 № 15, зокрема, встановлено що посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Отже, Держгеокадастр має виконувати функції державного контролю за використанням та охороною земель. Реалізуючи державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, Держгеокадастр повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено дії, які має вчиняти Держгеокажастр, зокрема, у випадку виявлення невідповідності законодавству рішення, прийнятого, зокрема, органом місцевого самоврядування - вносити до цього органу відповідне клопотання.

Водночас ст. 152 ЗК України, ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», пунктом 51 Положення від 14.01.2015 № 15 також визначено перелік позовів, з якими Держгеокадастр має право звертатись до суду, виконуючи функції державного контролю за використанням та охороною земель.

Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами скаржника в частині порушення апеляційним судом положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ГУ Держгеокадастру одним з співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення, і мав підстави звернутися до суду як позивач у даній справі.

Враховуючи викладене, Суд вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про залишення позову прокурора без розгляду в даному випадку, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржена постанова суду апеляційної інстанцій - скасуванню, а справа - передачі до апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Оскільки справа передається до суду для продовження розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 у справі № 922/3274/19 скасувати.

Справу № 922/3274/19 передати до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Мачульський Г.М.

Чумак Ю.Я.