Постанова

від 23.09.2020 по справі 628/25/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Харків

справа № 628/25/18

провадження № 22-ц/818/1864/20

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Кругової С.С., Маміної О.В.,

за участю секретаря судових засідань - Прокопчук І.В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором безвідсоткової позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору безвідсоткової позики недійсним з моменту його укладення за ознакою фіктивності,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в особі ОСОБА_3 , на рішення Куп`янського районного суду Харківської області від 17 грудня 2019 року, ухвалене суддею Клімовою С.В., в залі суду в м.Куп`янську ,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором безвідсоткової позики.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що 25.11.2016 року між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір безвідсоткової позики. Згідно умов даного договору ОСОБА_1 передала у власність, тобто надала безвідсоткову позику відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти готівкою у сумі 150 460,00 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути позивачу таку ж суму грошових коштів. Позивач виконала умови договору, а відповідач не виконав покладене на нього грошове зобов`язання в строк та в порядок передбачений договором, не повернувши позику у вигляді грошової суми в розмірі 150 460,00 доларів США в строк до 31.12.2017 року.

У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором безвідсоткової позики б/н від 25.11.2016 року з врахуванням курсу Національного банку України гривні до долара станом на 02.01.2018 року, що становить 4 222 994 ( чотири мільйони двісті двадцять дві тисячі дев`ятсот дев`яносто чотири) гривні 37 копійок. Крім того, так як відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання на 472 дня за період з 01.01.2018 року по 17.04.2019 року включно, позивач просить стягнути три проценти річних від простроченої суми в розмірі 163 829,04 грн.. Також просить стягнути з відповідача суму збільшення основного боргу з урахуванням встановлених індексів інфляції за час прострочення платежу в розмірі 525 762 грн. 79 коп. Також позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати у сумі 19 654 грн.

ОСОБА_2 надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважав, що позовна заява не відповідає дійсності так як вважав, що у нього перед ОСОБА_1 не має ніякого грошового зобов`язання, оскільки договір безвідсоткової позики є недійсним з моменту його укладення за ознакою фіктивності ( безгрошовитості).

Крім того ОСОБА_2 надав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 ,.

В обґрунтування зустрічних позовних вимогу посилається на те, що зазначений договір безвідсоткової позики без номеру від 26.11.2016 року, який нібито укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є фіктивним, так як цей договір вчинений без наміру створити будь-які наслідки між двома фізичними особами. Так як 03.04.2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заснували ТОВ СТВ+ . Відповідно до статусу ТОВ СТВ+ основна мета його діяльності отримання прибутку в інтересах засновників ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка є донькою ОСОБА_2 .. Зазначені особи були засновниками товариства, але при заснуванні товариства між ОСОБА_2 та засновниками було вирішено, що організацією роботи та капіталізацією товариства на перших порах буде займатися він. В процесі переговорів між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було вирішено, що для роботи товариства по збору, переробці твердих побутових відходів, іншої діяльності ( ремонт доріг) вони разом залучать необхідні грошові кошти еквівалентні 300 920,00 доларам США. Для закупки відповідного устаткування, техніки з метою переробки, сортування твердих побутових відходів, ремонту доріг, кожний вклав в організацію роботи товариства суму коштів, яка відповідає еквіваленту 150 460,00 доларів США. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розуміючи, що остання не буде займатися підприємницькою діяльністю через товариство, а буде займатися ОСОБА_2 вирішили за спільним волевиявленням якось зафіксувати свої капіталовкладення. З означеною метою, тобто фіксацією того, що ОСОБА_1 вклала в організацію та майбутню роботу товариства гроші в сумі еквівалентній 150 460,00 доларів США, вони спільно вирішили задекларувати цей факт написанням договору безвідсоткової позики, відповідно до якого ОСОБА_5 нібито отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти еквівалентні 150 460,00 доларів США датований 25.11.2016 року до нібито укладення цього договору. Крім того був написаний акт передачі грошових коштів датований 25.11.2016 року, відповідно до якого він нібито отримав від ОСОБА_1 грошові кошти еквівалентні 150 460,00 доларів США в борг. Договір позики він підписав особисто і передав його на підпис ОСОБА_1 та не був присутнім при тому, як вона його підписувала. Разом з тим зазначені кошти він реально не отримував в борг, ОСОБА_1 направила їх на організацію роботи товариства як і він свою частину коштів. Сторони розуміли, що зазначений документ, який був складений як боргове зобов`язання - не був таким. Це була фікція вкладення грошових коштів в розвиток бізнесу як з боку ОСОБА_2 так і з боку ОСОБА_1 . Отже договір безвідсоткової позики без номеру від 25.11.2016 року є фіктивним, тобто цей договір написаний без наміру ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , створити будь - які наслідки між сторонами. ОСОБА_2 зазначає, що сам договір та акт не передбачають того, що ним були отримані грошові кошти від ОСОБА_1 , так як зазначені кошти були вкладені нею в Товариство, а не надавала позику ОСОБА_2 .. Доказів, які б свідчили, що ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 до укладання договору безвідсоткової позики без номеру від 25.11.2016 року позику в сумі 150 460 доларів США, як зазначено в договорі, остання не надала, а це є підтвердженням того, що ОСОБА_1 взагалі не передавала грошові кошти в борг, а ОСОБА_2 їх не одержував. Доказом того, що ОСОБА_1 не надавала йому безвідсоткову позику є Декларація про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2016 рік депутата Верховної Ради України ОСОБА_6 , офіційною дружиною і членом сім`ї якого є ОСОБА_1 , який в цій Декларації вказав про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру в 2016 році члена його сім`ї ОСОБА_1 .. ОСОБА_6 в розділі Грошові активи не показав, що його дружина ОСОБА_1 , як позикодавець позичила третій особі 150 460,00 доларів США, а повинен був це зробити. Відповідно до цієї Декларації ОСОБА_6 або інші особи не позичали ОСОБА_1 в 2016 році гроші еквівалентні 156 460,00 доларів США, а також інших грошей. Крім того в матеріалах позовної заяви ОСОБА_1 відсутні документи, які б підтверджували, що остання мала можливість такі гроші надати як позику, а також джерело їх походження.

У зв`язку з цим він просить визнати договір безвідсоткової позики б/н від 25.11.2016 року недійсним з моменту його укладення за ознакою фіктивності ( безгрошовитості). Також просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь понесені судові витрати у сумі 19 000,00 грн.

Рішенням Куп`янського районного суду Харківської області від 17 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково, у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено.

Стягнуто зі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки податків - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , яка зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки податків - НОМЕР_2 заборгованість за договором позики б/н від 25.11.2016 року в розмірі 150 460 ( сто п`ятдесят тисяч чотириста шістдесят) доларів США, що в гривнях за офіційним курсом НБУ встановленим для курсу долару США на день подання позовної заяви становить 4 222 994 ( чотири мільйони двісті двадцять дві тисячі дев`ятсот дев`яносто чотири) гривні 37 копійок.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 163 829 ( сто шістдесят три тисячі вісімсот двадцять дев`ять) гривень 04 копійки.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму збільшення основного боргу з урахуванням встановлених індексів інфляції за час прострочення платежу в розмірі 525 762 ( п`ятсот двадцять п`ять тисяч сімсот шістдесят дві ) гривні 79 копійок.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 500 грн. та 1 105 грн. сплачений судовий збір при подачі позову та подачі заяви про збільшення позовних вимог до суду.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в особі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його зустрічні позовні вимоги в повному обсязі, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв позицію позивача без врахування заперечень відповідача за первісним позовом, а також без врахування судової практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Посилається на те, що в рішенні суду взагалі відсутня мотивувальна частина. Докази, які були надані ОСОБА_2 залишені поза увагою. Вказує, що суд першої інстанції помилково зазначив в резолютивній частині рішення суму стягнення у доларі, а не в еквіваленті. Також не погоджується із розрахунками позивача, на підставі яких суд постановив рішення, щодо трьох відсотків річних та інфляційних витрат. Посилається також на ті, обставини, які вказував в зустрічній позовній заяві. Зазначає також, що судом були порушені процесуальні норми, оскільки суд мав залишити без розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, так як вона без поважних причин не була заявлена в підготовчому провадженні. Також вказує, що судом із порушенням норм процесуального права були прийняті докази, надані ОСОБА_1 у ході судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 надала до суду відзив, в якому просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Відзив мотивований тим, що суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову. Вказує, що відповідач не заперечував та не спростував факт підписання саме їм договору безвідсоткової позики від 25.11.2016 року. Зазначає, що доводи викладені в апеляційній скарзі не відповідають дійсності.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник, у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення запровадженого Кабінетом Міністром України карантину з метою запобігання поширенню на території України Сovid-19.

Так, 17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731 - ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) .

Згідно з вказаним Законом пункт 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції:

"3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540 - IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20 - денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Разом з тим, за процесуальним законом сторони та інші особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно користуватись своїми процесуальними правами та добросовісно виконувати свої процесуальні обов`язки, зокрема, цікавитись провадженням (рухом) справи.

Як вбачається з матеріалів справи справа перебуває в провадженні суду з січня 2018 року, про що достеменно відомо відповідачу. До суду апеляційної інстанції дана справа надійшла в січні 2020 року та у лютому відкрито апеляційне провадження.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження була направлена сторонам та отримана, відповідачем 22.02.2020 року (т.3, а.с.33), тобто останній був обізнаний про перебування справи у провадженні суду апеляційної інстанції.

У подальшому представник відповідача та відповідач неодноразово повідомлявся про рух справи. Однак кожного разу представник відповідача направляла заяву про відкладення розгляду справи. Розгляд справи в суду апеляційної інстанції відкладався 5 разів, в тому числі і за клопотанням відповідача ОСОБА_2 та його представника.

У заявах про ввідкладення представник позивача не наводить які саме обмеження, впроваджені у зв`язку з карантином, не дали можливості брати участь у судовому засіданні відповідачу чи її представнику. У заявах не міститься причин неможливості участі у судовому засіданні представника, через якого діє відповідач та неможливості подання відповідачем будь-яких доказів чи пояснень письмово задля дотримання карантинних заходів

З огляду на викладене та враховуючи тривалий строк перебування справи у провадженні суду першої інстанції, строки розгляду апеляційної скарги у суді апеляційної інстанції, а також обізнаність відповідача про розгляд справи, з метою недопущення порушень прав інших осіб та розумних строків вирішення справи, визнала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка, за викладених вище обставин, не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 дійшов висновку про те, позичальник порушив умови договору позики, тому позивач має право на стягнення заявлених у позовній заяві сум.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується із вказаними висновками суду.

Судом першої інстанції встановлено, що договором безвідсоткової позики без номеру від 25.11.2016 року підтверджується, що ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 грошові кошти готівкою в сумі 150 460 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути таку ж саму суму грошових коштів на протязі четвертого кварталу 2017 року та у строк не пізніше 31.12.2017 року. ( а.с. 7 т.1).

Актом передачі грошових коштів до договору безвідсоткової позики б/н від 25.11.2016 року підтверджується, що ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти готівкою в сумі 150 460 доларів США. ( а.с. 8 т.1).

Листом претензією ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2 про повернення грошових коштів в сумі 150 460 доларів США в найкоротший термін. ( а.с. 12 т.1).

Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю СТВ+ затвердженого протоколом загальних зборів засновників ТОВ СТВ+ підтверджується, що засновниками товариства є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . ( а.с. 67-74 т. 1)

Протоколом загальних зборів засновників ТОВ СТВ+ від 03.04.2014 року підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заснували Товариство з обмеженою відповідальністю СТВ+ . ( а.с. 75-76 т.1).

Витягом з єдиного державного реєстру підприємства та організацій України від 28.04.2014 року № 06/3-11/1888 підтверджується статус суб`єкта юридичної особи Товариство з обмеженою відповідальністю СТВ+ код 39163824 керівником якого є ОСОБА_7 , місце знаходження за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул.. Цукрозаводська, будинок 1 А . ( а.с. 77 т.1).

Висновком експерта № 15773 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за цивільною справою № 628/25/18 складеного 17.12.2018 року підтверджується, що підписи від імені ОСОБА_1 в договорі безвідсоткової позики б/н від 25.11.2016, на зворотній стороні аркуша документа, в рядку /Позикодавець/ ОСОБА_1 . Паспорт серія НОМЕР_3 виданий , в акті передачі грошових коштів від 25.11.2016 до договору безвідсоткової позики б/н від 25.11.2016, на лицьовій стороні аркуша документа: в рядку /Позикодавець/ ОСОБА_1 , в рядку /Позикодавець/ ОСОБА_1 Паспорт серія МК № 716619 виданий - виконані ОСОБА_1 . ( а.с. 40-49 т. 2).

Копією договору дарування грошей від 12.01.2012 року підтверджується, що ОСОБА_1 отримала у власність від ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 2 150 000( два мільйони сто п`ятдесят тисяч) грн. договір посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 164.( а.с. 142 т. 2).

Копією договору дарування грошей від 02.11.2012 року підтверджується, що ОСОБА_1 отримала у власність від ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 2 500 000( два мільйони п`ятсот тисяч) договір посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 2600.( а.с. 143 т. 2).

Копією договору № 1 про внесення змін до Договору про відкриття кредитної лінії від 22.02.2018 року укладеного між ОСОБА_9 та ПАТ ПроКредит Банк , підтверджується, що банк відкрив для позичальника відновлювальну кредитну лінію на наступних умовах з 16.11.2016 року по 17.09.2018 року 3 300 000,00 ( три мільйони триста тисяч гривень; з 18.09.2018 року по 16.10.2018 року 2 200 000, 00( два мільйони двісті тисяч гривень);з 17.10.2018 року по 16.11.2018 року 1 100 000,00 ( один мільйон сто тисяч гривень) ( а.с. 190 т. 2).

Копією договору № 2 про внесення змін до Договору про відкриття кредитної лінії від 16.10.2018 року укладеного між ОСОБА_9 та ПАТ ПроКредит Банк , підтверджується, що банк відкрив для позичальника відновлювальну кредитну лінію на наступних умовах з 16.11.2016 року по 17.09.2018 року 3 300 000,00 ( три мільйони триста тисяч гривень; з 18.09.2018 року по 15.11.2018 року 2 200 000, 00( два мільйони двісті тисяч гривень);з 16.11.2018 року по 17.12.2018 року 2 154 100,00 ( два мільйони сто п`ятдесят чотири тисячі сто гривень); з 18.12.2018 року по 18.03.2019 року 2 107 489,00 ( два мільйони сто сім тисяч чотириста вісімдесят дев`ять гривень); з 19.03.2019 року по 16.04.2019 року 2 056 993,00 ( два мільйони п`ятдесят шість тисяч дев`ятсот дев`яносто три гривні); з 17.04.2019 року по 16.05.2019 року 2 006 820,00 ( два мільйони шість тисяч вісімсот двадцять гривень); з 17.05.2019 року по 17.06.2019 року 1 956 922,00 ( один мільйон дев`ятсот п`ятдесят шість тисяч дев`ятсот двадцять дві гривні); з 18.06.2019 року по 16.07.2019 року 1 908 233,00 ( один мільйон дев`ятсот вісім тисяч двісті тридцять три гривні); з 17.07.2019 року по 15.08.2019 року 1 608 233,00( один мільйон шістсот вісім тисяч двісті тридцять три гривні); з 16.08.2019 року по 16.09.2019 року 1 208 233,00 ( один мільйон двісті вісім тисяч двісті тридцять три гривні); з 17.09.2019 року по 16.10.2019 року 758 233,00 ( сімсот п`ятдесят вісім тисяч двісті тридцять три гривні); з 17.10.2019 року по 18.11.2019 року 505 489,00 ( п`ятсот п`ять тисяч чотириста вісімдесят дев`ять гривень); з 19.11.2019 року по 16.12.2019 року 252 744,00 ( двісті п`ятдесят дві тисячі сімсот сорок чотири гривні) ( а.с. 191 т. 2).

Копією рамкової угоди № FW207.309 від 05.04.2011 року укладеного між ОСОБА_9 та ПАТ ПроКредит Банк , підтверджується, надання кредиту в сумі 500 000,00( п`ятсот тисяч доларів США) строком на 120 місяців ( а.с. 192-197 т. 2).

Копією договору іпотеки № 202385-ІД2 від 15.11.2016 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ ПроКредит Банк для забезпечення повного виконання умов договорів укладеного між ОСОБА_9 та ПАТ ПроКредит Банк , передав в іпотеку - нежитлову будівлю, загальною площею 3 188,5 ( три тисячі сто вісімдесят вісім цілих п`ять десятих) кв.м, реєстраційний номер 360335263107, місце знаходження за адресою: АДРЕСА_4 , заставна вартість 2 059 380,00 грн.. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області та зареєстрований в реєстрі за № 3166 та накладено заборону на відчуження зазначеного нерухомого майна, зареєстровано в реєстрі за № 3167( а.с. 198-207).

Копією договору застави рухомого майна № 202385-ДЗ2 від 08.02.2018 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ ПроКредит Банк для забезпечення повного виконання умов договорів укладеного між ОСОБА_9 та ПАТ ПроКредит Банк , передав в заставу - транспортний засіб: тип - загальний легковий універсал-В, марка TOYOTA модель LAND CRUISER 200, 2008 року випуску, № шасі ( кузова, рами) НОМЕР_4 , реєстраційний № НОМЕР_5 , який належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_6 , виданого центром ДАІ 6310, 15.10.2014 року, місце знаходження за адресою: АДРЕСА_1 , заставна вартість 547 080,00 грн.. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області та зареєстрований в реєстрі за № 156 ( а.с. 208-213).

Копією попереднього договору від 25.11.2016 року укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , підтверджується, що сторони домовились про те, щоб не пізніше 31.12.2017 року укласти Договір купівлі-продажу майна за яким ОСОБА_10 зобов`язується передати у власність ОСОБА_2 майно, а саме: трактор МТЗ-82.1.26.25 з гідро зменшувачем зав. № 015392 двигун № НОМЕР_7 держ.№ НОМЕР_8 ( рік випуску 2014) вартість 16 400,00 доларів США; напівпричіп НТС-5А зав. № 04-17936 ( рік випуску 2014) вартість 3 800,00 доларів США; фреза навісна горизонтальна мод. 9901-2 вартість 7 500,00 доларів США; вібропліта ручна мод. КБ-31 вартість 900,00 доларів США; вібропліта ручна мод. КБ-31 вартість 900,00 доларів США; сміттєвоз Mersedes-Benz 2524 L( номер кузова, шасі, рами НОМЕР_9 ) держ. № НОМЕР_10 (рік випуску 1996) вартість 21 000,00 доларів США; лінія для переробки ПЕТ пляшок: LPPB-1( SuZhou Zhoungsu Reprocessi) вартість 129 040,00 доларів США. ( а.с 214 т. 2).

Роздрукованими скріншотами з комп`ютера підтверджується факт пересилання відправником vitalina3,, електронних листів з документами, а саме договір відповідального, договір позики, попередній договір, договір позики. ( а.с. 215-218 т. 2).

Наказом приватного підприємства СТВ+ № 1-к про призначення на посаду директора ОСОБА_11 від 27.01.2014 року, підтверджується, що відповідно до рішення № 3 від 27.01.2014 року ОСОБА_11 звільнилась від обов`язків головного бухгалтера, вступила на посаду та прийняла на себе виконання посадових обов`язків директора з оплатою згідно штатного розкладу. ( а.с 219).

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками суду про те, що між сторонами укладений письмовий договір позики, який в силу його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошових сум позичальнику, тому невиконання відповідачем грошових зобов`язань у встановлені строки, свідчить про порушення ними права позивача, яке підлягає судовому захисту.

Відповідач зазначає про безгрошовість договору позики, вказує, що шляхом укладення такого договору сторони оформили внесок відповідача на розвиток спільної підприємницької діяльності, заявив вимоги про визнання правочину недійним за ознаками фіктивності.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, яким вважаючи зустрічний позов необґрунтованим виходив з того, що оспорюваний правочин не носить характеру фіктивного чи удаваного, оскільки сторони визначили всі його істотні умови; відповідно до п. 1 договору позивач ( за первісним позовом) передав кошти відповідачу ( за первісним позовом), а останній зобов`язався їх їй повернути на умовах та в строки визначені договором; він відповідає умовам ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, та відповідно сторони своїми підписами підтвердили .

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 234 ЦК України встановлені правові наслідки фіктивного правочину. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно із роз`ясненнями, які містяться у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Таким чином, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалась досягти правового результату, такий правочин не можна визнавати фіктивним.

Вирішуючи спір, суд обґрунтовано встановив відсутність правових підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, для визнання оспорюваного договору фіктивним, оскільки ОСОБА_2 не доведено, що ОСОБА_1 , укладаючи спірний договір позики, не мала намір досягти обумовлених ним юридичних наслідків, зокрема, надати в борг грошові кошти ОСОБА_2 із певним строком їх повернення.

Відповідно до п. 1 договору оспорюваного договору позивач ( за первісним позовом) передав кошти відповідачу ( за первісним позовом), а останній зобов`язався їх їй повернути на умовах та в строки визначені договором.

З пункту 10 договору позики вбачається, що сторони свідчать про те, що вони не приховують обставини, які мають істотне значення для цього договору; внаслідок укладення цього договору не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких сторони зобов`язані утримувати за законом чи договором; договір не укладається під впливом тяжкої для них обставини; вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладання договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не е приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому, таким чином цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного, а також не є зловмисним.

Вказаний договір підписаний сторонами.

Крім того, висновком експерта № 15773 підтверджено, що підписи від імені ОСОБА_1 в договорі безвідсоткової позики б/н від 25.11.2016 року та в акті передачі грошових коштів від 25.11.2016 до договору безвідсоткової позики б/н від 25.11.2016, виконані ОСОБА_1 .

Факт підписання ним оспорюваного правочину ОСОБА_2 не заперечував.

Суд першої інстанцій надав належну правову оцінку доводам ОСОБА_2 щодо недоведеності позивачем обставин передачі коштів на виконання оскаржуваного договору позики, правильно зазначивши, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Доводи апелянта про те, що вказаний договір є фіктивний та ОСОБА_1 не надавала ОСОБА_2 безвідсоткову позику підтверджується Декларацією про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2016 рік депутата Верховної Ради України ОСОБА_6 , офіціальною дружиною і членом сім`ї якого є ОСОБА_1 , який в цій Декларації вказав про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру в 2016 році члена його сім`ї ОСОБА_1 .. ОСОБА_6 в розділі Грошові активи не показав, що його дружина ОСОБА_1 , як позикодавець позичила третій особі 150 460,00 доларів США, а повинен був це зробити - колегією суддів не приймаються.

Не зазначення в декларації коштів переданих у позику не свідчать про безгрошовість оспорюваного правочину.

Відповідач надав суду докази, які підтверджують той факт, що родина відповідача мала інші джерела кредитування, тому не мала потреби в отриманні позики від ОСОБА_1 . Такі доводи відповідача є неспроможними, оскільки наявність у родини відповідача відкритих кредитних ліній у банківських установах не виключає можливості отримати безвідсоткову позику.

Умови оспорюваного правочину викладені чітко і зрозуміло, із змісту договору беззаперечно вбачається, що кошти у розмірі 150 460 доларів США були отримані до його підписання, договір містить умови та строк повернення позики.

Оригінал договору наданий позивачем та міститься в матеріалах справи, що свідчить про те, що зобов`язання не виконане.

За таких обставин, вірним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором позики.

Що стосується доводів відповідача про безпідставність стягнення суми позики в іноземній валюті - доларах США із одночасним визначенням гривневого еквівалента вказаної суми, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII Про зовнішньоекономічну діяльність , Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення:

валютні цінності :

валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;

іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Для цілей цього Декрету надалі під термінами: валюта України розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;

іноземна валюта : розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;

валютні операції : операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

резиденти : фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

нерезиденти : фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.

У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.

У частині четвертій названої статті перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком: вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ; вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах; платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов`язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя; платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій; вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності; платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів; переказ інвестором (представництвом іноземного інвестора на території України) за межі України іноземної валюти іншим інвесторам за відповідною угодою про розподіл продукції;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:

відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном; відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету; відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).

За таких обставин, суму стягнення необхідно визначити у іноземній валюті, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає відповідній зміні.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача суму збільшення основного боргу з урахуванням встановлених індексів інфляції за час прострочення платежу в розмірі 525 762 гривні 79 копійок колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено вище, відповідно до розписки, позичальник отримав від кредитора 150 460дол. США.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 04 червня 2020 року у справі № 369/5393/15 (провадження № 61-21713св18), від 05 червня 2019 року у справі № 367/5899/15-ц (провадження № 61-13768св18).

Встановивши, що позичальник отримав позику в іноземній валюті суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних втрат.

У зв`язку із чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні цих вимог.

Щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду про те, що з огляду на порушення зобов`язання з поверненням позики, як грошового зобов`язання позивач, має право вимагати, а відповідач зобов`язаний сплатити 3 % річних в порядку ст. 625 Цивільного Кодексу України за період з 01.01.2018 по 17.04.2019 року.

Однак, колегія суддів не погоджується із сумою, визначеною для стягнення судом першої інстанції.

Оскільки основне зобов`язання визначено сторонами у доларах США, то і 3 % річних необхідно нараховувати у доларах США. Оскільки позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних визначені у гривні, суд не може вийти за межі та визначити суму стягнення у доларах США. Між тим, суму стягнення слід визначити у гривні за курсом Національного Банку України на день ухвалення рішення судом першої інстанції, а не на день подання позову.

Станом на момент ухвалення рішення у справі офіційний курс долара США до гривні становив: за 100 доларів США - 2349 грн, у зв`язку з чим із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути три проценти річних від простроченої суми в розмірі в розмірі 137 111 грн. 59 коп. (150460 / 100 * 3 / 365 * 472 * 23,49)

ОСОБА_2 вказує на те, що суд першої інстанції з порушення вимог процесуального закону прийняв уточнену позовну заяву ОСОБА_1 .

Між тим, зазначене не є підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 376 ЦПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі ОСОБА_3 , - задовольнити частково.

Рішення Куп`янського районного суду Харківської області від 17 грудня 2019 року в частині стягнення інфляційних втрат - скасувати, у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення Куп`янського районного суду Харківської області від 17 грудня 2019 року в частині визначення розміру стягнення заборгованості за договором позики - змінити, виключивши із абзацу третього резолютивної частини рішення : що в гривнях за офіційним курсом НБУ встановленим для курсу долару США на день подання позовної заяви становить 4 222 994 ( чотири мільйони двісті двадцять дві тисячі дев`ятсот дев`яносто чотири) гривні 37 копійок.

Рішення Куп`янського районного суду Харківської області від 17 грудня 2019 року в частині стягнення трьох процентів річних змінити в частині визначення суми стягнення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі в розмірі 137 111 грн. 59 коп. (сто тридцять сім тисяч сто одинадцять)

В іншій частині рішення Куп`янського районного суду Харківської області від 17 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - С.С. Кругова

О.В. Маміна