Рішення

від 02.10.2020 по справі 920/613/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.10.2020 Справа № 920/613/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/613/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аиргрупп (49045, м.Дніпро, вул. Верхня, 2-А, кімната, 1; код ЄДРПОУ 38263977),

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Стандарт Пак (40021, м.Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 144/3, офіс 2; код ЄДРПОУ 41739613),

про стягнення 93 691,76 грн,

установив:

17.06.2020 представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 93691,76 грн, з яких: 50200,00 грн основного боргу за договором поставки № 00067 від 01.08.2018 (накладна № РН-0000075 від 27.08.2018), 25157,47 грн пені, 2481,32 грн суму 3% річних, 4121,74 грн інфляційних збитків, 6993,84 грн основного боргу за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб згідно накладної № РН-0000086 від 01.10.2018, 3640,61 грн пені, 358,12 грн суму 3% річних, 738,66 грн інфляційних втрат; а також покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 00067 від 01.08.2018 та за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб згідно накладної № РН-0000086 від 01.10.2018, щодо оплати поставленого товару, у зв`язку з чим відповідачеві нараховано 3 % річних, інфляційні втрати та пеню у відповідних розмірах.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 22.06.2020 постановлено відкрити провадження у справі № 920/613/20; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження та відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України до 13.07.2020; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України до 23.07.2020; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 ГПК України до 03.08.2020.

Копію вищезазначеної ухвали судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а саме:40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 144/3, офіс 2, отримано уповноваженою особою відповідача 16.07.2020, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто відділенням поштового зв`язку на адресу суду.

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Станом на 30.09.2020 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву та письмових заперечень щодо позовних вимог позивача.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, в тому числі, враховуючи продовження строку розгляду справи відповідно до процесуального законодавства на період дії карантинних заходів, запроваджених Урядом на території України, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:

01.08.2018 між сторонами укладено договір поставки № 00067 (надалі - договір), відповідно до якого позивач зобов`язався поставити, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити продукцію(обладнання).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що кількість, номенклатура, ціна, умови оплати та термін поставки обладнання визначені у специфікаціях, що додаються до договору і складають його невід`ємну частину.

Пунктом 1.3 договору визначено, що позивач поставляє обладнання у відповідності зі специфікаціями, що додаються до договору і складають його невід`ємну частину.

За змістом пунктів 2.1-2.4 договору позивач здійснює поставку обладнання на умовахта протягом терміну, що вказані у специфікаціях. Датою поставки обладнання вважається дата, вказана у видатковій накладній. Дострокова поставка допускається.

Пунктами 3.1, 3.2договору передбачено, що розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті - гривні. Розрахунки за поставлене обладнання здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача в порядку, зазначеному в специфікаціях. При цьому в специфікаціях зазначається порядок здійснення платежів (передоплата чи відстрочка платежу), обсяги оплати (повністю або частинами і яким саме) та інші умови здійснення оплати за товар.

Згідно з пунктом 7.2 договору передбачено, що цей договір набуває чинності від дня його підписання та діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

За умовами специфікації № 1 до договору поставки №00067 від 01.08.2018 визначено поставку наступного обладнання: Гвинтовий повітряний компресор COMPRAGА1808,виробник: Comprac CmbH, Німеччина (потужність 18,5 квт, продуктивність 3,1 м. куб./хв., тиск 8 бар) вартістю 153 600,00 грн (в т. ч. ПДВ).

Відповідно до пунктів 3.1-3.3 зазначеної специфікаціїпередплата у сумі 51 200,00 грн з ПДВ на підставі виставленого рахунку або договору упродовж 7 (семи)календарних днів від дати підписання договору.

Другий транш - у сумі 51 200,00 грн з ПДВ на підставі виставленого рахунку або договоручерез30 (тридцять)календарних дніввіддативідвантаження обладнання.

Третій (останній) транш - у сумі 51 200,00 грн з ПДВ на підставі виставленого рахунку або договору через 60 (шістдесят) календарних днів від дати відвантаження обладнання.

Позивач в повному обсязі виконав свої договірні зобов`язання за договором, здійснив поставку відповідачу визначеного вище обладнання вартістю 153 600,00 грн (в т.ч. ПДВ), а останній прийняв обладнання без будь-яких заперечень, що підтверджується видатковою окладною №РН-0000075 від 27.08.2018, довіреністю №4 від 23.08.2018та актом приймання-передачі №0000075 від 27.08.2018.

Крім того, 01.10.2018 позивач поставив відповідачеві наступний товар: 1) мінеральна олива (R46) для повітряного компресора COMPRAG, 9L вартістю 2 408,33 грн; 2) фільтр для масла вартістю 1919,87 грн; сервісне обслуговування компресора (500 годин) вартістю 1 500,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000086 від 01.10.2018 та рахунком на оплату № 00146 від 27.09.2018.

Отже, між сторонами був укладений договір у спрощений спосіб шляхом приймання товару згідно з видатковою накладною №РН-0000086 від 01.10.2018, що не суперечить приписам статті 205 Цивільного кодексу України, статі 181 Господарського кодексу України та відповідає, зокрема, правовій позиції, встановленій за подібних обставин Верховним Судом у постанові від 28.02.2018 у справі №910/9075/17.

Загальна вартість поставлених позивачем відповідачу товарів згідно вказаної накладної становить 6 993,84 грн (в т.ч. ПДВ).

Позивач зазначає, що у процесі виконання договору, відповідач платіжними дорученнями: № 169 від 23.08.2018 на суму 51 200,00 грн, № 204 від 08.10.2018 на суму 51 200,00 грн та №449 від 15.04.2019 на суму 1000,00 грн здійснив часткову оплату за отримане обладнання, а саме оплатив частково в загальній сумі 103400,00грн, що підтверджується копіями вищезазначених платіжних доручень та випискою з банківського рахунку позивача, які додано позивачем до позовної заяви.

Стосовно поставленого позивачем товару за договором у спрощений спосіб згідно видаткової накладної №РН-0000086 від 01.10.2018 на суму 6 993,84 грн (в т.ч. ПДВ) відповідач оплату товару не здійснив у повному обсязі.

З метою погашення відповідачем заборгованості за поставлене обладнання та товар, позивач 12.11.2018 звернувся до відповідача з листом-претензією №121118/1, на яку отримав лист відповідача від 11.12.2018№111218з гарантіями оплати заборгованості у сумі 58 193,84 грн з 20.01.2019.

Узгодженість суми заборгованості відповідача перед позивачем станом на 30.09.2019в загальному розмірі 58 193,84 грн також зафіксована в акті звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2019 за договором поставки №00067 від 01.08.2018 з поставки обладнання (заборгованість 51 200,00 грн) та в акті звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2019 за договором у спрощений спосіб з поставки товару за накладною №РН-0000086 від 01.10.2018(заборгованість 6 993,84 грн).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлене обладнання та товар на дату позову в загальній сумі становить 57 193, 84 грн. (в т.ч. ІДВ), з яких:

- за договором поставки №00067 від 01.08.2018 (згідно накладної №РН-0000075 від 27.08.2018) - 50 200,00 грн.;

- за договором поставки у спрощений спосіб згідно накладної №РН-0000086 від 01.10.2018- 6 993,84 грн.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною першою статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб,тобтошляхомобміну листами,факсограмами,телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 ЦК України).

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини першої статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною другою зазначеної правової норми визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Відтак обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Факт заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар та обладнання на загальну суму 57 193,84 грн повністю підтверджується матеріалами справи, а саме: видатковими накладними № РН-0000075 від 27.08.2018, № РН-0000086 від 01.10.2018, специфікацією № 1 до договору поставки № 00067 від 01.08.2018, актом приймання-передачі № 0000075 від 27.08.2018 та актами звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2020, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплено їх печатками, а також, довіреністю № 4 від 23.08.2018 на отримання цінностей.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов договорів та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отримане обладнання та товар не розрахувався в повному обсязі та у встановлені договором строки, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості перед позивачем з оплати отриманого обладнання та товару за договором поставки № 00067 від 01.08.2018 згідно видаткової накладної № РН-0000075 від 27.08.2018 в сумі 50 200,00 грн, а також за договором поставки у спрощений спосіб згідно видаткової накладної № РН-0000086 від 01.10.2018 в сумі 6 993,84 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 25 157,47 грн за договором поставки № 00067 від 01.08.2018 згідно видаткової накладної № РН-0000075 від 27.08.2018 нарахованої за загальний період з 15.04.2019 по 15.06.2020; а також пені в сумі 3 640,61 грн за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб згідно видаткової накладної № РН-0000086 від 01.10.2018, нарахованої за загальний період з 02.10.2018 по 15.06.2020 суд зазначає наступне:

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Стаття 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Встановлене у статті 547 Цивільного кодексу України правило має загальний та універсальний характер стосовно форми і правочинів із забезпечення виконання зобов`язання. На зазначені правочини поширюються вимоги статті 207 ЦК, що встановлюють обов`язкову письмову форму.

У відповідності до частини першої статті 548 цього ж кодексу, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встанов лено договором або законом.

З аналізу наведеної норми вбачається, що договором мають встановлюватися способи, які в змозі стимулювати виконання своїх зо бов`язань належними сторонами. Воно може встановлюватися відповідно правочином у письмовій формі, випливати з чинного законодавства або ж із звичаїв ділового обороту.

Згідно пункту 4.3 договору випадку порушення відповідачем строків графіка оплати обладнання, передбачених у специфікаціях до даного договору більше, ніж на п`ять календарних днів, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день порушення строків. Зазначена пеня є виключною.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок суми пені за договором поставки № 00067 від 01.08.2018 згідно видаткової накладної № РН-0000075 від 27.08.2018, нарахованої за загальний період з 15.04.2019 по 15.06.2020 встановив, що розрахунок пені здійснено з порушенням частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Судом здійснено власний розрахунок пені за договором поставки за період: з 15.04.2019 по 27.04.2019 за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН , можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16, відповідно до якого сума пені за вказаний період складає 9 225,68 грн.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого обладнання, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 9 225,68 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню, а в іншій частині пені за договором поставки суд відмовляє за безпідставністю нарахування.

В частині позовних вимог позивача щодо стягнення пені в сумі 3 640,61 грн за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб згідно видаткової накладної № РН-0000086 від 01.10.2018, нарахованої за загальний період з 02.10.2018 по 15.06.2020, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Оскільки між сторонами у справі не укладено відповідного правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання у письмовій формі за вищезазначеною видатковою накладною, у позивача відсутнє право на стягнення з відповідача пені у зазначеному розмірі, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3 640,61 грн за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб згідно видаткової накладної № РН-0000086 від 01.10.2018, нарахованої за загальний період з 02.10.2018 по 15.06.2020, задоволенню не підлягають.

Крім наведеного позивачем заявлено до стягнення також 3 % річних та інфляційних втрат за договором поставки № 00067 від 01.08.2018та договором поставки, укладеним у спрощений спосіб згідно видаткової накладної № РН-0000086 від 01.10.2018.

Згідно з статей 526, 530 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо річних та інфляційних за договором поставки № 00067 від 01.08.2018 суд зазначає наступне:

Позивачем нараховано відповідачеві 3 % річних в сумі 2 481,32 грн та інфляційні втрати в сумі 4 121,74 грн за загальний період з 27.10.2018 по 15.06.2020.

Проте, позивачем здійснено розрахунок річних арифметично не вірно, а тому судом здійснено власний розрахунок процентів річних за вищезазначений період за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН , відповідно до якого загальна сума 3 % річних за період з 27.10.2018 по 15.06.2020 складає 2 479,45 грн.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з 27.10.2018 по 15.06.2020 за договором поставки суд вважає арифметично вірним.

Оскільки судом встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь 3 % річних в сумі 2 479,45 грнта інфляційних втрат в сумі 4 121,74 грн за вказаний вище період визнаються судом правомірними, обґрунтованими та підлягаючими задоволенню. В іншій частині річних за договором поставки суд відмовляє.

Щодо річних та інфляційних за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб згідно видаткової накладної № РН-0000086 від 01.10.2018, суд зазначає наступне.

Позивачем нараховано відповідачеві 3 % річних в сумі 358,12 грн та інфляційні втрати в сумі 738,66 грн за загальний період з 02.10.2018 по 15.06.2020.

Проте, позивачем також здійснено розрахунок річних та інфляційних арифметично не вірно, а тому судом здійснено власний розрахунок 3 % річних та інфляційних за вищезазначений період за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН , відповідно до якого загальна сума 3 % річних за період з 02.10.2018 по 15.06.2020 складає 357,86 грн, а також загальна сума інфляційних втрат за період з 02.10.2018 по 15.06.2020 складає 707,70 грн.

Відтак, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь 3 % та інфляційних втрат, нарахованих згідно видаткової накладної № РН-0000086 від 01.10.2018 підлягають частковому задоволенню, і відповідно стягненню підлягають 3 % річних в сумі 357,86 грн та інфляційні втрати в сумі 707,70 грн за вказаний вище період. В іншій частині річних та інфляційних за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб згідно видаткової накладної № РН-0000086 від 01.10.2018, суд відмовляє.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2 102,00 грн покладається на відповідача повністю.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123,129, 233, 236-238, 248, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Стандарт Пак (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 144/3, офіс 2; код ЄДРПОУ 41739613), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аиргрупп (49045, м.Дніпро, вул. Верхня, 2-А, кімната, 1; код ЄДРПОУ 38263977) заборгованість в сумі 57193,84грн, пеню в сумі 9225,68 грн, 3 % річних в сумі 2837,31 грн, інфляційні втрати в сумі 4829,44 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено та підписано суддею 02 жовтня 2020 року.

Суддя В.Л. Котельницька