Рішення

від 17.09.2020 по справі 910/18414/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2020Справа № 910/18414/19 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД"

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

про визнання договору недійсним.

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

ОБСТАВИНИ СПРАИВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання договору поруки від 24.10.2016 №4А12140И/П, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК недійсним (вчиненим під впливом введення в оману).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів в оману ТОВ СОФА ЛТД щодо існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням Боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало ТОВ СОФА ЛТД до укладення з Банком пов`язаних між собою Кредитного Договору від 25.10.2016 № 4С16102Г та Договору Поруки від 25.10.2016 №4Т14209И/П. На думку позивача, відсутність вищевказаних документів має істотне значення при укладанні кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману ТОВ "Агротрейд ЛТД".

Ухвалою суду від 23.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням викликом сторін, призначено засідання на 04.02.2020.

20.01.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує. На думку відповідача, позивачем не доведено наявності обставин, що є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору поруки. Зокрема, як вбачається з Протоколу загальних зборів позивача, тексту кредитного договору та техніко-економічного обґрунтування, Кредитний договір № 4С16102Г від 25.10.2016 було укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено клопотання про витребування у позивача доказів/документів на підтвердження мети та обставин укладення Договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016, зокрема, але не виключно, відповідні рішення органів управління Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД", що були підставою для укладення оспорюваного договору поруки.

29.01.2020 Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій він підтримує позовні вимоги.

Представник позивача 04.02.2020 в судовому засіданні зазначив, що підтримує подане через загальний відділ діловодства суду клопотання в якому просить суд розгляд справи №910/18414/19 здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Суд розглянувши клопотання відповідача про перехід до розгляду справи у порядку загального позовного провадження, починаючи, її розгляд зі стадії відкриття провадження та заслухавши представників сторін, вирішив задовольнити клопотання.

Ухвалою суду від 04.02.2020 розгляд справи №910/18414/19 ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі №910/18414/19 призначено на 27.02.2020.

У судовому засіданні представник позивача озвучив клопотання про витребування додаткових доказів, яке було подане до Господарського суд ум. Києва 06.02.2020. У даному клопотанні позивач просить поновити строк на подання клопотання про витребування додаткових доказів та витребувати у Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" належним чином завірену копію Рішення Правління Національного банку України від 05.10.16 №323/БТ про зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк"розробити план реструкуризації (трансформації) кредитного портфелю та оригінал кредитного договору укладеного між ТОВ СОФА ЛТД та ПАТ КБ "Приватбанк" з супутніми документами (для огляду) та їх належним чином посвідчені копії для долучення до матеріалів справи згідно переліку клопотання.

Дане клопотання обґрунтоване тим, що з метою реалізації Рішення Національного банку України від 05.10.16 №323/БТ про зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" розробити план реструкуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідач ввів в оману позивача щодо існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням боржників, результатом чого стало укладання кредитного договору №4С16102Г від 25.10.2016 та договорів поруки від 25.10.2016, в тому числі оскаржуваного.

Представник відповідача заперечив проти задоволення даного клопотання

Відповідно до ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Судом встановлено, що позивачем подане дане клопотання з пропуском встановленого строку без обґрунтування неможливості його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, а також позивачем не зазначено та не обґрунтовано які обставини будуть підтверджені даним клопотанням в судовому розгляді по суті справи, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" про витребування доказів.

Також, у задоволенні поданої 27.02.2020, через відділ діловодства суду заяви про поновлення строку встановленого судом на подачу доказів, судом відмовлено.

У судовому засіданні 27.02.2020 судом оголошено перерву до 07.04.2020.

Судове засідання призначене на 07.04.2020 не відбулось, з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої короновірусом COVID-19.

Ухвалою суду від 12.05.2020 призначено розгляд справи на 18.06.2020.

У судовому засіданні 18.06.2020 судом оголошено перерву до 30.07.2020.

30.07.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подані письмові пояснення, які долучені судом до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 30.07.2020 остаточно визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, позовних вимог. З`ясовані всі питання визначені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Суд в підготовчому судовому засіданні поставив на обговорення питання про можливість завершення підготовчого провадження, та призначення справи до судового розгляду по суті.

Представники позивача та відповідача зазначили про можливість закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 30.07.2020 закрито підготовче провадження у справі №910/18414/19. Призначено справу №910/18414/19 до судового розгляду по суті на 17.09.2020.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

Представник позивача в судовому засіданні 17.09.2020 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю СОФА ЛТД та ПАТ КБ ПРИВАТБАНК (нова назва АТ КБ ПРИВАТБАНК ) укладено Кредитний Договір №4С16102Г, згідно якого наше Товариство отримало кошти у розмірі 4 305 119 314,05 гривень для фінансування своєї поточної господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору №4С16102Г від 25.10.2016 термін повернення кредиту - 24.10.2024.

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору; сплатити відсотки за користування кредитом; повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.1-2.2.3).

Згідно з п. 6.1 Кредитного договору №4С16102Г від 25.10.2016 цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Відповідно до п. 7.9 Кредитного договору №4С16102Г від 25.10.2016 договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 16.05.2016, укладеної сторонами.

25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" (поручитель) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (кредитор) укладено Договір поруки №4Т14209И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАНАІС-СУМИ" своїх зобов`язань за Кредитним договором від 17.02.2014 №4Т14209И (п. 1 договору поруки).

Відповідно до п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 5 Договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).

Відповідно до п. 7 Договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 Договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

Згідно з ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Позивачем долучено до матеріалів справи докази виконання ТОВ СОФА ЛТД , як Поручителем виконання зобов`язання:

ТОВ АВАРІЄ код ЄДРПОУ 39807139 за кредитним договором №4А15116И від 16.12.2015, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в конкретному кредитному договорі, сплативши 644 960 596,77 грн., що підтверджується платіжним дорученням №357 від 26.10.2016;

ТОВ БІОТО код ЄДРПОУ 39779898 за кредитним договором №4Б15111И від 16.12.2015, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в конкретному кредитному договорі, сплативши 441 941 818,11 грн., що підтверджується платіжним дорученням №358 від 26.10.2016;

ТОВ ВЕЛЕС ОЙЛ код ЄДРПОУ 37149258 за кредитним договором №4В13010И від 11.01.2013, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в конкретному кредитному договорі, сплативши 686 208 623,83 грн., що підтверджується платіжним дорученням №359 від 26.10.2016;

ТОВ КОМПАС X код ЄДРПОУ 37365137 за кредитним договором №4К14363И від 04.12.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в конкретному кредитному договорі, сплативши 36 027 124,09 грн., що підтверджується платіжним дорученням №360 від 26.10.2016;

ТОВ-фірма МАРКЕТ-СЕРВІС код ЄДРПОУ 31181487 за кредитним договором №4М14367И від 09.12.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в конкретному кредитному договорі, сплативши 24 739 347,84 грн., що підтверджується платіжним дорученням №361 від 26.10.2016;

ТОВ ОЛІМП ОЙЛ код ЄДРПОУ 39796599 за кредитним договором №4015080И від 16.12.2015 р., а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в конкретному кредитному договорі, сплативши 738 507 904,33 грн., що підтверджується платіжним дорученням №362 від 26.10.2016;

ТОВ СЕГІНА код ЄДРПОУ 37258767 за кредитними договорами №4С13268И від 22.04.2013 р. та №4С14006И від 13.01.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 307 522 219,01 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №363 та 364 від 26.10.2016;

ТОВ ТЕРНОПІЛЬОПТТОРГ код ЄДРПОУ 37076604 за кредитними договорами №4Т12029И від 30.01.2012 та №4Т13012И від 11.01.2013, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 573 663 861,15 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №366 та №367 від 26.10.2016;

ТОВ ТАНАІС-СУМИ код ЄДРПОУ 38244294 за кредитним договором №4Т14209И від 17.02.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в конкретному кредитному договорі, сплативши 171 992 097,01 грн., що підтверджується платіжним дорученням №365 від 26.10.2016;

ТОВ ФОБУРГ код ЄДРПОУ 39845567 за кредитним договором №4Ф15102И від 16.12.2015 р., а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в конкретному кредитному договорі, сплативши 653 197 984,14 грн., що підтверджується платіжним дорученням №368 від 26.10.2016;

ТОВ ЯР-3 код ЄДРПОУ 37464727 за кредитними договорами №4Я13815И від 17.12.2013 та№4Я14351И від 09.12.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 26 357 737,77 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №369 та 370 від 26.10.2016.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на наявність підстав для визнання недійсним Договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016 з огляду на наступні обставини.

Як зазначає позивач у позовній заяві, укладенню вказаних договорів (Кредитного договору №4С16102Г від 25.10.2016 та Договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016), а також інших договорів поруки (перелік наведений позивачем у позовній заяві) передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

За твердженням позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк".

У позовній заяві позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16р. №323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" кредитного боргу "старих боржників".

При цьому, як зазначає позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ініційованого НБУ.

Тобто, укладення Кредитного договору №4С16102Г від 25.10.2016 було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позивача за кредитними договорами мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком.

Як вбачається з п. 10 Договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Однак, хоча позивачем і були виконанні зобов`язання за кредитними договорами: №4А12140И від 14.05.2012 №4М12301И від 23.11.2012, №4Ю15079И від 16.12.2015, №4М13390И від 21.06.2013, №4М12385И від 13.12.2012, №4К12139И від 11.05.2012 (на підставі Договору поруки №4А12140И/П від 24.10.2016) №4С16102Г від 25.10.2016 та договорів поруки №4 А15116И/П, №4Б15111И/П, №4В13010И/П, №4К14363И/П, №4М14367И/П, №4015080И/П, №4С13268И/П, №4Т12029И/П, №4Т 14209И/П, №4Ф 15102И/П, №4Я 13815И/П від 25.10.2016, втім зобов`язання Приватбанку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (Приватбанку) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були.

У зв`язку з викладеними обставинами, як зазначає позивач, протягом 2017-2018 років він намагався у судовому порядку отримати вказані документи від Приватбанку. Однак, як встановлено у рішеннях судів, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" і не був зобов`язаний передавати такі документи Товариству з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД".

Таким чином, ані в порядку Договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016, ані в судовому порядку, Приватбанк не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами, зокрема документи, які забезпечували виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФ ЛТД" за кредитними договорами.

Як зазначає позивач, така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за Договором поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016 ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем.

Позивач вказує на те, що тривале невиконання Акціонерним товариством Комерційного банку "Приватбанк" зобов`язань за Договором поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016 свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів, які підтверджували наявність забезпечення виконання зобов`язань "старих" позичальників у вигляді цінних для позивача активів.

При цьому, банк лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти як Кредитний договір №4С16102Г від 25.10.2016, так і договори поруки, в тому числі Договір поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016, з метою реалізації плану "трансформації", чим ввів Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" в оману щодо істотних умов договору.

Відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору так і Договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016 (та інших договорів поруки) та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення вказаного кредитного договору та договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв оспорювані правочини.

Враховуючи викладені обставини, посилаючись на норми ст. 230 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати недійсним Договір поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк".

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним Договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Зокрема, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину.

Позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016, які насправді наступити не можуть.

Як вбачається з протоколу № 4 від 21.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ "СОФА ЛТД", а саме по першому питанню порядку денного було запропоновано: "для здійснення господарської діяльності звернутися до ПАТ КБ "Приватбанк" з пропозицією надати Товариству кредит та укласти відповідний кредитний договір на суму 4 350 000 000, 00 грн." та вирішено: "звернутися до ПАТ КБ "Приватбанк" з пропозицією надати Товариству кредит та укласти відповідний кредитний договір на суму 4 350 000 000, 00 грн.".

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність Позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" є фінансування поточної діяльності.

Згідно з Заявкою на отримання кредиту від 21.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Крім того, жоден пункт Кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки №4Т14203И/П від 25.10.2016 та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, суд зауважує, що оскільки, позивач поручався за ТОВ ТАНАІС-СУМИ , то твердження позивача про обман з боку відповідача є безпідставними, оскільки, порука є його (позивача) господарським ризиком при здійсненні підприємницької діяльності.

Отже, Позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору №4С16102Г від 25.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення Договору поруки, в той час як докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту Позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення Договору поруки Позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення Позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627ЦК України.

Таким чином, твердження Позивача про те, що укладення кредитного договору №4С16102Г та договору поруки №№ 4Т14209И/П було направлено на отримання прибутку спростовується встановленими судом обставинами.

Щодо посилання Позивача на те, що останній не отримав документи, що підтверджували б його вимоги до боржника, що, на його думку, є обставинами/підставами для визнання недійсним Договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України, суд вказує наступне.

В наведених позивачем судових спорах (на які містяться посилання в позовній заяві) судами в кожній справі встановлювались відповідні обставини справи, надана оцінка наявним доказам у справах та за висновками суду відмовлено ТОВ СОФА ЛТД в позові в частині зобов`язання Банка надати документи, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечено зобов`язання.

Усі посилання позивача в цій частині зводиться до переоцінки доказів, встановлених рішеннями судів, які набрали законної сили.

Враховуючи, що для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману на позивача покладається обов`язок з доведення наявності трьох складових: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, тоді як, за висновком суду, позивачем вказаних обставин (складових) не доведено, суд дійшов висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним Договору поруки №4Т14209И/П від 25.10.2016.

Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Суд зазначає, що дії позивача, який уклав спірний договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові у повному обсязі (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № 4Т14209И/П від 25.10.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 02.10.2020

Суддя І.І. Борисенко